Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №922/246/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Харків Справа № 922/246/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Васильєв Є.О., суддя Стойка О.В.

секретар судового засідання Гаркуша О.Л.

за участю представників сторін:

позивача - Маленко Ю.А. (в залі суду) - ордер серія АХ №1370418 від 03.08.2026, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1690 від 11.03.2009

відповідача - Стрикаль М.В. (в залі суду) - ордер серія АХ №1342864 від 13.05.2026, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДН №5471 від 24.04.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Будівельно-проектна компанія "Форсайт" (вх.№1112Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.04.2026

у справі №922/246/26 (суддя Рильова В.В., повне рішення складено 22.04.2026)

за позовом Приватне підприємство "Вегамакс", м.Харків

до Приватного підприємства "Будівельно-проектна компанія "Форсайт", м.Харків

про стягнення заборгованості у розмірі 1.611.576,99 грн

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Вегамакс" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Будівельно-проектна компанія "Форсайт" про стягнення заборгованості у розмірі 1.611.576,99 грн (загальна заборгованість у розмірі 1.218.150,70 грн, пеня у розмірі 393.426,29 грн). Також у позовній заяві позивач просив суд покласти судові витрати на відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.04.2026 у справі №922/246/26 позовні вимоги ПП "Вегамакс" задоволено частково. Присуджено до стягнення з ПП "Будівельно-проектна компанія "Форсайт" (місцезнаходження: 61011, м.Харків, пров.Лосівський, 2-Б, кв.1-Б; код ЄДРПОУ:44868020) на користь ПП "Вегамакс" (місцезнаходження: 61166, м.Харків, пр.Науки,36, к.514; код ЄДРПОУ:37283793) заборгованість у розмірі 1.400.519,87 грн (1.218.150,70 грн – основна заборгованість, 182.369,17 - пеня), а також судовий збір у розмірі 21.008,00 грн. В частині стягнення пені у розмірі 211.057,12 грн відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, ПП "Будівельно-проектна компанія "Форсайт" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 13.04.2026 у справі № 922/246/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ПП "Вегамакс" до ПП "Будівельно-проектна компанія "Форсайт" про стягнення коштів - відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення господарського суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права. Зокрема, апелянт зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження отримання відповідачем рахунку на оплату №1186 від 16.12.2024, у зв`язку з чим відсутні підтвердження настання у відповідача обов`язку з оплати товару, а відтак і підстав для стягнення заборгованості за договором поставки №05/12-22 від 05.12.2022. Крім того, апелянт посилається на те, що пунктами 13.2 та 13.7 договору поставки передбачено заборону на передання будь-якою із сторін своїх прав та обов`язків за договором третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони, тоді як ТОВ “Балкантех” не повідомляло відповідача про укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) №05/01-26 від 05.01.2026 та не отримувало письмової згоди відповідача на таке відступлення, у зв`язку з чим, вказаний договір цесії є нікчемним та не породжує юридичних наслідків для відповідача, а позивач, відповідно, не набув права вимоги до відповідача за договором поставки. З огляду на викладене, апелянт вважає застосування до нього штрафних санкцій у вигляді пені також незаконним і необґрунтованим, оскільки не доведено самого факту порушення відповідачем грошового зобов`язання, та просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Васильєв Є.О., суддя Стойка О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 апеляційну скаргу відповідача залишено без руху, в зв`язку з несплатою судового збору у відповідному розмірі. Витребувано матеріали справи №922/246/26 з Господарського суду Харківської області.

27.05.2026 на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/246/26.

Після усунення недоліків апеляційної скарги ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП "Будівельно-проектна компанія "Форсайт"; встановлено строк до 29.06.2026 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 ГПК України; запропоновано учасникам справи до 29.06.2026 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 ГПК України; призначено справу до розгляду на 04.08.2026. Явку учасників справи визнано не обов`язковою.

