Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №351/1767/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 351/1767/25

Провадження № 22-ц/4808/1227/26

Головуючий у 1 інстанції МАРТИНЮК В. І.

Суддя-доповідач Томин О. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Томин О. О.,

суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,

за участю секретаря Панасюк В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Петрички Олександра Євгеновича на рішення Снятинського районного суду від 08 травня 2026 року, ухвалене в складі судді Мартинюка В. І. у м. Снятині, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Снятинської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Петричка Олександр Євгенович, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Снятинської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову вказав, що 23 липня 2022 року між ним та відповідачкою зареєстровано шлюб, від якого народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З початку 2023 року між сторонами виникали суперечності у вирішенні питань сім`ї, розподілу сімейних обов`язків та виховання малолітньої доньки. Цього ж року відповідачка переїхала від сім`ї та почала проживати за іншою адресою. У зв`язку з тим, що сім`я остаточно розпалась, він звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу. Рішенням Снятинського районного суду від 10 вересня 2024 року шлюб розірвано, а дитину залишено проживати з батьком.

Зазначав, що фактично з 2023 року відповідачка проживає окремо від малолітньої доньки та самоусунулась від виконання батьківських обов`язків. Зі слів позивача, відповідачка перебуває за кордоном, з донькою не спілкується, не цікавиться її життям, про її фізичний і духовний розвиток не дбає, матеріальної підтримки не надає. На даний час дитина проживає разом із ним та перебуває на його повному утриманні.

Вказував, що всі питання щодо виховання та утримання малолітньої доньки вирішуються ним самостійно, без участі та підтримки з боку відповідачки, а наведені обставини є підставою для позбавлення її батьківських прав.

На підтвердження своїх доводів посилався на норми СК України, Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, постанову Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року та практику Верховного Суду.

Просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Снятинського районного суду від 08 травня 2026 року в задоволенні позову відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Покладено на орган опіки та піклування – Службу у справах дітей Снятинської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 свого батьківського обов`язку щодо неповнолітньої дитини.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петричка О. Є., подав апеляційну скаргу. Вважає таке рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Вказує, що суд першої інстанції не обґрунтував конкретних підстав відмови у задоволенні позову, а лише обмежився загальними висновками щодо відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог та посиланнями на практику Верховного Суду, норми Сімейного та Цивільного кодексів України без обґрунтування їх застосування у спірному випадку.

Зазначає, що у матеріалах справи наявний висновок органу опіки та піклування Снятинської міської ради «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , стосовно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », зі змісту якого вбачається, що виконувач обов`язків начальника служби у справах дітей спілкувалася з відповідачкою у телефонному режимі. ОСОБА_2 заявила, що не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав, оскільки перебуває за кордоном і не планує повертатися в Україну. Для підтвердження своєї думки та рішення їй було рекомендовано надіслати нотаріально посвідчену заяву.

Однак, посилаючись на відсутність документального підтвердження думки ОСОБА_2 щодо позбавлення її батьківських прав стосовно малолітньої доньки, орган опіки та піклування Снятинської міської ради не зміг надати повний, всебічний та об`єктивний висновок у справі.

Наголошує, що відсутність документального підтвердження позиції відповідачки щодо позбавлення її батьківських прав жодним чином не спростовує факту нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Більше того, ігнорування відповідачкою процесу позбавлення її батьківських прав є додатковим доказом того, що мати самоусунулась від виконання своїх обов`язків щодо виховання та піклування про дитину.

Посилається на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку.

Вказує, що суд першої інстанції, навівши обставини, за яких має місце ухилення батьків від виконання своїх обов`язків, не врахував, що відповідачка, перебуваючи за кордоном, не піклується про фізичний і духовний розвиток доньки, не забезпечує дитину необхідним харчуванням і лікуванням, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, тобто самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків.

