Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №910/2908/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/2908/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,

секретар судового засідання Зайченко О. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Руж-косметик"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 (колегія суддів: Шапран В. В. - головуючий, Андрієнко В. В., Буравльов С. І.)

за позовом заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Руж-косметик",

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про витребування нерухомого майна з незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності,

за участю:

прокуратури: Гудименко Ю. В. (посвідчення)

позивача: Савченко Т. А. (самопредставництво)

відповідача: Пошелюзний С. В. (адвокат)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Заступник керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Руж-косметик" про витребування нерухомого майна з незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані незаконним набуттям відповідачем права власності на об`єкт нерухомості - групу нежитлових приміщень № 70 літ "А" загальною площею 67,6 кв. м, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1, попри судове рішення у справі № 757/27707/17-ц та всупереч волі власника.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 (суддя Грєхова О. А.) позов задоволено.

2.2 Суд мотивував рішення тим, що передача об`єкту нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Руж-косметик" здійснена особою, у якої у справі № 757/27707/17-ц було витребувано це нерухоме майно, а саме - ОСОБА_2 , і вказана особа знала про правовий статус майна, розуміла, що вчиняє незаконні дії, і була керівником ТОВ "Руж-косметик". При цьому суд зазначив, що положення частини 5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо преюдиційності обставин у даній справі не можуть бути застосовані, оскільки обставини у справі № 757/27707/17-ц встановлювались щодо нерухомого майна, власником якого, ТОВ "Руж-косметик" не було.

2.3 Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 рішення суду скасовано та ухвалено нове про задоволення позову.

2.4 Суд апеляційної інстанції погодився із мотивами суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову, однак посилавшись на те, що рішення суду у даній справі впливає на права та обов`язки ОСОБА_1 , який не був залучений до участі у справі, залучив його до участі у справі у якості третьої особи у зв`язку із чим дійшов висновку про необхідність скасувати рішення та ухвалити нове, про задоволення позову.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі відповідач просить постанову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

3.2 На обґрунтування підстав подання касаційної скарги за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував:

- положення статей 387, 388 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та не врахував висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц та від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, а також Верховним Судом у постановах від 23.01.2019 у справі № 758/16173/16- ц та від 15.03.2023 у справі № 910/20600/21;

- положення статті 382 ЦК України та не врахував висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 31.05.2023 у справі № 922/1406/21 та від 15.02.2023 у справі № 911/956/17 (361/6664/20);

- положення частини 2 статті 376 ЦК України та не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.05.2021 у справі № 127/5819/20;

- порушив частину 4, 5 та 7 статті 75 ГПК України та не врахував висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 та Верховним Судом у постанові від 07.04.2026 у справі № 910/16329/23.

3.3 На обґрунтування підстав подання касаційної скарги за виключним випадком, передбаченим пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України), а також необґрунтовано відхилив клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3частини 3 статті 310 ГПК України).

3.4 Скаржник також зазначив, що загальний попередній (орієнтовний) розмір судових витрат в суді касаційної інстанції складає 95 934,00 грн.

3.5 У відзивах міська рада та прокуратура просять залишити касаційну скаргу без задоволення, оскільки вважають оскаржену постанову такою, що ухвалена за правильного застосування норм права.

3.6 У письмовому клопотанні третьої особи про відкладення розгляду касаційної скарги судом відмовлено з урахуванням положень частини 5 статті 233 ГПК України без оформлення окремого документа із наведенням мотивів такої відмови, що зафіксовано звукозаписувальним технічним засобом під час повного фіксування перебігу судового процесу, про що також зазначено у протоколі судового засідання.

4. Мотивувальна частина

4.1 Суди встановили, що виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування майна України між загальнодержавною / республіканською власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць / комунальною власністю" прийнято рішення № 26 від 13.01.1992 "Про формування комунального майна міста та районів", згідно з яким до комунальної власності Печерського району передано житловий фонд (крім будинків маневреного фонду) і вбудовані та прибудовані нежитлові приміщення (а.с. 238-241, т. 1).