19.06.2026 в межах визначеного строку через підсистему “Електронний суд” на адресу Східного апеляційного господарського суду від ПП "Вегамакс" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№6843), в якому позивач просить рішення Господарського суду Харківської області від 13.04.2026 у справі №922/246/26 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Аргументуючи свою правову позицію по справі, позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що умовами пункту 6.2 договору поставки №05/12-22 від 05.12.2022 обов`язок покупця з оплати товару пов`язується з датою рахунку-фактури, а не з фактом його вручення відповідачу, при цьому договором не передбачено такого обов`язку постачальника, як направлення покупцю рахунку на оплату, і настання строку виконання грошового зобов`язання не поставлено в залежність від отримання відповідачем такого рахунку. Крім того, відповідно до ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, якщо інший строк не встановлено договором або актами цивільного законодавства, а факт прийняття товару відповідачем підтверджується підписаною без зауважень видатковою накладною №1207 від 16.12.2024, у зв`язку з чим ненадання рахунка-фактури, з посиланням на правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 11.11.2021 у справі №922/449/21, не є відкладальною умовою у розумінні ст.212 ЦК України та не звільняє відповідача від обов`язку сплатити грошові кошти за договором. Щодо доводів апеляційної скарги про нікчемність договору про відступлення права вимоги (цесії) №05/01-26 від 05.01.2026, позивач зазначив, що оскільки недійсність спірного договору цесії законом прямо не встановлена і в судовому порядку він недійсним не визнавався, такий договір є чинним та обов`язковим для виконання його сторонами, включаючи боржника, який був належним чином повідомлений про заміну кредитора листом від 13.01.2026. З огляду на викладене, позивач вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи, не підтверджуються належними доказами та зводяться до необґрунтованої переоцінки доказів, у зв`язку з чим підстави для скасування рішення Господарського суду Харківської області від 13.04.2026 у справі №922/246/26 відсутні.

В судовому засіданні 04.08.2026 приймають участь представник відповідача - Стрикаль М.В, який підтримав вимоги апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду Харківської області від 13.04.2026 у справі № 922/246/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ПП "Вегамакс" до ПП "Будівельно-проектна компанія "Форсайт" про стягнення коштів - відмовити в повному обсязі. Також присутній представник позивача - Маленко Ю.А., який просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду без змін, як законне та обгрунтоване.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч.1 ст.273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача та представників сторін, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

05.12.2022 між ТОВ “Балкантех” (Постачальник) та ПП "Будівельно-проектна компанія "Форсайт" (Покупець) було укладено Договір поставки №05/12-22, за умовами якого Постачальник зобов`язується передати Товар у власність Покупця, а Покупець зобов`язується приймати та оплачувати отриманий товар на умовах, зазначених у цьому договорі.

Іншими умовами Договору Сторони визначили наступне:

- сторони погоджують, що видаткові накладні на переданий товар є документом, який засвідчує факт передачі товару, а також засвідчує остаточно узгоджені сторонами найменування, кількість, ціну (вартість) товару ( п. 1.3. Договору поставки);

- покупець зобов`язаний прийняти Товар від Постачальника по кількості, якості, асортименту та комплектності згідно умов даного договору відповідно до видаткової накладної, яка підписується працівниками Покупця та Постачальника, що мають повноваження та відповідний освітньо- кваліфікаційний рівень для виявлення можливих недоліків товару (п.5.2.3 Договору поставки);

- загальна сума цього Договору (тобто загальна вартість (ціна) Товару, поставленого за цим Договором) Сторонами не обмежується і визначається на підставі специфікацій та/або видаткових накладних (актів приймання-передачі) (п.6.1 Договору поставки);

- покупець здійснює оплату на підставі рахунку-фактури протягом 5 (п`яти) банківських днів від дати рахунку-фактури, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника (п.6.2. Договору поставки);

- товар поставляється протягом 60 календарних днів з дати перерахування грошових коштів згідно п. 6.2 цього Договору, якщо інше не погоджено сторонами (п.7.1. Договору) поставки;

- приймання-передача товару оформлюється накладною на відпуск товару в момент передачі товару Покупцю, яка підписується уповноваженими представниками Сторін в 2-х оригінальних примірниках: 1 примірник - Покупцю, 1 примірник - Постачальнику (п.7.2 Договору поставки);

- приймання-передача Товару по кількості, якості, асортименту та комплектності згідно умов даного договору відбувається відповідно до видаткової накладної, яка підписується працівниками Покупця та Постачальника, що мають повноваження та відповідний освітньо- кваліфікаційний рівень для виявлення можливих недоліків товару в момент передачі товару (п.7.3 Договору поставки);

Відповідно до п.7.4 Договору Передача (приймання - здача) товару здійснюється в пункті поставки: м. Харків.