Зазначає, що ОСОБА_2 свідомо обрала такі життєві умови, за яких вона відсутня у житті та вихованні доньки ОСОБА_4 , що свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов`язків. Відповідачка повинна була усвідомлювати, що не зможе піклуватися про фізичний і духовний розвиток своєї малолітньої доньки, а також враховувати, що з огляду на малий та вразливий вік ОСОБА_4 потребує постійного емоційного контакту, присутності та піклування матері, а не лише батька. Такі життєві умови були обрані відповідачкою фактично одразу після народження доньки.

Зазначає, що суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне серйозні правові наслідки як для батька або матері, так і для дитини.

Водночас наголошує, що позбавлення батьківських прав, хоча і є крайнім та жорстким заходом щодо одного з батьків, не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, позбавлену батьківських прав, права на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Крім того, статтею 168 СК України передбачено можливість матері або батька, позбавлених батьківських прав, звернутися до суду із заявою про надання права на побачення з дитиною. Вважає, що позивачем наведено всі докази свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками.

Враховуючи викладене, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи правом на подання відзиву не скористалися.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заяви (клопотання) учасників справи

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Снятинського районного суду від 08 травня 2026 року зазначеним вимогам відповідає.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 23 липня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наведене підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 25 жовтня 2022 року (а. с. 8).

Рішенням Снятинського районного суду від 10 вересня 2024 року позов представника ОСОБА_1 – адвоката Поляк М. В. задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 23 липня 2022 року Снятинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), актовий запис № 121, розірвано. Малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено проживати з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 9-11).

Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства / фактичного місця проживання особи від 03 листопада 2025 року, складеного Снятинською міською радою, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . До складу домогосподарства входять: ОСОБА_1 (заявник), ОСОБА_3 (дочка), ОСОБА_1 (батько, проходить військову службу у ЗСУ), ОСОБА_5 (мати) та ОСОБА_6 (баба). У ході обстеження встановлено, що ОСОБА_1 , 1999 року народження, дійсно проживає в цьому господарстві з дочкою ОСОБА_3 , 2022 року народження, яка знаходиться на утриманні та піклуванні батька. Мати ОСОБА_2 , 2005 року народження, зареєстрована в АДРЕСА_2 . На час складення вказаного акта, зі слів заявника, перебуває за кордоном, з дочкою не контактує, участі у її вихованні не бере, матеріальної допомоги не надає (а. с. 12-13).

Із довідки № 402 від 10 грудня 2025 року, виданої лікарем ЗП-СЛ ОСОБА_7 , встановлено, що ОСОБА_1 під час хвороби своєї доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звертався до лікаря ЗП-СЛ ОСОБА_7 , супроводжував доньку на медичні огляди, забезпечував необхідне лікування та догляд за дитиною. Мати дитини не відвідувала лікаря разом із дочкою та участі у медичних оглядах не брала (а. с. 19).

Згідно з характеристикою № 952 від 15 грудня 2025 року, виданою старостою Старостинського округу № 1 Снятинської міської ради, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживала в с. Джурів короткий термін з часу одруження з ОСОБА_1 і до розлучення, а до цього проживала разом із батьками в с. Рудники Заболотівської територіальної громади, де навчалася у школі. Зі слів ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та сусідів, після розлучення ОСОБА_2 не бере участі у піклуванні та вихованні дочки, більше року не контактувала з дитиною, не надавала їй ні матеріальної, ні моральної підтримки. Також у характеристиці зазначено, що місце перебування ОСОБА_2 невідоме, скарг та нарікань з боку жителів села на неї до виконавчого комітету Снятинської міської ради не надходило (а. с. 21).

Відповідно до характеристики № 953 від 15 грудня 2025 року, виданої старостою Старостинського округу № 1 Снятинської міської ради, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . За час проживання на території с. Джурів характеризується з позитивної сторони. За характером ввічливий, врівноважений, стриманий та доброзичливий, шанобливо ставиться до старших. Розлучений, має на утриманні дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з батьком. ОСОБА_1 є турботливим батьком. Шкідливих звичок не має, контактує з друзями гарної поведінки. Скарг та нарікань з боку сусідів, родичів і жителів села на ОСОБА_1 до виконавчого комітету Снятинської міської ради не надходило (а. с. 22).

