Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №711/3120/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/3120/26

Номер провадження2/711/2149/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року Придніпровський районний суд м.Черкаси в складі головуючого-судді Демчика Р.В., секретаря судового засідання Кобилки Є.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Черкаси цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черніков Денис Юрійович до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про стягнення недоплаченої заробітної плати,-

встановив:

ОСОБА_1 , діючи в особі свого представника адвоката Чернікова Д.Ю. звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про стягнення недоплаченої заробітної плати.

Позов обгрунтовує тим, що ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року у справі №580/2464/26 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення недоплаченої заробітної плати, як завданої шкоди.

Адміністративний суд роз`яснив позивачу, що справа повинна розглядатися в межах цивільного судочинства.

ОСОБА_1 з 26.03.2022 по 03.07.2024 включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Згідно з Витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 03.07.2024 № 153 (по стройовій частині), солдата ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» – через сімейні обставини та інші поважні причини– (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Позивач вказує, що у зв`язку з прийняттям КМУ постанови від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов КМУ, затверджених постановою КМУ від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови КМУ від 30 серпня 2017 р. № 704», пунктом 2 якої викладено в новій редакції п. 4 Постанови КМУ №704, який застосовувався вищевказаними військовими частинами при розрахунку його грошового забезпечення, та був скасований (визнаний протиправним та нечинним) постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 (постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року залишено без змін).

Позивачу була завдана шкода у вигляді недоотриманого грошового забезпечення за період служби з 20.05.2023 по 09.07.2024.

При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі по тексту Закон № 2011-XII) ніхто не має права обмежувати військовослужбовців і членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2 – 4 статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види відповідного грошового забезпечення підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Постанова № 704).

Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

В подальшому, пунктом 6 постанови КМУ від 21.02.2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі – Постанова № 103) до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 було викладено у новій редакції, а саме:

«Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р. , на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постанова № 103 набрала чинності 24.02.2018 року. Постанова № 704 набрала чинності 01.03.2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18 зміни до п. 4 Постанови № 704 (в редакції Постанови № 103) скасовано та визнано протиправними. Зокрема, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови № 103, згідно з якою було внесено зміни до п. 4 Постанови № 704.

Вказана постанова Шостого апеляційного адміністративного суду залишена без змін Верховним Судом згідно з постановою від 20.10.2022 р.

Таким чином, з дня набрання законної сили постановою у справі № 826/6453/18 застосовується редакція п. 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін. Отже, з 29.01.2020 року з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року, на відміну від правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року

Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 року по справі №420/18318/23 констатував, що з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704 , тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103.

Разом з тим, 12.05.2023 року КМУ було прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (надалі Постанова №481).

Постановою № 481 внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” виклавши абзац перший в такій редакції:

“4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”.

Тобто, замість «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) знову визначено фіксовану суму в розмірі 1762 грн (прожитковий мінімум 2018 року).

Постанова КМУ № 481 набрала чинності 20 травня 2023 року. Таким чином, починаючи з 20.05.2023 року розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначався шляхом множення не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), а фіксованої суми в розмірі 1762 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, до Постанови № 704.

Тож, на виконання положень Постанови КМУ № 481 військова частина розраховувала посадовий оклад та оклад за військове звання, а також інші елементи грошового забезпечення позивача виходячи не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а з фіксованої суми в розмірі 1762 грн.

Натомість, Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 (постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року залишено без змін), якою визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 № 481.

Відповідно до ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №320/47969/23 від 27 листопада 2024 року зазначено: «Проаналізувавши положення законодавства, які визначають право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (дане право закріплене у ст. 56 Конституції України і воно не є тотожним до права, закріпленого у ч. 3 ст. 152 Конституції України ), колегія суддів зазначає, що відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності, яке визначене ст. 1175 Цивільного кодексу України , є розширеним тлумаченням та похідним від права, яке закріплено саме у ст. 56 Конституції України».

Таким чином, оскільки в період служби позивача при розрахунку його грошового забезпечення військовою частиною застосувався нормативно правовий акт (п. 2 Постанова КМУ № 481), який через невідповідність актам вищої юридичної сили був скасований (визнаний протиправним та нечинним) 18.06.2025 року, позивач має право на відшкодування завданої шкоди в розмірі недоплаченого грошового забезпечення за період служби з 20.05.2023 по 04.09.2024.

