Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №911/2740/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2026 р. Справа№ 911/2740/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Шаратова Ю.А.

Бестаченко О.Л.

при секретарі судового засідання Супрун В.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 08.07.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2026 (повний текст складено та підписано 04.05.2026)

у справі №911/2740/25 (суддя Подоляк Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екбудконс»

до ОСОБА_1

про стягнення 739 305,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Екбудконс» (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 859 305 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 12 від 05.10.2022 щодо поставки товару, за який позивач сплатив грошові кошти та неповернення відповідачем позивачу сплачених ним коштів за товар, який не був поставлений відповідачем.

ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву від 05.01.2026 (вх. № суду 132/26 від 06.01.2026), в якому зазначає, що надані позивачем до суду платіжні інструкції у кількості 17 штук, які підтверджують здійснення переказів грошових коштів на рахунок відповідача у період з 09 листопада 2022 року по 09 травня 2023 року, свідчать про регулярність внесення платежів на користь відповідача у рамках встановлених договірних правовідносин за договором поставки від 05 жовтня 2022 року № 12.

Відповідач стверджує, що усі зобов`язання за договором перед позивачем є виконаними, оскільки у протилежному випадку позивач при проведенні першої оплати 01 грудня 2022 року на суму грошових коштів у розмірі 204000,00 грн. та невиконанні поставки замовленої партії товару відповідачем протягом 10 днів очевидно логічно не здійснював би наступний платіж на суму 100000,00 грн. 22 грудня 2022 року, а так само й інші послідовні платежі. Позивач, користуючись відсутністю підписаних документів на підтвердження отримання ним замовленого товару, а також довірливими відносинами з відповідачем, звернувся до Господарського суду Київської області з метою стягнути сплачені грошові кошти за одержаний товар. З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Також відповідач вказує, що сплачені 09.11.2022 позивачем на користь відповідача грошові кошти в розмірі 120000,00 грн. були повернуті на рахунок позивача, як помилково зараховані. В поданому відзиві на позовну заяву, відповідач просить суд поновити строк на подання відзиву на позовну заяву.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екбудконс» подало до суду заяву від 16.01.2026 (вх. № суду 341/26 від 20.01.2026) про зменшення розміру позовних вимог, в якій, перевіривши інформацію щодо повернення відповідачем сплачених позивачем грошових коштів в розмірі 120000 грн. на його рахунок, зменшує розмір заявленої до стягнення суми, та спросить стягнути з відповідача на користь позивача 739305,00 грн.

За таких обставин на розгляді суду є вимоги позивача в редакції поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог від 16.01.2026 (вх. № суду 341/26 від 20.01.2026) про стягнення з відповідача на користь позивача 739 305,00 грн.

Позивач подав до суду відповідь на відзив від 12.02.2026 (вх. № суду 2510/26 від 12.02.2026), в якій він наводить власні спростування на доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

Позивач, зокрема, зазначає, що п. 2.3 договору передбачає перехід права власності на товар по факту приймання, що підтверджується видатковою накладною та іншими необхідними документами, а саме: товарно-транспортною накладною, підписаною перевізником, продавцем та покупцем, актом приймання-передачі товару, підписаного продавцем та покупцем. Жодного із зазначених доказів на підтвердження поставки товару відповідачем не надано.

Беручи до уваги принцип вірогідності доказів та стандарт доказування, що сформований судовою практикою на підставі такого принципу, вбачається, що сторона відповідача, у разі поставки товару не позбавлена можливості доводити таку поставку іншими доказами, а не лише підписаною позивачем видатковою накладною та актом приймання-передачі товару, підписаного продавцем та покупцем.

Так, сторона відповідача мала поставити товар за адресою 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 103А, на якій знаходиться КНП «Клінічна лікарня «ПСИХІАТРІЯ!». Для поставки товару мали бути використані вантажні автомобілі. Товар мав бути виготовлений відповідачем або закуплений в третьої особи. На усі вказані господарські операції складаються первинні документи та поставка близько 870 тонн щепи (739305 (сума сплачених коштів)/850 (вартість тонни щепи) на територію медичного закладу явно не залишилася б непоміченою.

Тобто, відповідач, у разі реального здійснення поставки, мала б можливість надати сукупність доказів на підтвердження виконання зобов`язання з поставки товару. Натомість, позиція відповідача зводиться до наведення ствердних припущень щодо того, що якби відповідач не поставляла товар за здійсненими оплатами, то позивач не проводив би наступні оплати.

Щодо проведення позивачем періодичних платежів, незважаючи на відсутність поставки товару та непред`явлення вимог про повернення коштів/розірвання договору поставки № 12 від 05.10.2022 протягом тривалого часу позивач зазначає, що кожен учасник господарських відносин здійснює свої права на власний розсуд та з урахуванням наявних в такого суб`єкта господарювання обставин у визначених законодавством рамках. Проведення періодичних платежів та непред`явлення вимог про повернення коштів/розірвання договору поставки № 12 від 05.10.2022 протягом тривалого часу не порушувало ні чинного законодавства, ні умов договору, ні прав будь-яких осіб, а тому могло бути вчинено позивачем у будь-який період.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив від 27.02.2026 (вх. № суду 3450/26 від 02.03.2026), в яких наводить власні спростування на доводи позивача, викладені у відповіді на відзив.