- у випадку несвоєчасного виконання Покупцем грошових зобов`язань за цим договором, Покупець сплачує пеню у розмірі 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, від несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (п. 9.4 Договору);

- цей Договір набирає чинності з моменту його підписання. Договір діє до 31.12.2023 з моменту його укладання та продовжується на кожний наступний календарний рік до його розірвання та/або повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань. Договір може бути розірваний за згодою Сторін (п.12.1 Договору поставки).

Договір підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач дійсність договору поставки у встановленому законом порядку спростував, у судовому порядку вказаний договір відповідачем не оскаржувався.

За твердженням позивача, на виконання вимог договору ТОВ “Балкантех” було здійснено поставку товару на адресу відповідача за видатковою накладною №1207 від 16.12.2024 на суму 1.2181.50,70 грн.

Надалі у відповідності п. 6.2. Договору, 16.12.2024 відповідачу було виставлено рахунок-фактуру №1186 від 16.12.2024, та за твердженням позивача оплата повинна була бути здійснена до 24.12.2024.

Проте, позивач вказує, що в порушення умов Договору поставки оплату товару відповідачем не здійснено, в зв`язку з чим у відповідача перед ТОВ “Балкантех” утворилась заборгованість в розмірі 1.218150,70 грн.

05.01.2026 між ТОВ “Балкантех” та ПП “Вегамакс” (позивач у справі) було укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) №05/01-26, відповідно до якого ТОВ “Балкантех” передало ПП “Вегамакс”, а ПП “Вегамакс” набуло право вимоги і стало кредитором за зобов`язаннями по сплаті 1.218.150,70 грн основного боргу, за поставлений товар, який виник на підставі Договору поставки №05/12-22 від 05.12.2022.

Пунктами 3 та 4 вказаного Договору передбачено, що цедент передає Цесіонарієві в момент підписання Договору (цесії) оригінали Договору з додатками та інші документи, які засвідчують права, що передаються та підтверджують виникнення та наявність заборгованості між Цедентом та Боржником, які є невід`ємними частинами до Договору поставки №05/12-22 від 05.12.2022 та оформлюються сторонами Актом прийому-передачі, який є невід`ємною частиною цього договору. До цесіонарія також переходять права, що забезпечують виконання зазначених зобов`язань, а саме стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, трьох процентів річних від простроченої суми, відсотки за користування чужими грошовими коштами, а також пеня та інші штрафні санкції, передбачені Договору поставки №05/12-22 від 05.12.2022 та чинним законодавством України.

Відповідно до п.6 Договору цесії з дати набуття Цесіонарієм Права вимоги, останній на підставі цього Договору отримує в повному обсязі Права вимоги до Боржника в обсязі, зазначеному в п.1 цього Договору. Крім того, відповідно до п.7 Договору цесії, з дати набуття Цесіонарієм права вимоги, останній на підставі цього Договору стає кредитором боржника та одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання зобов`язань в обсязі отриманих прав вимоги.

Згідно п.9 Договору цесії цедент зобов`язаний повідомити Боржника про відступлення права вимоги протягом 70 днів з моменту підписання цього Договору.

Вказаний Договір також підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач дійсність договору Цесії у встановленому законом порядку спростував, у судовому порядку вказаний договір відповідачем не оскаржувався.

За твердженням позивача, 13.01.2026 ТОВ “Балкантех” повідомило відповідача про те, що 05.01.2026 між ТОВ “Балкантех” та ПП “Вегамакс” був укладений Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 05/01-26 від 05.01.2026. Вказане відправлення отримано відповідачем, що підтверджується трекінгом з сайту "Укрпошта" (а.с.41).

Разом з цим, відповідачем сплату заборгованості не здійснено, у зв`язку з чим позивачем у відповідності до п.9.4 Договору поставки нараховано пеню у розмірі 393.426,29 грн.

