Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №754/7224/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 754/7224/25

провадження № 22-ц/824/5274/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат за прострочення виконання грошового зобов`язання, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 року та представника ОСОБА_2 - адвоката Дяченка Ігоря Вікторовича на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року в складі судді Бабко В. В.,

установив:

07.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути індекс інфляції -851 504,16 грн, 3% річних -128 252,07 грн, всього 979 756,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність грошові кошти в сумі 43 344 доларів США, що станом на 29.12.2008 по курсу НБУ становило 333 748 грн, строком до 01.04.2009 року.

01 травня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність грошові кошти в сумі 34 560 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 листопада 2009 року (справа №2-3449/2009) з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 368 308 грн, судові витрати 1 950 грн, а всього 370 258 грн.

До відкриття виконавчого провадження з виконання вказаного судового рішення ОСОБА_2 сплатила 34 195 грн.

У виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 03.04.2019 ОСОБА_2 сплатила 336 063 грн.

02.11.2023 приватним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2 у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідач прострочила виконання грошового зобов`язання в сумі 333 748 грн згідно розписки від 29.12.2008, які зобов`язалась повернути до 01.04.2009 року, а тому у відповідності до ст. 625 ЦК України зобов`язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Заборгованість за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 02 квітня 2009 року по 23 лютого 2022 року становить: інфляційна складова - 851 504,16 грн, 3% річних - 128 252,07 грн, всього 979 756,23 грн.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 30 245,67 грн.

Вирішено питання про розподіл витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 листопада 2009 року по справі № 2-3449/2009 підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника (відповідачки) перед кредитором (позивачем).

З ухваленням рішення про стягнення боргу у 2009 році зобов`язання відповідачки сплатити заборгованість за договором позики не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за весь час прострочення.

Відповідачем 02.11.2023 було сплачено останній платіж в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, про стягнення з неї на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики, тому 02.11.2023 є датою, коли зобов`язання відповідачки перед позивачем за договором позики припинилося.

Суд дійшов висновку, що стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає сума 30 245,67 грн, нарахована в межах строку позовної давності з 07.05.2022 до 07.05.2025 .

Оскільки між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого грошовий еквівалент зобов`язань був визначений у доларах США, а тому в цьому випадку підстав до стягнення з відповідачки інфляційних втрат немає, оскільки позивач не був позбавлений права ставити питання про стягнення з відповідачки суми позики, що визначена по курсу долара США до гривні на момент пред`явлення такої вимоги. Чим і скористався позивач при поданні до суду позову (справа № 2-3449/2009) та отримавши рішення суду про відновлення свого порушеного права. Таким чином в справі № 2-3449/2009 порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, були виражені за договором позики в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, а за розпискою були виражені в іноземній валюті з визначенням еквівалента в гривнях, тому втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлювалися еквівалентом іноземної валюти.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 листопада 2025 року у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в розмірі 33 922 грн відмовлено.

Підставою для відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу слугувало те, що відповідачем не надано детального розрахунку понесених витрат та документів, що свідчать про їх оплату.

27.11.2025 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 року. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 індекс інфляції - 851 504,16 грн, три відсотки річних - 128 252,07 грн, а разом 979 756,23 грн.

Зазначає, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У даній справі грошове зобов`язання, підтверджене рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 19 листопада 2009 року по справі №2-3449/2009, відповідачем виконано лише 02.11.2023 року, таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому у позивача право на позов про стягнення індексу інфляції та 3 % річних виникло за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до його усунення.

Також рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 19 листопада 2009 року по справі №2-3449/2009, стягнуто з ОСОБА_2 борг в розмірі 368 308 грн, отже з дня прийняття та набрання законної сили цим судовим рішенням грошове зобов`язання відповідача перед позивачем настало в гривнях.

Таким чином, установивши факт виконання відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем 02.11.2023 року, що виникло в гривні на підставі рішення суду, суд дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача індексу інфляції.