Зокрема, відповідач зазначає, що поставка товару загальною вартістю 1700000,00 грн., з урахуванням п. 4.6 договору та специфікації № 1 до договору здійснюється виключно після повної 100% передплати, а обов`язок відповідача щодо здійснення поставки виникає лише з моменту отримання ним повної оплати, у зв`язку з чим до отримання суми грошових коштів у розмірі 1700000,00 грн. відсутні правові підстави вважати поставку простроченою або невиконаною.

Розмір грошових коштів, які надходили на рахунок відповідача, не були кратними вартості 1 м.куб. товару - 850 грн, що підтверджує необхідність здійснення повної оплати вартості товару у розмірі 1700000,00 грн. для можливості постачання товару. Крім того, такі розміри оплат не давали змоги визначити точний обсяг оплаченого товару та виключали здійснення часткових поставок.

Надані позивачем до Господарського суду докази перерахування грошових коштів на рахунок відповідача у розмірі 739 305,00 грн. не породжувало у Відповідача обов`язку поставити товар з підстав ненастання відкладальної обставини.

Обов`язок відповідача щодо постачання товару у власність позивачу не виник з підстав невнесення оплати у повному розмірі, а сам відповідач правомірно очікує на отримання іншої частини оплати за товар для виконання власних зобов`язань.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.03.2026 у справі №911/2740/25 позов задоволено повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екбудконс» 739305 грн. попередньої оплати, 11089 грн. 57 коп. витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 11.05.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 08.05.2026) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

скасувати повністю рішення Господарського суду Київської області від 17 березня 2026 року у справі № 911/2740/25;

ухвалити нове судове рішення, яким провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України (оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства);

у випадку незгоди суду апеляційної інстанції з доводами щодо порушення правил предметної юрисдикції - ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Екбудконс» до ОСОБА_1 про стягнення 739 305,00 грн відмовити повністю.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням правил юрисдикції, за відсутності доведеного факту порушення права позивача станом на момент подачі позову та з помилковим незастосуванням до означених правовідносин приписів ч.3 ст. 538 ЦК України.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного.

Суд першої інстанції порушив норми процесуального права, безпідставно віднісши даний спір до юрисдикції господарських судів. Обґрунтовуючи підсудність, суд припустився фундаментальної логічної та правової помилки: дослідив лише дату припинення статусу ФОП Відповідачем (05.07.2024), але повністю проігнорував відсутність цього статусу на момент укладення спірного правочину.

Апелянт вважає, що у відповідача відсутнє порушене право на момент подання позову, посилаючись на те, що навіть якщо припустити можливість розгляду даного спору по суті, суд першої інстанції проігнорував ту обставину, що на момент звернення до суду строк виконання зобов`язання не настав, а отже, право ТОВ «Екбудконс» не було порушено.

Вказує на те, що відповідач не отримувала претензію позивача про повернення коштів, а враховуючи, що семиденний строк за ст. 530 ЦК України починає свій перебіг саме з моменту пред`явлення (вручення) вимоги особі, а доказів такого вручення суду не надано, перебіг строку виконання зобов`язання для Відповідача навіть не розпочався. Проте, вже 25.08.2025 Позивачем було сплачено судовий збір, а 28.08.2025 позов було зареєстровано в суді.

Зазначає, що суд першої інстанції помилково кваліфікував дії відповідача як порушення зобов`язань із поставки товару, проігнорувавши умови Договору № 12 від 05.10.2022 та Специфікації № 1 до даного Договору, на чому наголошував Відповідач під час

розгляду справи у суді першої інстанції (зокрема, у Запереченні на відповідь на відзив від 27.02.2026).

Посилається на те, що перераховуючи хаотичні некратні суми, позивач не формував замовлення на об`єктивно існуючі партії товару, які можна було б виміряти, відобразити в ТТН та відвантажити. Натомість Позивач здійснював безсистемне перерахування коштів, що виключало можливість ідентифікувати оплачену партію. За таких умов, обов`язок Відповідача розпочати відвантаження за п. 4.6 Договору не настав, що давало їй абсолютне право застосувати ст. 538 ЦК України та зупинити зустрічне виконання.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Шаратов Ю.А., Бестаченко О.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2740/25.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2026 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №911/2740/25.

20.05.2026 матеріали справи №911/2740/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2026 у справі №911/2740/25; справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.07.2026.

До матеріалів справи представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній категорично заперечує доводи апелянта, оскаржуване рішення вважає правильним та просить залишити його без змін.

Представником відповідача подано заперечення на відзив, в якому останній підтримує свою позицію, викладену в апеляційній скарзі.

Явка представників сторін

В судовому засіданні апеляційної інстанції 08.07.2026 представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

В судове засідання апеляційної інстанції 08.07.2026 відповідач, та його представник не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки відповідача суду не відомі.