Крім того, 15.01.2026 позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу №1 від 15.01.2026 про сплату суми заборгованості та штрафних санкцій (пені), вказана вимога є врученою відповідачу, що підтверджується трекінгом з сайту "Укрпошта" (а.с.42).

Проте, відповіді на вимогу позивача відповідачем не надано, заборгованість та штрафні санкції за договором поставки не сплачено.

Вважаючи, що невиконання відповідачем обов`язку з оплати поставленого товару порушує його право як нового кредитора на отримання належного виконання зобов`язання, позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з даним позовом про стягнення заборгованості та пені.

Господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, мотивував своє рішення тим, що матеріалами справи підтверджується факт поставки товару відповідачу за договором поставки №05/12-22 від 05.12.2022 на суму 1.218.150,70 грн, що засвідчується видатковою накладною №1207 від 16.12.2024 та товарно-транспортною накладною №690 від 16.12.2024, підписаними уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень щодо кількості та якості товару, доказів оплати якого відповідачем матеріали справи не містять. Право вимоги за вказаним зобов`язанням перейшло до позивача на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №05/01-26 від 05.01.2026, про що боржник був належним чином повідомлений первісним кредитором, що підтверджується трекінгом поштового відправлення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені за період з 25.06.2025 по 14.01.2026 у розмірі 211.057,12 грн, суд виходив з приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення прострочення виконання зобов`язання), якою встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане, а оскільки умовами договору поставки більшого строку нарахування пені сторонами погоджено не було, граничний строк нарахування пені сплив 24.06.2025, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення пені лише в межах суми 182.369,17 грн.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога ПП “Вегамакс” до ПП “Будівельно-проектна компанія “Форсайт” про стягнення заборгованості за договором поставки, право вимоги за якою позивач набув на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії), а також штрафних санкцій, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Переглядаючи оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції має перевірити правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні питання щодо моменту виникнення у відповідача обов`язку з оплати поставленого товару, наявності у позивача права вимоги до відповідача як нового кредитора за договором про відступлення права вимоги (цесії), а також правильність висновків місцевого господарського суду щодо наявності підстав для стягнення пені та розподілу судових витрат.

Так, за змістом статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних пра в та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З урахуванням наведеної норми обов`язок покупця з оплати товару пов`язується законодавцем з фактом його прийняття, а не з вчиненням продавцем (постачальником) інших дій, якщо договором не передбачено іншого строку оплати.

Відповідно до статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

За своєю сутністю відступлення права вимоги є заміною кредитора в зобов`язанні, при якій саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов`язанні унормовані статтею 512 Цивільного кодексу України, згідно з якою кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), крім випадків, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, за приписом частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України, вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі статтею 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом; якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, при цьому виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові у такому разі є належним виконанням.

Визначення правочину ґрунтується на презумпції його правомірності: відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) - частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України.

З наведеного вбачається, що чинне законодавство розрізняє нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом безпосередньо і не потребує визнання їх такими судом, та оспорювані правочини, недійсність яких має бути встановлена судом за результатами розгляду відповідного позову. Правочин, що не відповідає ознакам нікчемного, вважається чинним доти, доки його недійсність не буде встановлена судом у визначеному законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею, згідно з частиною третьою цієї ж статті, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 217 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Одним із видів таких санкцій є штрафні санкції (ч.2 ст.217, ст.230 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою встановлено граничний період часу, за який нараховується пеня, який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, якщо законом або укладеним сторонами договором не передбачено іншої тривалості цього періоду. При цьому умова договору про сплату пені за кожен день прострочення виконання зобов`язання сама по собі не може розцінюватися як встановлення сторонами іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, 05.12.2022 між ТОВ “Балкантех” як Постачальником та ПП “Будівельно-проектна компанія “Форсайт” як Покупцем укладено договір поставки №05/12-22, за умовами якого постачальник зобов`язався передати товар у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити отриманий товар на умовах, визначених договором (пункт 1.1 договору). Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що загальна сума договору не обмежується і визначається на підставі специфікацій та/або видаткових накладних (актів приймання-передачі), а пунктом 6.2 договору встановлено, що покупець здійснює оплату на підставі рахунку-фактури протягом п`яти банківських днів від дати рахунку-фактури шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