4.2 В подальшому, рішенням Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів в м. Києві" було затверджено перелік майна комунальної власності територіальної громади Печерського району міста Києва, до якого було включено житловий будинок загальною площею 5018,30 кв. м, в тому числі нежитлові приміщення площею 144,20 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 242-245, т. 1).

4.3 Рішенням VI сесії VI скликання Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва", зокрема, затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1-10 до цього рішення. Додаток 6 до даного рішення містить інформацію про житловий будинок загальною площею 5018,30 кв. м, включно з нежитловими приміщеннями площею 946,72 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 246-247, т. 1).

4.4 Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1112 від 10.12.2010 "Про питання організації управління районами в місті Києві" будинок АДРЕСА_1 передано до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (а.с. 55-60, т. 1).

4.5 Відповідно до інформації Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.03.2017 № 060-2324, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом пам`ятки архітектури, охоронний № 995-Кв та взятий під охорону рішенням виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 04.08.1980 №1102.

4.6 За ініціативи Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерськжитло", як балансоутримувача будинку, у 2006 році технічні приміщення будинку АДРЕСА_1 загальною площею 123,8 кв. м були проінвентаризовані та позначені під № 70.

4.7 Згідно з листом Департаменту комунальної власності міста Києва від 31.01.2017 № 062/11/10-1021, Департамент не здійснював приватизацію нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_1.

4.8 Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.02.2017 № 79437051, право власності на нежилі приміщення № 70, загальною площею 123,80 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності № 786, посвідченого 14.10.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О. М.

4.9 У свідоцтві про право власності № 786 зазначено, що нежитлове приміщення № 70 на АДРЕСА_1 загальною площею 123,80 кв. м раніше належало ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого 26.09.1995 державним нотаріусом Двадцятої державної Київської нотаріальної контори Голубинською Л. А. за реєстровим № 7821-у.

4.10 Згідно з листа Головного територіального управління юстиції у м. Києві, за даними архівного фонду № 25 Двадцятої київської державної нотаріальної контори у справах 1995 не знайдено договору купівлі-продажу нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1. У справах Двадцятої київської державної нотаріальної контори відсутні відомості щодо держаного нотаріуса Голубинської О. М. (за даними наявними в КДНА нотаріус з таким прізвищем в 20 КДНК не працював) та за час існування (1994-2002 роки) Двадцятої київської нотаріальної контори реєстри з індексом "у" не заводились.

4.11 Разом із тим, свідоцтво про право власності № 786 видано ОСОБА_3 на підставі акта про реалізацію майна, належного ОСОБА_4 , виданого державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Сливкою А. І., при примусовому виконанні виконавчого провадження № 38493816 по виконанню виконавчого листа № 2604/6087/12, від 28.09.2012 Дніпровського районного суду міста Києва.

4.12 Однак, згідно з листа Дніпровського районного суду міста Києва від 01.12.2017 № 684 за період 2011-2017 цивільні справи за участю ОСОБА_4 , як сторони у справі, у провадженні Дніпровського районного суду міста Києва не перебували, а за виконавчим листом № 2604/6087 значиться інша цивільна справа, з іншими сторонами та з іншими позовними вимогами.

4.13 Також, відповідно до листа Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 01.02.2017 встановлено, що виконавчий лист № 2604/6087/12 виданий 28.09.2012 Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг" суми у розмірі 1128204,57 грн до відділу не надходив та на примусовому виконанні у відділі не перебував, а також державним виконавцем відділу не проводився опис та арешт майна боржника, у зв`язку із чим майно не передавалося на прилюдні торги та державним виконавцем не видавався акт про реалізацію майна.

4.14 У подальшому, ОСОБА_3 спірні приміщення відчужено ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 23.10.2013, зареєстрованого в реєстрі за № 12550 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В.

