Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №922/689/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Харків Справа №922/689/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Стойка О.В.,

при секретарі судового засідання Горюшко В.С.,

за участю представників: позивача – Бевзюк О.О., відповідача – Шахід М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду у місті Харкові апеляційну скаргу Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба (вх. №1296 Х/3)

на рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2026 у справі №922/689/26

(суддя Ємельянова О.О., повне судове рішення складено 25.05.2026)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд"

до Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

1. Стисле викладення історії справи

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" (далі – ТОВ "Овіс Трейд") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба (далі – Університет, ХНУПС) про стягнення 387 316,08 грн заборгованості за спожиту електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії споживачу №126 від 30.05.2025 (далі – Договір №126). В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов вищезазначеного договору, а саме – несплату відповідачем вартості спожитої в грудні 2025 року електричної енергії відповідно до Акту приймання-передачі електричної енергії № 17714 на суму 387 316,08 грн.

1.2. Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, посилаючись на те, що відповідно до пункту 1.4 та абзацу першого пункту 5.10 Договору №126 виникнення платіжних зобов`язань відповідача поставлено в залежність від наявності відповідного бюджетного призначення (бюджетних асигнувань) за рахунок коштів Державного бюджету України, а станом на кінець грудня 2025 року кошти, призначені відповідачу за кодом економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2273 "Оплата електроенергії", були вичерпані, у зв`язку з чим, на думку відповідача, порушення ним умов Договору №126 відсутнє.

1.3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.05.2026 позов задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача 387 316,08 грн боргу та 4 647,79 грн судового збору.

1.4. Рішення суду мотивовано тим, що позивач довів факт невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати електричної енергії за актом приймання-передачі електричної енергії №17714 від 31.12.2025, розмір заборгованості не спростований відповідачем належними та допустимими доказами, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості.

Вирішуючи спір, місцевий господарський суд виходив з того, що відсутність у боржника необхідних бюджетних коштів відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а правовідносини за договором, фінансування якого здійснюється за рахунок бюджетних коштів, передбачають безумовну оплатність такого договору за відповідним бюджетним призначенням, а не залежно від фактичного надходження коштів у відповідний бюджет, з посиланням на усталену практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.

2. Узагальнені доводи апеляційної скарги та межі апеляційного перегляду справи

2.1. Не погодившись з рішенням господарського суду першої інстанції, Університет 11.06.2026 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2026 у справі №922/689/26 повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

2.2. Доводи апеляційної скарги Університету в узагальненому вигляді зводяться до такого:

2.2.1. суд першої інстанції не врахував специфічних умов Договору №126 (пункти 1.4, 5.10), погоджених сторонами на власний розсуд відповідно до статей 6, 627 ЦК України, згідно з якими оплата електричної енергії поставлена в залежність від наявності бюджетного фінансування, а тлумачення таких умов має здійснюватися з урахуванням принципу contra proferentem, як на це вказано в постанові Верховного Суду від 23.09.2022 у справі №920/566/21;

2.2.2. надходження бюджетного фінансування у розумінні статті 530 ЦК України є відтермінованою подією, яка неминуче має настати, у зв`язку з чим строк виконання грошового зобов`язання відповідача станом на момент звернення позивача з позовом не настав;

2.2.3. кошти, призначені на 2025 рік за відповідним кодом економічної класифікації видатків, були повністю використані для оплати електроенергії, що, на думку апелянта, виключає факт порушення ним умов Договору №126;

2.2.4. висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем строків оплати є необґрунтованим, оскільки судом не враховано положень абзацу другого частини четвертої статті 20 Бюджетного кодексу України щодо особливостей забезпечення цільового та ефективного використання бюджетних коштів розпорядником бюджетних програм у межах визначених бюджетних призначень.

2.3. Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки під час апеляційного перегляду не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами доводів скарги, підстави для виходу за межі доводів апеляційної скарги в порядку частини четвертої статті 269 ГПК України відсутні.

3. Позиція інших учасників справи

Позивач у справі в межах встановленого ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2026 п`ятнадцятиденного строку для подання відзиву на апеляційну скаргу своїм процесуальним правом вчасно не скористався. Відзив позивача на апеляційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на його подання позивач подав до суду 02.08.2026, тому цей відзив залишено судом без розгляду з мотивів, що наведені у пункті 6.1 цієї постанови.