На виконання умов вказаного Договору поставки Постачальником здійснено поставку товару (дизельної електростанції) на адресу відповідача, що підтверджується видатковою накладною №1207 від 16.12.2024 на суму 1.218.150,70 грн та товарно-транспортною накладною №690 від 16.12.2024. Обидва документи підписані уповноваженими представниками покупця та постачальника без будь-яких зауважень чи заперечень щодо кількості, якості та комплектності поставленого товару, і їх дійсність відповідачем у встановленому законом порядку не спростована, у судовому порядку ці документи не оскаржувались.

Судом першої інстанції також встановлено, що на оплату поставленого товару відповідачу було виставлено рахунок на оплату №1186 від 16.12.2024, на що прямо міститься посилання у самій видатковій накладній №1207 від 16.12.2024. Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем вартості поставленого товару ані постачальнику, ані новому кредитору після заміни кредитора у зобов`язанні.

Отже, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що товар за договором поставки №05/12-22 від 05.12.2022 був фактично переданий постачальником та безумовно прийнятий відповідачем, який своїм підписом на видатковій та товарно-транспортній накладних засвідчив відсутність будь-яких претензій до кількості, якості та комплектності поставленого товару, при цьому доказів виконання зустрічного грошового зобов`язання з оплати вартості такого товару відповідачем суду не надано.

Апелянт обґрунтовує незаконність оскаржуваного рішення тим, що позивачем не надано доказів отримання відповідачем рахунку на оплату №1186 від 16.12.2024, а відтак на його думку, обов`язок з оплати товару не можна вважати таким, що настав оскільки настання цього обов`язку пов`язане з моментом отримання відповідачем відповідного рахунку.

Колегія суддів відхиляє наведений довід як такий, що не відповідає буквальному змісту умов договору поставки №05/12-22 від 05.12.2022. Так, пунктом 6.2 договору передбачено, що покупець здійснює оплату на підставі рахунку-фактури протягом п`яти банківських днів від дати рахунку-фактури, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Отже, сторони договору пов`язали початок перебігу строку виконання грошового зобов`язання саме з датою складення рахунку-фактури як документа, а не з моментом його фактичного вручення покупцю. Жодна з умов договору, включаючи пункт 6.2, не містить застереження про те, що обов`язок постачальника вважається виконаним, а обов`язок покупця з оплати - таким, що виник лише за умови підтвердженого вручення рахунку покупцю.

Так само договір не покладає на постачальника обов`язку доводити факт отримання покупцем такого рахунку як передумову виникнення грошового зобов`язання. За таких обставин, довід апелянта про необхідність доведення позивачем факту вручення рахунку відповідачу ґрунтується на розширювальному тлумаченні умов договору, яке не випливає з їх змісту.

Також колегія суддів зазначає, що цей довід апелянта спростовується і самостійною законодавчою підставою виникнення обов`язку з оплати товару. Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, факт прийняття відповідачем товару за видатковою накладною №1207 від 16.12.2024 та товарно-транспортною накладною №690 від 16.12.2024 є доведеним і відповідачем не спростованим. За таких обставин, грошове зобов`язання відповідача з оплати вартості отриманого товару підлягало виконанню незалежно від обставин, пов`язаних із рахунком на оплату, а його невиконання утворює порушення зобов`язання в розумінні статті 610 Цивільного кодексу України та прострочення боржника в розумінні статті 612 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що за своєю правовою природою рахунок (рахунок-фактура) не є первинним документом у розумінні законодавства про бухгалтерський облік, оскільки ним не фіксується вчинення господарської операції, а має суто інформаційний (розрахунковий) характер, вказуючи на платіжні реквізити, на які повинні бути перераховані кошти. Ненадання постачальником покупцю рахунка-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України і не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому наявність або відсутність доказів вручення такого рахунка не звільняє покупця від обов`язку сплатити грошові кошти за поставлений та прийнятий товар (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №922/449/21).

