Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №922/1909/23 (922/4494/23) — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Харків Справа №922/1909/23 (922/4494/23)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Крестьянінов О.О.,

при секретарі судового засідання Горюшко В.С.,

за участю представників: позивача – арбітражний керуючий (ліквідатор) Саутенко С.О., відповідача – Тетері С.І., третьої особи ТОВ "Новаагро" – Гончарова Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду у місті Харкові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський комбінат хлібопродуктів" (вх. №1407 Х/3)

на рішення Господарського суду Харківської області від 03.06.2026 у справі №922/1909/23 (922/4494/23) (суддя Усатий В.О., повне судове рішення складено 08.06.2026)

за позовом Фермерського господарства «Бурейчак`в особі ліквідатора Саутенка С.О.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський комбінат хлібопродуктів"

треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро", Товариство з обмеженою відповідальністю "Дмитрович”

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трайгон-Експорт"; Agromino A/S

про стягнення коштів (в межах справи про банкрутство)

ВСТАНОВИВ:

1. Стисле викладення історії справи

1.1. Ліквідатор Фермерського господарства "Бурейчак" (далі – ФГ "Бурейчак") арбітражний керуючий Саутенко С.О. у межах справи №922/1909/23 про банкрутство звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський комбінат хлібопродуктів" (далі – ТОВ "Вовчанський КХП") про стягнення 13 807 248,00 грн збитків.

1.2. В обґрунтування позову ліквідатор зазначив, що у відповідача зберігалося належне боржнику майно – зерно пшениці 4 класу в обсязі 2 380,560 тонн, яке у квітні 2023 року відповідач відчужив на користь третіх осіб, у зв`язку з чим позивач як поклажодавець на підставі статті 951 Цивільного кодексу України заявив вимогу про відшкодування ринкової вартості спірного майна.

1.3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.04.2024 у справі №922/1909/23 (922/4494/23) (суддя Аюпова Р.М.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024, позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 13 807 248,00 грн збитків та 207 108,72 грн витрат зі сплати судового збору. Ці судові рішення встановили відсутність у позивача документів на підтвердження існування письмових договорів з відповідачем щодо зберігання зерна та складських документів на зерно, водночас за сукупності наявних у справі доказів суди виходили з наявності між сторонами правовідносини за договором зберігання зерна. Суди висновували, що відповідач як зберігач зерна зобов`язаний відшкодувати позивачу завдані збитки, при визначенні розміру цих збитків виходили зі встановленого факту незаконного відчуження, утримання та неповернення ФГ "Бурейчак" зерна: озимої пшениці врожаю 2022 року в загальній кількості 2 380,56 тон та висновку торгово-промислової палати про ринкову вартість пшениці.

1.4. Постановою Верховного Суду від 18.12.2025 у справі №922/1909/23 (922/4494/23) касаційну скаргу ТОВ "Вовчанський КХП" задоволено частково; постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 04.04.2024 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що у судів були відсутні підстави для визнання встановленими обставин укладення між сторонами договору зберігання зерна. Водночас з позиції суду касаційної інстанції, спірні відносини можуть за наявності доказів фактичного знаходження майна, належного позивачеві, у володінні відповідача кваліфікуватися за главою 83 Цивільного кодексу України, але така кваліфікація у даному випадку вимагає дослідження наявних у справі доказів у цьому світлі та надання можливості сторонами спору надати свої доводи та міркування з цього питання.

1.5. Під час нового розгляду справи Господарським судом Харківської області ліквідатор ФГ «Бурейчак» подав заяву від 09.01.2026 про збільшення розміру позовних вимог, обґрунтувавши це тим, що Верховний Суд у постанові від 18.12.2025 визнав неможливою кваліфікацію відносин сторін як договору зберігання (через нікчемність правочинів на тимчасово окупованій території) та вказав на можливість застосування глави 83 ЦК України щодо недоговірних зобов`язань, у зв`язку з чим позивач змінив правову підставу вимог зі ст. 951 ЦК (зберігання) на ст. 1212–1213 ЦК (безпідставне збагачення), і оскільки повернути зерно в натурі неможливо (воно реалізоване третій особі), просить стягнути з ТОВ «Вовчанський КХП» вартість 2 380,560 тонн пшениці 4 класу, визначену на дату розгляду справи за експертним висновком Запорізької ТПП (7 714,39 грн/тонну), що становить 18 364 568,26 грн замість раніше заявлених 13 807 248,00 грн. Господарський суд Харківської області прийняв до розгляду цю заяву, а також долучив до матеріалів справи висновок торгово-промислової палати від 07.01.2026 про вартість пшениці 4 класу.

1.6. Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.06.2026 позовні вимоги задоволено повністю з урахуванням заяви позивача про їхнє збільшення. З ТОВ "Вовчанський КХП" на користь ФГ "Бурейчак" стягнуто вартість безпідставно набутого майна у розмірі 18 364 568,26 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 275 468,52 грн; зараховано в рахунок виконання цього рішення 6 158 362,82 грн, раніше стягнуті з відповідача на виконання скасованих судових рішень у цій справі; визначено до стягнення з відповідача на користь позивача суму у загальному розмірі 12 481 673,96 грн; стягнуто з ФГ "Бурейчак" на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 275 468,52 грн.

1.7. Рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що оцінені за правилами належності, допустимості та вірогідності докази в їх сукупності є достатніми та взаємно узгодженими для встановлення обставин знаходження у ТОВ "Вовчанський КХП" зерна озимої пшениці врожаю 2022 року в загальній кількості 2 380,560 тонн, належного позивачеві.

Місцевий господарський суд, пославшись на обов`язковість вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 18.12.2025, відхилив доводи відповідача про необхідність кваліфікації спірних правовідносин за главою 79 Цивільного кодексу України та застосував до них положення статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції також виснував, що щонайпізніше з 05.10.2022 відповідач дізнався або повинен був дізнатися про факт безпідставного набуття майна у розумінні частини першої статті 1214 Цивільного кодексу України, а тому саме на відповідача покладається відповідальність за допущене ним погіршення безпідставно набутого майна, у зв`язку з чим розмір відшкодування розраховано виходячи з ціни пшениці 4 класу у кількості 2 380,560 тонн, яка станом на час розгляду справи згідно з експертним висновком Запорізької торгово-промислової палати №ОИ-3584 від 07.01.2026 становить 18 364 568,26 грн.

2. Узагальнені доводи апеляційної скарги та межі апеляційного перегляду справи

2.1. Не погодившись з рішенням господарського суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вовчанський комбінат хлібопродуктів" 29.06.2026 через систему "Електронний суд" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на нез`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, на недоведеність обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції від 03.06.2026 по справі №922/1909/23 (922/4494/23) скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Фермерського господарства "Бурейчак" у повному обсязі. Також апелянт просить здійснити поворот виконання рішення Господарського суду Харківської області від 04.04.2024 року у справі № 922/1909/23 (922/4494/23).

2.2. Доводи апеляційної скарги ТОВ "Вовчанський КХП" в узагальненому вигляді зводяться до такого:

2.2.1. суд першої інстанції встановив наявність у позивача права власності на спірне зерно фактично лише через відсутність доказів наявності цього права в іншої особи, застосувавши концепцію негативного доказу, що є порушенням принципу змагальності та не узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 14.03.2024 у справі №904/2003/23, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17;

2.2.2. застосувавши стандарт вірогідності доказів, суд не перевірив надані позивачем докази на відповідність вимогам статей 76-78 Господарського процесуального кодексу України: товарно-транспортні накладні складені в односторонньому порядку, не містять посад, прізвищ та підписів відповідальних осіб вантажоодержувача і відтиску його печатки, що є обов`язковими реквізитами первинного документа згідно із Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні; у період, яким датовані накладні (27.07.2022-22.08.2022), господарська діяльність відповідача була призупинена, а трудові договори з працівниками – зупинені, що виключало прийняття зерна від імені товариства; загальна кількість зерна за накладними (2 388,830 тонн) не збігається ані з обсягом реалізованого зерна, ані з обсягом 2 155,560 тонн, зазначеним в ухвалі слідчого судді від 03.03.2023; декларація про доходи та майно боржника складена позивачем в односторонньому порядку;

2.2.3. встановлення судом факту визнання відповідачем належності спірного зерна позивачу на підставі внутрішніх наказів та розрахунку плати за зберігання становить порушення частини першої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки про визнання обставин має бути зазначено в заявах по суті справи саме під час розгляду спору у суді, тоді як у всіх заявах по суті спору відповідач цей факт заперечував (постанови Верховного Суду від 28.09.2023 у справі №910/19206/21, від 22.09.2022 у справі №910/2559/21, від 27.05.2019 у справі №910/20107/17); крім того, розрахунок плати за зберігання складено 01.08.2023 у зв`язку з постановленням ухвали від 17.07.2023, яку в подальшому скасовано;

