Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №357/13635/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/13635/26

Провадження № 2-о/357/312/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Бебешко М. М. ,

при секретарі – Примак А. М., ,

За участі: заявника ОСОБА_1 ,

заінтересована особа не з`явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Біла Церква у порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, -

В С Т А Н О В И В :

06 серпня 2026 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 , згідно з яким заявник просить суд: 1) Встановити наявність в діях особи, щодо якої подано заяву, ознак психологічного насильства те переслідування заявника як постраждалої особи; 2) визнати наявність реальної загрози продовження або повторення вчинення психологічного насильства щодо заявника; 3) Видати обмежувальний припис стосовно особи, яка вчиняє такі дії, строком, визнаним судом із застосуванням одного чи декількох заходів тимчасового обмеження, передбачених ст. 350-8 ЦПК України; 5) заборонити будь-які особисті контакти з заявником; 5) заборонити контакти через телефонний зв`язок, месенджери, соціальні мережі та інші засоби електронної комунікації; 6) Заборонити контакти через третіх осіб; 7) Заборонити наближення до місця проживання роботи та інших місць перебування заявника; 8) Заборонити будь-яке переслідування, у тому числі через мережу інтернет; 9) Заборонити поширення, розповсюдження або інше доведення до відома третіх осіб будь-якої інформації, що стосується заявника, його особи, приватного життя, діяльності або місця перебування; 10) Вжити інших заходів для забезпечення безпеки, недопущення повторного психологічного насильства та ефективного захисту прав та законних інтересів заявника; 11) Направити копію рішення суду до органів Національної поліції України для контролю за виканням обмежувального припису.

Заява обґрунтована тим, що заявник перебував у фактичних особистих (романтичних) стосунках із ОСОБА_2 , які розпочалися 05 жовтня 2019 року та тривали до весни 2020 рок, до запровадження карантинних обмежень. Спільного проживання та побуту між учасниками відносин не було. Починаючи з 2025 року щодо заявника почали вчинятися дії, які останній розцінює як психологічний тиск та переслідування, зокрема у коментарях до його телеграм-каналу почали з`являтися образливі повідомлення, принизливі висловлювання та недостовірна інформація, що негативно впливає на психологічний стан заявника та завдає шкоди його репутації. В подальшому між заявником та ОСОБА_2 певний час підтримувалися епізодичні контакти та неформальні зустрічі, які мали нерегулярний характер та відбувалися за взаємною згодою сторін до початку повномасштабної агресії РФ проти України у 2022 році. Контакти між сторонами після цього періоду носили виключно винятковий та епізодичний характер та не ініціювалися заявником. Заявник почав блокувати осіб, які надсилали йому небажані повідомлення та здійснювали інші дії, спрямовані на психологічний тиск. На переконання заявника, до його переслідування могли бути залучені інші особи з оточення ОСОБА_2 , які продовжували поширювати образливу інформацію та створювати для заявника психологічно напружену обстановку., що на думку заявника, свідчить про можливу координацію впливу на нього через третіх осіб. Вказані дії викликають у заявника постійне відчуття тривоги та психологічного дискомфорту.

Ухвалою суду від 06 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 07 серпня 2026 року на 10.00 год.

Заявник ОСОБА_1 в судовому засіданні 07 серпня 2026 року підтримав свою заяву у повному обсязі та просив суд її задовольнити з підстав, викладених у останній. Додатково пояснив суду, що з жовтня 2025 року він стикнувся із переслідуванням зі сторони осіб, знайомих до ОСОБА_2 . З ОСОБА_3 ОСОБА_4 вони зустрічалися з 05 квітня 2019 року до літа 2020 року. Спільно не проживали, не мали спільного побуту. Востаннє бачилися з ОСОБА_4 влітку 2024 року та остання задавала йому запитання з приводу того, як його справи і чим він займається. 18 грудня 2025 року йому телефонувала ОСОБА_4 , проте він не відповідав на телефонний дзвінок та заблокував останню. З жовтня 2025 року йому постійно телефонують та пишуть у месенджери знайомі ОСОБА_4 та навіть незнайомі йому особи з приводу того, що він має для них придбати чотири літри пива марки «Десант». Також йому телефонував незнайомий йому чоловік та запропонував зустрітися в центрі міста та випити пива. ОСОБА_2 зустрічалася з його меншою сестрою та спільною знайомою та розпитувала в останніх про нього. Він вважає вказані дії ОСОБА_4 психологічним насильством щодо нього та просить суд видати щодо ОСОБА_2 обмежувальний припис.

Заінтересована особа до суду не з`явилася. Повідомлена судом своєчасно чином. Причини неявки суду не повідомила.

Суд, дослідивши матеріали справи встановив:

Заявником до своєї заяви долучено копію паспорта, витягу з місця реєстрації та переписку в месенджері з неідентифікованими особами, у невстановлений день та час, переважаюча більшість з якої викладена іноземною мовою.

При вирішенні справи суд виходить з наступного:

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілому від насильства у сім`ї.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Згідно з частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (пункти 1, 4, 6 частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від: 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61 19328св18), 9 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), 2 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23).

Відповідно до статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», на строк від одного до шести місяців.

Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (постанову Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22)).

Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про безрезультатність застосованих заходів впливу (постанова Верховного Суду від 1 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.

Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатна вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії стосовно заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій. Отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованою.

Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Подібні висновки викладені Верховний Суд у постановах від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24) та від 18 березня 2026 року у справі № 569/15765/25 (провадження № 61-14285св25).

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заявник ОСОБА_1 не обґрунтував вчинення щодо нього дій, які можуть бути розцінені як домашнє насильство психологічного і фізичного характеру зі сторони заінтересованої особи та не надав до своєї заяви жодних документально підтверджених доказів вчинення такого насильства зі сторони ОСОБА_2 .

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Встановивши, що, у порушення вимог статті 81 ЦПК України, заявником ОСОБА_1 не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 відносно нього домашнього насильства, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо нього обмежувального припису, суд приходить до висновку про доцільність ухвалення рішення про відмову у задоволенні заяви.

В силу ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про обмеження припису, відносяться на рахунок держави.

Згідно із ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє виконання.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 259, 294, 350-1, 350-2, 350-5, 350-6 ЦПК України, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа: ОСОБА_2 – відмовити.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч. 2 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України. Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Заявник: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 .

Заінтересована особа: ОСОБА_2 , місце проживання (за наявною інформацією заявника): АДРЕСА_2 , під`їзд 4. РНОКПП: матеріали справи не містять.

Суддя М. М. Бебешко