Зазначає, що позивач просив суд стягнути індекс інфляції та 3 % річних за період до 23 лютого 2022 року, але суд невірно вказав кінцеву дату нарахування, тому що борг відповідач погасив в повному обсязі 02.11.2023, а суд нараховує 3% річних до 07.05.2025.

21.01.2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дяченко І. В. подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Вважає, що визначена судом першої інстанції сума у розмірі 30 245,67 грн є справедливою, співмірною та прийнятною за даних обставин.

Звертає увагу, що лише 07 травня 2025 року, тобто із пропуском строку позовної давності , при цьому як у суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі позивач будь-яких доводів та обґрунтувань про причин пропуску строку не навів, а також доказів на їх підтвердження не надав. В матеріалах справи відсутні докази поважності позивачем причин пропуску загального трирічного строку позовної давності. Позивач не вказав жодних виняткових обставин, які могли б свідчити про наявність поважних причин, та не заявив про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з позовною заявою. Фактично подання позовної заяви у травні 2025 року є проявом зволікання з боку позивача, а не наслідком якихось об`єктивних обставин, що не залежали від його волі.

Заявлений позивачем до стягнення розмір грошової суми майже у три рази перевищує стягнуту судом та виплачену відповідачем суму заборгованості, що н е відповідає вимогам розумності і справедливості. Відповідач не має стабільного у регулярного джерела доходу, а також рухомого чи нерухомого майна на праві власності. Позивач, усвідомлюючи об`єктивну складність доказування обставин десятирічної давнини та розраховуючи на неможливість відновлення відповідачем банківських чи архівних документиків через тривалий сплив часу, обрав стратегію послідовного зловживання правами. Зокрема, у 2017 році ОСОБА_1 ініціював отримання дубліката виконавчого листа за вже виконаним рішенням суду, у 2024 році - судовий спір щодо повторного стягнення з відповідача вже сплаченого боргу, а у 2025 році - позов про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Вважає, що заявлений позов спрямований на отримання ОСОБА_1 неправомірної матеріальної вигоди за рахунок відповідача. Стягнення з відповідача грошових коштів у заявленому позивачем розмірі є непомірним тягарем для відповідача та істотне вплине на можливість її належного існування.

03 грудня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дяченко І. В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року та ухвали нове додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 33 922 грн.

Зазначає, що ОСОБА_2 на підтвердження розмір у понесених нею витрат на професійну правничу допомогу було надано належним чином посвідчені копії:

- договору про надання правничої допомоги б/н від 07.07.2025, за умовами якого вартість послуг за надану відповідачу правову допомогу становить фіксований розмір , який складає 35 000 грн, які мають бути оплачені не пізніше 3-х місяців з дня ухвалення судом першої інстанції судового рішення за результатами розгляду справи;

-детального опису від 04.11.2025 виконаних робіт ( наданих послуг) , необхідних для надання правничої допомоги за договором від 07.07.2025;

-акту приймання-передачі наданої правничої допомоги від 04.11.2025 за договором від 07.07.2025.

Судом першої інстанції не взято до уваги, що ОСОБА_2 має оплатити вартість послуг АО «РЕФ ПАРТНЕРС» відповідно до договірних зобов`язань за договором від 07 липня 2025 року, а саме не пізніше 3-х (трьох) місяців з дня ухвалення судом першої інстанції судового рішення за результатами розгляду справи № 754/7224/25 (п. 3.2. Договору від 07 липня 2025 року).

Надані відповідачем документи, зокрема, детальний опис робіт та акт, є підсумковими документами, що підтверджують фактичне надання АО «РЕФ ПАРТНЕРС» правничої допомоги відповідачу. Тобто, витрати ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу за договором від 07 липня 2025 року є фактично понесеними та підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Відтак, ухвалюючи рішення від 27 листопада 2025 року судом першої інстанції взагалі не надано правової оцінки тому, що відсутність доказів оплати ОСОБА_2 вартості наданої професійної правничої допомоги в суді першої інстанції не могло і не може бути підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат, що узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та висновками Верховного Суду.