4. Рух справи в суді апеляційної інстанції

4.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026 в порядку, регламентованому статтею 32 ГПК України, визначено склад суду у справі: головуючий (суддя-доповідач) Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Стойка О.В.

4.2. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2026 витребувано матеріали справи №922/689/26 з Господарського суду Харківської області, вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, відкладено до їх надходження.

Матеріали справи №922/689/26 надійшли до Східного апеляційного господарського суду 16 червня 2026 року.

4.3. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2026 відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 04 серпня 2026 року о 14:00.

4.4. Представником позивача – адвокатом Бевзюк О.О. 02.08.2026 через систему “Електронний суд” подано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, а рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2026 у справі №922/689/26 залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач також заявив клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву, обґрунтувавши його перебуванням представника ТОВ "Овіс Трейд" у відпустці та відсутністю у неї доступу до мережі інтернет.

Протокольною ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні 04.08.2026, позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання відзиву, відзив залишено без розгляду з мотивів, що наведені у пункті 6.1 цієї постанови.

4.5. Судове засідання 04.08.2026 було проведено за участю представників сторін, за результатами розгляду апеляційної скарги в судовому засіданні проголошена скорочена постанова Східного апеляційного господарського суду.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

5.1. Між ТОВ "Овіс Трейд" (постачальник) та Університетом (споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №126 від 30.05.2025 (а.с.8-14), яким постачальник протягом 2025 року продає електричну енергію код за ДК 021:2015:09310000-5 Електрична енергія споживачу для забезпечення потреб об`єктів споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії згідно з умовами цього договору (п. 2.1 Договору).

Згідно з пунктом 2.2 договору обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії (пункт 2.2. договору).

Відповідно до пункту 1.4. Договору Джерело фінансування – кошти Державного бюджету України.

Договір набирає чинності з дня цього підписання та діє до 31.12.2025 (включно), а в частині оплати – до повного розрахунку (пункт 12.1. Договору).

5.2. Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що постачання електричної енергії споживачу здійснюється постачальником на підставі поданої споживачем «Заяви - приєднання», яка є додатком 2 до цього договору.

Період постачання електричної енергії за договором: з 01.06.2025 по 31.12.2025 (включно). Кількість товару за договором становить 950 000 кВт/год. Обсяги закупівлі можуть бути змінені з урахуванням фактичного споживання електричної енергії та/або розміру реального фінансування (пункти 2.4. – 2.6. договору).

Ціна договору без ПДВ становить 4 892 263,98 грн., крім того ПДВ 978 452,80 грн, разом з ПДВ 5 870 716,78 грн, у тому числі за рахунок відшкодування орендарями – 184 795,01 грн в т.ч. ПДВ 30 799,17 грн (пункт 5.1. в редакції додаткової угоди № 9 до договору).

Згідно пункт 5.8. договору, розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Пунктом 5.7 Договору №126 сторони погодили, зокрема, що фактична ціна за одиницю Товару за кожен розрахунковий період визначається після завершення кожного розрахункового періоду відповідно до порядку, визначеного в додатку 3 до Договору.

Згідно з пунктом 1 Порядку розрахунку (зміни) ціни за одиницю Товару за розрахунковий період, наведеного в додатку 3 до Договору №126 (комерційна пропозиція постачальника), фактична ціна за одиницю Товару для споживача групи Б розраховується за формулою Цф = ((Цсз + Тпер + V) Ч Р), де Цсз – середньозважена ціна на ринку «на добу наперед» за розрахунковий період, що формується оператором ринку та публікується на його офіційному вебсайті www.oree.com.ua; Тпер – тариф на послуги з передачі електричної енергії, затверджений НКРЕКП; V – розмір торговельної надбавки постачальника, що становить 0,40255 грн і не змінюється протягом строку дії Договору; Р – математичне вираження ставки податку на додану вартість. Пунктом 2 цього Порядку сторони погодили щомісячну зміну ціни за одиницю Товару шляхом застосування формульного розрахунку, а пунктом 3 – право споживача перевірити розраховану постачальником фактичну ціну.

