Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №398/6440/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 398/6440/25

провадження № 22-ц/4809/1172/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),

судді – Дуковський О. Л., Письменний О. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Комерційний банк «Глобус»;

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 березня 2026 року ( ОСОБА_2 ).

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство «Комерційний банк «Глобус» (далі - АТ «КБ «Глобус», Банк) у жовтні 2025 року звернулось до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області із позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за договором про надання комплексу послуг банківського обслуговування в АТ «КБ «Глобус» від 12 травня 2021 року у розмірі 26 598,62 грн, у тому числі: 12 199,34 грн – прострочена заборгованість по кредиту; 14399,28 грн – прострочена заборгованість по процентам.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 12 травня 2021 року ОСОБА_1 (далі – Позичальник) подав до АТ «КБ «Глобус» Заяву-анкету на укладення Договору про надання комплексу послуг банківського обслуговування в АТ «КБ «Глобус» (далі - Кредитний договір), якою акцептовано публічну пропозицію Банку. У Заяві-анкеті відповідач зазначив власні персональні дані, погодив умови кредитування та графік платежів за споживчим кредитом.

Стверджує, що Банк свої зобов`язання за Кредитним договором виконав належним чином, надавши на умовах, визначених Кредитним договором, Позичальнику кредит у сумі 39 998,00 грн на строк кредитування 24 місяці. Однак відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, порушив умови Кредитного договору, у результаті чого станом на 01 липня 2025 року за ним рахується заборгованість у пред`явленому до стягнення розмірі.

Короткий зміст рішення суду

Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 березня 2026 року у задоволенні позову АТ «КБ «Глобус» відмовлено.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження виконання позивачем своїх зобов`язань, а саме надання Позичальнику у розпорядження кредитних коштів та неналежного виконання відповідачем умов договору, позивачем надано документ «рух коштів по рахунку НОМЕР_1 за період з 12 травня 2021 року до 01 липня 2025 року» та розрахунок заборгованості відповідача за Кредитним договором.

Суд, проаналізувавши вказані документи, дійшов висновку, що вони є неналежним доказом надання відповідачу кредитних коштів на виконання умов Кредитного договору та користування позивачем вказаними коштами. При цьому, судом зауважено, що ані документ про рух коштів по рахунку, ані розрахунок заборгованості не містять відомостей щодо суми наданого кредиту/кредитного ліміту; розміру процентної ставки. за якою проводилось нарахування заборгованості, та яким чином в розрахунку визначена сума залишку на рахунку. У вказаних документах відсутня інформація щодо операції з надходження кредитних коштів на рахунки клієнта та їх повернення, а також розподіл повернутих Позичальником коштів на погашення основної суми боргу, процентів, комісій та інших платежів за весь час користування кредитом. Розрахунок заборгованості, який складений самими позивачем, не відображає методику нарахування заборгованості та містить суперечливі відомості, з яких неможливо однозначно встановити суму нарахувань за тілом кредиту, відсотками, штрафами, пенями.

Крім того, судом враховано, що позивачем при зверненні до суду заявлено вимогу про стягнення з відповідача простроченої заборгованості по процентам у розмірі 14 399,28 грн. Натомість, згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, вказана сума нарахована як прострочена заборгованість по комісії за обслуговування кредиту.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 березня 2026 року скасувати та винести нове рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором у повному обсязі. Вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є безпідставним та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, судом були допущені грубі порушення норм матеріального та процесуального права.

На переконання скаржника, ним було надано до суду всі необхідні документи, що підтверджують право Банку на стягнення кредитної заборгованості з відповідача.

Зазначає, що висновки місцевого суду щодо ненадання позивачем доказів перерахування коштів на рахунок відповідача спростовуються умовами підписаної Позичальником Заяви-анкети щодо уповноваження Банку здійснити переказ споживчого кредиту як оплати товару за вказаними реквізитами. Наголошує, що Позичальнику рахунок у Банку не відкривався, а позивачем здійснено перерахування кредитних коштів продавцю товару ТОВ «Дієса» на рахунок, зазначений у відповідному розділі Заяви-анкети. Вказує, що зазначені обставини підтверджуються копією меморіального ордеру, копію якого скаржник просить долучити до матеріалів справи.

