Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №917/607/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Харків Справа №917/607/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Стойка О.В.,

при секретарі судового засідання Горюшко В.С.,

за участю прокурора Хряка О.О. та представника відповідача Токаренко Х.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду у місті Харкові апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вх. №1340 П/3)

на рішення Господарського суду Полтавської області від 03.06.2026 у справі №917/607/26

(суддя Пушко І.І., повне судове рішення складено 03.06.2026)

за позовом Заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області

в інтересах держави в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області та Державної екологічної інспекції Центрального округу

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу

ВСТАНОВИВ:

1. Стисле викладення історії справи

1.1. Заступник керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області 30.03.2026 звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом в інтересах держави в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області та Державної екологічної інспекції Центрального округу до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі – відповідач, АТ "Укрзалізниця", Товариство) про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у розмірі 641 348,14 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у період з жовтня 2025 року по 13.11.2025 невстановлена особа здійснила незаконну рубку 22 дерев (дуб – 20 шт., берест – 1 шт., ясен – 1 шт.) захисних лісонасаджень виробничого підрозділу "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" на 189 км, пікети 1-3, між селами Солониця – Піски Лубенського району Полтавської області. Прокурор послався на те, що земельна ділянка, на якій вчинено правопорушення, перебуває у постійному користуванні відповідача, який, на переконання прокурора, є постійним лісокористувачем і, відповідно, відповідальною за шкоду особою на підставі статей 16, 17, 19, 63, 64, 86, 105, 107 Лісового кодексу України (далі – ЛК України).

1.3. Відповідач 28.04.2026 подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позову, посилаючись на те, що: а) захисні лісонасадження, розташовані у смузі відведення залізничного транспорту, не належать до об`єктів лісового фонду, а є елементом інженерної інфраструктури залізничного транспорту, розміщеним на землях транспорту (стаття 68 Земельного кодексу України); б) АТ "Укрзалізниця" не є постійним лісокористувачем у розумінні статті 17 ЛК України, а є власником та балансоутримувачем відповідного майна (інвентарний номер 5310201000050); в) Товариство є потерпілою особою у кримінальному провадженні №12025170570000731 від 14.11.2025, а не суб`єктом цивільно-правової відповідальності; г) у прокурора відсутні підстави представництва інтересів держави, оскільки інтереси держави не порушені, а порушено майнові інтереси самого відповідача.

1.4. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 03.06.2026 у справі №917/607/26 (суддя Пушко І.І.) позов задоволено повністю: з АТ "Укрзалізниця" на користь Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області стягнуто 641 348,14 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, а на користь Полтавської обласної прокуратури – 7 696,18 грн судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що: земельна ділянка з кадастровим номером 5322886600:11:001:0001, на якій виявлено незаконну рубку дерев, перебуває у постійному користуванні АТ "Укрзалізниця" на підставі державного акта серії ЯЯ №223258 від 21.11.2005 (обставина, яку визнає сам відповідач); обов`язки постійного лісокористувача з питань охорони лісу закріплені Положенням про виробничий підрозділ "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень"; розмір шкоди у сумі 641 348,14 грн підтверджений висновком судової економічної експертизи №КСЕ-19/117-25/26626 від 25.12.2025, обчисленим за таксами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665; у спорах про відшкодування екологічної шкоди діє презумпція вини заподіювача шкоди (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)), а факти виявлення рубки та звернення до поліції самі по собі не спростовують вини відповідача як постійного лісокористувача, який не забезпечив належної охорони лісу. Суд визнав доведеними підстави представництва прокурором інтересів держави з огляду на бездіяльність Позивача 1 та Позивача 2 щодо самостійного звернення до суду.