2.2.4. суд не врахував обставини, встановлені в ухвалах слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 03.03.2023 та від 09.05.2023 у справі №953/7755/22 відповідно до яких встановити власника спірного зерна не вбачається можливим; за матеріалами кримінального провадження зерно могло належати ФГ "Бурейчак", ТОВ "Трайгон" або ТОВ "Дмитрович" чи взагалі бути вивезеним до російської федерації;

2.2.5. суд неправильно застосував статтю 316 Господарського процесуального кодексу України, оскільки частина друга цієї статті прямо забороняє суду касаційної інстанції вказувати, яка норма матеріального права повинна бути застосована; Верховний Суд лише зазначив про можливість кваліфікації спірних відносин за главою 83 Цивільного кодексу України за наявності доказів фактичного знаходження майна позивача у володінні відповідача, тоді як суд першої інстанції фактично відмовився від самостійної правової кваліфікації;

2.2.6. у відповідача була правова підстава для продажу спірного зерна без доручення власника – стаття 1158 Цивільного кодексу України, оскільки складські приміщення у місті Вовчанськ перебували у зоні бойових дій, існувала реальна загроза знищення зерна, а інших складських приміщень товариство не має; відтак відповідач зобов`язаний повернути власникові одержані від продажу кошти в сумі 6 137 820,00 грн (стаття 1159 Цивільного кодексу України), а не вартість майна, визначену за частиною другою статті 1213 Цивільного кодексу України;

2.2.7. суд безпідставно поклав на відповідача відповідальність за погіршення якості зерна за частиною першою статті 1214 Цивільного кодексу України, не обґрунтувавши, якими доказами підтверджується належність зерна на момент його надходження до 4 класу згідно з ДСТУ 3768:2019 "Пшениця. Технічні умови" та наявність у поведінці відповідача складу цивільного правопорушення; насправді за результатами лабораторних досліджень зерно є нестандартним (некласним);

2.2.8. суд не врахував, що кількість спірного зерна на момент відчуження становила 2 360,700 тонн з огляду на списання природних втрат згідно з наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.06.2019 №316;

2.2.9. експертний висновок Запорізької торгово-промислової палати №ОИ-3584 від 07.01.2026 не є належним доказом вартості спірного зерна, оскільки стосується пшениці 4 класу та не містить базису поставки згідно з Інкотермс; натомість мав бути врахований експертний висновок Харківської торгово-промислової палати від 19.04.2023 щодо ринкової вартості зерна на умовах базису EXW Вовчанськ – 2 600,00 грн з ПДВ за 1 тонну; належний розрахунок становить 2 360,700 тонн х 2 600,00 грн = 6 137 820,00 грн, у зв`язку з чим вимоги про стягнення 12 226 748,26 грн є необґрунтованими.

2.3. Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки під час апеляційного перегляду не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами доводів скарги, підстави для виходу за межі доводів апеляційної скарги в порядку частини четвертої статті 269 ГПК України відсутні.

3. Позиція інших учасників справи

3.1. ФГ "Бурейчак" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Саутенка С.О. у відзиві на апеляційну скаргу (вих. №01-34/721 від 15.07.2026, поданий 16.07.2026) проти доводів апеляційної скарги заперечує, зазначаючи таке:

3.1.1. суд першої інстанції виконав вказівки Верховного Суду: повторно дослідив усі наявні у справі докази окремо та в їх сукупності, перевірив версії відповідача щодо можливої належності зерна іншим особам, залучив до участі у справі ТОВ "Дмитрович", надав оцінку матеріалам кримінального провадження;

3.1.2. висновок про належність зерна позивачу ґрунтується не на відсутності доказів іншого власника, а на сукупності позитивних доказів, які походять як від ФГ "Бурейчак" (декларація про доходи та майно боржника, подана 07.04.2023, тобто до продажу зерна, балансова довідка), так і безпосередньо від відповідача (накази №18/04/23-1 від 18.04.2023, №19/04/23-1 від 19.04.2023, №26/04/23-1 від 26.04.2023, розрахунок плати за зберігання, підписаний директором і головним бухгалтером та скріплений печаткою), які узгоджуються між собою за предметом, кількістю, місцем, часом та подальшим рухом майна;

3.1.3. внутрішні документи відповідача оцінені судом як письмові докази в порядку статей 73, 76, 77, 79, 86, 91 ГПК України, а не як визнання обставин у розумінні частини першої статті 75 цього Кодексу;

3.1.4. ухвали слідчого судді постановлені на стадії досудового розслідування для вирішення питань арешту речових доказів, не є рішеннями про визнання права власності та відповідно до частин шостої і сьомої статті 75 Господарського процесуального кодексу України не мають преюдиційного значення; кількість 2 155,560 тонн визначає лише обсяг майна, щодо якого застосовано захід забезпечення кримінального провадження;

3.1.5. до спірних правовідносин правильно застосовано главу 83 Цивільного кодексу України, оскільки зерно позивача перебувало у фактичному володінні відповідача, договірної або іншої правової підстави для набуття права власності відповідач не мав, переоформив зерно на себе та відчужив третій особі, а повернення майна в натурі стало неможливим; посилання на главу 79 Цивільного кодексу України є спробою надати односторонньому привласненню та продажу чужого майна вигляду добросовісного ведення чужих справ, при цьому відповідач не довів виконання обов`язків, передбачених статтями 1158, 1159 ЦК України, – не повідомив ані ФГ "Бурейчак", ані правоохоронні органи, ані військову адміністрацію, не звернувся до суду, не передав одержані кошти власникові та не вніс їх у депозит, позиція апелянта є внутрішньо суперечливою, оскільки він одночасно стверджує, що не знав власника зерна і що діяв у майнових інтересах цього власника;

3.1.6. вартість майна правильно визначено виходячи з пшениці 4 класу, оскільки саме так зерно первісно обліковувалося за документами самого відповідача, а наслідки погіршення якості майна під час його перебування у володінні набувача покладаються на набувача (частина перша статті 1214 Цивільного кодексу України); одностороннє списання відповідачем 19,860 тонн природних втрат не змінює обсягу кондикційного зобов`язання; вартість майна за частиною другою статті 1213 Цивільного кодексу України визначається на момент розгляду судом справи, а не за ціною продажу у квітні 2023 року.

3.2. ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" у відзиві на апеляційну скаргу, поданому 21.07.2026, також заперечує проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на те, що суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду, дослідив усю сукупність доказів, перевірив версії щодо можливої належності зерна іншим особам, обґрунтовано встановив належність зерна ФГ "Бурейчак" та правильно визначив кількість, якість і вартість майна відповідно до статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Третя особа зазначає, що матеріали кримінального провадження фіксують слідчі версії, а не встановлені судом факти. Посилання на главу 79 Цивільного кодексу України, на думку ТОВ "Торговий будинок "Новаагро", суперечить фактичній поведінці відповідача, який переоформив зерно на себе, продав його пов`язаній особі, не передав кошти власникові, не вніс їх на депозит суду або нотаріуса, не надав звіту та надалі заперечував право позивача як на зерно, так і на кошти від його реалізації; Розміщення оголошення на власному корпоративному тендерному майданчику групи Agromino не підтверджує вжиття всіх можливих заходів, оскільки з поданих матеріалів неможливо встановити дату розміщення оголошення, строк його оприлюднення та коло осіб, які мали до нього доступ.

3.3. Інші учасники справи відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не подали, що відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

4. Рух справи в суді апеляційної інстанції

4.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2026 в порядку, регламентованому статтею 32 ГПК України, визначено склад суду у справі: головуючий (суддя-доповідач) Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Крестьянінов О.О.

4.2. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Вовчанський комбінат хлібопродуктів" на рішення Господарського суду Харківської області від 03.06.2026 у справі №922/1909/23 (922/4494/23); учасникам справи встановлено строк 15 днів з дня отримання ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу; справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.07.2026.

4.3. Через підсистему "Електронний суд" 16.07.2026 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив ліквідатора ФГ "Бурейчак" арбітражного керуючого Саутенка С.О. на апеляційну скаргу, зміст якого наведено у пункті 3.1 цієї постанови.

4.4. Через підсистему "Електронний суд" 21.07.2026 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" на апеляційну скаргу, зміст якого наведено у пункті 3.2 цієї постанови.