Наполягає, що виписка з рахунка особи та детальний розрахунок є належними доказами у справі.

Звертає увагу, що відповідачем не спростовано факт отримання кредитних коштів та не надано доказів відсутності зобов`язань перед Банком.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 04 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до ухвали апеляційного суду від 21 травня 2026 року закінчено підготовчі дії; постановлено розгляд справи за апеляційною скаргою здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до наказу в. о. голови Кропивницького апеляційного суду у період з 25 травня 2026 року до 19 червня 2026 року (включно) головуючий суддя у даній справі Дьомич Л. М. перебувала у відпустці.

На підставі відповідних наказів голови Кропивницького апеляційного суду у період з 08 червня 2026 року до 03 липня 2026 року (включно) у відпустціперебувавчлен колегії з розгляду вказаної справи суддя Письменний О. А., а у період з 29 червня 2026 року по 04 серпня 2026 року (включно) - член колегії з розгляду вказаної справи суддя Дуковський О.Л.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 496/1332/18 (провадження № 61-559св21) зазначив, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За правилами ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, з урахуванням того, що розгляд даної справи здійснювався у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступного.

Обставини, встановлені судами

12 травня 2021 року ОСОБА_1 (Позичальник) підписав Заяву-анкету № 41044229 на укладення Договору про надання комплексу послуг банківського обслуговування в АТ «КБ «Глобус» (далі - Кредитний договір, а.с. 18-19), якою акцептував публічну пропозицію Банку та просив надати споживчий кредит на наступних умовах: сума кредиту 39 998,00 грн, строк кредитування - 24 місяці, з 12 травня 2021 року до 11 травня 2023 року; пільговий період -9 місяців, з 12 травня 2021 року до 12 лютого 2022 року; комісія за сервіс смс-інформування - 499,00 грн; розмір процентної ставки - 0.00001 % річних, (фіксована); комісія за управління кредитом після пільгового періоду - 3,0%; схема повернення кредиту – ануїтентна (рівними платежами); дата видачі кредиту – 12 травня 2021 року; сума кредиту за договором – 39998,00 грн; чиста сума кредиту – 39499,00 грн; загальні витрати за кредитом за весь строк – 18498,20 грн; загальна вартість кредиту – 57997,10 грн; реальна річна процентна ставка - 48,04%.

Сторонами Кредитного договору погоджено графік платежів за договором та визначено, що комісія за надання кредиту є разовою комісією й сплачується за рахунок коштів споживчого кредиту, її сума включена в основну суму споживчого кредиту.

У розділі «Відомості про Партнера» Зяви-Анкети Позичальник уповноважив Банк здійснити переказ суми споживчого кредиту, визначеної в цільовому призначенні як оплата товару за реквізитами партнера – ТОВ «Дієса»; загальна сума товару за рахунком – фактурою – 39499,00 грн.

Позичальником підписано також Паспорт споживчого кредиту, у якому визначено, зокрема, спосіб надання кредиту – у безготівковій формі, шляхом перерахування на поточний рахунок Продавця товарів та /або послуг (а.с. 20).

На підтвердження виконання Банком своїх зобов`язань за Кредитним договором та існування за Позичальником заборгованості у пред`явленій до стягнення сумі позивачем надано до суду розрахунок заборгованості та виписки про рух коштів по рахунку Позичальника (а.с. 34-46).

Також Банком до апеляційної скарги додано меморіальний ордер від 13 травня 2021 року № 27954 про перерахування Банком на рахунок ТОВ «Дієса» 35944,09 грн, призначення платежу: оплата згідно кредитного договору 41044229 від 12 травня 2021 року (а.с. 106).

08 серпня 2025 року Банком на адресу відповідача направлено повідомлення про наявність заборгованості за Кредитним договором, що містить вимогу про її сплату (а.с. 23-25).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону у повній мірі не відповідає.

Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Частиною 1ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст. 12 ЦПК України (постанова Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №61-28582ск18).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що надані позивачем до суду розрахунок заборгованості відповідача та банківські виписки про рух по рахунку з 12 травня 2021 року по 012 липня 2025 року є неналежними доказами на підтвердження надання Позичальнику кредитних коштів на виконання умов Кредитного договору та користування позивачем вказаними коштами.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вони спростовуються змістом Кредитного договору, у якому його сторонами погоджено перерахування кредитних коштів не на рахунок Позичальника, а на рахунок ТОВ «Дієса».

До того ж, апеляційним судом враховано, що за усталеною правовою позицією суду касаційної інстанції, викладеною, зокрема, у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц, від 02 жовтня 2024 року у справі № 761/24252/14-ц, від 04 грудня 2024 року у справі № 755/4205/14, від 12 грудня 2024 року у справі № 298/825/15, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

З наданих позивачем до суду першої інстанції банківських виписок про рух коштів вбачається, що Позичальником здійснювались платежі, спрямовані на погашення кредитної заборгованості.

Аналогічні дані щодо дат та сум погашення Позичальником заборгованості за Кредитним договором наведені у виконаному Банком розрахунку заборгованості.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості щодо тіла кредиту є чітким, зрозумілим та узгоджується з умовами Кредитного договору, а отже, висновок суду першої інстанції про те, що такий розрахунок не є належним та допустимим доказом, помилковий.

Отже, належними у справі доказами підтверджується факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за Кредитним договором. Тож Банк має право вимагати від відповідача повернення фактично отриманої та неповернутої суми кредитних коштів.

Вирішуючи спір у частині розміру заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, апеляційний суд виходить із наступного.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц, «Встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов`язань, суди попередніх інстанцій не врахували, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.».

У контексті викладеного, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, суд апеляційної інстанції вважає, що надана позивачем до суду апеляційної інстанції копія меморіального ордеру від 13 травня 2021 року № 27954 про перерахування Банком на виконання Кредитного договору коштів на рахунок ТОВ «Дієса» за своєю правовою природою, зважаючи на наявність у матеріалах справи інших належних та допустимих доказів, не є новим доказом, а лише додатково підтверджує обґрунтованість позовних вимог, а тому приймає такий доказ до уваги. При цьому, колегією суддів враховано, що відповідачу була надана можливість викласти у відзиві на апеляційну скаргу свої заперечення проти врахування зазначеного доказу апеляційним судом, однак, таким своїм правом відповідач не скористався.

Близька за змістом правова позиція щодо прийняття апеляційним судом нових доказів викладена у постанові від 24 вересня 2025 року у справі № 266/4900/21.

Досліджуючи наданий Банком меморіальний ордер від 13 травня 2021 року № 27954, апеляційним судом встановлено, що позивачем на виконання умов укладеного з відповідачем Кредитного договору перераховано на рахунок ТОВ «Дієса» 35944,09 грн з призначенням платежу: оплата згідно кредитного договору 41044229 від 12 травня 2021 року.

Отже, враховуючи умови Кредитного договору та фактичні обставини справи, у відповідача виникло зобов`язання з повернення Банку кредиту в сумі 36443,09 грн, а саме: 35944,09 грн перерахованих ТОВ «Дієса» + 499,00 грн комісії за надання кредиту, яка за умовами договору включається в основну суму споживчого кредиту.

Однак, як свідчать надані позивачем виписки про рух коштів та розрахунок заборгованості, Позичальник свої зобов`язання за Кредитним договором належним чином не виконав, повернувши отриманий кредит лише частково, а саме: 08 червня 2021 року в сумі 2406,55 грн, 12 липня 2021 року в сумі 2416,55 грн, 11 серпня 2021 року в сумі 2416,55 грн, 13 вересня 2021 року в сумі 4833,10 грн, 07 жовтня 2021 року в сумі 2416,55 грн, 13 листопада 2021 року в сумі 2416,55 грн, 13 грудня 2021 року в сумі 4833,10 грн, 11 січня 2022 року в сумі 2416,55 грн, 11 лютого 2022 року в сумі 416,55 грн, 14 лютого 2022 року в сумі 3216,61 грн, всього в розмірі 27788,66 грн.