03.12.2026 ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення без змін.

Зазначає, що заявлена представником відповідача сума 33 922 грн є надмірною та не співмірною із складністю справи. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

24.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності.

17.03.2026 представник ОСОБА_2 - адвокат Дяченко І. В. звернувся до суду з заявою про проведення судового засідання без участі відповідача та його представника.

В судове засідання сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 листопада 2009 року (справа №2-3449/2009) з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто суму боргу в розмірі 368 308 грн, яка складається із заборгованості: за договором позики від 29.12.2008 в сумі 43 344 доларів США, що станом на 29.12.2008 по курсу НБУ становило 333 748 грн; за договором позики від 01.05.2009 в сумі 34 560 грн, що по курсу НБУ становило 4 500 доларів США.

Вказане судове рішення виконано відповідачем 02.11.2023 року.

Так, відповідачем на користь позивача перераховано грошові кошти на загальну суму 34 195 грн до відкриття виконавчого провадження.

За рахунок самостійно сплачених боржником грошових коштів у виконавчому провадженні НОМЕР_2 вимоги стягувача згідно з виконавчим листом (дублікат) №2- 3449/2009, виданим 24.01.2017, задоволено в повному обсязі на суму 336 063 грн:

17.03.2021 - 10 466,85 грн; 06.05.2021 - 18 181,82 грн; 15.06.2021 - 22 727,27 грн; 14.07.2021 - 36 500 грн; 12.08.2021 - 20 000 грн; 01.09.2021 - 25 454,55 грн; 01.10.2021 - 26 363,64 грн; 23.11.2021 - 22 727,27 грн; 23.12.2021 - 22 727,27 грн; 31.01.2022 - 23 636,36 грн; 29.06.2022 - 4 545,45 грн; 08.08.2022 - 4 545,45 грн; 19.09.2022 - 4 545,45 грн; 25.10.2022 - 4 545,45 грн; 01.03.2023 - 6 363,64 грн; 04.04.2023 - 7 272,73 грн; 29.11.2022 - 5 000 грн; 27.12.2022 - 5 454,55 грн; 11.05.2023 - 9 090,91 грн; 31.01.2023 - 6 363,64 грн; 03.07.2023 - 9 090,91 грн; 01.08.2023 - 10 000 грн; 01.09.2023 - 13 636,36 грн; 02.10.2023 - 9 545,45 грн; 02.11.2023 - 7 277,98 грн (а. с. 11).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

ОСОБА_2 у суді першої інстанції просила застосувати позовну давність до вимог позивача.

Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.

Порядок відліку позовної давності наведено в статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц.

Щодо продовження строків давності на строк дії карантину, необхідно зазначити таке.

Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).

Однак суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України).

Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.

У цій справі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 листопада 2009 року (справа №2-3449/2009) відповідачем було виконано 02.11.2023 року, тому у позивача право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникло за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Однак з урахуванням заявленої відповідачем позовної давності, стягнення сум за статтею 625 ЦК України підлягає обмеженню строком давності, який підлягає обрахуванню з урахуванням Закону № 540-ІХ.

Отже, на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року) прострочені з 02 квітня 2017 року платежі перебувають у межах продовженої Законом №540-ІХ позовної давності, що не врахував суд першої інстанції.

Позивач, звернувшись до суду 07.05.2025, в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року дотримався строків давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ.

У цій справі суд першої інстанції неправильно визначився із початковим моменту перебігу позовної давності, не врахував висновків Верховного Суду щодо продовження строків давності на період дії карантину, не перевірив обґрунтованість вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року та дійшов помилкових висновків по суті заявлених позовних вимог.

Щодо інфляційних втрат

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти, посилаючись на правовий висновок у подібних правовідносинах Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).