4.5. Ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 та від 23.07.2026 задоволено заяви Тетері Світлани Ігорівни — представника ТОВ "Вовчанський комбінат хлібопродуктів" від 08.07.2026 та Гончарова Данила Олексійовича — представника ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" від 20.07.2026 про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

4.6. У судовому засіданні 27.07.2026 брав участь представник позивача арбітражний керуючий Саутенко С.О., а також представник відповідача Тетеря С.І., представник ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" Гончаров Д.О. Представники інших учасників в судове засідання 27.07.2026 не з`явились, про причини своєї відсутності суд не повідомили. Східний апеляційний господарський суд розпочав розгляд справи в судовому засіданні 27.07.2026 за відсутності представників інших учасників справи, оскільки ухвалою суду від 06.07.2026 явку учасників справи в судове засідання визнано необов`язковою.

Протокольною ухвалою Східного апеляційного господарського суду у судовому засіданні 27.07.2026 оголошено перерву до 05 серпня 2026 року о 14:00.

Судове засідання 05.08.2026 відбулось за участі тих самих представників, за результатами розгляду апеляційної скарги в судовому засіданні проголошена скорочена постанова Східного апеляційного господарського суду.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

5.1. У провадженні Господарського суду Харківської області на стадії ліквідаційної процедури перебуває справа №922/1909/23 про банкрутство ФГ "Бурейчак". Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.05.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство ФГ "Бурейчак" та визнано розмір вимог ініціюючого кредитора – ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" у сумі 6 274 792,38 грн (том 8, а.с. 117-119).

5.2. Вимоги ініціюючого кредитора виникли у зв`язку з укладенням між ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" (покупець) та ФГ "Бурейчак" (постачальник) договору поставки №0302ПФ від 03.02.2022 (том 1, а.с. 234-235), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець – оплатити і прийняти пшеницю у кількості 837,414 тонн (± 5 % на вибір покупця) загальною вартістю 5 526 928,88 грн (разом з ПДВ) на умовах CPT – елеватор ТОВ "АПК "Новаагро" згідно з "Інкотермс-2010". На забезпечення виконання договору 21.02.2022 між сторонами укладено Аграрну розписку, за пунктом 5 якої ФГ "Бурейчак" передало в заставу майбутній врожай пшениці озимої із земельних ділянок у межах Вовчанського (нині – Чугуївського) району Харківської області в обсязі не менше 837,414 тонн (том 1, а.с. 228-230). На виконання умов договору покупець перерахував постачальнику попередню оплату у загальному розмірі 5 000 000,00 грн, однак товар у встановлений строк не було передано.

5.3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.12.2022 у справі №922/1367/22 стягнуто з ФГ "Бурейчак" на користь ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" 5 000 000,00 грн попередньої оплати, 498 630,14 грн штрафу, 497 095,89 грн процентів річних та 89 936,09 грн судового збору. На виконання рішення видано накази та відкрито виконавчі провадження №71515182 і №71515245.

5.4. У межах виконавчого провадження №71515182 представник ФГ "Бурейчак" – головний бухгалтер 17.04.2023 надала декларацію про доходи та майно боржника – юридичної особи, в якій зазначено, що майно боржника знаходиться на зберіганні у ТОВ "Вовчанський КХП", а саме: озима пшениця врожаю 2022 року в загальній кількості 2 380,560 тонн (том 1, а.с. 67-69). У межах того самого виконавчого провадження боржником надано довідку про наявність на балансі озимої пшениці у кількості 2 380,560 тонн балансовою вартістю 6 870 296,16 грн, яка знаходиться на відповідальному зберіганні ТОВ "Вовчанський КХП". Боржник зазначив, що товар у цій кількості планувався до поставки за договором поставки №0302ПФ від 03.02.2022 та може бути використаний у рахунок виконання рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/1367/22.

5.5. Починаючи з 24.02.2022 Вовчанська міська територіальна громада Чугуївського району Харківської області разом з містом Вовчанськ перебувала в тимчасовій окупації, що підтверджується Переліком територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75, та Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309. З 16.07.2022 виробничі складські приміщення ТОВ "Вовчанський КХП" були захоплені разом із підприємством місцевою окупаційною адміністрацією країни-агресора та до 11.09.2022 перебували в окупації, а з 11.09.2022 перебувають у зоні активних бойових дій, що підтверджується довідкою Вовчанської міської військової адміністрації Чугуївського району Харківської області №206 від 27.02.2023 (том 3, а.с. 17).

5.6. Наказом директора ТОВ "Вовчанський КХП" №1-21/07/22 від 21.07.2022 "Про призупинення діяльності підприємства" з 22.07.2022 призупинено будь-яку господарську діяльність на території товариства до можливості відновити роботу, але на строк не більше ніж період дії воєнного стану або до моменту припинення тимчасової окупації Вовчанської міської територіальної громади; під час призупинення діяльності працівників звільнено від обов`язку бути присутніми на робочих місцях (том 1, а.с. 154-155).

5.7. Після звільнення Збройними Силами України території Вовчанської міської територіальної громади та міста Вовчанськ наказами ТОВ "Вовчанський КХП" №1-15/09/22 та №2-15/09/22 від 15.09.2022 з 16.09.2022 було частково відновлено господарську діяльність товариства та частково скасовано призупинення дії трудових договорів з працівниками (том 1, а.с. 158).

5.8. Наказом директора ТОВ "Вовчанський КХП" №4-30/09/22 від 30.09.2022 (том 1, а.с. 164 зворот - 165) доручено провести у період з 03.10.2022 по 05.10.2022 інвентаризацію зернових культур урожаю 2022 року, які завозились на зберігання під час окупації та обліковуються на позабалансовому рахунку. За результатами інвентаризації виявлено 20 287 720 кг зерна пшениці невстановленої належності, завезеної на територію підприємства під час тимчасової окупації міста Вовчанськ. Частину цього зерна було повернуто особам, які підтвердили право власності на нього; щодо 4 223,340 тонн виявленої пшениці власника, за твердженням відповідача, встановити не вдалося.

5.9. Наказом директора ТОВ "Вовчанський КХП" №1-05/10/22 від 05.10.2022 доручено провести облік та оформлення операцій із зерном пшениці, виявленим після проведення інвентаризації, та, після закінчення строку зберігання зерна або після отримання вимоги належного власника про повернення, повернути зерно пшениці його власнику (том 1, а.с. 165).

Відповідно до Інвентаризаційного опису ТМЦ №3 від 05 жовтня 2022 року за результатами проведення інвентаризації з 03 жовтня 2022 року по 05 жовтня 2022 року виявлено пшеницю урожаю 2022 року 20 287 720 кг (том 1, а.с. 166).

5.10. Наказами ТОВ "Вовчанський комбінат хлібопродуктів":

– №18/04/23-1 від 18.04.2023 видано розпорядження провести переоформлення переведеної в нестандартну пшениці в кількості 150 000 кг фізичної ваги з Невідомого власника – Бурейчак ФГ на ТОВ "Вовчанський КХП" з фактичними показниками якості на час переоформлення (том 1, а.с. 13);

– №19/04/23-1 від 19.04.2023 видано розпорядження провести переоформлення переведеної в нестандартну пшениці в кількості 999 500 кг фізичної ваги з Невідомого власника ( ОСОБА_1 ) на ТОВ "Вовчанський КХП" з фактичними показниками якості на час переоформлення (том 1, а.с. 14);

– №26/04/23-1 від 26.04.2023 видано розпорядження провести переоформлення переведеної в нестандартну пшениці в кількості 1 211 200 кг фізичної ваги з Невідомого власника ( ОСОБА_1 ) на ТОВ "Вовчанський КХП" з фактичними показниками якості на час переоформлення (том 1, а.с. 15).

Ці накази засвідчують, що ТОВ "Вовчанський КХП" при виданні розпоряджень про переоформлення переведеної в нестандартну пшениці у графі власника зерна ідентифікувало особу Невідомого власника саме як Фермерське господарство "Бурейчак".

5.11. Матеріали справи містять товарно-транспортні накладні №1-92, датовані періодом з 27.07.2022 по 22.08.2022 (том 1, а.с. 24-67), які відображають інформацію про передання відповідачу зерна пшениці у кількості 2 380,560 тонн і в яких вантажовідправником зазначено ФГ "Бурейчак".

Суд першої інстанції встановив, що зазначені накладні складені лише в односторонньому порядку під час призупинення діяльності ТОВ "Вовчанський КХП", у них відсутні всі необхідні реквізити первинних документів згідно із Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, а тому відповідні накладні не підлягають розгляду як прямі докази існування між сторонами правовідносин щодо прийняття зерна пшениці.