Таким чином, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що сума неповернутих Позичальником кредитних коштів складає 8654,43 грн (36443,09 грн - 27788,66 грн).

Враховуючи викладене, вимоги позову у відповідній частині необхідно задовольнити частково, стягнувши з відповідача прострочену заборгованість по кредиту у сумі 8654,43 грн.

У частині вирішення вимоги про стягнення з відповідача простроченої заборгованості по процентам у сумі 14399,28 грн, місцевим судом правильно враховано, що згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості вказана сума нарахована як прострочена заборгованість по комісії за обслуговування кредиту.

Апеляційний суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до розрахунку Банку заборгованість відповідача за нарахованими процентами за Кредитним договором складає 0,00 грн, а заборгованість по комісії - 14399,28 грн. Водночас, вимога про стягнення з відповідача комісії за Кредитним договором позивачем не пред`являлась.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог Банку у цій частині.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати

Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову АТ «КБ «Глобус» було відмовлено, а тому питання відшкодування витрат позивача на правову допомогу у суді першої інстанції місцевим судом не вирішувалось.

Апеляційним судом з`ясовано, що належними у справі доказами підтверджується надання позивачу правової допомоги під час розгляду даної справи у суді першої інстанції адвокатом Рибитвою Олександром Анатолійовичем, а саме: договором про надання професійної правничої (правової) допомоги від 01 липня 2025 року № 010725, укладеним між Банком (Клієнт) та адвокатом Рибитвою Олександром Анатолійовичем (а.с. 28), актом № 41044229 прийому-передачі послуг за вказаним договором від 15 вересня 2025 року (а.с. 32), довіреністю від 01 липня 2025 року (а.с. 30), свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю від 27 листопада 1998 року № 1500/10 (а.с. 31) та платіжною інструкцією про оплату позивачем правничої допомоги у сумі 7500,00 грн (а.с. 33).

Так, зі змісту акту актом № 41044229 прийому-передачі послуг за договором № 010725 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 01 липня 2025 року вбачається, що адвокатом надані, а позивачем отримані послуги, пов`язані з представництвом інтересів Клієнта у суді за позовом Клієнта до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання комплексу послуг банківського обслуговування в АТ «КБ «Глобус» (Заява - анкета № 41044229) на загальну суму 7500,00 грн.

Дослідивши надані докази, оцінивши їх на предмет підтвердження понесення наведених витрат, апеляційний суд зважає на наступне.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Відповідно до висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених 910/906/18, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначена правова позиція є усталеною та такою, що послідовно підтримувалась судом касаційної інстанції, зокрема, у постановах Верховного Суду 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18, від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц, додатковій постанові Верховного суду від 13 березня 2024 року у cправі № 910/5724/23, додатковій постанові Верховного Суду від 24 грудня 2024 року у справі № 206/5280/21 тощо.

Надаючи оцінку рівня адвокатських витрат, понесених позивачем у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що сума витрат на правову допомогу у розмірі 7500,00 грн не є завищеною, тобто являється цілком співмірною з ринковими цінами та проведеною адвокатом роботою, а, отже, є обґрунтованою.

При цьому, апеляційним судом зважено на те, що відповідач про зменшення таких витрат не заявляв.

Водночас, відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, витрати позивача на правову допомогу у суді першої інстанції підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам (33%), а саме у сумі 2475,00 грн (7500,00 грн х 33%= 2475,00 грн).

У відповідності до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційним судом також здійснений відповідний перерахунок витрат позивача зі сплати судового збору.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Викладене, а також встановлені у даній справі фактичні обставини свідчать, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» задовольнити частково.

Заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» заборгованість за договором про надання комплексу послуг банківського обслуговування в АТ «КБ «Глобус» від 12 травня 2021 року у розмірі 8 654,43 грн.

У задоволенні решти вимог позову Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» судовий збір за подання позовної заяви в сумі 999,24 грн, витрати на правову допомогу у суді першої інстанції у розмірі 2475,00 грн, а також витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1498,86 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді О. Л. Дуковський

О. А. Письменний