Станом на дату укладення Договору №126 ціна за одиницю Товару становила 6,84 грн з ПДВ (5,70 грн без ПДВ) і складалася із середньозваженої ціни на ринку «на добу наперед» – 4,61122 грн, тарифу на послуги з передачі електричної енергії – 0,68623 грн і торговельної надбавки – 0,40255 грн.

У пункті 13.4 Договору №126 сторони відтворили перелік випадків, у яких істотні умови договору про закупівлю можуть змінюватися після його підписання, встановлений пунктом 19 особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 (далі – Особливості), у тому числі підпункти 1 і 7.

Пунктом 12.1 Договору №126 передбачено, що договір діє до 31.12.2025 (включно), а в частині оплати – до повного розрахунку.

5.3. За умовами договору по закінченню розрахункового періоду постачальник зобов`язаний надати для підписання споживачу акт приймання – передачі електричної енергії. Споживач зобов`язаний розглянути та підписати вказаний акт у строк, що не перевищує 5 робочих днів або надати вмотивовану відмову від підписання такого акту, у цей же строк (пункт 5.9. договору).

Відповідно до пункту 5.10 Договору Виникнення платіжних зобов`язань Замовника за Договором передбачається тільки при наявності відповідного бюджетного призначення (бюджетних асигнувань) у відповідності до норм статті 23 Бюджетного кодексу України. Оплата електричної енергії за розрахунковий період здійснюється Споживачем за фактично відпущену електричну енергію відповідно ст. 46,48,49 Бюджетного кодексу України, при наявності фінансування, протягом 60 календарних днів на підставі акту прийому-передачі електричної енергії підписаного сторонами. Датою виконання зобов`язань Споживача щодо оплати за спожиту електричну енергію вважається дата перерахування Споживачем на банківський рахунок Постачальника грошових коштів.

Підпунктом 1 пункту 6.2 Договору №126 Університет зобов`язався забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору.

5.4. Між сторонами було підписано, додаток № 1 до договору специфікацію, додаток № 2 заяву – приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу, додаток до заяви – інформація щодо об`єктів споживача, додаток № 3 комерційна пропозиція постачальника.

Зазначений договір було уточнено додатковими угодами № 1 від 30.06.2025, № 2 від 14.07.2025, додаткова угода № 3 від 08.08.2025, № 4 від 11.09.2025, № 5 від 14.10.2025, № 6 від 21.10.2025, № 7 від 14.11.2025, № 8 від 17.12.2025, № 9 від 18.12.2025 якими, зокрема було внесено зміни в пункт 5.1. договору щодо ціни договору (а. с. 20, 24-26, 27-29, 30-32, 3, 34-36, 37-39, 40, 78-80).

Додатковою угодою №7 від 11.11.2025, укладеною з посиланням на підпункт 7 пункту 19 Особливостей та підпункт 7 пункту 13.4 Договору №126, сторони виклали в новій редакції пункт 2.5 Договору, визначивши кількість товару в розмірі 721 136 кВт·год, пункт 5.1, визначивши ціну Договору в розмірі 5 870 721,23 грн з ПДВ, та пункт 5.2, визначивши ціни за одиницю Товару за окремі періоди, у тому числі з 01.10.2025 до 31.12.2025 – 8,981376 грн з ПДВ. Пунктом 7 цієї додаткової угоди сторони, керуючись частиною третьою статті 631 ЦК України, домовилися, що її умови застосовуються до відносин, які виникли між сторонами з 01.10.2025.

Додатковою угодою №8, укладеною з посиланням на ті самі норми, сторони виклали в новій редакції пункт 2.5 Договору, визначивши кількість товару в розмірі 709 307 кВт·год, пункт 5.1, визначивши ціну Договору в розмірі 5 870 716,78 грн з ПДВ, та пункт 5.2, визначивши ціну за одиницю Товару з 01.11.2025 до 31.12.2025 у розмірі 9,503124 грн з ПДВ. Пунктом 7 цієї додаткової угоди сторони, керуючись частиною третьою статті 631 ЦК України, домовилися, що її умови застосовуються до відносин, які виникли між сторонами з 01.11.2025.