15.06.2026 через підсистему «Електронний суд» представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи, в якому зазначено про неможливість участі у судовому засіданні 08.07.2026 сторони Апелянта у зв`язку із відпусткою представника Апелянта - адвоката Скрипець Т.А. в період з 02.07.2026 по 19.07.2026 та прогнозованим її перебуванням в цей час за межами України. Докази підтвердження заявлених обставин додаються.

У зв`язку із вищевикладеним, просить суд розглянути можливість перенесення судового розгляду на іншу дату. У випадку неможливості перенесення, просить здійснювати апеляційний розгляд справи № 911/2740/25 без участі сторони Апелянта на підставі поданих документів. Вимоги апеляційної скарги підтримують в повному обсязі та просить задовольнити. При ухваленні судового рішення врахувати додаткові письмові пояснення Апелянта від 02.06.2026, Вихідний № 02/06/2026-2.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка відповідача та його представника обов`язковою в судове засідання не визнавалась, задоволення клопотання представника відповідача про розгляд апеляційної скарги у відсутність сторони апелянта, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 08.07.2026 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Екбудконс» (далі - покупець) та ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , яка змінила прізвище на ОСОБА_1) (далі - постачальник) було укладено договір поставки № 12 від 05.10.2022 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити у власність покупця щепу паливну з хвойних та твердих порід дерев, що має вологість до 30% (надалі - товар) в кількості, якості та за ціною і у строки, що визначені цим договором, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити зазначений товар (п. 1.1 договору).

У відповідності до п. 2.1 договору поставка товару здійснюється на умовах DDP (Інкотермс 2010). Місце розвантаження товару: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 103-А.

Згідно з п. 2.2 договору передача товару здійснюється партіями згідно технічної готовності до відвантаження продавця, але не пізніше ніж 10 діб з дати надходження оплати від покупця на розрахунковий рахунок продавця.

Пунктом 2.3 договору визначено, що перехід права власності на товар відбувається по факту приймання, що підтверджується видатковою накладною та іншими необхідними документами, а саме: товарно-транспортною накладною підписаною перевізником, продавцем та покупцем та актом приймання-передачі товару підписаним продавцем та покупцем.

Приймання товару по кількості та якості відбувається у місці розвантаження товару визначеного п. 2.1 договору, про що складається акт приймання-передачі товару який підписується уповноваженими представниками сторін продавцем та покупцем, по примірнику кожній зі сторін (п. 2.4 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору договірна ціна товару за цим договором складає 850 грн. без ПДВ, за щільний, згідно ТУ для щепи паливної, 1 кубічний метр та застосовується до настання моменту відвантаження товару постачальником в загальному обсязі поставок, що складає щільних 2000 кубічних метрів, в подальшому застосовується договірна ціна згідно виставлених специфікацій.

Загальна вартість цього договору складається із обсягу поставок товару за весь строк його дії з урахуванням визначеної цим договором ціни за 1 тону товару, що підтверджується товарними накладними (п. 4.2 договору).

Згідно з п. 4.4 договору датою оплати вартості товару вважається дата надходження грошових котів від покупця на банківський рахунок постачальника.

Пунктом 4.5 договору визначено, що розрахунок за даним договором здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування покупцем відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Пунктом 4.6 договору передбачено, що оплата товару покупцем, визначеного п. 1.1 договору, здійснюється у формі 100% передплати від ціни відвантажувальної партії товару, поставка товару здійснюється протягом 10 банківських днів з моменту отримання оплати продавцем.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками та припиняє свою дію з 1 січня 2025 року, а в частині виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, - до їх повного виконання (п. 8.1 договору).

В специфікації № 1 до договору постачальник та покупець погодили наступне: товар - щепа паливна з хвойних та твердих порід дерев, вологість 30%, кількість: 2000 м3 (щільних), якість: ТУ «Паливо з відходів лісозаготівлі, сільського господарства та брикети», ДСТУ 3243-88 «Дрова, технічні вимоги», умови поставки DDP (Інкотермс 2010), м. Київ, вул. Кирилівська, 103-А, умови оплати: передплата 100%, ціна - 850 грн. без ПДВ за 1м3 (щільний), термін поставки до 10 діб з моменту оплати.

На виконання умов договору покупець перерахував на рахунок постачальника кошти в загальному розмірі 739 305,00 грн., що підтверджується наступними платіжними інструкціями: від 01.12.2022 № 204 на суму 204000,00 грн., від 05.12.2022 № 205 на суму 63240,00 грн., від 14.12.2022 № 209 на суму 21000,00 грн., від 16.12.2022 № 210 на суму 35000,00 грн., від 22.12.2022 № 212 на суму 100000,00 грн., від 26.12.2022, від 26.12.2022 № 213 на суму 20400,00 грн., від 26.12.2022 № 214 на суму 10000,00 грн., від 27.12.2022 № 216 на суму 30000,00 грн., від 10.01.2023 № 221 на суму 9000,00 грн., від 17.01.2023 № 222 на суму 50000,00 грн., від 20.01.2023 № 223 на суму 10000,00 грн., від 25.01.2023 № 224 на суму 30000,00 грн., від 30.01.2023 № 225 на суму 10000,00 грн., від 01.02.2023 № 226 на суму 10000,00 грн., від 02.05.2023 № 236 на суму 116665,00 грн., від 09.05.2023 № 240 на суму 20000,00 грн.