2. Узагальнені доводи апеляційної скарги та межі апеляційного перегляду справи

2.1. Не погодившись з рішенням господарського суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Українська залізниця" 17.06.2026 через систему "Електронний суд" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, на недоведеність обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції від 03.06.2026 у справі №917/607/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги АТ "Укрзалізниця" в узагальненому вигляді зводяться до такого:

2.1.1. суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про належність захисних лісонасаджень, розташованих у межах смуги відведення залізничного транспорту, до об`єктів лісового фонду; на переконання апелянта, зазначені насадження є елементом інженерної інфраструктури залізниці (землі транспорту за статтею 68 Земельного кодексу України), а не землями лісогосподарського призначення за статтею 55 Земельного кодексу України та статтею 4 ЛК України, оскільки сам факт наявності дерев не змінює цільового призначення землі;

2.1.2. АТ "Укрзалізниця" не є постійним лісокористувачем у розумінні статей 16, 17 ЛК України, оскільки постійними лісокористувачами можуть бути виключно спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства чи організації зі спеціалізованими лісогосподарськими підрозділами, тоді як основною діяльністю Товариства є перевезення пасажирів і вантажів; АТ "Укрзалізниця" є власником насаджень (набуло права власності внаслідок корпоратизації у 2015 році, об`єкт обліковується на балансі з інвентарним номером), а не постійним лісокористувачем, на якого покладаються обов`язки за статтями 19, 86 ЛК України. Відповідальність за лісопорушення несуть лісокористувачі, а не власники такого майна;

2.1.3. правовий режим смуги відведення залізниці визначається виключно Законом України "Про залізничний транспорт" та Земельним кодексом України, а не Лісовим кодексом України, а тому не утворює самостійного об`єкта права постійного лісокористування;

2.1.4. АТ "Укрзалізниця" є потерпілою особою у кримінальному провадженні №12025170570000731 від 14.11.2025, оскільки саме йому завдано шкоди незаконною рубкою дерев на його майні, а тому Товариство не може одночасно вважатися суб`єктом цивільно-правової відповідальності за цю ж шкоду;

2.1.5. у прокурора були відсутні підстави представництва інтересів держави в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України, оскільки, на переконання апелянта, інтереси держави у цій справі не порушені, а порушено майнові інтереси самого відповідача як власника пошкодженого майна.

2.1.6. суд першої інстанції не встановив повного складу цивільного правопорушення: вину Товариства та причинно-наслідковий зв`язок між його поведінкою і завданою шкодою не доведено, оскільки незаконну рубку вчинили треті (невстановлені) особи, тоді як сам відповідач виявив правопорушення власними силами та невідкладно повідомив про нього правоохоронні органи, що свідчить про добросовісне виконання ним обов`язків з охорони лісонасаджень.

2.2. Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки під час апеляційного перегляду не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або незаконного застосування норм матеріального права поза межами доводів скарги, підстави для виходу за межі доводів апеляційної скарги в порядку частини четвертої статті 269 ГПК України відсутні.

3. Позиція інших учасників справи

3.1. У відзиві на апеляційну скаргу від 24.06.2026 прокурор заперечив проти доводів апелянта, зазначивши, зокрема, таке:

3.1.1. відповідно до частини третьої статті 1 та статті 4 ЛК України усі ліси на території України, незалежно від категорії земель, на яких вони зростають, та від права власності на них, становлять лісовий фонд України, до якого прямо віднесено захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара; Порядком поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 №733, до категорії захисних лісів прямо віднесено лісові ділянки (смуги лісів), розташовані, зокрема, у смугах відведення залізниць. Навіть якщо земельна ділянка віднесена до земель транспорту, це не змінює правового статусу самих насаджень: їх належність до лісового фонду прямо закріплена в законодавстві;

3.1.2. АТ "Укрзалізниця" є постійним лісокористувачем спірної земельної ділянки, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, а обов`язки з ведення лісового господарства, охорони та захисту лісонасаджень прямо покладені на структурні підрозділи Товариства – Регіональну філію "Південна залізниця" (до предмета діяльності якої віднесено лісорозведення, утворення, утримання захисних лісонасаджень, діяльність у сфері лісівництва) та виробничий підрозділ "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" (одним з основних завдань якого є охорона лісонасаджень від незаконних рубок). Наявність спеціалізованого підрозділу (Лубенської дистанції) спростовує заперечення Укрзалізниці щодо її статусу лісогосподарського підприємства в розумінні статті 17 ЛК України, а облік насаджень на балансі з інвентарними номерами лише підтверджує виконання обов`язку з ведення лісового обліку, а не спростовує статус лісокористувача;