5.12. Матеріали справи містять розрахунок плати за зберігання зерна за період з 16.09.2022 по 25.04.2023, боржником у якому зазначено ФГ "Бурейчак"; зазначений розрахунок підписано директором та головним бухгалтером ТОВ "Вовчанський КХП" і скріплено печаткою юридичної особи відповідача (том 8, а.с. 154).

5.13. Рішенням єдиного учасника ТОВ "Вовчанський КХП" (Agromino A/S) №15/03/23 від 15.03.2023 та наказом ТОВ "Вовчанський КХП" №01-16/03/22 від 16.03.2023 вирішено реалізувати третім особам зерно пшениці невстановленої належності в орієнтовній кількості 4 223,340 тон, керуючись, крім іншого, главою 79 Цивільного кодексу України (том 1, а.с. 167 зворот – 170, 170 зворот -171).

5.14. Актом №1 від 24.02.2023 (том 1, а.с. 171 зворот) оформлено відбір проб зерна пшениці, здійснений працівниками ТОВ "Вовчанський КХП" за участю представників Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВІ МАР" (сертифікат аналізів №0001/5466 від 23.03.2023, том 1, а.с. 173). За результатами лабораторних досліджень, проведених Державним підприємством "Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції" та Одеською прикордонною державною контрольно-токсикологічною лабораторією, встановлено, що зерно не відповідає вимогам 4 класу згідно з ДСТУ 3768:2019 "Пшениця. Технічні умови" (том 1, а.с. 172, 174); на підставі цих протоколів випробувань Харківською торгово-промисловою палатою видано експертний висновок №224/23 від 05.04.2023, згідно з яким зерно є некласним (м`яким) (том 1, а.с. 175).

Суд першої інстанції встановив, що відбір проб відбувся в односторонньому порядку за участю лише представників ТОВ "Вовчанський КХП", через понад чотири місяці після виявлення зерна, та стосувався партії пшениці обсягом 6 000 тонн, у зв`язку з чим неможливо встановити, з якої партії зерна були відібрані відповідні проби.

5.15. Експертним висновком Харківської торгово-промислової палати №36-ЦЗ/23 від 19.04.2023 визначено ринкову вартість зерна пшениці відповідної якості на умовах базису поставки EXW Вовчанськ – від 2 450,00 грн до 2 750,00 грн з ПДВ за 1 тонну (том 1, а.с. 175, 176, том 2, а.с. 27-28).

5.16. На підставі договорів поставки сільськогосподарської продукції №VEL-140423-TEX від 14.04.2023 (том 1, а.с. 16), №VEL-190423-TEX від 19.04.2023 (том 1, а.с. 17) та №VEL-260423-TEX від 26.04.2023 (том 1, а.с. 18) ТОВ "Вовчанський КХП" відчужило ТОВ "Трайгон-Експорт" зерно пшениці в загальному обсязі 2 360,700 тонн за ціною 2 600,00 грн з ПДВ за 1 тонну, одержавши 6 137 820,00 грн. Зменшення кількості зерна з 2 380,560 тонн до 2 360,700 тонн зумовлене списанням відповідачем природних втрат на підставі акта-розрахунку №Вч000000009 від 26.04.2023 (том 1, а.с. 167).

5.17. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником ТОВ "Вовчанський КХП" є Agromino A/S; засновником ТОВ "Трайгон-Експорт" є, крім інших, Agromino A/S. Тобто продавець і покупець спірного зерна на момент вчинення відповідних правочинів перебували під спільним корпоративним контролем.

5.18. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.07.2023 у справі №922/1909/23 за заявою ініціюючого кредитора накладено арешт на зерно (озиму пшеницю) у кількості 2 380,560 тонн врожаю 2022 року, яке належить ФГ "Бурейчак" та перебуває на зберіганні ТОВ "Вовчанський КХП", та зобов`язано відповідача передати це зерно на зберігання ТОВ "Торговий будинок "Новаагро" (том 1, а.с. 7-9). Зазначену ухвалу скасовано постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі №922/1909/23 (том 1, а.с. 160-164).

5.19. У провадженні слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Харківській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022220000003018 від 27.09.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111-2 Кримінального кодексу України. 16.11.2022 засновнику ФГ "Бурейчак" ОСОБА_2 заочно повідомлено про підозру у вчиненні цього кримінального правопорушення. Зі змісту повідомлення про підозру вбачається, що ОСОБА_2 у період липня-вересня 2022 року надав вказівку працівникам очолюваних ним підприємств здійснити збір сільськогосподарських культур, у тому числі з полів ТОВ "Трайгон" та ФГ "Бурейчак", задля їх часткової подальшої передачі представникам Російської Федерації, а іншої частини – для продажу на території Російської Федерації; за його вказівкою здійснювалося подальше транспортування сільськогосподарських культур частково до ТОВ "Вовчанський КХП", а частково – на територію Бєлгородської області Російської Федерації.

5.20. Ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 03.03.2023 у справі №953/7755/22 накладено арешт на речовий доказ – сільськогосподарську культуру (пшеницю) загальною масою 2 155,560 тонн, яка знаходиться у ТОВ "Вовчанський КХП", шляхом встановлення заборони користування, відчуження та розпорядження майном (том 2, а.с. 194-197, 223-224). Ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 09.05.2023 у справі №953/7755/22 клопотання директора ТОВ "Дмитрович" про скасування цього арешту повернуто; слідчий суддя виснував, що заявник не долучив документів на підтвердження свого процесуального статусу у кримінальному провадженні, а також доказів того, що він є дійсним і єдиним власником (володільцем) арештованого майна (том 3, а.с. 50-53).

В обґрунтування зазначеного клопотання директор ТОВ "Дмитрович" посилався на договір відповідального зберігання №22/1 від 25.07.2022, укладений між ТОВ "Дмитрович" та ФГ "Бурейчак". Суд першої інстанції встановив, що цей договір укладено в період, коли Вовчанська міська територіальна громада разом з містом Вовчанськ перебувала під тимчасовою окупацією Російської Федерації, а отже цей правочин є нікчемним у силу Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

5.21. Ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 13.02.2024 у справі №953/1082/24 накладено арешт на грошові кошти, отримані від реалізації сільськогосподарської культури пшениці, на яку 03.03.2023 ухвалою Київського районного суду м. Харкова накладено арешт, в сумі 6 137 815,28 грн, які зберігаються на рахунку ТОВ "Вовчанський комбінат хлібопродуктів", код ЄДРПОУ 31690744, шляхом заборони користування, відчуження та розпорядження зазначеним майном. У зазначеній ухвалі слідчий суддя виходив з того, що посадові особи ТОВ "Вовчанський комбінат хлібопродуктів" не були обізнані про зміст Ухвали слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 03.03.2023, арешт зерна пшениці у кількості 2 155 560 кг фізично накладено не було, ймовірно зерно пшениці у заявленій в ухвалі кількості було реалізовано ТОВ "Вовчанський комбінат хлібопродуктів" у квітні 2023 року у складі 4 223,340 тонн зерна пшениці на виконання рішення агрохолдингу Agromino A/S та директора ТОВ "Вовчанський комбінат хлібопродуктів"(том 2, а.с. 205-206).

5.22. Ухвала суду першої інстанції від 07.04.2026 про залучення ТОВ "Дмитрович" до участі у справі направлялася як на адресу юридичної особи, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, так і на адресу її керівника, однак товариство не скористалося своїм процесуальним правом та не надало доказів на підтвердження права власності на спірне майно, як і не поставило під сумнів право позивача на це майно. Відповідно до відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "Трайгон" у зазначеному реєстрі не зареєстроване (том 10, а.с. 32).

5.23. У межах виконавчого провадження №75372345 (зведеного) на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 04.04.2024 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 з ТОВ "Вовчанський КХП" 25.06.2024 примусово стягнуто 6 158 362,82 грн, з яких на користь стягувача ФГ "Бурейчак" перераховано 5 515 237,64 грн та 82 728,56 грн, решту розподілено як витрати та винагороду приватного виконавця (том 9, а.с. 46-47,том 10, а.с. 74).