Враховуючи, що постачальник не поставив позивачу оплачений товар, позивач звертався до постачальника з претензією від 20.08.2025, в якій у зв`язку з не поставкою товару вимагав протягом семи календарних днів з дня пред`явлення вимоги перерахувати позивачу кошті в розмірі 859305,00 грн. (в яку входить заявлена до стягнення сума). Факт надіслання вказаної кореспонденції підтверджується описом вкладення у цінний лист від 20.08.2025 № 0316400095709, накладною «Укрпошта» від 20.08.2025 № 0316400095709.

Разом з тим, постачальник вказану претензію залишив без відповіді та задоволення, своїх зобов`язань щодо поставки позивачу оплаченого товару не виконав, перераховані позивачем кошти за поставку товару не повернув, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом про стягнення з ОСОБА_1 739305,00 грн., які були сплачені ним в якості попередньої оплати за товар, який відповідач не поставив позивачу.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Щодо доводів про порушення судом першої інстанції правил юрисдикції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 124 Конституції Країни правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до положень ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст. 4 ГПК України, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями ст. 20 ГПК України (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка як на дату подання позову так і в процесі розгляду справи втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Аналіз змісту та підстав позову у даній справі свідчить про те, що даний спір пов`язаний з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Відповідно до ст. 3 ГК України (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно з ч. 1 ст. 128 ГК України (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) громадянин визнається суб`єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Статтею 51 ЦК України визначено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно ч. 1 ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

У відповідності до ч. 9 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов`язок щодо виконання укладених нею як фізичною особою підприємцем договорів не припиняється, а залишається за нею як за фізичною особою.

Як вбачається з відповіді №1728761 від 02.09.2025 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фізична особа-підприємець ОСОБА_1 03.11.2022 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем, та 16.06.2023 припинила статус ФОП за своїм рішенням (а.с.53-55).

В подальшому, ОСОБА_1 29.12.2023 була зареєстрована як ФОП, припинила ФОП за своїм рішенням 08.01.2024 (а.с.50-52).

Також ОСОБА_1 10.01.2024 була знову зареєстрована як ФОП,

припинила ФОП за своїм рішенням 05.07.2024 (а.с.47-49).

Апелянт вказує, що справа не підсудна господарському суду так як договір поставки № 12 укладено 05.10.2022, а державна реєстрація ОСОБА_1 як суб`єкта підприємницької діяльності проведена лише 03.11.2022.

Позивач зазначає про описку в даті укладення договору поставки № 12, так як в такому договорі вказана інформація, яка була відсутня станом на саме 05.10.2022 та з`явилася не раніше 03.11.2022, тобто після державної реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем.

Вказує, що відносини між позивачем та відповідачем мали господарський характер з фактичної дати укладення договору, а тому суд вірно застосував позицію, викладену в Постанові ВП ВС від 9 жовтня 2019 у справі № 127/23144/18 щодо визначення підсудності

даного спору.

Як вбачається з матеріалів справи, перерахування коштів на рахунок ФОП ОСОБА_1 здійснювалося з 10.11.2022 року, тобто вже після проведення державної реєстрації суб`єкта господарювання та на рахунок, відкритий на такого суб`єкта господарювання.

Доводи апелянта спростовуються змістом самого договору поставки № 12. Так, в реквізитах договору вказано, що датою реєстрації фізичної особи-підприємця є 03.11.2022 року. Також, в реквізитах договору зазначено номер банківського рахунку саме фізичної особи-підприємця, на який позивачем перераховувалися кошти. Даний банківський рахунок відкритий на фізичну особу-підприємця, а не на фізичну особу, що підтверджується випискою з банківського рахунку, доданою апелянтом до відзиву від 05.01.2026 на позовну заяву.

Колегія суддів зазначає, що здійснення описки у реквізитах договору не має своїм наслідком недійсність такого договору чи неможливість виконання взятих на себе за таким договором зобов`язань.

При цьому апеляційна інстанція критично ставиться до заперечень відповідача на відзив на апеляційну скаргу в частині того, що «неможливість 05 жовтня 2022 року підписати документ із реквізитами ФОП, які будуть створені лише через місяць, доводить не «описку», як стверджує Позивач, а той факт, що Позивач надав до суду юридично дефектний (сфальсифікований) доказ, текст якого формувався та доопрацьовувався Позивачем в односторонньому порядку. Відповідач наголошує: жодних угод чи правочинів із Позивачем у листопаді 2022 року (після набуття статусу ФОП) вона не підписувала, так само як і не підписувала жодних додаткових угод про виправлення дат. Суд не наділений повноваженнями самостійно «змінювати» дату укладення письмового договору на пізнішу на підставі припущень Позивача лише для того, щоб штучно підігнати цей спір під господарську юрисдикцію», оскільки належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження викладеного апелянтом суду не подано.