Рішенням виконавчого комітету Снятинської міської ради від 19 лютого 2026 року № 54-02/2026 затверджено висновок органу опіки та піклування щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У висновку зазначено, що зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів встановлено, що після розірвання шлюбу за рішенням суду малолітню дочку залишено проживати з батьком. Матір вихованням дочки не займається, матеріально її не забезпечує та не бере участі у її житті. На сьогоднішній день усі питання щодо виховання та утримання малолітньої дочки вирішуються батьком самостійно, без участі та підтримки з боку матері. Крім того, для з`ясування думки ОСОБА_2 щодо позбавлення її батьківських прав Службою у справах дітей їй було направлено письмове повідомлення, яке повернулося у зв`язку з відсутністю адресата. 21 січня 2026 року виконувач обов`язків начальника Служби у справах дітей у телефонному режимі поспілкувалася з ОСОБА_2 , яка повідомила, що не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав, оскільки перебуває за кордоном і не планує повертатися в Україну. Для підтвердження своєї позиції ОСОБА_2 рекомендовано надіслати нотаріально посвідчену заяву із своєю думкою та рішенням. Враховуючи, що від ОСОБА_2 не надійшло документального підтвердження щодо з`ясування її думки стосовно позбавлення її батьківських прав щодо дитини, орган опіки та піклування Снятинської міської ради зазначив, що не може надати повний, всебічний та об`єктивний висновок у даній справі та вважає за доцільне залишити вирішення цього питання на розсуд суду (а. с. 38-41).

У матеріалах справи наявна подана через підсистему «Електронний суд» до суду першої інстанції заява ОСОБА_2 від 04 березня 2026 року, відповідно до якої вона ознайомлена з позовною заявою та додатками до неї, проти задоволення позовних вимог не заперечує, займатися вихованням доньки ОСОБА_3 не бажає і не має можливості. Також просила справу № 351/1767/25 розглядати без її участі (а. с. 42).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення відповідачки батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Судом не встановлено, що відповідачка остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Та обставина, що дитина проживає з батьком, не свідчить про те, що матір не бажає брати участь у її вихованні, тобто свідомо та умисно нехтує батьківськими обов`язками. Матеріальне забезпечення дитини батьком не може повною мірою свідчити про ухилення матері від виконання батьківських обов`язків. Враховуючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження винної поведінки матері та свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками щодо дочки, а також з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до відповідачки крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав, оскільки подані позивачем докази беззаперечно не підтверджують факт свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, що було б законною підставою для позбавлення її батьківських прав.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, провадження № 61-12305св18).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20).

Вказані обставини як у своїй сукупності, так і кожна окремо можуть розцінюватися як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми батьківськими обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (див. пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (див. рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Водночас у першу чергу мають бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже потім – права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21. Отже, судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність у вирішенні таких спорів зумовлена лише фактичними обставинами конкретної справи та наданими сторонами доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У цій справі орган опіки та піклування подав до суду письмовий висновок щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її малолітньої дочки, який був предметом дослідження та оцінки суду першої інстанції у сукупності з іншими доказами. Водночас зі змісту цього висновку вбачається, що орган опіки та піклування не сформував однозначної позиції щодо доцільності чи недоцільності позбавлення відповідачки батьківських прав. Навпаки, у ньому зазначено, що у зв`язку з ненадходженням від ОСОБА_2 документального підтвердження щодо з`ясування її думки стосовно позбавлення батьківських прав орган опіки та піклування не може надати повний, всебічний та об`єктивний висновок у справі та вважає за доцільне залишити вирішення цього питання на розсуд суду.

За таких обставин колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що поданий органом опіки та піклування висновок не є достатньо обґрунтованим, оскільки не містить переконливих даних із посиланням на докази, які б свідчили про винну поведінку відповідачки, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками щодо виховання дочки, а також не містить однозначного висновку щодо доцільності чи недоцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Крім того, у вищевказаному висновку містяться здебільшого посилання на пояснення позивача щодо самоусунення відповідачки від виконання покладених на неї батьківських обов`язків, а також на повідомлення відповідачки про відсутність заперечень щодо позбавлення її батьківських прав. Водночас висновок не містить обґрунтування доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав, відомостей про з`ясування органом опіки та піклування причин, з яких відповідачка не заперечувала проти задоволення позову, як і про вжиття ним заходів, спрямованих на покращення взаємовідносин матері з дитиною.