Проте такий висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №340/385/17, провадження № 14-495 цс 19, дійшла висновку про те, що оскільки позивач скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання та пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України, відтак, з дати ухвалення рішення суду валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 листопада 2009 року (справа №2-3449/2009) з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто, зокрема, суму боргу в розмірі 333 748 грн, яка розрахована виходячи з гривневого еквівалента 43 344 доларів США за курсом НБУ станом на дату передачі грошових коштів у позику - 29.12.2008.

Отже, прив`язки до еквіваленту долара США рішення не містить і позивач про це не просив.

ОСОБА_2 , сплачуючи кошти на виконання рішення суду у гривні, не повідомляла про свій намір здійснювати погашення заборгованості в іноземній валюті, визначеної договором позики від 29 грудня 2008 року, та не наполягала на зарахуванні державним виконавцем сплачених нею сум за обмінним курсом гривні до долара США станом на час здійснення платежів у 2021-2023 роках.

Враховуючи, що відповідачем порушено виконання грошового зобов`язання визначеного судом у гривні, висновок суду першої інстанції про те, що у позивача не виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є помилковим.

За таких обставин суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року, в межах строку позовної давності.

Оскільки відповідальність за статтею 625 ЦК України настає, зокрема, за невиконання судового рішення про стягнення грошових коштів у національній валюті, то до такої суми заборгованості підлягає застосуванню індекс інфляції.

Враховуючи викладене та перевіривши здійснений позивачем розрахунок заборгованості щодо нарахування інфляційної складової та 3 % річних, колегія суддів встановила його невідповідність щодо періоду нарахування вказаної заборгованості, а тому виходить з такого розрахунку.

за період з 02 квітня 2017 року по 17 березня 2021 року сума заборгованості становить 333 748,00 грн, інфляційні втрати - 121 678,36 грн, 3 % річних - 39 638,29 грн;

за період з 18 березня 2021 року по 06 травня 2021 року сума заборгованості становить 323 281,15 грн, інфляційні втрати - 2 262,97 грн, 3 % річних - 1 328,55 грн;

за період з 07 травня 2021 року по 15 червня 2021 року сума заборгованості становить 305 099,33 грн, інфляційні втрати - 3 966,29 грн, 3 % річних - 1 003,07 грн;

за період з 16 червня 2021 року по 14 липня 2021 року сума заборгованості становить 282 372,06 грн, інфляційні втрати - 00,00 грн, 3 % річних - 673,05 грн;

за період з 15 липня 2021 року по 12 серпня 2021 року сума заборгованості становить 245 872,06 грн, інфляційні втрати - 245,87 грн, 3 % річних - 586,05 грн;

за період з 13 серпня 2021 року по 01 вересня 2021 року сума заборгованості становить 225 872,06 грн, інфляційні втрати - 00,00 грн, 3 % річних - 371,30 грн;

за період з 02 вересня 2021 року по 01 жовтня 2021 року сума заборгованості становить 200 417,51 грн, інфляційні втрати - 2 405,01 грн, 3 % річних - 494,18 грн;

за період з 02 жовтня 2021 року по 23 листопада 2021 року сума заборгованості становить 174 053,87 грн, інфляційні втрати - 2 971,45 грн, 3 % річних - 758,21 грн;

за період з 24 листопада 2021 року по 23 грудня 2021 року сума заборгованості становить - 151 326,60 грн, інфляційні втрати - 907,96 грн, 3 % річних 373,13 грн;

за період з 24 грудня 2021 року по 31 січня 2022 року сума заборгованості становить 128 599,33 грн, інфляційні втрати - 1 671,79 грн, 3 % річних - 412,22 грн;

за період з 01 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року сума заборгованості становить 104 962,97 грн, інфляційні втрати - 1 679,41 грн, 3 % річних - 198,42 грн.

Таким чином, до стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 137 789,11 грн та 3 % річних в розмірі 45 836,47 грн від простроченої суми зобов`язання за вказані періоди, що в загальному розмірі становить 183 625,58 грн.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Отже, рішення суду першої інстанції рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми інфляційних втрат в розмірі 137 789,11 грн, 3 % річних в розмірі 45 836,47 грн, а всього 183 625,58 грн. В решті позову суд вважає необхідним відмовити.