Усі заперечення відповідача в суді апеляційної інстанції зводились до того, що усі зобов`язання за договором перед позивачем є виконаними; поставка товару загальною вартістю 1700000,00 грн., з урахуванням п. 4.6 договору та специфікації № 1 до договору здійснюється виключно після повної 100% передплати, а обов`язок відповідача щодо здійснення поставки виникає лише з моменту отримання ним повної оплати, у зв`язку з чим до отримання суми грошових коштів у розмірі 1700000,00 грн. відсутні правові підстави вважати поставку простроченою або невиконаною; розмір грошових коштів, які надходили на рахунок відповідача, не були кратними вартості 1 м.куб. товару - 850 грн, що підтверджує необхідність здійснення повної оплати вартості товару у розмірі 1700000,00 грн. для можливості постачання товару. Крім того, такі розміри оплат не давали змоги визначити точний обсяг оплаченого товару та виключали здійснення часткових поставок. Надані позивачем до Господарського суду докази перерахування грошових коштів на рахунок відповідача у розмірі 739 305,00 грн. не породжувало у Відповідача обов`язку поставити товар з підстав ненастання відкладальної обставини.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про віднесення даної справи до господарської юрисдикції, оскільки позивач в серпні 2025 правомірно звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи ОСОБА_1, яка припинила 05.07.2024 підприємницьку діяльність як фізична особа підприємець на підставі власного рішення, щодо стягнення 739305,00 грн, позаяк вказаний спір, пов`язаний з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Щодо доводів про відсутність порушеного права на момент подання позову (неотримання вимоги відповідачем), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 509 вказаного Кодексу зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач всупереч вказаних приписів закону, своїх зобов`язань щодо передачі оплаченого товару позивачу не виконав, суму попередньої оплати у розмірі 739305,00 грн. за товар не повернув, у зв`язку з чим за відповідачем на час розгляду справи рахується невиконане зобов`язання щодо повернення позивачу попередньої оплати в розмірі 739 305,00 грн. Доказів сплати позивачу вказаної суми грошових коштів відповідач суду не надав.

Задовольняючи позов щодо стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 739305,00 грн., місцевий господарський суд виходив з наступного:

- відхилив заперечення відповідача проти позовних вимог з підстав того, що усі зобов`язання за договором перед позивачем є виконаними, оскільки у протилежному випадку позивач при проведенні першої оплати 01 грудня 2022 року на суму грошових коштів у розмірі 204000,00 грн. та невиконанні поставки замовленої партії товару відповідачем протягом 10 днів очевидно логічно не здійснював би наступний платіж 22 грудня 2022 року на суму 100000,00 грн., а так само й інші послідовні платежі,

з огляду на відсутність будь-яких первинних документів, які б містили відомості про господарську операцію та підтверджували виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань перед позивачем з поставки товару;

- встановив, що відповідач, у разі поставки товару не позбавлений можливості доводити поставку іншими доказами, а не лише підписаною позивачем видатковою накладною та актом приймання-передачі товару, підписаного продавцем та покупцем;

- щодо регулярності та послідовності платежів, звернув увагу на те, що умовами договору передбачено, що поставка товару здійснюється партіями, протягом 10 банківських днів з моменту отримання оплати продавцем, що відповідно свідчить про те, що платіж може бути не один. Умовами договору та чинним законодавством не заборонено здійснювати неодноразові платежі;

- відхилив заперечення відповідача проти позовних вимог з підстав того, що поставка товару загальною вартістю 1700000,00 грн., з урахуванням п. 4.6 договору та специфікації № 1 до договору здійснюється виключно після повної 100% передплати, а обов`язок відповідача щодо здійснення поставки виникає лише з моменту отримання ним повної оплати, у зв`язку з чим до отримання суми грошових коштів у розмірі 1700000,00 грн. відсутні правові підстави вважати поставку простроченою або невиконаною,

з огляду на те, що умовами договору та специфікацією не визначено 100% оплату товару вартістю 1700000,00 грн., умовами договору визначено, що передача товару здійснюється партіями згідно технічної готовності до відвантаження продавця, але не пізніше ніж 10 діб з моменту оплати, при цьому в якому конкретному розмірі оплата має бути від покупця не визначено;

- встановив, що умовами договору визначено, що договірна ціна товару за цим договором складає 850 грн. без ПДВ, за щільний, згідно ТУ для щепи паливної, 1 кубічний метр та застосовується до настання моменту відвантаження товару постачальником в загальному обсязі поставок, що складає щільних 2000 кубічних метрів, в подальшому застосовується договірна ціна згідно виставлених специфікацій. Вказані положення договору передбачають ціну товару 850 грн. без ПДВ за 1 кубічний метр щепи паливної для 2000 кубічних метрів щепи, а не поставку товару вартістю 1700000,00 грн., до повної оплати вартості якого поставка не здійснюється;

- визнав припущеннями відповідача та власним трактуванням договору посилання на те, що розмір грошових коштів, які надходили на рахунок відповідача, не були кратними вартості 1 м товару - 850 грн, що підтверджує необхідність здійснення повної оплати вартості товару у розмірі 1700000,00 грн. для можливості постачання товар;

- з посиланням на відсутність в матеріалах справи доказів в обгрунтування посилань відповідача, що розміри оплат позивача не давали змоги визначити точний обсяг оплаченого товару та виключали здійснення часткових поставок відхилив їх, оскільки питання визначення обсягу товару, який підлягав поставці міг бути врегульований постачальником у разі відповідної потреби в нього, чого ним зроблено не було.