3.1.3. посилання апелянта на статус потерпілої особи у кримінальному провадженні не спростовує його цивільно-правової відповідальності перед державою як постійного лісокористувача; за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в пункті 88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19, лісокористувач є не потерпілою, а відповідальною перед державою як власником лісових ресурсів особою за шкоду, завдану незаконною порубкою лісу третіми особами, оскільки його вина полягає саме у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів охорони. Виявлення працівником Товариства факту рубки лісу не спростовує вини відповідача, оскільки останній не вжив усіх належних превентивних заходів охорони. Кримінальне провадження щодо третіх осіб не звільняє лісокористувача від цивільної відповідальності;

3.1.4. підстави представництва прокурором інтересів держави підтверджуються матеріалами справи: Лубенська міська рада та Держекоінспекція письмово підтвердили невжиття ними заходів позовного характеру та не заперечували проти звернення прокурора з такою позовною заявою. Додатково прокуратура посилається на постанову Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №922/3025/20, у якій зазначено про безпосередню зацікавленість держави у забезпеченні екологічної безпеки.

3.2. Інші учасники справи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

4. Рух справи в суді апеляційної інстанції

4.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2026 визначено склад колегії суддів: головуючий (суддя-доповідач) Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Стойка О.В.

4.2. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду Полтавської області від 03.06.2026 у справі №917/607/26; справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 04 серпня 2026 р. о 14:30 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду.

4.3. 24.06.2026 через систему "Електронний суд" прокурором подано відзив на апеляційну скаргу, зміст якого викладено у пункті 3 цієї постанови.

4.4. Судове засідання відбулося 04 серпня 2026 року за участю прокурора Харківської обласної прокуратури Хряка О.О. та представника відповідача Токаренко Х.О.Представники інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили. Судом розпочато розгляд апеляційної скарги за відсутності представників належним чином повідомлених учасників справи, оскільки явка представників у судове засідання ухвалою суду про відкриття апеляційного провадження була визнана необов`язковою.

4.5. Безпосередньо перед початком судового засідання 04.08.2026 через систему "Електронний суд" представником відповідача подано клопотання про долучення додаткового доказу – науково-правового висновку Науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України від 27.07.2026 №90. В судовому засіданні 04.08.2026 представник апелянта (відповідача) підтримав це клопотання, крім того, заявив клопотання про поновлення строку на його подання.

Протокольною ухвалою Східного апеляційного господарського суду, постановленою в судовому засіданні 04.08.2026, у задоволенні клопотання АТ "Укрзалізниця" про поновлення строку на подання клопотання про долучення доказів відмовлено, клопотання про долучення доказів залишено без розгляду з огляду на таке.

Вирішуючи питання щодо можливості прийняття нових доказів судом апеляційної інстанції, суд керується передусім положеннями частини третьої статті 269 ГПК України, за якими докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Наведених виняткових підстав для прийняття нових доказів судом апеляційної інстанції клопотання відповідача не містить.

Заявлене АТ "Укрзалізниця" клопотання зумовлено тим, що відповідач вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення та після відкриття апеляційного провадження звернувся до Науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України з метою отримання науково-правового висновку для посилення аргументації власної позиції у справі.

Учасникам справи ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2026 про відкриття апеляційного провадження у справі №917/607/26 за апеляційною скаргою АТ "Укрзалізниця" був встановлений п`ятнадцятиденний строк, що обчислюється від дати вручення копії ухвали про відкриття апеляційного провадження, протягом якого вони могли подати до суду заяви і клопотання у справі. Ухвала про відкриття апеляційного провадження була доставлена до електронного кабінету АТ "Укрзалізниця" 19.06.2026 о 17:28, тому з урахуванням положень статті 116 ГПК України строк на подання заяв та клопотань відповідачем сплинув 07.07.2026.

Статтею 118 ГПК України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 119 ГПК України регламентовано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Вирішуючи питання щодо можливості поновлення відповідачу строку на подання клопотання про долучення додаткового доказу, суд враховує висновки, які викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16.

Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16 містить такі висновки щодо застосування норм статті 119 ГПК України:

"20. Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Згідно з частиною четвертою цієї статті одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

21. Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення.

22. Відповідно до частини другої статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

23. Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.

24. При цьому, оскільки у тих випадках, коли суду процесуальним законом надано право встановити строк в межах певного строку, встановленого ГПК України, суд також не може продовжити строк понад встановлений ГПК України строк.