Додатковою угодою №9, укладеною з посиланням на статті 651, 653, 654 ЦК України та пункт 13.2 Договору №126, сторони виклали в новій редакції лише пункт 5.1 Договору. Загальна ціна Договору №126 при цьому не змінилася і залишилася в розмірі 5 870 716,78 грн з ПДВ; змінено було лише зазначену в цьому пункті частину ціни за рахунок відшкодування орендарями – з 1 739 508,25 грн на 184 795,01 грн. Кількість товару, визначена пунктом 2.5 Договору №126 в редакції додаткової угоди №8, цією додатковою угодою не змінювалася.

Складові формули, наведеної в додатку 3 до Договору №126, у редакціях додаткових угод №7 і №8 не змінювалися, крім середньозваженої ціни на ринку «на добу наперед»: торговельна надбавка постачальника залишалася незмінною – 0,40255 грн, тариф на послуги з передачі електричної енергії – 0,68623 грн. Визначена додатковою угодою №8 ціна за одиницю Товару з 01.11.2025 до 31.12.2025 у розмірі 7,91927 грн без ПДВ відповідає сумі середньозваженої ціни на ринку «на добу наперед» за цей період (6,83049 грн), тарифу на послуги з передачі електричної енергії (0,68623 грн) і торговельної надбавки (0,40255 грн).

5.5. На виконання умов Договору про постачання електричної енергії споживачу №126 від 30.05.2025 за період з червня 2025 року до грудня 2025 року позивач поставив відповідачу електричну енергію загальною вартістю 6 258 026,10 грн, про що складено акти приймання-передачі електричної енергії, а саме:

– №7983 від 18.07.2025 за червень 2025 року на суму 650 588,26 грн з ПДВ;

– №9469 від 11.09.2025 за липень 2025 року на суму 636 664,43 грн з ПДВ;

– №11014 від 12.09.2025 за серпень 2025 року на суму 665 275,32 грн з ПДВ;

– №12763 від 21.10.2025 за вересень 2025 року на суму 635 626,03 грн з ПДВ;

– №14451 від 11.11.2025 за жовтень 2025 року на суму 1 347 574,64 грн з ПДВ;

– №16064 від 18.12.2025 за листопад 2025 року на суму 1 075 981,71 грн з ПДВ;

– №16916 від 18.12.2025 за період з 01.12.2025 по 10.12.2025 на суму 813 087,29 грн з ПДВ;

– №17133 від 24.12.2025 за 11.12.2025 на суму 45 912,34 грн з ПДВ;

– №17714 від 24.12.2025 за період з 12.12.2025 по 31.12.2025 на суму 387 316,08 грн з ПДВ (а.с. 54-59).

Зазначені акти підписано відповідачем без зауважень. Також сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2025 по 12.01.2026 (том1, а.с. 19 зворот).

5.6. Відповідач за актом прийому-передачі №17714 за грудень 2025 року на суму 387 316,08 грн оплату не здійснив.

5.7. Листом від 01.04.2026 №170/176/100/142/963/ПС Університету повідомив позивача про те, що отримує фінансування від розпорядника бюджетних коштів вищого рівня та в подальшому здійснює оплату за електроенергію, включаючи оплату послуг з її передачі, розподілу та постачання, перетікання реактивної електричної енергії за кодом економічної класифікації видатків (КЕКВ) бюджету 2273 “Оплата електроенергії”.

Станом на 26.12.2025 на реєстраційному рахунку Університету за КЕКВ 2273 "Оплата електроенергії" залишок коштів становив 45 912,34 грн (а.с. 94), які відповідно до платіжної інструкції №3303 від 24.12.2025 (а.с.93 зворот) були перераховані на користь ТОВ "Овіс Трейд" в рахунок оплати за електроенергію в грудні 2025 року. Станом на 27.12.2025 залишок коштів за КЕКВ 2273 становив 0,00 грн (а.с. 95).

5.8. Заборгованість відповідача у розмірі 387 316,08 грн станом на дату звернення позивача з позовом (04.03.2026) та станом на час ухвалення оскаржуваного рішення погашена не була. Обсяги постачання електричної енергії та її вартість, що були встановлені рішенням господарського суду першої інстанції, відповідачем в апеляційній скарзі не оспорюються.

5.9. Кількість товару за Договором №126 первісно становила 950 000 кВт·год (пункт 2.5 Договору, додаток 1 – специфікація), у редакції додаткової угоди №7 – 721 136 кВт·год, у редакції додаткової угоди №8 – 709 307 кВт·год. Первісна ціна Договору №126 становила 6 498 000,00 грн з ПДВ.