5.24. З метою визначення вартості зерна пшениці 4 класу станом на дату розгляду справи ліквідатор ФГ "Бурейчак" звернувся до Запорізької торгово-промислової палати із заявкою №3584 від 06.01.2026. Експертним висновком Запорізької торгово-промислової палати №ОИ-3584 від 07.01.2026 (том 8, а.с. 201) встановлено середньоринкову вартість пшениці 4 класу на підставі аналізу ринку агропромислового комплексу України в розмірі 7 714,39 грн за тонну (без ПДВ). Іншої оцінки вартості пшениці 4 класу станом на момент розгляду справи судом першої інстанції учасниками справи не подано.

5.25. Наведені обставини сторонами по суті не заперечуються; спірними у справі є питання належності зерна позивачу, правової кваліфікації відносин сторін, а також кількості, якості та вартості майна, що підлягає відшкодуванню.

6. Позиція суду апеляційної інстанції

6.1. Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині: (а) висновку про належність спірного зерна позивачу; (б) правової кваліфікації відносин сторін, зокрема додержання судом першої інстанції вимог статті 316 Господарського процесуального кодексу України; (в) визначення розміру відшкодування — кількості, якості та вартості майна; (г) наявності підстав для повороту виконання рішення Господарського суду Харківської області від 04.04.2024. У наведеній послідовності суд і викладає свої висновки.

6.2. Щодо належності спірного зерна позивачу

6.2.1. Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до статті 73 цього Кодексу доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з частинами першою і третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

6.2.2. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування — спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", який набув чинності 17.10.2019, змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову — "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". У рішенні Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено на загальновизнаному принципі негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

6.2.3. Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи і передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона: така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"), натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту — скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей"; суд повинен вирішити, чи є вірогідним, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри. Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи та звертаючись до балансу вірогідностей, виходив з того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідними, ніж інші докази. Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

6.2.4. Висновок Господарського суду Харківської області про належність спірного зерна позивачу ґрунтується на сукупності доказів, а саме: декларації про доходи та майно боржника — юридичної особи від 07.04.2023 і балансовій довідці ФГ "Бурейчак", поданих у виконавчому провадженні №71515182 до відчуження спірного зерна; товарно-транспортних накладних №1-92 за період з 27.07.2022 по 22.08.2022, які, не будучи прямим доказом факту прийняття зерна, узгоджуються з рештою доказів за кількістю, часом і місцем; наказах самого відповідача №18/04/23-1 від 18.04.2023, №19/04/23-1 від 19.04.2023 та №26/04/23-1 від 26.04.2023, у яких особу Невідомого власника ідентифіковано саме як ФГ "Бурейчак"; розрахунку плати за зберігання зерна за період з 16.09.2022 по 25.04.2023, боржником у якому зазначено ФГ "Бурейчак" і який підписано директором та головним бухгалтером відповідача і скріплено його печаткою; договорах поставки №VEL-140423-TEX від 14.04.2023, №VEL-190423-TEX від 19.04.2023 та №VEL-260423-TEX від 26.04.2023, за якими переоформлене зерно було реалізоване.

6.2.5. Апеляційний господарський суд враховує, що обсяг зерна, відображений у товарно-транспортних накладних, кількість зерна, зазначена у декларації про доходи та майно боржника (2 380,560 тонн), сумарний обсяг зерна, переоформленого на себе відповідачем за наказами від 18, 19 та 26 квітня 2023 року (150 000 кг + 999 500 кг + 1 211 200 кг = 2 360 700 кг), і обсяг зерна, реалізованого ТОВ "Трайгон-Експорт" (2 360,700 тонн), узгоджуються між собою з урахуванням списаних відповідачем природних втрат у кількості 19,860 тонн. Належного пояснення того, яким чином такий збіг кількості, дат та ідентифікації власника міг виникнути за умови необізнаності відповідача з відомостями товарно-транспортних накладних та з особою власника, апелянтом не наведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.

6.2.6. Отже, висновок про належність спірного зерна позивачу зроблено судом першої інстанції не через відсутність доказів права власності іншої особи, а на підставі сукупності доказів позитивного змісту, кожен з яких безпосередньо пов`язує спірну партію зерна з ФГ "Бурейчак" за кількістю, часом, місцем та подальшим рухом майна. Перевірка альтернативних версій відповідача про можливу належність зерна іншим особам здійснювалася судом уже після встановлення цієї сукупності, а не замість неї, причому доказів права власності іншої особи апелянт не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції. За таких обставин доводи апелянта, наведені у підпункті 2.2.1 цієї постанови, про застосування судом концепції негативного доказу та порушення принципу змагальності не знаходять підтвердження.

Посилання апелянта на постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц та постанови Верховного Суду від 14.03.2024 у справі №904/2003/23, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17 наведеного не спростовують. У цих постановах сформульовано загальні висновки щодо розподілу тягаря доказування та застосування стандарту переваги більш вагомих доказів, які суд першої інстанції у цій справі не порушив: обставину належності спірного зерна позивачу встановлено на підставі доказів, поданих на її підтвердження, а не внаслідок недоведеності протилежного твердження відповідача. Правовідносини у справах №904/2104/19 та №904/2003/23 за змістом і підставами виникнення не є подібними до спірних, а тому викладені в них висновки не підлягають застосуванню до обставин цієї справи.

6.2.7. Доводи апелянта про недоліки окремих доказів (підпункт 2.2.2 цієї постанови) висновків суду першої інстанції не спростовують.

Суд першої інстанції встановив недоліки товарно-транспортних накладних і прямо зазначив, що вони не підлягають розгляду як прямі докази існування між сторонами правовідносин щодо прийняття зерна пшениці. Зазначеним документам надано належну оцінку, а обставини перебування спірного зерна у ТОВ "Вовчанський КХП" встановлено не на підставі виключно цих даних, а виходячи з інших зібраних у справі доказів.

Розбіжність між кількістю зерна за накладними та обсягом 2 155,560 тонн, зазначеним в ухвалі слідчого судді від 03.03.2023, пояснюється тим, що останній обсяг визначає майно, щодо якого застосовано захід забезпечення кримінального провадження, і не є встановленням загальної кількості зерна, завезеного до відповідача. Не впливає на висновки суду й розбіжність між наведеною апелянтом кількістю зерна за накладними та обсягом 2 380,560 тонн, покладеним в основу розрахунку: до предмета доказування у цій справі входить обсяг майна, який перебував у володінні відповідача та був ним переоформлений і відчужений, а цей обсяг підтверджується обліковими документами самого відповідача (2 360,700 тонн переоформленого зерна та 19,860 тонн списаних природних втрат), а не сумою показників товарно-транспортних накладних.

Не спростовують висновків суду першої інстанції і доводи апелянта про те, що призупинення господарської діяльності наказом №1-21/07/22 від 21.07.2022 та зупинення дії трудових договорів з працівниками виключали прийняття зерна від імені товариства. За результатами інвентаризації, проведеної з 03.10.2022 по 05.10.2022 на підставі наказу самого відповідача №4-30/09/22 від 30.09.2022, на території підприємства виявлено 20 287 720 кг зерна пшениці, завезеного саме під час тимчасової окупації міста Вовчанськ, тобто в період призупинення діяльності. Отже, відповідач власними обліковими документами підтверджує, що фактичне надходження зерна на його склади в цей період відбувалося. Призупинення господарської діяльності стосується юридичного оформлення операцій, а не фізичного переміщення майна, і саме відсутність такого оформлення унеможливила документальне підтвердження приймання зерна. Наслідки невиконання зерновим складом обов`язку документувати операції із чужим зерном не можуть покладатися на власника цього зерна.

Довід апелянта про складення декларації про доходи та майно боржника в односторонньому порядку не враховує, що цей документ подано не у відносинах із відповідачем, а на вимогу органу примусового виконання у виконавчому провадженні №71515182, під відповідальність боржника за достовірність наведених у ньому відомостей, і що викладені в ньому дані про кількість зерна та місце його зберігання узгоджуються з обліковими документами самого відповідача — наказами від 18, 19 та 26 квітня 2023 року і розрахунком плати за зберігання.

6.2.8. Не знаходить підтвердження й довід апелянта про порушення частини першої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (підпункт 2.2.3 цієї постанови). Накази відповідача №18/04/23-1 від 18.04.2023, №19/04/23-1 від 19.04.2023 та №26/04/23-1 від 26.04.2023, а також розрахунок плати за зберігання зерна оцінено судом першої інстанції як письмові докази у розумінні статей 73, 76, 77, 91 Господарського процесуального кодексу України за правилами статей 79 і 86 цього Кодексу, а не як визнання обставин учасником справи у розумінні частини першої статті 75 цього Кодексу. Наведені апелянтом постанови Верховного Суду від 28.09.2023 у справі №910/19206/21, від 22.09.2022 у справі №910/2559/21 та від 27.05.2019 у справі №910/20107/17 стосуються процесуального інституту визнання обставин у заявах по суті справи і не обмежують суд в оцінці як письмових доказів документів, складених стороною поза межами судового процесу.