25. Разом з тим, в аспекті зазначеного Суд вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява №35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08.12.2016). Зважаючи на це, вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має виходити з наведених вище відмінностей між поновленням та продовженням процесуальних строків, враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій".

Суд зазначає, що закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Пропуск процесуального строку – це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причин, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Отже, клопотання відповідача про поновлення процесуального строку задоволенню не підлягає, а клопотання про долучення додаткового доказу залишається судом без розгляду на підставі статті 118 ГПК України.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

5.1. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №431909224 від 07.04.2026, земельна ділянка з кадастровим номером 5322886600:11:001:0001 площею 123,75 га, розташована на території Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області, знаходиться у постійному користуванні АТ "Укрзалізниця" (том 1, а.с. 217).

5.2. Вказана земельна ділянка надана Південній залізниці у постійне користування для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту на підставі державного акта серії ЯЯ №223258 від 21.11.2005 (том 1, а.с. 219).

Згідно з графіком захисних лісонасаджень виробничого підрозділу "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" (том 1, а.с. 20-21) захисне лісонасадження лінійного типу, у межах якого виявлено незаконну рубку (189 км, пікети 1-3, між селами Солониця — Піски Лубенського району Полтавської області), має площу 3,11 га. Ці обставини також підтверджує лист регіональної філії відповідача від 14.11.2025 (том 1, а. с. 45).

5.3. 13.11.2025 бригадиром залізничного транспорту виробничого підрозділу "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" ОСОБА_1 під час планового огляду території відповідно до затвердженого графіка виявлено незаконну рубку дерев: дуб – 20 шт. (діаметром пеньків від 30 до 86 см), берест – 1 шт. (діаметром пенька 28 см), ясен – 1 шт. (діаметром пенька 24 см) на 189 км, пікети 1-3 (між селами Солониця – Піски Лубенського району Полтавської області) у межах захисних лісонасаджень зазначеного підрозділу (том 1, а.с. 13).

5.4. Про виявлений факт незаконної порубки дерев АТ "Укрзалізниця" 13.11.2025 повідомило правоохоронні органи та за вказаним повідомленням 14.11.2025 зареєстровано кримінальне провадження №12025170570000731 за ознаками злочину, передбаченого статтею 246 Кримінального кодексу України (том 1, а.с. 97). Під час розслідування вказаного кримінального провадження осіб, які вчинили незаконну порубку дерев, не встановлено.

5.5. У межах кримінального провадження №12025170570000731 слідчим СВ Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області Бондаренком В.Ю. 13.11.2025 проведено огляд місця події, а саме лісосмуги захисних лісонасаджень АТ "Укрзалізниця", що розташована на 189 км, пікети 1-3 (між селами Солониця – Піски Лубенського району Полтавської області), та виявлено зрізи дерев різних порід і різних діаметрів на земельній ділянці з кадастровим номером 5322886600:11:001:0001, яка перебуває у постійному користуванні АТ "Укрзалізниця" (том 1, а.с. 15-19).

5.6. Відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665, розраховано збитки, завдані державі внаслідок самовільної порубки дерев, у сумі 643 953,70 грн (том 1, а.с. 23-24).

5.7. Відповідно до висновку експерта №КСЕ-19/117-25/26626 за результатами проведення судової економічної експертизи від 25.12.2025 (том 1, а.с. 34-44) розрахунок шкоди, зазначений у відомості обчислення розміру шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев виробничого підрозділу "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень", арифметично підтверджується в сумі 641 348,14 грн.

5.8. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Регіональна філія "Південна залізниця" є відокремленим підрозділом юридичної особи АТ "Укрзалізниця" (відповідача).

5.9. Згідно з пунктами 2.1 та 2.3 Положення про виробничий підрозділ "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень", затвердженого наказом Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" від 06.02.2023 №70/Н (далі – Положення про Дистанцію, том 1, а.с. 47-51), основними завданнями діяльності дистанції є організація та виконання робіт щодо створення та утримання захисних лісонасаджень в межах землекористування Товариства та організація охорони і захисту лісонасаджень шляхом здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження, зокрема, від незаконних рубок.