За сукупністю викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що довід апеляційної скарги про недоведеність отримання відповідачем рахунку на оплату №1186 від 16.12.2024 не спростовує встановленого судом першої інстанції факту виникнення у відповідача грошового зобов`язання з оплати поставленого товару та не впливає на правильність висновку суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу, а тому відхиляється як необґрунтований.

Крім того, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що 05.01.2026 між ТОВ “Балкантех” як цедентом та ПП “Вегамакс” як цесіонарієм укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №05/01-26, за умовами якого цедент передав, а цесіонарій набув право вимоги і став кредитором за зобов`язаннями зі сплати 1.218.150,70 грн основного боргу за поставлений товар, що виник на підставі договору поставки №05/12-22 від 05.12.2022.

Пунктами 3 та 4 договору цесії передбачено, що цедент передає цесіонарію в момент підписання договору оригінали договору поставки з додатками та інші документи, які засвідчують права, що передаються, та підтверджують виникнення і наявність заборгованості між цедентом і боржником; до цесіонарія також переходять права, що забезпечують виконання зазначених зобов`язань, включаючи право на стягнення пені та інших штрафних санкцій, передбачених договором поставки та чинним законодавством України. Відповідно до пунктів 6 та 7 договору цесії з дати набуття цесіонарієм права вимоги останній отримує в повному обсязі права вимоги до боржника та стає кредитором боржника замість первісного кредитора. Договір цесії підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач дійсність Договору Цесії у встановленому законом порядку спростував, і у судовому порядку вказаний договір відповідачем не оскаржувався.

Судом першої інстанції також встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 13.01.2026 ТОВ “Балкантех” направило відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги (цесії) №1 від 13.01.2026, яке отримано відповідачем, що підтверджується трекінгом поштового відправлення з сайту “Укрпошта” (а.с. 41). Крім того, 15.01.2026 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу №1 від 15.01.2026 про сплату суми заборгованості та штрафних санкцій, яка також є врученою відповідачу, що підтверджується відповідним трекінгом (а.с. 42). Відповіді на зазначену вимогу відповідачем надано не було, заборгованість та штрафні санкції за договором поставки відповідачем не сплачено.

Апелянт обґрунтовує незаконність оскаржуваного рішення відсутністю у позивача права вимоги до відповідача, посилаючись на те, що договір про відступлення права вимоги (цесії) №05/01-26 від 05.01.2026 укладений з порушенням пунктів 13.2 та 13.7 Договору поставки №05/12-22 від 05.12.2022, якими передбачено заборону на передання будь-якою із сторін своїх прав та обов`язків за договором третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони, у зв`язку з чим, зазначений Договір Цесії є нікчемним та не породжує юридичних наслідків для відповідача.

Колегія суддів зазначає, що за своєю правовою природою відступлення права вимоги є заміною кредитора в зобов`язанні, внаслідок якої саме зобов`язання зберігається в незмінному вигляді, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора (стаття 512 Цивільного кодексу України).

Як встановлено вище, договором цесії №05/01-26 від 05.01.2026 Цедент ТОВ “Балкантех” передав, а Цесіонарій ПП “Вегамакс” набув право вимоги до відповідача за грошовим зобов`язанням, що виникло на підставі договору поставки №05/12-22 від 05.12.2022, у повному обсязі, включаючи право на стягнення суми основного боргу, пені та інших штрафних санкцій.

Відповідно до статті 514 УК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір цесії за формою відповідає вимогам ч.1 ст. 513 Цивільного кодексу України, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками, а момент переходу права вимоги до позивача визначений сторонами договору цесії - з дати його укладення (пункти 6, 7 Договору Цесії).

Суд також враховує, що обсяг та підстави переданого позивачу права вимоги додатково підтверджуються самим змістом Договору цесії, пунктами 3 та 4 якого передбачено передання цедентом цесіонарію оригіналів Договору поставки з додатками та інших документів, які засвідчують права, що передаються, та підтверджують виникнення і наявність заборгованості боржника. Наявність у матеріалах справи копії видаткової накладної №1207 від 16.12.2024 та товарно-транспортної накладної №690 від 16.12.2024, на підставі яких позивач обґрунтовує розмір заборгованості, узгоджується із зазначеними умовами Договору цесії щодо порядку передання документів, що засвідчують перехід права вимоги, і свідчить про фактичну можливість позивача розпоряджатися набутим правом вимоги та обґрунтовувати його обсяг і підстави виникнення.

