Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №361/2599/25 — Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/2599/25

Провадження № 2/361/874/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.07.26

21 липня 2026 р. м.Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Писанець Н.В.,

при секретарі – Михальовій М.В.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представників відповідача – ОСОБА_2 , Фунжий К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бровари у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області знаходилась вищевказана цивільна справа. В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_3 зазначено, що 17.02.2025р. на особистій сторінці ОСОБА_4 в соціальній мережі «Facebook» було опубліковано допис, в якому містяться негативні неправдиві відомості. З публікації вбачається, що позивач, діючи негласно, не обіймаючи офіційної посади у Великодимерській територіальній громаді, має значний вплив на приймання рішень шляхом здійснення незаконного впливу та внаслідок чого отримав у власність 25 земельних ділянок, а також домігся незаконним шляхом компенсації за зруйнований під час окупації смт В.Димерка житловий будинок; також зазначено про те, що позивач отримує заробітну плату, не виконуючи своїх посадових обов`язків як голова Броварської районної ради, організовує інформаційні кампанії проти активістів громади та причетний до телеграм каналів; окрім цього зазначалось, що позивач телефонує та пише особам, які здійснюють донати та просить їх не робити цього, тому що перемога не потрібна; також зазначено, що позивач має маразм.

Поширена відповідачем негативна та недостовірна інформація порушує його особисті немайнові права, зокрема ганьбить честь, гідність, завдає шкоди діловій репутації, ставить під сумніви професійні, ділові та моральні якості. Інформація має характер наклепу, тому не є оціночним судженням і підлягає спростуванню.

Позивач просить визнати поширену в мережі інтернет у соціальній мережі Facebook інформацію на сторінці ОСОБА_4 за посиланням: « ІНФОРМАЦІЯ_1 » такою, що є недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, зобов`язати відповідача публічно спростувати поширену у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2 недостовірну інформацію у той самий спосіб, яким вона була поширена, шляхом розміщення ОСОБА_4 спростування на власній сторінці в соціальній мережі Facebook.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 28.04.2025р. у справі було відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

03.06.2025р. відповідачем ОСОБА_4 було подано відзив на позовну заяву, за змістом якого, відповідач визнає здійснення нею вищевказаної публікації, однак, вважає усі вислови власними оціночними судженнями, а викладена інформація була підготовлена нею на підставі отриманих даних з відкритих джерел інформації – щорічної декларації позивача та його сина ОСОБА_5 , відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та анонімних джерел з числа працівників виконавчого комітету Великодимерської селищної ради. Також вважає, що її публікація не є поширення недостовірної інформації, а є повідомленням про порушення чинного законодавства і недоліки в діяльності державних органів та їх посадових осіб, а також реалізацією прав та інтересів відповідача.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Щиголь В.В. підтримав позовні вимоги та обставини, викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представники відповідача адвокати Мережко Л.М., Фунжий К.О., позовні вимоги не визнали, підтримали зміст відзиву та просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вони є безпідставними. Аналізуючи зміст допису, сторона відповідача дійшла висновку про відсутність у ньому фактичних даних та вважає, що з огляду на характер використання мовних засобів (епітетів, гіпербол, метафор) наведені висловлювання є оціночними судженнями (суб`єктивною оцінкою), а відтак не підлягають спростуванню. Також відсутні підтверджені наслідки спричиненої спірною публікацією шкоди позивачу, тому сторона відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши письмові докази, вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи із наступного.

З долучених позивачем письмових доказів вбачається, що 17.02.2025р. на особистій сторінці ОСОБА_4 в соціальній мережі «Facebook» було опубліковано допис за посиланням: «https://www.facebook.com/ahbyf.ksvfhtyrj.7?locale=uk_UA».

Згідно положень ст.201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

За ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

За змістом ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У відповідності з ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями та одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточення, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних рис у процесі виконанні трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, в тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їхньої підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

За змістом ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок порушення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України «Про інформацію» реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

За змістом п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009, юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

З наявної в матеріалах справи роздруківки з соціальної мережі «Фейсбук» убачається, що 17.02.2025 у соціальній мережі Фейсбук на персональній сторінці відповідача, що не заперечувалося відповідачем в ході розгляду справи, розміщено пост від імені ОСОБА_4 , який за твердженнями позивача містить недостовірну інформацію щодо нього, зокрема, наступного змісту: що позивач, діючи негласно, не обіймаючи офіційної посади у Великодимерській територіальній громаді, має значний вплив на приймання рішень шляхом здійснення незаконного впливу та внаслідок чого отримав у власність 25 земельних ділянок, а також домігся незаконним шляхом компенсації за зруйнований під час окупації смт В.Димерка житловий будинок; також зазначено про те, що позивач отримує заробітну плату, не виконуючи своїх посадових обов`язків як голова Броварської районної ради, організовує інформаційні кампанії проти активістів громади та причетний до телеграм каналів; окрім цього зазначалось, що позивач телефонує та пише особам, які здійснюють донати та просить їх не робити цього, тому що перемога не потрібна; також зазначено, що позивач має маразм.

В обґрунтування недостовірності вказаної інформації позивачем лише стверджувалось у позовній заяві про невідповідність дійсності вказаної інформації, без долучення до матеріалів справи будь-яких доказів на спростування цієї інформації. Також під час судового засідання, клопотань про витребування доказів або огляду доказів, що містились би на електронних носіях – оголошено не було.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією із основних засад судочинства (пункт 3 частина перша статті 129 Конституції України).

За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

У справах про спростування недостовірної інформації саме на позивача покладено обов`язок довести, що інформація є недостовірною та факт поширення її відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено особисті немайнові права позивача. Якщо позивач не надав докази недостовірності, суд має відмовити в задоволені позову, навіть якщо інформація є негативною.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Згідно із п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009, № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідно до Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Суд вважає, що слід розрізняти факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя. Тобто факти можна підтвердити, а підтвердження оціночних суджень є нездійсненим.

Аналіз наведеної вище публікації, на думку суду є оціночним судженням, оскільки сам текст свідчить про те, що відповідач розмірковує стосовно власного розуміння дії норм чинного законодавства та можливості його застосування. Текст публікації не містить чіткої вказівки про вчинення саме позивачем визначеного правопорушення, автор публікації припускає, що позивач міг вчинити якесь правопорушення і звертає увагу державних органів на можливість перевірки його дій, виходячи з власного ставлення до стосунків з позивачем та конфліктних ситуацій.

З урахуванням встановлених обставин, в ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження посилання позивача на поширення проти нього відповідачем недостовірної інформації, при цьому оспорювана інформація є оціночними судженнями.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заявлених вимог. Інші наявні в матеріалах справи докази висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного та керуючись ст.12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Писанець Н.В.