5.10. До основних функцій підрозділу, серед інших, входить забезпечення охорони захисних лісонасаджень від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу та дотримання норм і вимог щодо охорони навколишнього середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (пункти 3.1, 3.11 Положення про Дистанцію).

6. Позиція суду апеляційної інстанції

6.1. Щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави

6.1.1. Предметом цього позову є вимоги про стягнення з АТ "Укрзалізниця" шкоди, заподіяної лісу внаслідок порушення норм лісового та природоохоронного законодавства, у розмірі 641 348,14 грн.

Стосовно наявності підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у цій справі, слід зазначити таке.

Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з частиною першою статті 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

Частиною першою статті 4 ЛК України передбачено, що до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

Відповідно до частини першої статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться на території України, є об`єктами права власності Українського народу.

6.1.2. Згідно зі статтею 94 ЛК України, державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами – нерезидентами вимог законодавства.

6.1.3. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №275 (далі – Положення про Держекоінспекцію України), Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Державна екологічна інспекція Центрального округу, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію Центрального округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20 лютого 2023 року №30 (далі – Положення про Інспекцію Центрального округу) здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами – нерезидентами вимог законодавства: про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, природного підросту та самосіву на землях, призначених під відновлення лісу, законності вирубування; здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, застосування пестицидів і агрохімікатів у лісовому господарстві та лісах.

Таким чином, саме на Державну екологічну інспекцію Центрального округу як орган виконавчої влади покладено повноваження здійснювати відповідні контрольні функції щодо охорони та використання природних ресурсів, які є об`єктами права власності Українського народу.

Проте, незважаючи на вказане, Державною екологічною інспекцією Центрального округу, за наявності відповідних підстав, заходів щодо звернення з позовною заявою до суду про стягнення з відповідача коштів у примусовому порядку для захисту інтересів держави не вжито, що підтверджується листом Державної екологічної інспекції Центрального округу від 18.02.2026 №06-08/921.

6.1.4. У свою чергу, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (стаття 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку (стаття 145 Конституції України).

З матеріалів справи вбачається, що самовільна порубка дерев мала місце в межах території Лубенської міської територіальної громади Лубенського району Полтавської області, до складу якої увійшла Засульська сільська рада, на території якої розташована спірна земельна ділянка.

Отже, Лубенська міська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних функцій з метою захисту інтересів територіальної громади.

Проте, незважаючи на викладене, Лубенською міською радою, за наявності відповідних підстав, заходів щодо звернення з позовною заявою до суду про стягнення з відповідача коштів у примусовому порядку для захисту інтересів держави не вжито, що підтверджується листом Лубенської міської ради від 19.02.2026 №2096/02.1-16.

6.1.5. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру", на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

За приписами статті 24 Закону України "Про прокуратуру", право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Відповідно до частини третьої статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 ГПК України).

6.1.6. Частиною п`ятою ст. 53 ГПК України передбачено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Аналогічна позиція викладена у пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

6.1.7. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий – відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень – він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

6.1.8. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень (частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Крім того, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17.

6.1.9. Враховуючи звернення прокурора до компетентних органів та нездійснення позивачами упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, незвернення до суду із відповідним позовом, у цьому випадку наявні підстави для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення до суду цього позову в інтересах органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах про стягнення заподіяної шкоди державі.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що визначення органу, на користь якого підлягає стягненню відшкодування шкоди, заподіяної лісу, не змінює публічного характеру порушеного інтересу: спірні захисні лісонасадження є складовою лісового фонду України та об`єктом права власності Українського народу, а стягнені кошти мають цільове природоохоронне призначення і зараховуються до відповідного бюджету в порядку, встановленому бюджетним законодавством України.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру": листом від 10.02.2026 Позивача 1 та Позивача 2 поінформовано про виявлене правопорушення; листами від 18.02.2026 та 19.02.2026 обидва органи підтвердили невжиття ними заходів позовного характеру; листом від 23.03.2026 прокурор повідомив зазначені органи про представництво їх інтересів у суді. Обидва органи, маючи передбачені законом повноваження та будучи обізнаними з фактом правопорушення, самостійно з позовом до суду не звернулися, а їх звернення до органів прокуратури саме по собі не є здійсненням захисту інтересів держави в судовому порядку в розумінні частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Наведене свідчить про нездійснення захисту інтересів держави компетентними органами, що є достатньою підставою для представництва прокурором інтересів держави.