Довід апелянта про нікчемність договору цесії колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Порушення сторонами Договору поставки (цедентом та боржником) договірної умови про необхідність отримання попередньої письмової згоди іншої сторони на передання прав та обов`язків третім особам (пункти 13.2, 13.7 договору поставки) не віднесено законом до підстав нікчемності правочину і саме по собі не тягне за собою нікчемності Договору цесії, укладеного з порушенням такої умови. За відсутності прямої вказівки закону на нікчемність, недодержання сторонами договірних обмежень щодо відступлення права вимоги може бути підставою для оспорювання відповідного правочину заінтересованою особою в судовому порядку, а не для його автоматичної кваліфікації як нікчемного.

Судом встановлено, і апелянтом не спростовано, що Договір цесії №05/01-26 від 05.01.2026 у судовому порядку недійсним не визнавався, з відповідним позовом ані відповідач, ані інша заінтересована особа до суду не зверталися. За таких обставин, вказаний договір є чинним та обов`язковим для виконання його сторонами, а також породжує юридичні наслідки для боржника в частині заміни кредитора у зобов`язанні.

Колегія суддів також враховує, що відповідач не є стороною Договору цесії, а тому його право заперечувати проти дійсності цього правочину обмежене необхідністю доведення порушення власних прав чи інтересів, чого відповідачем зроблено не було, - заперечення відповідача обмежуються посиланням на формальне недотримання договірної процедури між цедентом і цесіонарієм, що саме по собі не є достатньою підставою для визнання правочину нечинним для боржника за відсутності судового рішення про визнання його недійсним.

Додатково апеляційний суд зазначає, що незалежно від наведеної правової кваліфікації, довід апелянта про те, що ТОВ “Балкантех” жодним чином не повідомляло відповідача про укладення договору цесії, спростовується встановленими обставинами, адже 13.01.2026 відповідачу було направлено повідомлення про відступлення права вимоги (цесії), яке отримано відповідачем, що підтверджується трекінгом поштового відправлення.

При цьому закон не пов`язує чинність заміни кредитора для боржника із наявністю згоди боржника на таку заміну, а лише покладає на нового кредитора ризик несприятливих наслідків у разі неповідомлення боржника про таку заміну. Оскільки в даному випадку факт належного повідомлення боржника є доведеним, відсутні підстави вважати, що заміна кредитора не набула чинності щодо відповідача.

За сукупністю викладеного колегія суддів дійшла висновку, що позивач набув статусу належного кредитора за зобов`язаннями відповідача, що виникли на підставі Договору поставки №05/12-22 від 05.12.2022, на підставі чинного та не визнаного судом недійсним Договору про відступлення права вимоги (цесії) №05/01-26 від 05.01.2026, про укладення якого відповідач був належним чином повідомлений, а тому має право вимагати від відповідача виконання відповідного грошового зобов`язання в судовому порядку.

Колегія суддів окремо звертає увагу, що апеляційна скарга не містить жодних доводів щодо незгоди відповідача з висновком суду першої інстанції в частині обмеження періоду нарахування пені шістьма місяцями відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також щодо визначеного судом першої інстанції розміру пені у сумі 182.369,17 грн, яка підлягає стягненню, та відмови в частині 211.057,12 грн. Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди відповідача із визначеним судом першої інстанції періодом нарахування пені та її розміром.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені, який підлягає стягненню в межах встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України шестимісячного строку її нарахування, колегія суддів погоджується з його правильністю, а доводи апеляційної скарги не містять жодних аргументів, які б спростовували цей розрахунок або свідчили про його помилковість.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а висновки суду першої інстанції - законними та такими, що відповідають фактичним обставинам справи і вимогам законодавства, у зв`язку з чим рішення Господарського суду Харківської області від 13.04.2026 у справі №922/246/26 підлягає залишенню без змін.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Будівельно-проектна компанія "Форсайт" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 13.04.2026 у справі №922/246/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України

Повна постанова складена 06.08.2026.

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя Є.О. Васильєв

Суддя О.В. Стойка