Посилання апелянта на повідомлення відповідачки про відсутність заперечень щодо позбавлення її батьківських прав, а також наявність у матеріалах справи поданої нею до суду першої інстанції відповідної заяви не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Незалежно від позиції відповідачки суд зобов`язаний перевірити наявність законних підстав для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заява ОСОБА_2 про відсутність заперечень проти позбавлення її батьківських прав та її згода на це не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Схожі правові висновки наведено у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23). Зокрема, суд вказав, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Тому заяви відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову. У цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині 3 статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.

Суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для його задоволення (див. постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19 (провадження № 61-2251св22), від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22 (провадження № 61-11993св23)).

Під час розгляду справи судами не встановлено, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності саме винної поведінки ОСОБА_2 та її свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків. Зокрема, судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідачка остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо малолітньої дочки, а також про те, що позбавлення її батьківських прав відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Твердження апелянта про те, що перебування відповідачки за кордоном свідчить про свідоме обрання нею таких життєвих умов, за яких вона усунулася від участі у житті та вихованні дочки, колегія суддів відхиляє. В умовах воєнного стану сам по собі факт перебування матері за межами України не може свідчити про її винну поведінку чи свідоме нехтування батьківськими обов`язками та бути достатньою підставою для позбавлення батьківських прав. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили, що саме ця обставина підтверджує свідоме ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про те, що позбавлення батьківських прав не має невідворотного характеру у зв`язку з передбаченою законом можливістю їх поновлення та надання права на побачення з дитиною. Існування таких правових механізмів не змінює правової природи позбавлення батьківських прав як крайнього заходу сімейно-правової відповідальності та не звільняє позивача від обов`язку довести наявність підстав для його застосування.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (див. постанову Верховного Суду від 27 травня 2026 року у справі № 145/618/25, провадження № 61-1349св26).

Європейським судом з прав людини у змісті пункту 49 рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» визначено, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Сімейні відносини мають складний характер, а сім`я може переживати як найкращі, так і найгірші часи. Суду доволі складно дійти висновку про те, що сімейні стосунки неможливо відновити, тому позбавляти батьків такого шансу слід лише у випадку, якщо їхня поведінка становить реальну загрозу для благополуччя дитини. Самої лише бездіяльності матері недостатньо для висновку про наявність виняткових обставин, які є підставою для позбавлення її батьківських прав. З огляду на необхідність забезпечення найкращих інтересів дитини за обставинами цієї справи позбавлення відповідачки батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2026 року у справі № 755/11992/24 (провадження № 61-2798св26).

У постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23 (провадження № 61-9650св24) Верховний Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за обставинами цієї справи відсутні достатні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та, як наслідок, позбавлення малолітньої дочки права на материнську турботу. Необхідність забезпечення опіки та турботи з боку матері є важливою умовою повноцінного і гармонійного розвитку дитини.

При цьому апеляційний суд бере до уваги правові позиції Європейського суду з прав людини, згідно з якими право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).

Водночас апеляційний суд звертає увагу на те, що за наявності рішення суду, яке набрало законної сили, про відмову у позбавленні батьківських прав з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на відповідача, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду інакшим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Саме другий з батьків дитини (відповідач), під час розгляду повторно поданого до нього позову про позбавлення батьківських прав, має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками (див. постанову Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, провадження № 61-7010св22).

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності рішення суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції на підставі належно оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дочки ОСОБА_3 та покладення на орган опіки та піклування – Службу у справах дітей Снятинської міської ради контролю за виконанням відповідачкою свого батьківського обов`язку щодо дитини.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Петрички Олександра Євгеновича залишити без задоволення.

Рішення Снятинського районного суду від 08 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О. О. Томин

Судді: І. В. Бойчук

О. В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 07 серпня 2026 року.