4.15 23.10.2013 право власності на нежилі приміщення № 70, загальною площею 123,80 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23.10.2013 № 12563, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В.

4.16 У зв`язку з викладеним, прокурор звернувся з позовом до Печерського районного суду міста Києва та просив витребувати з володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення № 70 загальною площею 123,80 кв. м, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 .

4.17 Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09.09.2020 у справі №757/27707/17-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02.09.2021 та постановою Верховного Суду від 21.06.2022 позов задоволено, витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення № 70 загальною площею 123,80 кв. м, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 .

4.18 Водночас, 11.08.2021 державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Бєлломі О. В., на підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна № 166/21, нежитлові приміщення № 70 загальною площею 123,80 кв. м поділено на групу нежитлових приміщень № 70 літ "А" загальною площею 67,6 кв. м та групу нежитлових приміщень № 70а літ "А" загальною площею 56,2 кв. м, зареєстровано право власності ОСОБА_2 на групу нежитлових приміщень № 70 літ "А" загальною площею 67,6 кв. м. у будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2431625780000).

4.19 В подальшому, 07.09.2021 групу нежитлових приміщень № 70 літ "А" передано на підставі акту приймання-передачі від 07.09.2021 серія та номер: 672.673 до статутного капіталу ТОВ "Руж-косметик", директором якого на той час була ОСОБА_2

4.20 Також, 10.09.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 4582, який посвідчено приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Бєлломі О. В., відповідно до якого, ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов`язань за договором позики у розмірі 405000 грн передано в іпотеку групу нежитлових приміщень № 70 літ "А" загальною площею 67,6 кв. м у будинку АДРЕСА_1 .

4.21 Після встановлення вказаних обставин в ході досудового розслідування, 10.10.2023 прокурором у кримінальному провадженні винесено постанову про визнання об`єкту нерухомості - групи нежитлових приміщень № 70 літ "А" загальною площею 67,6 кв. м, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2431625780000) речовим доказом у кримінальному провадженні № 42014100060000134 від 23.04.2014.

4.22 Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.23 Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

4.24 Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

4.25 Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

4.26 Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

4.27 Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

4.28 Колегія суддів враховує, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України).

4.29 Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

4.30 Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

4.31 Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

4.32 Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

4.33 Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних (а так само інших зобов`язальних) відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У такому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною правочину, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, визначених частиною першою статті 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15).

4.34 Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та інших.

4.35 У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20). Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

4.36 Таким чином, неправомірність набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а набуття права власності може залежати від законності і добросовісності такого набуття.

4.37 Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.

4.38 Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

4.39 У цій справі, послідовно викладаючи обставини вибуття спірного майна зі свого володіння, судами встановлено, що майно вибуло із володіння позивача незаконно, а у подальшому незаконно набуто ТОВ "Руж-косметик".

4.40 Згідно статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» до компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення) (частина 2). Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень (частина 3). Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва (частина 4).

4.41 У спірних правовідносинах слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

4.42 Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання конструкції юридичної особи (зокрема, внесення нерухомості до статутного капіталу юридичної особи, вихід учасника із юридичної особи та отримання при виході), інших правомірних приватно-правових засобів (зокрема, поділ об`єктів нерухомості) з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову. Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб). (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.11.2022 у справі № 522/14900/19).

4.43 З огляду на викладене висновок суду апеляційної інстанції про те, що оскільки ОСОБА_2 як керівник ТОВ "Руж-косметик", була обізнана про витребування нерухомого майна згідно з рішенням Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/27707/17-ц, тому ТОВ "Руж-косметик" є недобросовісним набувачем спірного майна, є правильним, а отже, цей суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади в особі міської ради.