Щодо додаткового рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу відповідача в суді першої інстанції

У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно із частиною першою статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-третьою статті 134 ЦПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 137 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 134, 141 ЦПК України, кореспондується з її обов`язками:

- по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору;

- по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі;

- по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (див. постанову Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19).

Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми заяви сторони про те, що докази, які підтверджують розмір понесених нею судових витрат будуть подані до закінчення судових дебатів у справі, зокрема, закон не вказує на те, що така заява повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (див. постанови Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 921/221/21 та від 31 травня 2022 року у справі № 917/304/21).

Враховуючи наведене, якщо сторона у справі подала докази понесення витрат на правничу допомогу в межах визначеного нормами процесуального законодавства п`ятиденного строку з дати ухвалення рішення суду, про що було попередньо зроблено заяву до закінчення судових дебатів, то в такому випадку стороною у справі дотримано процесуальні вимоги щодо порядку та строків подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу для вирішення судом питання щодо їх стягнення з іншої сторони.

Зазначені норми не встановлюють обов`язку сторони у справі додатково наводити поважні причини неможливості подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі, достатньо лише зробити відповідну заяву до закінчення судових дебатів у справі.

09.07.2025 представник відповідача ОСОБА_2 -адвокат Дяченко І. В. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу, які відповідачка очікує понести в зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції. Зазначив, що визначив попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на момент подання відзиву він не взмозі, оскільки неможливо встановити повного обсягу професійної правничої допомоги, яка буде надана адвокатом.

04.11.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Дяченко І. В. до суду першої інстанції подав заяву, в якій просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 33 922 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції представник відповідача подав:

1) копію договору про надання правничої допомоги від 07 липня 2025 року, укладеного між ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням «РЕФ ПАРТНЕРС», відповідно до умов якого:

клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе доручення клієнта про надання обумовленої цим договором правничої допомоги в інтересах клієнта в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання Адвокатським об`єднанням витрати необхідні для виконання цього договору, в строки розмірі та на умовах визначених цим договором ( пункт 1.1. договору від 07 липня 2025 р.);

за цим договором зміст правничої допомоги полягає у наданні клієнту послуг (консультаційних та інших правничих послуг) щодо представництва та/або захисті прав та інтересів клієнта при розгляді Деснянським районним судом міста Києва справи №754/7224/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики (надалі - доручення) (пункт 1.2. договору від 07 липня 2025 р.);

правнича допомога надається клієнту, зокрема, але не виключно, шляхом: - усного та/або письмового консультування клієнта з юридичних питань, що виникають у зв`язку із виконанням наданого доручення; - попереднього аналізу (вивчення змісту документів, необхідних для належного виконання наданого доручення та досягнення результату (відмови у задоволені позовної заяви); - зібрання додаткових доказів, необхідних для належного виконання наданого доручення та досягнення результату (відмови у задоволенні позовної заяви), зокрема, шляхом направлення адвокатських запитів; - підготовки та подання до Деснянського районного суду міста Києва у справі № 754/7224/25 відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики; - підготовки у справі № 754/7224/25 інших процесуальних документів, необхідних для досягнення результату (відмови у задоволені позовної заяви) (клопотань, заяв та ін.); - аналізу (вивчення змісту) поданих позивачем ОСОБА_1 процесуальних документів та доказів; - участі адвоката в підготовчих та судових засіданнях при розгляді Деснянським районним судом міста Києва справи № 754/7224/25; інше: зустрічі з клієнтом для консультацій, підготовка, відправка та подання документів іншим учасникам справи та ін. (пункт 2.1. договору від 07 липня 2025 р.);

вартість послуг адвокатського об`єднання за надану правничу допомогу за цим договором становить 35 000 гривень 00 копійок без ПДВ (пункт 3.1. договору від 07 липня 2025 р.);

клієнт зобов`язаний здійснити оплату послуг адвокатського об`єднання не пізніше 3-х (трьох) місяців з дня ухвалення Деснянським районним судом міста Києва судового рішення за результатами розгляду справи № 754/7224/25, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Адвокатського об`єднання, що вказаний в пункті 9 цього договору (пункт 3.2. договору від 07 липня 2025 р.)