Вартість електричної енергії, поставленої за актами приймання-передачі №№7983, 9469, 11014, 12763 і 14451 за червень – жовтень 2025 року, збігається з добутком обсягів і цін за одиницю, визначених у специфікації (додаток 1 до Договору №126) у редакції додаткової угоди №8, і відповідає обсягу 505 691 кВт/год. Вартість електричної енергії, поставленої за актами №№16064, 16916 і 17133 за період з 01.11.2025 по 11.12.2025, становить 1 934 981,34 грн, що за визначеною додатковою угодою №8 ціною 9,503124 грн з ПДВ відповідає обсягу 203 615,29 кВт/год, тоді як специфікацією на період з 01.11.2025 по 31.12.2025 передбачено 203 616 кВт·год.

Отже, станом на 11.12.2025 кількість товару, визначена пунктом 2.5 Договору №126 в редакції додаткової угоди №8, була вибрана сторонами практично в повному обсязі, а невикористаний залишок становив 0,71 кВт·год вартістю 6,76 грн. Електрична енергія, поставлена за актом приймання-передачі №17714 від 31.12.2025 за період з 12.12.2025 по 31.12.2025 на суму 387 316,08 грн, за тією самою ціною відповідає обсягу 40 756,71 кВт/год і перевищує визначену Договором №126 кількість товару. Загальний обсяг електричної енергії, поставленої за Договором №126, становить 750 063 кВт/год, що перевищує визначену пунктом 2.5 Договору №126 в редакції додаткової угоди №8 кількість товару на 40 756 кВт·год, але не перевищує кількості товару, визначеної сторонами при укладенні Договору №126 (950 000 кВт/год).

6. Позиція суду апеляційної інстанції

6.1. Позиція суду апеляційної інстанції щодо заявленого позивачем клопотання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини першої статті 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2026 учасникам справи був встановлений п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, який обчислюється від дати вручення учаснику справи копії ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За даними автоматизованої системи діловодства суду ухвала про відкриття апеляційного провадження була доставлена до електронного кабінету ТОВ "Овіс Трейд" 19.06.2026 о 17:49. Відтак останнім днем строку для подання відзиву з урахуванням положень статті 116 ГПК України є 07 липня 2026 року, натомість відзив було подано представником позивача через систему “Електронний суд” 02 серпня 2026 року.

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 119 ГПК України регламентовано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Вирішуючи питання щодо можливості поновлення позивачу строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, суд враховує висновки, які викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16.

Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16 містить такі висновки щодо застосування норм статті 119 ГПК України:

“20. Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Згідно з частиною четвертою цієї статті одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

21. Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення.

22. Відповідно до частини другої статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

23. Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.

24. При цьому, оскільки у тих випадках, коли суду процесуальним законом надано право встановити строк в межах певного строку, встановленого ГПК України, суд також не може продовжити строк понад встановлений ГПК України строк.

25. Разом з тим, в аспекті зазначеного Суд вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що “при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі “Walchli v. France”, заява №35787/03, п. 29, 26.07.2007; “ТОВ “Фріда” проти України”, заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016). Зважаючи на це, вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має виходити з наведених вище відмінностей між поновленням та продовженням процесуальних строків, враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій”.

Суд зазначає, що закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Пропуск процесуального строку – це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причин, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Оцінюючи поважність причин пропуску строку на подання відзиву, суд виходить з того, що перебування представника позивача у відпустці не є об`єктивно непереборною обставиною, яка б унеможливлювала своєчасне звернення до суду з відзивом на апеляційну скаргу. ТОВ «Овіс Трейд» не було позбавлене можливості самостійно подати відзив у визначений судом строк або звернутися в цей період до іншого представника. Наведені обставини свідчать про суб`єктивний характер причин пропуску строку, пов`язаний з неналежною організацією роботи товариства, а не з наявністю непереборних об`єктивних перешкод. Крім того, позивач не був позбавлений можливості звернутися із заявою про продовження встановленого судом строку до його закінчення (частина друга статті 119 Господарського процесуального кодексу України), однак цим правом не скористався. За таких обставин наведені позивачем причини неподання відзиву у п`ятнадцятиденний строк не можуть вважатися поважними та такими, що об`єктивно не залежали від нього. Тому клопотання позивача про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу задоволенню не підлягає, а відзив залишається без розгляду на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

6.2. Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За приписами статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

6.3. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

6.4. Згідно з частиною першою статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526 ЦК України,):

За статтею 1 ЦК України визначено, що однією з ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету та відсутністю необхідних коштів, не виправдовують споживача та не заперечують обов`язку такого органу, який виступає стороною зобов`язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Суд зауважує, що між сторонами виникли господарські відносини, а приписи ЦК України не передбачають привілейованого становища суб`єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, по відповідальності за порушення зобов`язань.