Як правильно встановлено судом, в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 викладено такий висновок щодо застосування норми пункту 6 статті 3 ЦК України:

«Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Суд звертає увагу на те, що

поведінка відповідача в розрізі даного спору, яка виразилась в зазначенні у відзиві на позовну заяву про виконання ним усіх зобов`язання за договором перед позивачем, а потім зазначення в запереченнях на відповідь на відзив про те, що надані позивачем докази до Господарського суду перерахування грошових коштів на рахунок відповідача у розмірі 739305,00 грн. не породжувало у відповідача обов`язку поставити товар з підстав ненастання відкладальної обставини, позаяк обов`язок відповідача щодо постачання товару у власність позивачу не виник з підстав невнесення оплати у повному розмірі, а сам відповідач правомірно очікує на отримання іншої частини оплати за товар для виконання власних зобов`язань,

свідчить про розбіжності між твердженнями відповідача та засвідчує суперечливу поведінку відповідача, що не відповідає одній із загальних засад цивільного законодавства - добросовісності, яка закріплена в п. 6 ст. 3 ЦК України.

Теж саме стосується і доводів апелянта щодо відсутності порушеного права позивача на дату звернення до суду, про що відповідачем в суді першої інстанції не заявлялось в обгрунтування заперечень проти позову.

Позивач стверджує, що узгоджується з матеріалами справи, що на дату подачі позовної заяви право позивача було порушено.

Так, відповідно до п. 2.2 договору поставки № 12 передача товару здійснюється партіями згідно технічної готовності до відвантаження продавця, але не пізніше ніж 10 діб з дати надходження оплати від покупця на розрахунковий рахунок продавця.

ТОВ «Екбудконс», в якості попередньої оплати згідно договору поставки № 12 від 05.10.2022, було перераховано на рахунок ФОП ОСОБА_1 протягом періоду з 01 грудня 2022 по 09 травня 2023 року 739 305,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями в кількості 16 штук.

Тобто, поставка першої партії товару мала відбутися 10 грудня 2022 року та в подальшому такі поставки мали відбуватися після надходження коштів на рахунок відповідача.

Натомість, станом на дату подачі позову, поставки жодної партії товару не відбулося.

За приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, у разі вже наявності порушення строків поставки товару, тобто порушення прав покупця (в даному випадку позивача), покупець, він же позивач, має право пред`явити одну з двох рівноцінних вимог - поставки товару або повернення коштів.

Пред`явлення вимоги про повернення сплачених коштів є наслідком порушення прав позивача, а не дією, що передувала порушенню прав. Фактично, позивач обрав один із запропонованих законодавством варіантів поведінки при порушення його права на отримання товару. Вимога про повернення коштів, а не поставку товару, по своїй суті є трансформованою вимогою про виконання вже порушеного обов`язку апелянта.

Вказане спростовує твердження апелянта про відсутність порушеного права позивача на момент подачі позову.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що «згідно правових висновків Верховного Суду, сформованих в Постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.05.2021 р. у справі №910/6393/20 та від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 «Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин».

В той же час, колегія суддів зазначає, що Верховним Судом в постанові від 13.05.2021 р. у справі №910/6393/20 вказано наступне «З наведеного слідує, що зобов`язання з оплати збитків в сумі 194688903,26 грн. виникло на підставі судового рішення та лише з 30.10.2019, тобто вже після укладення оскаржуваного договору відступлення.

Встановивши вказані обставини суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність порушення прав та інтересів позивача вчиненням оскаржуваного правочину.

З судових рішень попередніх інстанцій у даній справі вбачається, що суди вдалися до перевірки правочину на його відповідність вимогам законодавства.

Верховний Суд звертає увагу, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача оскаржуваним договором є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію також викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19)».

В постанові від 16.10.2020 у справі №910/12797/17 Об`єднана Палата Верховного Суду зазначила наступне:

«Об`єднана палата звертає увагу, що як порушення розуміється такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Отже, наявність у спірних кредитних договорах (стороною у яких позивач не є) положень про сплату позичальниками - відповідачами винагороди за користування кредитом не свідчить про безумовне порушення відповідними умовами цих кредитних договорів майнових прав позивача як особи, яка стала власником майна, переданого в іпотеку у забезпечення виконання зобов`язань за цими кредитними договорами; за наслідками задоволення такого позову має відбуватися поновлення (захист) майнових прав позивача або ж його інтереси можуть бути реалізовані, внаслідок чого він здатний буде набути прав. Проте заявлені у справі вимоги не спрямовані безпосередньо на відновлення прав ТОВ "Тех-Трейд-Інвест", оскільки стосуються зобов`язань, стороною яких це товариство не є, а тому такі вимоги спрямовані на захист прав сторін кредитних договорів, які одночасно визначені відповідачами у справі, що свідчить про неправильно обраний позивачем у наведеному випадку спосіб захисту порушеного, на його думку, права».

В контексті зазначеного апелянтом твердження, слід відмітити, що за ч. 1 ст. 6 Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Згідно ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Частиною 2 ст.4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.2 ст.2 ГПК України).

Висновки, викладені в Постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.05.2021 р. у справі №910/6393/20 та від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, наголошують на тому, що право особи, яка звернулася до суду має бути порушено загалом, а не на момент подачі позовної заяви.

Зважаючи на положення ч. 5 ст. 55 Конституції України, ч.ч. 1, 2 ст. 2, ч. 1 ст. 4 ГПК України та зазначену судову практику, можна дійти висновку, що в процесуальному законодавстві та судовій практиці закріплено принцип, за яким право, за захистом якого звернулася особа, має бути порушеним на момент ухвалення рішення, навіть якщо на дату подачі позову не було дотримано всіх формальних вимог матеріального права.

Судове рішення повинно бути повним, остаточним та таким, що вичерпує правовий конфлікт, щоб унеможливити нові позови між тими самими сторонами, з того самого предмета і з тих самих підстав.

Судове рішення про задоволення позову має забезпечити відновлення порушеного або оспорюваного права чи інтересу, у позивача не має бути потреби повторно звертатися до суду з іншими вимогами, і таке судове рішення можна виконати.

В апеляційній скарзі відповідач вказує, що «однак, як вбачається з матеріалів справи, Відповідач вказану Претензію взагалі не отримувала. Позивач додав до позовної заяви виключно докази відправки претензії (опис вкладення та фіскальний чек від 20.08.2025). Жодних належних доказів фактичного вручення цієї вимоги Відповідачу (повідомлення про вручення поштового відправлення, довідка про доставку, тощо) матеріали справи не містять, а судом цей факт не досліджувався».

Як встановлено судом при вирішенні питання про відкриття провадження, відповідач зареєстрована за адресою, вказаною позивачем у позові. За усталеною судовою практикою, особа зобов`язана забезпечити отримання поштової кореспонденції за місцем реєстрації свого місця проживання. Наслідки неотримання такої кореспонденції несе така особа.

З претензії про повернення коштів, що подана позивачем разом з позовною завою та міститься в матеріалах справи на аркуші 32, вбачається, що строк поставки товару, оплаченого ТОВ «Екбудконс» сплив ще в 2022 та 2023 роках, тому керуючись ч.2 ст.693 ЦК України позивач просив повернути попередню оплату в розмірі 859 305,00 грн за договором поставки №12 від 05.20.2022, протягом семи календарних днів від дня пред`явлення претензії.

Вказана претензія направлена на адресу ОСОБА_1 , що міститься в реквізитах укладеного з позивачем договору поставки №12 від 05.20.2022, докази наявні у справі (а.с.33).

Окрім того, апелянт знає про наявність вимоги про повернення коштів та судовий процес, так як її представники ознайомлювалися з матеріалами справи та брали участь в судовому процесі. Та на будь-якій судового процесу, відповідач мала можливість добровільно виконати вимогу про повернення коштів, однак такою можливістю не скористалася. Вказана поведінка відповідача свідчить про відсутність наміру здійснювати повернення коштів та додатково підтверджує порушення прав позивача вже на момент подачі позову.

З огляду на викладене, доводи апелянта про передчасність позову спростовуються наявними у справі матеріалами.

Щодо доводів апелянта про відсутність обов`язку відповідача (апелянта) поставити товар, колегія суддів зазначає наступне.

Так, апелянт зазначає, що на момент звернення з позовом не настав строк поставки товару, так як сторонами погоджено, що поставка має бути здійснена після проведення позивачем оплати 2000 кубічних метрів щепи вартістю 1 700 000,00 грн., що погоджено в специфікації до договору поставки 12.

Позивач зазначає, що зазначене трактування погоджених умов договору поставки № 12 спростовується як положеннями самого договору, так і поведінкою апелянта.

Згідно з п. 1.1 договору поставки № 12 відповідно до умов цього договору Постачальник зобов`язується поставити у власність покупця щепу паливну з хвойних та твердих порід дерев, що має вологість до 30% (надалі - Товар) в кількості, якості та за ціною і у строки, що визначені цим договором, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вказаний товар.

Пунктом 2.1 договору поставки № 12 визначено, що поставка товару здійснюється на умовах DDP (Інкотермс 2010). Місце розвантаження товару: 04080, м. Київ, вул.Кирилівська, 103-А.

Відповідно до п. 2.2 договору поставки № 12 передача товару здійснюється партіями згідно технічної готовності до відвантаження продавця, але не пізніше ніж 10 діб з дати надходження оплати від покупця на розрахунковий рахунок продавця.

Пунктами 4.1 та 4.2 договору поставки № 12 погоджено, що договірна ціна товару за цим договором складає 850 гривень 00 копійок без ПДВ за щільний згідно ТУ для щепи паливної 1 кубічний метр товару та застосовується до настання моменту відвантаження товару постачальником в загальному обсязі поставок, що складає щільних 2 000 кубічних метрів, в подальшому застосовується договірна ціна згідно виставлених специфікацій.

Загальна вартість цього договору складається із обсягу поставок товару за весь строк його дії з урахуванням визначеної цим договором ціни за 1 тону товару, що підтверджується товарними накладними.

За п. 4.6 договору оплата товару покупцем, визначеного п. 1.1 договору, здійснюється у формі 100% передплати від ціни відвантажуванні партії Товару, поставка товару здійснюється протягом 10 банківських днів з моменту отримання оплати продавцем.

Тобто, в договорі поставки № 12 погоджено, що поставка здійснюється окремими партіями товару за передоплатою. Поставка товару на суму передоплати має бути здійснена на пізніше 10 банківських днів з дня отримання постачальником коштів.

При цьому, сторонами погоджено, що вартість щепи, об`ємом 2000 кубічних метрів коштує 850 грн./куб.м., при купівлі більшого об`єму товару його вартість буде узгоджуватися у специфікаціях.

Саме домовленість про вартість товару об`ємом до 2 000 куб.метрів та умова щодо проведення передоплати при купівлі такого об`єму товару перенесена у специфікацію № 1. При цьому, умови специфікації 1 не змінюються положення п.п. 2.2, 4.1, 4.2, 4.6, із сукупності яких вбачається, що товар поставляється партіями, розмір яких визначається сумою перерахованих покупцем коштів.

Таким чином, сторонами в специфікації 1 не погоджено, що перша партія товару має становити 2 000 куб. метрів, а погоджено лише вартість метричної одиниці щепи до досягнення загальної кількості поставленого покупцю товару 2 000 куб.метрів.

Про вказане свідчить також позиція апелянта, висловлена у відзиві від 05.01.2026 на позовну заяву.

Як вказує відповідач, за Договором поставки від 05 жовтня 2022 року № 12 усі зобов`язання перед Позивачем є виконаними, оскільки у протилежному випадку Позивач при проведенні першої оплати 01 грудня 2022 року на суму грошових коштів у розмірі 204 000, 00 грн та невиконанні поставки замовленої партії товару Відповідачем протягом 10 днів очевидно логічно не здійснював би наступний платіж на суму 100 000, 00 грн 22 грудня 2022 року, а так само й інші послідовні платежі.

Тобто, відповідач підтвердила, що вона трактує умови договору поставки № 12 щодо настання строку здійснення поставки товару моментом надходження коштів на рахунок постачальника, а не моментом оплати вартості 2 000 куб.метрів щепи.

Пунктом 2.1 договору поставки №12 визначено, що місце розвантаження товару - 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 103-А, на якій знаходиться КНП «Клінічна лікарня «ПСИХІАТРІЯ.

На території вказаного закладу об`єктивно неможливо розмістити одночасно 2 000 куб.метрів або 40 напівпричепів, об`ємом 50 куб. метрів кожен. Що є додатковим підтвердженням того, що сторонами погоджено здійснення поставок щепи в об`ємі, визначеному залежно від суми, сплаченої покупцем.

Наведення апелянтом арифметичних розрахунків та твердження на їх підставі про неможливість формування партій товару згідно перерахованих позивачем коштів, є лише припущенням, доцільним для підтвердження позиції апелянта, однак жодним чином не спростовує можливість проведення господарських операцій між сторонами на погоджених умовах.

Як зазначає позивач, в межах даного спору, стороною, що підготувала договір поставки №12 є апелянт, доказів протилежного відповідачем не подано.

Таким чином, саме на апелянта покладається відповідальність за нечітке (зважаючи на різні позиції апелянта, викладені у відзиві від 05.01.2026 та апеляційній скарзі) формулювання положень договору поставки №12 та, відповідно, тлумачення таких умов на користь позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 лютого 2025 року по справі № 925/457/23 зазначено:

« 106. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що однією з основних засад законодавства єдобросовісність, а дії учасників правовідносин мають бути добросовісними, тобтовідповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.

107. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.

108. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 43 ГПК України)».

Позиція апелянта, який в межах одного судового процесу визнає настання строків поставки (у відзиві від 05.01.2026 на позовну заяву), а в подальшому (у запереченнях від 27.02.2026 та в апеляційній скарзі) заперечує дану обставину, свідчить про недобросовісну поведінку апелянта та зміну правової позиції з метою невиконання взятих на себе зобов`язань.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем (апелянтом) всупереч вимогам ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, не доведено тих обставин, на які він посилається, як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених вище обставин, враховуючи приписи ст.76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу Україні, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про наявність правових підстав для стягнення заборгованості у розмірі 739 305,00 грн.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовано норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2026 у справі №911/2740/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2026 у справі №911/2740/25 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №911/2740/25 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 07.08.2026.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.А. Шаратов

О.Л. Бестаченко