Та обставина, що розрахунок плати за зберігання складено 01.08.2023 у зв`язку з постановленням ухвали від 17.07.2023, яку в подальшому скасовано постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.09.2023, не позбавляє цей документ доказової сили. Скасування процесуального акта, у зв`язку з яким складено документ, не змінює змісту відомостей, які відповідач самостійно зафіксував у ньому та засвідчив підписами директора і головного бухгалтера та печаткою юридичної особи.

6.2.9. Доводи апелянта про неврахування обставин, установлених в ухвалах слідчого судді, та про можливу належність зерна іншим особам (підпункт 2.2.4 цієї постанови) відхиляються з таких підстав.

Відповідно до частини шостої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності, і лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. За частиною сьомою цієї статті правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Ухвали слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 03.03.2023 та від 09.05.2023 у справі №953/7755/22, постановлені на стадії досудового розслідування з питань застосування заходів забезпечення кримінального провадження, не є судовими рішеннями про визнання права власності; їм надано оцінку разом з іншими доказами у справі. Викладені у них та у повідомленні про підозру відомості відображають версію органу досудового розслідування, а тому зазначена в цих ухвалах неможливість достеменно встановити власника майна на етапі досудового розслідування не має преюдиційного значення і не звільняє господарський суд від обов`язку вирішити спір по суті за правилами статей 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України.

Версії відповідача про належність зерна іншим особам перевірено судом першої інстанції та обґрунтовано відхилено. Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про існування юридичної особи — Товариство з обмеженою відповідальністю "Трайгон" відсутні; ці обставини ТОВ "Вовчанський КХП" не спростовано, доказів фактичного існування такого учасника господарських відносин матеріали справи не містять. Ухвалою суду першої інстанції від 07.04.2026 ТОВ "Дмитрович" залучено до участі у справі, проте це товариство не надало доказів на підтвердження права власності на спірне майно; ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 09.05.2023 у справі №953/7755/22 (провадження №1-кс/953/2525/23) його клопотання про скасування арешту майна повернуто у зв`язку з ненаданням доказів того, що заявник є дійсним і єдиним власником (володільцем) арештованого майна чи його представником або добросовісним користувачем. Твердження про можливе вивезення зерна позивача до Російської Федерації суперечить власним поясненням відповідача, який зазначав, що зерно у відповідній кількості перебувало на його складах та було в подальшому відчужено.

Апеляційний господарський суд погоджується також із висновком суду першої інстанції про те, що обставини, пов`язані з недобросовісною поведінкою колишнього засновника позивача, не можуть бути ототожнені з правовою позицією позивача у цій справі, оскільки позов подано ліквідатором у межах ліквідаційної процедури не в інтересах осіб, які раніше здійснювали управління боржником, а в інтересах сукупності кредиторів та з метою формування ліквідаційної маси. Відповідальність фізичної особи за вчинення кримінального правопорушення та належність майна юридичній особі є різними правовідносинами.

6.2.10. З урахуванням наведеного апеляційний господарський суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про належність спірного зерна пшениці озимої врожаю 2022 року в кількості 2 380,560 тонн Фермерському господарству "Бурейчак" та про перебування цього майна у фактичному володінні ТОВ "Вовчанський КХП".

6.3. Щодо правової кваліфікації спірних правовідносин

6.3.1. Відповідно до частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Згідно з частиною другою цієї статті постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована та яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Постановою Верховного Суду від 18.12.2025 у цій справі суд касаційної інстанції не зобов`язував суд першої інстанції застосувати конкретну норму матеріального права, а вказав на те, що спірні відносини можуть за наявності доказів фактичного знаходження майна, належного позивачеві, у володінні відповідача кваліфікуватися за главою 83 Цивільного кодексу України, і що така кваліфікація вимагає дослідження наявних у справі доказів у цьому світлі та надання сторонам можливості надати свої доводи та міркування з цього питання. Отже, зміст вказівок суду касаційної інстанції полягав у необхідності вчинення певних процесуальних дій — дослідження доказів під відповідним кутом зору та забезпечення сторонам можливості висловитися, а не у приписі застосувати наперед визначену норму.

Правова кваліфікація спірних правовідносин є обов`язком суду і не залежить від того, на які норми права посилаються учасники справи: саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (принцип jura novit curia — "суд знає закони"); подібний висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції під час нового розгляду справи не обмежився посиланням на постанову Верховного Суду, а встановив фактичні обставини (перебування спірного зерна у володінні відповідача, відсутність договірної підстави такого володіння, переоформлення зерна на себе та його подальше відчуження), надав учасникам справи можливість висловитися щодо можливої кваліфікації відносин за главою 83 Цивільного кодексу України, дослідив подані з цього приводу заяви по суті справи та додаткові пояснення сторін і третіх осіб і лише після цього здійснив правову кваліфікацію. За таких обставин доводи апеляційної скарги, наведені у підпункті 2.2.5 цієї постанови, не знаходять підтвердження.

6.3.2. Відповідно до частини першої статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; згідно з частиною першою статті 317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За частиною другою статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою; така річ є замінною. Зерно пшениці є річчю, визначеною родовими ознаками.

6.3.3. Спірне зерно надійшло на склади відповідача в період, коли Вовчанська міська територіальна громада разом з містом Вовчанськ перебувала в тимчасовій окупації. Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" будь-який правочин, вчинений на тимчасово окупованій території з порушенням установленого цим Законом порядку, є нікчемним і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю. Отже, договірна підстава для перебування спірного майна у володінні відповідача не могла виникнути в принципі, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 18.12.2025 у цій справі. Відносини сторін підлягають кваліфікації як недоговірні, а конкретна норма, що їх регулює, визначається за результатами перевірки доводів апелянта про застосування глави 79 Цивільного кодексу України (пункти 6.3.5-6.3.9 цієї постанови).

6.3.4. Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Приписи глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212). За змістом статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (частина перша), а в разі неможливості повернення в натурі відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (частина друга). Згідно з частиною першою статті 1214 цього Кодексу особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави; з цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, у доктрині цивільного права іменуються кондикційними. Вони випливають із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого без належної на те правової підстави, зобов`язаний повернути предмет власного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі №201/9127/21). Підстави виникнення таких зобов`язань мають широкий спектр: вони можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Безпідставне збагачення може полягати як у "фактичному" збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в "юридичному" збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі №6-3090цс15). Сутність такого зобов`язання полягає у вилученні в набувача частини його майна, набутої поза межами правової підстави, та переданні майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18). Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту, тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі №904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі №918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі №910/3395/19). Конструкція частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Водночас положення глави 83 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню лише за відсутності між сторонами належної правової підстави для набуття або збереження майна: якщо між сторонами існують договірні або інші зобов`язальні правовідносини, які врегульовують спірні майнові відносини, ці положення не застосовуються (постанови Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20, від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20 та від 17.04.2024 у справі №127/12240/20).

6.3.5. Ключовим доводом апеляційної скарги є твердження про те, що відповідач діяв у майнових інтересах невстановленого власника зерна без його доручення в умовах реальної загрози знищення майна, а тому зобов`язаний повернути лише фактично одержані від продажу кошти в сумі 6 137 820,00 грн (статті 1158, 1159 Цивільного кодексу України). Перевіривши цей довід, апеляційний господарський суд виходить із такого.

Статтею 1158 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення (частина перша); особа, яка вчинила такі дії, зобов`язана при першій нагоді повідомити про них заінтересовану особу, а якщо ці дії будуть схвалені, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір (частина друга); за неможливості повідомлення вона зобов`язана вжити усіх залежних від неї заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи (частина третя). Згідно зі статтею 1159 цього Кодексу така особа зобов`язана негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої вони вчинялися, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано. Статтею 1160 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії; якщо ж вона при першій нагоді не повідомила цю особу про свої дії, права вимагати відшкодування зроблених витрат вона не має.

Конструкція вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення передбачає сукупність умов: наявність реальної, а не уявної небезпеки настання невигідних майнових наслідків для конкретної іншої особи; спрямованість дій гестора саме на попередження, усунення або зменшення таких наслідків; вчинення цих дій за власною ініціативою, а не у зв`язку з договором чи виконанням службових або покладених законом обов`язків; неможливість одержати доручення чи згоду цієї особи; обов`язок при першій нагоді повідомити її про вчинені дії, а за неможливості повідомлення — вжити всіх залежних від гестора заходів; обов`язок негайно після закінчення дій надати звіт і передати все, що при цьому було одержано (близький за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №915/720/18). Ця конструкція за жодних умов не є підставою набуття гестором права власності на майно особи, в інтересах якої він діє.