2) копію доручення № 1 від 07 липня 2025 року, яким уповноважено адвоката Дяченка І. В. на надання клієнту правничої допомоги;

3) копію детального опису виконаних робіт (наданих послуг), необхідних для надання правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги б/н від 07 липня 2025 року, що датований 04 листопада 2025 року;

4) копію акту приймання-передачі наданої правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги б/н від 07 липня 2025 року, що датований 04 листопада 2025 року, відповідно до якого загальна вартість наданої Адвокатським об`єднанням клієнту правничої допомоги за вказаним договором складає 35 000 грн без ПДВ.

Вказані докази є належними та достатніми на підтвердження витрат на правничу допомогу відповідача.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Колегія суддів зазначає, що якщо стороною у справі дотримано процесуальних вимог щодо порядку та строків подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу та надано докази, які підтверджують розмір таких витрат, то відмова у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу з тих підстав, що стороною у справі не надано детальний розрахунок судових витрат та документи, що свідчать про оплату гонорару, може свідчити про порушення права особа, на користь якої ухвалене судове рішення, на відшкодування судових витрат.

Оцінюючи заявлений стороною позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, на предмет їх пропорційності складеності справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування додаткового судового рішення та ухвалення нового про стягнення з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 8 126 грн.

Щодо судових витрат

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У цій справі апеляційну скаргу задоволено частково. Судове рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

За таких підстав з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 754,09 грн та апеляційної скарги в розмірі 2 754,09 грн, а всього 4 590,15 грн.

Також, при поданні відповідачем відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, останній просив відшкодувати понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн.

На підтвердження розміру понесених відповідачем витрат на правничу допомогу було подано до суду наступні докази: копію акту приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги б/н від 15 січня 2026 року, складеного 21 січня 2026 року, відповідно до якого загальна вартість наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 15 січня 2026 року складає 5 000 грн без ПДВ; копію детального опису виконаних робіт (наданих послуг), необхідних для надання правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги б/н від 15 січня 2026 року, складеного 21 січня 2026 року; копію доручення № 1 від 15 січня 2026 року, яким уповноважено адвоката Дяченка І. В. на надання клієнту правничої допомоги; копію договору про надання правничої допомоги від 15 січня 2026 року, укладеного між ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням «РЕФ ПАРТНЕРС», відповідно до умов якого загальна вартість наданої Адвокатським об`єднанням клієнту правничої допомоги за вказаним договором складає 5 000 грн без ПДВ, та клієнт зобов`язаний здійснити оплату послуг Адвокатського об`єднання не пізніше 3-х (трьох) місяців з дня підписання акту приймання передачі наданої правничої допомоги за цим договором, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Адвокатського об`єднання.

Надавши комплексну оцінку наявним у матеріалах справи доказам щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, враховуючи остаточне рішення суду у цій справі щодо часткове задоволення позовних у вимог, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони; часом, який міг бути витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), апеляційний суд дійшов висновку про задоволення заяви відповідача та стягнення з позивача на її користь 4 063 грн на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Витрати на професійну правничу допомогу в межа вказаної суми є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом позивачу обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Керуючись ст. 353, 367, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дяченка Ігоря Вікторовича задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 року та додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат в розмірі 137 789,11 грн, 3 % річних в розмірі 45 836,47 грн, а всього 183 625,58 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 836,06 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та в розмірі 2 754,09 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, а всього 4 590,15 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 8 126,00 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та в розмірі 4 063,00 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, а всього 12 189 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07.08.2026.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук