Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №712/7206/26 — Соснівський районний суд м. Черкаси

Справа № 712/7206/26

Провадження 3/712/2077/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі судді Проньки В.В., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли з ІНФОРМАЦІЯ_1 (протокол про військове адміністративне правопорушення ЧЦП № 233093 від 18.05.2026) про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, курсанта першого відділу підготовки центру базової загальновійськової підготовки військової частини НОМЕР_1 , солдата, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , якому роз`яснено його права, відповідно до ст. 268 КУпАП, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-10 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до наказу Начальника Головного центру від 13 березня 2026 року №435-ОС «По особовому складу» солдат ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Відповідно до наказу Начальника Головного центру від 13 квітня 2026 року №620-ОД «Про зарахування на підготовку військовослужбовців за призовом під час мобілізації (без досвіду служби)» солдат ОСОБА_1 зарахований на підготовку за програмою базової загальновійськової підготовки з 11 квітня 2026 року.

Відповідно до вимог Закону України від 25 березня 1992 року №2233-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» ст. 39 глави VII «Громадяни України, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які раніше не проходили військову службу в Збройних Силах України, інших військових формуваннях, проходять курс базової загальновійськової підготовки тривалістю не менше ніж один місяць.»

Відповідно до вимог Програми базової загальновійськової підготовки (1,5 місяця), затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України «Про затвердження програм» від 26 листопада 2024 року №207, а саме:

«п.1.2.До підготовки залучаються особи, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та не проходили військову службу, особи, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та мають перерву у військовій службі понад десять років, військовослужбовці, які прийняті на військову службу за контрактом, які не проходили військову службу та/або мають перерву у військовій службі понад десять років.

Навчання військовослужбовців, які за різних поважних причин пропустили більше ніж 30% навчального часу, продовжувати в інших навчальних підрозділах (групах, взводах тощо), що проходять таку підготовку (з початку підготовки або на етапі, що відповідає обсягу навчального матеріалу, отриманого військовослужбовцями).

п. 1.6. Під час проведення занять (тренувань) особовий склад повинен бути екіпірований, знаходитися зі зброєю та в засобах індивідуального захисту (в шоломах, бронежилетах тощо).

п. 1.7. За результатами базової загальновійськової підготовки військовослужбовці повинні набути індивідуальні знання та навички, виконати повний перелік вправ стрільб, нормативів та навчально-бойових завдань, які визначені цією Програмою».

Солдат ОСОБА_1 у відкритій формі відмовився виконувати накази в.о. начальника Головного центру від 12 травня 2026 року №794-ОД «Про організацію і проведення навчальних занять», від 13 травня 2026 року №797-ОД «Про внесення змін до наказу начальника Головного центру від 12 травня 2026 року № 794-ОД».

Відповідно до ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнав, однак пояснив, що причиною його відмови виконувати наказ є релігійні переконання, оскільки він належить до Церкви ОСОБА_2 -баптистів, та віровчення, яке він сповідує не дозволяє йому брати до рук зброю. На підтвердження викладеного надав до суду копії документу, що підтверджують його належність до громади ОСОБА_2 християн баптистів.

22.07.2026 до суду надійшло клопотання захисника Васильченка В.О., в якому він зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення серії ЧЦП № 233093 від 18.05.2026 складено особою, повноваження якої, на думку сторони захисту, не підтверджені належними доказами, оскільки матеріали справи не містять документів про уповноваження начальника центру базової загальновійськової підготовки на складання такого протоколу відповідно до вимог ст. 255 КУпАП та Інструкції, затвердженої наказом МОУ № 329 від 23.10.2021.

Крім того, захисник зазначає, що ОСОБА_1 є членом Церкви Євангельських християн-баптистів, віровчення якої не допускає користування зброєю, що підтверджується довідкою релігійної громади, а також його письмовими поясненнями. При цьому наголошує, що ОСОБА_1 не відмовляється від виконання військового обов`язку загалом, а лише не може виконувати накази, пов`язані з отриманням, носінням чи використанням зброї з огляду на свої релігійні переконання.

У клопотанні захисник посилається на положення Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, законів України, практику Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України та Верховного Суду, зазначаючи, що право на свободу віросповідання та заміну військового обов`язку альтернативною службою є гарантованим, а під час дії воєнного стану обмеження цього права не запроваджувалося. Також захисник вказує, що накази, які передбачають отримання чи використання зброї, щодо особи, яка через релігійні переконання не може її носити або застосовувати, у відповідній частині є незаконними та не підлягають виконанню, а у діях ОСОБА_1 відсутня суб`єктивна сторона адміністративного правопорушення.

Посилаючись на постанову Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.10.2025 у справі № 573/838/24, захисник зазначає, що релігійні переконання сумлінних відмовників повинні враховуватися під час проходження військової служби, а такі особи мають залучатися до виконання завдань, не пов`язаних із носінням чи використанням зброї. Крім того, захисник зазначає, що ОСОБА_1 належним чином виконує накази командування та обов`язки військової служби, крім тих, що безпосередньо стосуються використання зброї, а повідомлення ним про неможливість виконання відповідного наказу є виконанням обов`язку, передбаченого статтею 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. У зв`язку з наведеним захисник просить закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Дослідивши матеріали справи, суддя вважає, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.17210 КУпАП, а саме: відмова від виконання законних вимог командира (начальника).

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується: протоколом про військове адміністративне правопорушення серії ЧЦП № 233093; витягом з наказу начальника Головного центру від 13 березня 2026 року № 435-ОС; поясненнями солдата ОСОБА_1 ; довідкою релігійної громади Євангельських християн-баптистів; актом про відмову виконання наказів від 13.05.2026; відомістю доведення наказів від 12.05.2026 № 794-ОД «Про організацію і проведення навчальних занять» та від 13.05.2026 № 797-ОД «Про внесення змін до наказу начальника Головного центру від 12 травня 2026 року № 794-ОД»; копією наказу начальника Головного центру підготовки особового складу від 12.05.2026 № 794-ОД «Про організацію і проведення навчальних занять»; копією наказу начальника Головного центру підготовки особового складу від 13.05.2026 № 797-ОД «Про внесення змін до наказу начальника Головного центру від 12 травня 2026 року № 794-ОД»; копією паспорта.

Доводи ОСОБА_1 щодо неможливості виконання наказу з підстав релігійних переконань не можуть бути прийняті судом як такі, що виключають його відповідальність, оскільки чинне законодавство України, зокрема положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», не передбачає виключень чи звільнення від виконання обов`язків військової служби, у тому числі виконання законних наказів командирів (начальників), з мотивів релігійних переконань для осіб, які вже призвані на військову службу під час мобілізації.

Так, згідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону (ст. 65 Конституції України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період-період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або до ведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з вимогами ч.10 ст.1 Закону України «Про оборону України», ст.1, ч.8 ст.4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з моменту оголошення мобілізації в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період - тобто період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Положеннями ст.ст. 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою. Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, по всій території України з 05 год 30 хв. 24 лютого 2022 року запроваджено воєнний стан, який триває на даний час, та оголошено загальну мобілізацію всіх військовозобов`язаних осіб для відсічі ворожої збройної агресії. Таким чином, на даний час в Україні діє особливий період.

Відповідно до п. 3 наведеного Указу Президента України, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України (пункт 4 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008).

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 27.10.2025 у справі №573/838/24 (провадження №51-603кмо25) сформулювала висновок щодо правозастосування, відповідно до якого законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні ст. 336 КК. Призов на військову службу під час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та/або використання зброї.

Як зазначила об`єднана палата, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним. Частина 2 ст. 35 Конституції України, ч. 3 ст. 18 Пакту і ч. 2 ст. 9 Конвенції допускають таке обмеження в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров`я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним до заявленої мети). Як і в інших випадках, закон, який визначає застосування таких обмежень, має бути чітким, зрозумілим для відповідної особи, а його застосування має бути передбачуваним та точним, щоб захистити особу від свавілля.

Об`єднана палата зазначила, що законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни.

На думку об`єднаної палати, національне законодавство відповідає критеріям доступності і чіткості. Також не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов`язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця.

Як вважає об`єднана палата, неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава.

Українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).

У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.

Об`єднана палата не залишила поза увагою посилання сторони захисту на численні рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання (зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 07 липня 2011 року, № 23459/03). Погоджуючись з тлумаченням ЄСПЛ статті 9 Конвенції в контексті сумлінної відмови від військової служби, об`єднана палата, однак, вважала, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку Російської Федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішує об`єднана палата.

Об`єднана палата не бачила підстав вважати, що право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване частиною 4 статті 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає статті 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.

За таких обставин, на думку об`єднаної палати, законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі стаття 336 КК України, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить статті 35 Конституції України.

Тому об`єднана палата констатувала, що законодавство не передбачає можливості уникнути призову за мобілізацією на підставі релігійних або нерелігійних переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і таке обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету.

Щодо пропорційності такого обмеження об`єднана палата визнала, що примус до військової служби є важким тягарем для будь-якої особи, змушуючи її переглянути свої плани, погляди і переконання, стосунки з близькими і суспільством. Для особи, яка сумлінно й послідовно переконана в недопустимості застосування зброї, такий тягар має певний додатковий елемент.

Суд не може оцінювати, який спосіб реалізації прав сумлінних відмовників і узгодження їх з легітимними інтересами суспільства є найкращим, оскільки це компетенція Парламенту. Однак суд зазначає, що ключовим є саме організація процесу такого врахування з тим, щоб особи, які є сумлінними відмовниками були залучені до виконання завдань, які не пов`язані із носінням та/або використанням зброї.

Об`єднана палата визнала, що відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань, тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією. Хоча питання відмови від виконання наказу, який передбачав носіння або використання зброї, не є предметом цього розгляду, об`єднана палата визнає, що мотиви відмови від виконання такого наказу необхідно брати до уваги для правильного визначення співвідношення свободи совісті та легітимних обмежень.

Водночас об`єднана палата вважала, що ситуація, у якій перебуває держава, позначається також і на обсязі права на сумлінну відмову, тому не погоджується з доводами захисту щодо абсолютної неможливості для сумлінного відмовника бути призваним за мобілізацією з міркувань, які виходять за межі носіння або використання зброї. Наприклад, на думку об`єднаної палати, необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов`язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені.

Таким чином, об`єднана палата зробила висновок, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за статтею 336 КК України. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов`язаних з носінням або використанням зброї.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що релігійні переконання особи самі по собі не є підставою для відмови від виконання законного наказу командира (начальника). Чинне законодавство України не передбачає звільнення військовослужбовця, призваного на військову службу під час мобілізації, від обов`язку виконувати законні накази з мотивів релігійних переконань. При цьому правова позиція Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладена у постанові від 27.10.2025 у справі № 573/838/24, свідчить про те, що релігійні переконання військовослужбовця мають враховуватися під час проходження ним військової служби та організації виконання службових завдань, однак не надають права відмовитися від виконання законного наказу командира (начальника). Отже, посилання ОСОБА_1 на свої релігійні переконання не виключає його адміністративної відповідальності за відмову від виконання законних вимог командира (начальника), передбачену ч. 1 ст. 172-10 КУпАП.

З урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеня його вини, відсутності обставин, що пом`якшують та обтяжують відповідальність ОСОБА_1 , суддя вважає за необхідне накласти на останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу, передбаченого ч.1 ст.17210 КУпАП, яке буде достатнім для його виховання в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як ним самим, так і іншими особами.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір», судовий збір стягується із особи, яка притягується до адміністративної відповідальності у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення.

Разом із тим, нормами п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

ОСОБА_1 як військовослужбовцем, правопорушення вчинено під час виконання службових обов`язків, а тому останній підлягає звільненню від сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ч. 1 ст. 17210, 279, 283, Законом України «Про судовий збір» КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

ВизнатиОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.17210 КУпАП, та застосувати до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1700,00 (одна тисяча сімсот грн. 00 коп.) гривень.

У разі несплатиОСОБА_1 , штрафу не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення, відповідно до ч. 2 ст. 308 КУпАП, у порядку примусового виконання постанови стягнути з ОСОБА_1 подвійний розмір штрафу, а саме 3400,00 грн. (три тисячі чотириста грн. 00 коп.).

Строк пред`явлення постанови до виконання - протягом трьох місяців з моменту її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-тиденного строку її оскарження.

Постанова може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду через Соснівський районний суд м.Черкаси протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Соснівського

районного суду м. Черкаси В.В.Пронька