6.1.10. Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта, викладені у підпунктах 2.1.4 та 2.1.5 цієї постанови, з огляду на таке.

Аргумент про те, що АТ "Укрзалізниця" є потерпілою особою у кримінальному провадженні №12025170570000731 і тому інтереси держави не порушені, ґрунтується на змішуванні кримінально-правового статусу потерпілого від дій конкретного (невстановленого) правопорушника з цивільно-правовим статусом лісокористувача, відповідального перед державою за неналежне виконання покладених на нього законом обов`язків з охорони лісу. Ці два статуси не є взаємовиключними та регулюються різними галузями права. Як неодноразово зазначав Верховний Суд (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постанова Верховного Суду від 09.12.2019 у справі №906/133/18), з урахуванням вимог частини другої статті 19, статей 63 і 86 ЛК України лісокористувач є не потерпілою, а, навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів, оскільки його вина полягає саме у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень.

Отже, визнання АТ "Укрзалізниця" потерпілим у кримінальному провадженні щодо дій третьої (невстановленої) особи не звільняє Товариство від цивільно-правової відповідальності перед державою за неналежне виконання обов`язків постійного лісокористувача і не спростовує наявності порушених інтересів держави та підстав для представництва прокурором інтересів держави.

6.2. Щодо належності захисних лісонасаджень до лісового фонду України

6.2.1. Судом апеляційної інстанції відхиляються доводи апеляційної скарги, викладені у підпунктах 2.1.1 та 2.1.3 цієї постанови, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 1 ЛК України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Частиною першою статті 4 ЛК України прямо передбачено, що до лісового фонду України належать, зокрема, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара.

Порядком поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 №733 (далі – Порядок) встановлено єдині вимоги до поділу лісів на категорії, умови та ознаки віднесення їх до таких категорій, а також виділення особливо захисних лісових ділянок з режимом обмеженого лісокористування.

За пунктом 2 Порядку ліси залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії: 1) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення; 2) рекреаційно-оздоровчі ліси; 3) захисні ліси; 4) експлуатаційні ліси.

6.2.2. До категорії захисних лісів прямо віднесено як лісові насадження лінійного типу (підпункт 1 пункту 7 Порядку), так і лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення каналів, залізниць та автомобільних доріг (підпункт 2 пункту 7 Порядку).

Отже, належність лісових насаджень до лісового фонду України визначається не категорією земельної ділянки, на якій вони розташовані (землі транспорту, землі лісогосподарського призначення тощо), а самим фактом наявності лісової рослинності визначених нормативних параметрів у визначених законодавством місцях, включно зі смугами відведення залізниць. Доводи апелянта фактично зводяться до підміни встановленого Лісовим кодексом України і Порядком критерію належності насаджень до лісового фонду категорією земель за Земельним кодексом України, що не відповідає системному тлумаченню законодавства: належність земельної ділянки до категорії земель транспорту (стаття 68 Земельного кодексу України) визначає земельно-правовий режим самої ділянки, тоді як належність насаджень, що на ній зростають, до лісового фонду і застосування щодо них лісоохоронного законодавства є самостійним питанням, прямо врегульованим статтею 4 ЛК України та Порядком, які не містять і не можуть містити застереження щодо земель транспорту, оскільки прямо й безпосередньо поширюються, зокрема, на насадження у смугах відведення залізниць.

Таким чином, захисні лісонасадження, розташовані у межах смуги відведення залізниці, на якій виявлено незаконну рубку дерев, є об`єктом лісового фонду України, а тому підпадають під дію лісоохоронного законодавства незалежно від того, що земельна ділянка під ними віднесена до земель залізничного транспорту.

6.2.3. Відхиляючи довід апеляційної скарги, викладений у підпункті 2.1.3 цієї постанови, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Закон України "Про залізничний транспорт" і стаття 68 Земельного кодексу України визначають правовий режим земель залізничного транспорту та порядок їх використання, проте не містять норм, які виключали б застосування лісового законодавства до лісової рослинності, що зростає в межах смуги відведення.