6.3.6. Наведений підхід не є винятковим для глави 79 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 337 цього Кодексу особа, яка знайшла загублену річ, зобов`язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі; якщо особа, яка загубила річ, або адреса власника речі невідомі, вона зобов`язана заявити про знахідку органові Національної поліції або органові місцевого самоврядування. Згідно з частиною першою статті 338 Цивільного кодексу України право власності на знайдену річ виникає лише після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку зазначеним органам і за умови, що не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення цієї речі, а якщо таку особу буде встановлено — вона не заявить про своє право на річ. Отже, навіть у найсприятливішій для володільця моделі перехід чужого майна у його власність можливий лише за сукупності двох умов: попереднього публічного заявлення про знахідку компетентному органу та спливу встановленого законом строку. Заявлення про знахідку є не формальністю, а тим юридичним фактом, з якого починається перебіг цього строку і без якого право власності не виникає взагалі.

Зіставлення статей 337-339 Цивільного кодексу України з положеннями статей 1158-1160 цього Кодексу, на які посилається апелянт, показує, що обидві конструкції побудовані на одному й тому самому принципі: особа, у володінні якої опинилося чуже майно, зобов`язана насамперед вжити заходів до встановлення власника та повідомити його або компетентні органи; вона має право на відшкодування понесених витрат і, за наявності підстав, на винагороду, однак за жодних умов не набуває права самостійно визначати долю цього майна на власну користь.

Застосування наведеного підходу до обставин цієї справи свідчить, що відповідач не виконав жодної з умов, з якими закон пов`язує правомірне набуття чужого майна особою, у володінні якої воно опинилося без волі власника. Виявивши за результатами інвентаризації 20 287 720 кг зерна невстановленої належності, він не повідомив ФГ "Бурейчак", хоча вже у власних облікових документах пов`язував спірну партію саме з цим суб`єктом господарювання, і не заявив про виявлення майна органові Національної поліції, іншому правоохоронному органу чи органові місцевого самоврядування (військовій адміністрації). Відтак строк, передбачений частиною першою статті 338 Цивільного кодексу України, не почав спливати, а видані відповідачем внутрішні накази №18/04/23-1 від 18.04.2023, №19/04/23-1 від 19.04.2023 та №26/04/23-1 від 26.04.2023 про переоформлення зерна з "Невідомого власника (Бурейчак ФГ)" на себе не є і не могли бути підставою набуття права власності на чуже майно.

Поведінка, за якої володілець не повідомляє ані ймовірного власника, ані компетентні органи, оформлює чуже майно на себе, відчужує його пов`язаній особі та залишає одержані кошти у своєму розпорядженні, не відповідає жодній із цих моделей. Наведене додатково підтверджує, що обраний відповідачем спосіб дій не може бути виправданий ані главою 79 Цивільного кодексу України, ані іншими нормами, які визначають поведінку особи, у володінні якої без волі власника опинилося чуже майно, і свідчить про безпідставність набуття ним спірного майна у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України.

6.3.7. Апеляційний господарський суд враховує, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Згідно з частинами другою і третьою статті 13 цього Кодексу при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони відповідного правовідношення. Добросовісність здійснення права завжди проявляється в поведінці особи — носія такого права, яка, знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, вжила доступні їй заходи для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

6.3.8. Оцінюючи поведінку відповідача за наведеними критеріями, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вона не відповідає вимогам добросовісності, встановленим пунктом 6 частини першої статті 3 та статтею 13 Цивільного кодексу України. Зокрема, судом встановлено таке.

Відповідач є зерновим складом у розумінні пункту 15 частини першої статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", тобто професійним учасником ринку зберігання зерна, до якого висуваються підвищені вимоги щодо обачності та документального оформлення операцій із чужим зерном. Щонайпізніше 05.10.2022, за результатами інвентаризації та видання наказу №1-05/10/22 від 05.10.2022, яким прямо передбачено обов`язок повернення зерна його належному власнику, відповідач достеменно знав про наявність на своїх складах майна невстановленої належності, набутого без достатньої правової підстави, та про відсутність у нього правових підстав для володіння і розпорядження таким майном.

Незважаючи на це, протягом періоду з 05.10.2022 до 15.03.2023 (прийняття рішення про реалізацію зерна) відповідач не вчинив жодної дії, спрямованої на встановлення дійсного власника майна та на встановлення зв`язку з ним. Матеріали справи не містять доказів надіслання відповідачем будь-яких повідомлень чи запитів ФГ "Бурейчак" за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, чи його посадовим особам, попри те, що вже у власних облікових документах відповідач пов`язував спірне зерно саме з цим суб`єктом господарювання, а розрахунок плати за зберігання складав щодо ФГ "Бурейчак" за період, що починається з 16.09.2022. Наявність кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022220000003018 від 27.09.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111-2 Кримінального кодексу України, щодо голови ФГ "Бурейчак" не звільняє ТОВ "Вовчанський КХП" від вчинення дій щодо повідомлення самої юридичної особи про наявність належного їй майна.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 27.07.2026 відповідач визнав, що він не звернувся із заявою або повідомленням про виявлення на своїх складах майна невстановленої належності до органів Національної поліції, інших правоохоронних органів чи органу місцевого самоврядування (військової адміністрації), хоча обставини завезення зерна в період тимчасової окупації очевидно свідчили про можливе вчинення кримінального правопорушення. Заходів до передання майна на відповідальне зберігання із повідомленням про це компетентних органів ТОВ "Вовчанський КХП" також не вжито.

Відповідач не оприлюднив інформацію про виявлення зерна невстановленої належності у спосіб, який був би доступний потенційним власникам; уся його поведінка обмежилася виданням внутрішніх наказів, які не є способом повідомлення інших осіб.

Замість вжиття тимчасових заходів, спрямованих на збереження чужого майна, відповідач наказами №18/04/23-1 від 18.04.2023, №19/04/23-1 від 19.04.2023 та №26/04/23-1 від 26.04.2023 переоформив зерно з "Невідомого власника (Бурейчак ФГ)" на себе, тобто вчинив дії, спрямовані не на захист інтересів власника, а на набуття майна у власне володіння і розпорядження, та відчужив його за договорами поставки №VEL-140423-TEX від 14.04.2023, №VEL-190423-TEX від 19.04.2023 і №VEL-260423-TEX від 26.04.2023.

Покупцем зерна виступило ТОВ "Трайгон-Експорт", яке разом із відповідачем перебуває під спільним корпоративним контролем Agromino A/S. Продаж чужого майна пов`язаній особі вимагав від відповідача особливо переконливого обґрунтування ринковості та прозорості такої реалізації. Натомість інформацію про продаж було розміщено на власному корпоративному тендерному майданчику групи Agromino; із поданих відповідачем матеріалів неможливо встановити дату розміщення оголошення, строк його оприлюднення, коло осіб, які мали доступ до майданчика, та чи передувала ця процедура прийняттю рішення про продаж зерна. Одержані від продажу кошти в сумі 6 137 820,00 грн відповідач не передав власникові, не вніс у депозит нотаріуса або суду (стаття 537 Цивільного кодексу України), не надав звіту в порядку статті 1159 Цивільного кодексу України, а протягом усього часу розгляду справи заперечував право позивача на зерно та зазначав про безпідставність позовних вимог.

6.3.9. Наведені обставини в їх сукупності свідчать про внутрішню суперечливість позиції відповідача: він одночасно стверджує, що власник зерна був йому невідомий, і що він діяв саме в майнових інтересах цього власника. Відсутність визначеної особи, в інтересах якої вчинялися дії, та відсутність повідомлення такої особи виключають застосування конструкції вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення.

Апеляційний господарський суд не заперечує наявності об`єктивної небезпеки для майна, зумовленої розташуванням складських приміщень відповідача у зоні бойових дій. Водночас сам по собі факт існування такої небезпеки не звільняє володільця чужого майна від виконання імперативних обов`язків, установлених статтями 1158, 1159 Цивільного кодексу України, і не створює для нього права переоформити чуже майно на себе, продати його пов`язаній особі та залишити одержані кошти у своєму розпорядженні. Небезпека може пояснювати необхідність діяти, але не заміняє доказів добросовісності, відкритості та пропорційності обраного способу дій.