4.44 У касаційній скарзі скаржник також посилається на порушення судами норм процесуального права щодо:

1) відмови судом апеляційної інстанції у долученні висновку експерта № 66/09 від 19.09.2025, документів з інвентаризаційної справи, пославшись на те, що вони не подавалися до суду першої інстанції, а висновок експерта складено після ухвалення рішення з огляду на те, що суд апеляційної інстанції не встановив, чи була неможливість подання цих доказів до суду першої інстанції зумовлена об`єктивними причинами, що не залежали від ТОВ "Руж-косметик";

2) відмови судом апеляційної інстанції у клопотанні про призначення судової будівельно-технічної експертизи;

3) відмови у клопотанні про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі № 757/9604/26-ц.

4.45 Відповідно до статті 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.46 Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

4.47 Як вбачається із обставин даної справи судами не встановлено, що у відповідача на законних підставах у приміщенні, розташованому у будинку АДРЕСА_1, в Печерському районі м. Києва, знаходиться нерухоме майно, із доводів касаційної скарги не вбачається, що у разі задоволення клопотань відповідача були б наявні правові підстави вважати, що відповідач у цьому приміщенні володіє нерухомим майном, отже такі доводи не можуть бути правовою підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

4.48 Щодо доводів скаржника про порушення апеляційним судом приписів статті 75 ГПК України судова колегія звертає увагу, що за висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3 (пункти 33, 36) та у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 (пункт 10.2), Верховний Суд неодноразово висновував про те, що на відміну від законодавства, яке діє erga omnes (щодо всіх, тобто з дією на невизначене коло суб`єктів), судове рішення у приватноправовому спорі, як правило, діє inter partes (тобто з правовими наслідками тільки для сторін у справі). Судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб.

4.49 У відповідності до цих висновків Великої Палати Верховного Суду прокурор звернувся до скаржника у цій справі не в порядку виконання рішення у справі № 757/27707/17-ц, а з окремим позовом про витребування майна, вказуючи на незаконність набуття відповідачем права власності на нього, як передане попри судове рішення у справі № 757/27707/17-ц та за відсутності волевиявлення на таку передачу особи, на користь якої було витребувано майно, як власника, стверджуючи водночас про те, що відповідач був обізнаний із цими обставинами.

4.50 За змістом постанови апеляційної інстанції суд самостійно з`ясував обставини, які є істотними для вирішення спору про витребування майна: дослідив переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади Печерського району та обставини щодо відсутності доказів приватизації приміщень, як і стверджувані позивачем обставини щодо передачі спірного майна попри наявність судового рішення про його витребування та безсумнівну обізнаність про це відповідача. доводи касаційної скарги цього не спростовують.

4.51 За таких обставин цитування у постанові суду апеляційної інстанції приписів частини четвертої статті 75 ГПК України не призвело до неправильного вирішення спору у даній справі, тому враховуючи положення статті 309 ГПК України, суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав скасовувати правильне по суті і законне рішення суду апеляційної інстанції з одних лише формальних міркувань.

4.52 Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не відносяться до виключних випадків касаційного оскарження, визначених положеннями частини 2 статті 287 ГПК України, такі доводи спрямовані на переоцінку доказів у справі, додаткове дослідження доказів, які вже були досліджені судами, тому враховуючи положення частини 2 статті 300 ГПК України не є підставою, яка б була передбачена процесуальним законом для скасування постанови суду.

4.53 ТОВ "Руж-косметик" заявило клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на наявність виключної правової проблеми.

4.54 Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

4.55 Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

4.56 Про виключність правової проблеми з точки зору якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

4.57 При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

4.58 ТОВ "Руж-косметик" у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не навело аргументів чому визначене у спорі правове питання не може бути вирішене судом касаційної інстанції у складі колегії суддів, яка розглядає касаційну скаргу, відповідно до її повноважень.

4.59 Отже, враховуючи наведене, колегія суддів відмовляє ТОВ "Руж-косметик" у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4.60 За вказаних обставин з огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що наведені у касаційній скарзі посилання скаржника з урахуванням визначених ним виключних випадків касаційного оскарження на неправильне застосування норм права не можуть бути підставою для скасування оскарженої постанови.

4.61 Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Руж-косметик" у справі № 910/2908/25 залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Л. І. Рогач

Є. В. Краснов