Вказане відповідає усталеній практиці Верховного Суду (постанови від 23.03.2018 у справі №904/6252/17, від 03.04.2018 у справі №908/1076/17, від 07.11.2019 у справі №916/1345/18, від 30.03.2020 у справі №910/3011/19), а також правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 22.03.2017 у справі №3-77гс17, за якою сама лише відсутність у боржника бюджетних коштів не є підставою для звільнення його від виконання зобов`язання.

Отже, враховуючи наведене та встановлені судом обставини справи, а також правове регулювання спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов заснованого на законі висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за договором поставки електричної енергії. Факт поставки позивачем електричної енергії відповідачу, розмір заборгованості (387 316,08 грн) та обставини її часткової несплати відповідачем підтверджені належними і допустимими доказами – підписаними сторонами без зауважень актами прийому-передачі електричної енергії та актом звірки взаєморозрахунків, і апеляційною скаргою по суті не спростовуються.

6.5. Щодо доводу, викладеного у пункті 2.2.1 цієї постанови, судова колегія зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони дійсно є вільними у визначенні умов договору, однак ця свобода реалізується з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, і не може суперечити імперативним нормам закону.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 23.09.2022 у справі №920/566/21 колегія суддів відхиляє. Предметом касаційного перегляду у вказаній справі було питання застосовної ціни (тарифу) електричної енергії за суперечливими додатковими угодами, а не порядок і строк проведення розрахунків чи вплив бюджетного фінансування на виникнення грошового зобов`язання; висновків щодо застосування статей 23, 48 Бюджетного кодексу України або статті 530 ЦК України Верховний Суд у цій справі не формулював, а умову договору про залежність зобов`язань від реального фінансування навів лише у складі встановлених судами фактичних обставин.

Крім того, за висновками, викладеними у пунктах 52–54 зазначеної постанови, тлумачення contra proferentem застосовується лише в разі, якщо загальні способи тлумачення, передбачені статтею 213 ЦК України, не дають можливості визначити справжній зміст умови договору, а ризик, пов`язаний з неясністю умови, несе особа, яка включила її в договір, у тому числі коли таку умову включено під переважним впливом однієї зі сторін. Пункт 5.10 Договору №126 прямо визначає строк оплати – 60 календарних днів на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі електричної енергії, а тому підстав для звернення до тлумачення contra proferentem немає. Водночас цей пункт міститься у проєкті договору, який був складовою тендерної документації відповідача як замовника процедури закупівлі, і позивач як учасник процедури не мав можливості впливати на його зміст, тому наведений апелянтом принцип у будь-якому разі не може бути застосований на користь відповідача.

6.6. Щодо доводу, викладеного у пункті 2.2.2 цієї постанови, судова колегія відхиляє посилання апелянта на частину другу статті 530 ЦК України, оскільки надходження бюджетного фінансування не є "подією, яка неминуче має настати" у розумінні цієї норми. Також, суд зауважує, що настання такої події може залежати від волі самого відповідача та особливостей бюджетного процесу, а тому не має ознаки об`єктивної неминучості, притаманної події в розумінні статті 530 ЦК України (на кшталт настання певної календарної дати чи природного явища).

Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 04.04.2023 у справі №916/1349/21, за якими словосполучення «неминуче має настати» означає те, що обов`язково та безумовно має відбутися; якщо ж юридичні наслідки мають лише певний ступінь вірогідності настання, то має місце не часова категорія у вигляді терміну, а умова (пункти 44, 45 постанови). Термін виконання зобов`язання не є встановленим, якщо здійснення платежу обумовлено реалізацією права однієї зі сторін та вчиненням іншою стороною певних дій (пункт 47 постанови), а обставина, настання якої залежить від наявності волі зобов`язаної сторони, не містить такої ознаки, як неминучість її настання (пункт 53 постанови). Надходження бюджетного фінансування за конкретним кодом економічної класифікації видатків залежить, зокрема, від дій самого відповідача як розпорядника бюджетних коштів щодо складення та уточнення кошторису й розподілу бюджетних асигнувань, а тому не є подією, яка неминуче має настати, у розумінні абзацу другого частини першої статті 530 ЦК України.