При цьому, причино-наслідковий зв`язок із застосуванням постанови КМУ №481 та фактом завдання позивачу шкоди в розмірі недоплаченого грошового забезпечення за період служби починаючи з 20.05.2023 є прямий і безпосередній, оскільки військова частина, як суб`єкт владних повноважень застосовувала чинну на той час редакцію п. 4 постанови КМУ №704.

Для визначення розміру матеріальної шкоди позивача, яка підлягає відшкодуванню необхідно встановити суму грошового забезпечення, яке позивач протиправно недоотримав з моменту набрання чинності Постанови КМУ №481 і до звільнення з військової служби (переведення). На поданий до місця служби адвокатський запит було отримано лист відповідь із розрахунком розміру грошового забезпечення, яке виплачувалось позивачу.

Оскільки військова частина надала розрахунки грошового забезпечення позивача, яке нараховувалася і виплачувалося виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання розмір яких визначався шляхом множення не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а фіксованої суми в розмірі 1762 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт, позивач може самостійно визначати розмір завданої шкоди у вигляді недоплаченого грошового забезпечення.

Позивач отримав грошове забезпечення у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України:

- за період служби з 20.05.2023 – 31.12.2023 позивач отримав грошове забезпечення в сумі 198 275,32 грн (грошове забезпечення (основні та щомісячні додаткові види грошового забезпечення) в сумі 176 484,07 грн) + матеріальна допомога в сумі 21 791,25 грн)

- за період служби з 01.01.2024 по 03.07.2024 Позивач отримав грошове забезпечення в сумі 199 973,3 грн (грошове забезпечення (основні та щомісячні додаткові види грошового забезпечення) в сумі 132 856,33 грн + грошова допомога на оздоровлення в сумі 21 791,25 грн + грошова компенсації за невикористані дні відпусток в сумі 21 791,17 грн + одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 23 534,55 грн).

З урахуванням різниці в розмірах прожиткового мінімуму 2018 року (по якому розраховувалося грошове забезпечення позивачу) та прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2023 та 2024, 2025 років відсоток недоплаченого позивачу грошового забезпечення в 2023 році склав 52,32%, в 2024 – 2025 роках – 71,85 %.

Тож, позивачу недоплатили грошове забезпечення за період застосування п. 2 Постанови № 481 Кабінету Міністрів України становить:

у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України: за період служби з 20.05.2023 – 03.07.2024 в загальному розмірі 247 418,45 грн (за 2023 рік служби в сумі 103 737,64 грн + за 2024 рік служби в сумі 143 680,81 грн).

Тож, позивачу у зв`язку із застосуванням при розрахунку його грошового забезпечення п. 2 Постанови № 481 Кабінету Міністрів України (яка була скасована 18.06.2025) було завдано шкоду у вигляді недоотриманого грошового забезпечення у вищевказаному розмірі.

Просить суд стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 невиплачене грошове забезпечення (заробітну плату) за період служби з 20.05.2023 – 03.07.2024 включно у розмірі 247 418,45 грн., як матеріальну шкоду заподіяну в результаті застосування пункту 2 постанови КМУ № 481 від 12 травня 2023 року, що був визнаний протиправним та нечинним. .

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27.03.2026 року відкрите спрощене позовне провадження у справі.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, представник позивача надіслав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Так, обгрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача вказує на те, що позивачу у зв`язку із застосуванням при розрахунку його грошового забезпечення п. 2 Постанови № 481 Кабінету Міністрів України (яка була скасована 18.06.2025) було завдано шкоду у вигляді недоотриманого грошового забезпечення у вищевказаному розмірі.

Судом встановлено, що12.05.2023 року КМУ було прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (надалі Постанова №481).

Пунктом 2 постанови № 481 внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” виклавши абзац перший в такій редакції:

“4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року (справа №320/29450/24) задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови №481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними.

Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2026 року касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити.

Скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року скасувати.

Прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову — ОСОБА_3 , про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

У відповідності до ч.ч.1.2,6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, а позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позовної заяви, судовий збір слід віднести за рахунок держави.

На підставі наведеного, ст. 1175 ЦК України, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 81, 141, 258, 259, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черніков Денис Юрійович до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про стягнення недоплаченої заробітної плати - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складене та підписане 29.07.2026 року

Головуючий: Р. В. Демчик