Крім того, недобросовісна поведінка особи не може створювати для неї переваг у спірних правовідносинах. Тлумачення статей 1158-1160 Цивільного кодексу України у спосіб, запропонований апелянтом, фактично дозволяло б володільцеві чужого майна, який ухилився від встановлення власника, самостійно визначити момент, ціну та умови відчуження цього майна, обмеживши свій обов`язок лише переданням суми, одержаної за таким відчуженням, що не відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

6.3.10. За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини не можуть бути кваліфіковані за главою 79 Цивільного кодексу України. Установлені у справі обставини відповідають ознакам кондикційного зобов`язання: майно позивача перебувало у фактичному володінні відповідача; правова підстава для його набуття або збереження була відсутня; майно набуте (збережене) саме за рахунок позивача; повернення майна в натурі стало неможливим унаслідок його відчуження відповідачем. Отже, до спірних відносин правильно застосовано положення статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, а доводи апеляційної скарги, наведені у підпункті 2.2.6 цієї постанови, є необґрунтованими.

6.4. Щодо визначення розміру відшкодування

6.4.1. Матеріалами справи підтверджується, що спірне зерно первісно обліковувалося відповідачем як пшениця 4 класу: саме про переоформлення "переведеної пшениці в нестандартну" йдеться у наказах №18/04/23-1 від 18.04.2023, №19/04/23-1 від 19.04.2023 та №26/04/23-1 від 26.04.2023. Таким чином, документи самого відповідача фіксують як факт первісної відповідності зерна вимогам стандарту, так і подальшу зміну його якісних показників під час перебування майна у володінні відповідача.

Водночас відповідач як зерновий склад є професійним учасником ринку зберігання зерна, на якого покладено обов`язок визначати та документально фіксувати якісні показники зерна під час його приймання. Не оформивши приймання спірного зерна і не зафіксувавши його якісних показників на момент надходження, відповідач сам позбавив себе можливості доводити, що зерно надійшло до нього вже некласним. За таких умов ризик недоведеності первісної якості майна покладається на набувача, який володів цим майном без достатньої правової підстави і не забезпечив належного документування операцій із ним, а не на потерпілого. Саме на цьому розподілі ризику, а не лише на формулюваннях наказів відповідача, ґрунтується висновок суду про якісні характеристики спірного майна.

Відбір проб згідно з актом №1 від 24.02.2023 здійснено в односторонньому порядку, через понад чотири місяці після виявлення зерна та постановки його на позабалансовий облік, і стосувався партії обсягом 6 000 тонн без належної ідентифікації спірної партії у кількості 2 380,560 тонн. За таких умов результати відповідних лабораторних досліджень могли характеризувати стан зерна на момент відбору проб, але не підтверджують, що спірне зерно надійшло до ТОВ "Вовчанський КХП" вже у зазначеному стані та що на його якість не вплинули дії самого відповідача (незабезпечення належних умов зберігання тощо).

Доводи апелянта про необхідність доведення протиправності, вини, шкоди та причинного зв`язку (підпункт 2.2.7 цієї постанови) не можуть бути прийняті, оскільки предметом спору є повернення вартості безпідставно набутого майна, а не відшкодування шкоди за правилами глави 82 Цивільного кодексу України. Частина перша статті 1214 Цивільного кодексу України пов`язує відповідальність набувача за погіршення майна не з наявністю складу цивільного правопорушення, а з моментом, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави. Оскільки такий момент настав щонайпізніше 05.10.2022, а доказів того, що спірне зерно надійшло до відповідача вже у стані, який не відповідає 4 класу, матеріали справи не містять, наслідки погіршення якісних характеристик зерна, що перебувало у володінні відповідача, не можуть бути покладені на позивача.

6.4.2. Відповідно до статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України обсяг обов`язку набувача визначається кількістю майна, безпідставно набутого або збереженого ним за рахунок потерпілого, а не кількістю майна, що залишилася після здійснених самим набувачем списань і відчужень. Внутрішній акт-розрахунок №Вч000000009 від 26.04.2023 про списання 19,860 тонн природних втрат не є правовою підставою для набуття відповідачем права на відповідну частину чужого майна і не припиняє його обов`язку повернути це майно або відшкодувати його вартість. Протилежний підхід означав би, що особа, яка безпідставно володіє чужим майном, може самостійно визначати обсяг власного обов`язку шляхом складання внутрішніх бухгалтерських документів. Відтак суд першої інстанції обґрунтовано виходив з обсягу 2 380,560 тонн, а доводи апелянта, наведені у підпункті 2.2.8 цієї постанови, відхиляються.

6.4.3. Частина друга статті 1213 Цивільного кодексу України прямо пов`язує розмір відшкодування з вартістю майна на момент розгляду судом справи про повернення майна. Тому ціна, за якою відповідач реалізував зерно у квітні 2023 року, не є визначальною для розрахунку суми, що підлягає стягненню за наслідками розгляду справи у 2026 році. Експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №36-ЦЗ/23 від 19.04.2023 стосується іншої дати, зерна, визначеного самим відповідачем як нестандартне, та умов базису EXW Вовчанськ, а тому може характеризувати ціну конкретної реалізації, але не спростовує вартості пшениці 4 класу станом на момент розгляду справи.

Посилання апелянта на правила Інкотермс не змінює предмета спору: у цій справі не визначається договірна ціна поставки та не вирішується питання розподілу транспортних витрат між продавцем і покупцем, а встановлюється грошовий еквівалент майна, повернення якого в натурі стало неможливим унаслідок його відчуження відповідачем. Іншої оцінки вартості пшениці 4 класу станом на момент розгляду справи відповідач не надав, клопотання про призначення судової експертизи не заявляв. Доказів, що експертний висновок Запорізької торгово-промислової палати №ОИ-3584 від 07.01.2026 складено з порушенням вимог чинного законодавства, матеріали справи не містять.

Апеляційний господарський суд враховує, що вартість, визначену експертним висновком Запорізької торгово-промислової палати №ОИ-3584 від 07.01.2026, наведено без урахування податку на додану вартість, тоді як ціна реалізації зерна відповідачем (2 600,00 грн за 1 тонну) цей податок включає. Оскільки за частиною другою статті 1213 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягає вартість безпідставно набутого майна, а не ціна конкретного правочину, розрахунок, здійснений виходячи з вартості без урахування податку на додану вартість, не призводить до покладення на відповідача більшого обов`язку, ніж це передбачено законом. Відтак розрахунок суду першої інстанції (2 380,560 тонн х 7 714,39 грн = 18 364 568,26 грн) є правильним, а доводи апелянта, наведені у підпункті 2.2.9 цієї постанови, є необґрунтованими.

6.5. Щодо решти доводів та вимог апеляційної скарги

6.5.1. Вимога апелянта про поворот виконання рішення Господарського суду Харківської області від 04.04.2024 є похідною від вимоги про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову в позові. Апеляційний господарський суд ураховує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зарахував у рахунок його виконання 6 158 362,82 грн, раніше примусово стягнуті з відповідача на виконання скасованих судових рішень у цій справі.

Крім того, відповідно до частини першої статті 333 Господарського процесуального кодексу України питання про поворот виконання судового рішення вирішується у разі скасування виконаного судового рішення і ухвалення нового рішення про повну або часткову відмову в позові. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду оскаржуване рішення залишається без змін, правових підстав для повороту виконання немає, а тому ця вимога апелянта задоволенню не підлягає.

6.5.2. Суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні надано відповіді на ключові аргументи сторін у справі. Згідно з висновками Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Проніна проти України" (заява №63566/00, пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04, пункт 58)) принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків та не впливають на результат вирішення спору.

7. Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

7.1. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.2. За результатами апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Східний апеляційний господарський суд за результатами розгляду апеляційної скарги вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. З огляду на викладене Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський комбінат хлібопродуктів" без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 03.06.2026 у справі № 922/1909/23 (922/4494/23) – без змін.

8. Щодо судових витрат

8.1. Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює рішення суду першої інстанції та не ухвалює нового рішення, новий розподіл судових витрат, понесених сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

8.2. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, за наслідками залишення апеляційної скарги без задоволення покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись статтями 269, 270, пунктом 1 частини першої статті 275, статтями 276, 281 – 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський комбінат хлібопродуктів" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 03.06.2026 у справі №922/1909/23 (922/4494/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови в порядку та у випадках, що передбачені статтями 286 – 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повну постанову складено 07.08.2026.

Головуючий суддя Є.О. Васильєв

Суддя О.А. Істоміна

Суддя О.О. Крестьянінов