Водночас погодження сторонами такого застереження не тягне недійсності відповідної частини договору: за відсутності ознак строку (терміну) відповідна умова є непогодженою (пункт 58 постанови Верховного Суду від 04.04.2023 у справі №916/1349/21) і не змінює встановленого цим самим пунктом 5.10 Договору №126 строку оплати – 60 календарних днів на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі електричної енергії. Акт приймання-передачі електричної енергії №17714 складено 24.12.2025 та підписано відповідачем без зауважень, отже, шістдесятиденний строк оплати сплив на час звернення позивача до суду з позовом у цій справі.

Навіть якщо виходити з того, що пункт 5.10 Договору №126 у цілому не визначає строку (терміну) виконання грошового зобов`язання, до спірних правовідносин підлягала б застосуванню частина друга статті 530 ЦК України, за якою кредитор має право вимагати виконання зобов`язання в будь-який час, а боржник зобов`язаний виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги. За таких обставин строк виконання зобов`язання з оплати в будь-якому разі є таким, що настав.

6.7. Щодо доводу, викладеного у пункті 2.2.3 цієї постанови, суд зазначає, що надані відповідачем докази вичерпання коштів за кодом економічної класифікації видатків 2273 підтверджують лише внутрішній розподіл бюджетних асигнувань самим відповідачем, що є внутрішньою організаційною обставиною розпорядника бюджетних коштів і не може бути протиставлено кредитору як підстава для звільнення від виконання грошового зобов`язання.

Крім того, неможливість настання обставини, з якою сторони пов`язали проведення розрахунку, не означає припинення зобов`язання у розумінні статті 607 ЦК України, якщо відповідні обставини мають суб`єктивний характер (пункт 63 постанови Верховного Суду від 04.04.2023 у справі №916/1349/21). Вичерпання коштів за кодом економічної класифікації видатків 2273 є саме такою обставиною, оскільки залежить від внутрішнього розподілу асигнувань самим відповідачем. За частиною третьою статті 212 ЦК України, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Закінчення бюджетного періоду 2025 року також не припиняє грошового зобов`язання відповідача, оскільки за статтею 607 ЦК України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання лише у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, тоді як непогашена кредиторська заборгованість підлягає врахуванню та виконанню розпорядником бюджетних коштів у наступному бюджетному періоді.

Водночас за висновками, сформульованими об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі №916/1621/22, правовідносини за довгостроковим договором, фінансування за яким здійснюється за рахунок бюджетних коштів (довгострокові бюджетні зобов`язання), передбачають обов`язковий, встановлений актами цивільного законодавства порядок розрахунків за цим договором у вигляді фінансового / календарного плану:

– який, по-перше, передбачає безумовну оплатність відповідного договору за конкретним бюджетним призначенням, затвердженим у відповідному бюджеті (поточному бюджетному періоді), а не залежно від надходження коштів у цей бюджет;

– по-друге, визначення умов цього плану здійснюється, (1) згідно з відомостями бюджету про відповідні витрати (бюджетні призначення) на поточний рік (2) вже на етапі розміщення замовлення з публічної закупівлі, за результатами проведення якої укладається відповідний договір.

Наведені висновки сформульовані щодо довгострокових бюджетних зобов`язань, тоді як Договір №126 укладено в межах одного бюджетного періоду (з 30.05.2025 до 31.12.2025). Утім, ця обставина не впливає на висновки суду у цій справі, оскільки бюджетне призначення на 2025 рік було наявним, що підтверджується укладенням Договору №126 за результатами процедури публічної закупівлі на суму 5 870 716,78 грн. Отже, передбачену абзацом першим пункту 5.10 Договору №126 умову виникнення платіжних зобов`язань відповідача було дотримано, а подальший розподіл асигнувань за кодами економічної класифікації видатків стосується касового виконання бюджету, а не виникнення обов`язку з оплати.

Відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання, що обґрунтовано враховано судом першої інстанції під час ухвалення рішення.

6.8. Щодо доводу, викладеного у пункті 2.2.4 цієї постанови, суд апеляційної інстанції зазначає, що положення абзацу другого частини четвертої статті 20 Бюджетного кодексу України регулюють внутрішньобюджетні відносини між розпорядником бюджетних коштів вищого рівня, відповідальним виконавцем бюджетних програм та органами Державної казначейської служби України щодо цільового й ефективного використання бюджетних коштів у межах визначених призначень. Ці норми не змінюють та не скасовують цивільно-правового обов`язку відповідача, як сторони Договору №126, здійснити оплату фактично спожитої електричної енергії відповідно до умов договору та вимог ЦК України, і не можуть застосовуватися для звільнення учасника господарських правовідносин від договірної відповідальності перед контрагентом.

6.9. Стосовно обсягу електричної енергії, поставленої відповідачу, та її вартості матеріали справи свідчать, що загальна вартість електричної енергії, фактично відпущеної позивачем відповідачу за період з червня 2025 року до грудня 2025 року (6 258 026,10 грн), перевищує ціну Договору №126 в редакції додаткової угоди №9 (5 870 716,78 грн). Водночас, на переконання суду, ця обставина не спростовує висновків суду першої інстанції з таких підстав.

По-перше, визначена договором кількість товару є прогнозованою (плановою) величиною. Сторони прямо погодили, що обсяги закупівлі можуть бути змінені з урахуванням фактичного споживання електричної енергії та/або розміру реального фінансування (пункти 2.4-2.6 Договору №126). Ціною зобов`язання за таким договором є ціна за одиницю, помножена на фактично відпущений обсяг: за пунктом 2.1 Договору №126 споживач оплачує вартість використаної (купованої) електричної енергії, а за абзацом другим пункту 5.10 Договору №126 оплата здійснюється за фактично відпущену електричну енергію.

По-друге, загальна вартість фактично відпущеної електричної енергії не перевищує ціни договору, визначеної за результатами процедури публічної закупівлі, тобто не виходить за межі цінової пропозиції переможця процедури закупівлі. За таких обставин ані обмежень частини п`ятої статті 41, ані принципів здійснення публічних закупівель, закріплених статтею 5 названого Закону, не порушено: результати конкурентної процедури не спотворено, а видатки не перевищують тих, що були предметом торгів.

По-третє, електропостачальник не має права на власний розсуд припинити постачання електричної енергії сумлінному споживачеві, а вичерпний перелік підстав для припинення (обмеження) електропостачання не містить такої підстави, як вибирання погодженого договором обсягу. Постачаючи електричну енергію до закінчення строку дії Договору №126, позивач виконував обов`язок, покладений на нього договором і законодавством про ринок електричної енергії, тоді як обсяг відбору електричної енергії визначався самим відповідачем.

По-четверте, відповідач безперешкодно споживав електричну енергію, підписував акти приймання-передачі електричної енергії без зауважень, не повідомляв позивача про потребу припинити чи обмежити постачання та не вживав заходів до зменшення споживання. Заперечення проти оплати вартості повністю спожитого ресурсу за таких обставин суперечило б загальним засадам справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і забороні суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), а також призвело б до безоплатного одержання відповідачем товару.

За наведених обставин Східний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність бюджетного фінансування не звільняє відповідача від обов`язку оплатити фактично спожиту електричну енергію, а тому вимоги позивача про стягнення 387 316,08 грн заборгованості є обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

7. Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

7.1. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.2. За результатами апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції, а рішення Господарського суду Харківської області від 25.06.2026 у справі №922/689/26 ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. З огляду на викладене Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2026 у справі №922/689/26 – без змін.

8. Щодо судових витрат

8.1. Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює рішення суду першої інстанції та не ухвалює нового рішення, новий розподіл судових витрат, понесених сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

8.2. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, за наслідками залишення апеляційної скарги без задоволення покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись статтями 269, 270, пунктом 1 частини першої статті 275, статтями 276, 281 – 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2026 у справі №922/689/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови в порядку та у випадках, що передбачені статтями 286 – 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повну постанову складено 06.08.2026.

Головуючий суддя Є.О. Васильєв

Суддя О.А. Істоміна

Суддя О.В. Стойка