Навпаки, підпунктом 2 пункту 7 Порядку смуги лісів, розташовані у смугах відведення залізниць, прямо віднесено до категорії захисних лісів. За таких обставин норми Лісового кодексу України щодо охорони та захисту лісів є спеціальними стосовно самих насаджень і застосовуються незалежно від категорії земель, на яких ці насадження зростають, а тому довід апелянта про регулювання спірних відносин виключно транспортним та земельним законодавством відхиляється.

6.3. Щодо статусу відповідача як постійного лісокористувача

6.3.1. Судом апеляційної інстанції відхиляється довід апеляційної скарги, викладений у підпункті 2.1.2 цієї постанови, з огляду на таке.

Відповідно до статей 16, 17 ЛК України право користування лісами здійснюється у порядку постійного та тимчасового користування; у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Разом з тим частиною третьою статті 17 ЛК України прямо передбачено, що на підприємства, установи, організації всіх форм власності, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій, поширюються права та обов`язки постійних лісокористувачів та власників лісів відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка, на якій зростають захисні лісонасадження, надана АТ "Укрзалізниця" у постійне користування на підставі державного акта серії ЯЯ №223258 від 21.11.2005, що не заперечується сторонами. Отже, територія, на якій виявлено самовільну рубку дерев, є складовою земельної ділянки, право постійного користування якою належить АТ "Укрзалізниця".

6.3.2. Судом першої інстанції було встановлено, що проведення робіт з лісорозведення, утворення, утримання та відновлення захисних лісонасаджень, діяльність у сфері лісівництва та лісозаготівель прямо віднесено до предмета діяльності Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця". Виробничий підрозділ "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" утворений спеціально для організації та виконання робіт зі створення й утримання захисних лісонасаджень та охорони їх від незаконних рубок. Наведене додатково спростовує довід апелянта про відсутність у Товариства спеціалізованого лісогосподарського підрозділу у розумінні частини першої статті 17 ЛК України, хоча для застосування частини третьої цієї статті наявність такого підрозділу правового значення не має.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що АТ "Укрзалізниця" на підставі частини третьої статті 17 ЛК України набуває прав та обов`язків постійного лісокористувача щодо захисних лісонасаджень, розташованих на наданій йому в постійне користування земельній ділянці, незалежно від того, що Товариство одночасно є власником (балансоутримувачем) цього майна як елемента залізничної інфраструктури. Довід апелянта про те, що статус власника майна виключає застосування до нього обов`язків постійного лісокористувача, суперечить прямому припису частини третьої статті 17 ЛК України, який поширює відповідні обов`язки саме на власників лісів на землях усіх категорій, а тому відхиляється судом.

6.3.3. Суд апеляційної інстанції також враховує, що аналогічне питання про правовий статус АТ "Укрзалізниця" щодо захисних лісонасаджень уздовж залізничних колій та обов`язок Товариства відшкодовувати шкоду, заподіяну незаконною рубкою дерев невстановленими особами на підвідомчій йому території, неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду за участю того самого відповідача і вирішено не на користь АТ "Укрзалізниця": у постанові Верховного Суду від 09.12.2019 у справі №906/133/18 суд визнав відповідача постійним лісокористувачем захисних лісонасаджень уздовж залізничної колії та підтвердив стягнення з нього шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев невстановленими особами. Аналогічний правовий підхід послідовно застосовується Верховним Судом і в подальшій практиці (постанови від 24.02.2021 у справі №906/366/20, від 18.05.2023 у справі №914/669/22, від 28.09.2023 у справі №927/32/23). Підстав для відступу від цієї усталеної практики Верховного Суду у цій справі суд апеляційної інстанції не вбачає.

6.4. Щодо доведеності складу цивільного правопорушення та розміру шкоди

6.4.1. Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої незаконною порубкою дерев третіми особами, необхідна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка (дія чи бездіяльність), шкода, причинний зв`язок та вина. Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України у спорах цієї категорії діє презумпція вини заподіювача шкоди: не позивач доводить наявність вини відповідача, а відповідач має довести її відсутність.

Відповідно до частини першої статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Частиною другою статті 68 цього Закону встановлено перелік порушень законодавства про охорону навколишнього природного середовища, за які може наставати відповідальність. Згідно з частиною третьою, четвертою статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

6.4.2. Частиною першою статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Відшкодування збитків, завданих унаслідок порушення екологічного законодавства, здійснюється у спосіб відновлення майнового стану суб`єктів екологічних правовідносин за рахунок осіб, які порушили вимоги екологічного законодавства, має компенсаційний характер і застосовується як вид майнової відповідальності – екологічно-правова санкція відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" за порушення встановлених вимог щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки у межах позадоговірної відповідальності.

6.4.3. Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, з аналізу якої випливає, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини відповідно до частини другої цієї статті.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи:

1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

3. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

4. Вина особи, що завдала шкоду.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

6.4.4. Частиною другою статті 19 ЛК України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Положеннями статті 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до статті 86 ЛК України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

6.4.5. За змістом пункту 5 частини другої статті 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Згідно зі статтею 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не має значення, хто саме здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17.

6.5. Щодо обсягу відповідальності за шкоду, спричинену незаконною рубкою дерев

6.5.1. Матеріалами справи підтверджено факт незаконної рубки 22 дерев на території, яка перебуває у постійному користуванні АТ "Укрзалізниця" та охорона якої покладена на його виробничий підрозділ. Довід апелянта, викладений у підпункті 2.1.6 цієї постанови, про те, що виявлення незаконної рубки власними працівниками та звернення до правоохоронних органів свідчать про добросовісне виконання обов`язків з охорони лісу, не спростовує презумпції вини, оскільки виявлення вже вчиненого правопорушення саме по собі не є доказом вжиття Товариством достатніх превентивних заходів, спрямованих на недопущення незаконної рубки (аналогічний висновок за подібних обставин викладено в постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №906/366/20). Належних доказів на спростування презумпції вини (зокрема, конкретних превентивних заходів охорони, вжитих напередодні виявлення правопорушення, чи доказів об`єктивної неможливості їх вжиття) відповідачем ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надано.

6.5.2. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу.

Згідно з Порядком проведення індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами, індексація такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, проводиться починаючи з 1 січня 2009 р. за формулою Ні = Нп х І / 100, де Ні – проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у поточному році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю; Нп – проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у попередньому році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю; І – індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік, відсотків.

Розмір шкоди в сумі 641 348,14 грн визначений на підставі такс, затверджених додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665, та підтверджений висновком судової економічної експертизи №КСЕ-19/117-25/26626 від 25.12.2025, який по суті відповідачем не спростований і не оскаржений. Застосування вказаних такс у спорах за участю постійних лісокористувачів, зокрема АТ "Укрзалізниця", відповідає сталій практиці Верховного Суду (постанова від 09.12.2019 у справі №906/133/18).

6.6. Оскільки, як встановлено судом першої інстанції, відповідач як лісокористувач не забезпечив охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, внаслідок чого лісовому фонду України заподіяно матеріальної шкоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з АТ Укрзалізниця" 641 348,14 грн завданої шкоди.

Викладене спростовує доводи скаржника, наведені у підпункті 2.1.6 цієї постанови, щодо відсутності підстав для відшкодування збитків у зв`язку з недоведеністю вини відповідача у вчиненні порушень природоохоронного законодавства, а також причинно-наслідкового зв`язку між його бездіяльністю та завданими державі збитками.

7. Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

7.1. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.2. За результатами апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з АТ "Укрзалізниця" шкоди, заподіяної незаконною рубкою дерев, у розмірі 641 348,14 грн, а рішення Господарського суду Полтавської області від 03.06.2026 у справі №917/607/26 ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. З огляду на викладене Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 03.06.2026 у справі №917/607/26 – без змін.

8. Щодо судових витрат

8.1. Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює рішення суду першої інстанції та не ухвалює нового рішення, новий розподіл судових витрат, понесених сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

8.2. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, за наслідками залишення апеляційної скарги без задоволення покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись статтями 269, 270, пунктом 1 частини першої статті 275, статтями 276, 281 – 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Полтавської області від 03.06.2026 у справі №917/607/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови в порядку та у випадках, що передбачені статтями 286 – 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повну постанову складено 05.08.2026.

Головуючий суддя Є.О. Васильєв

Суддя О.А. Істоміна

Суддя О.В. Стойка