Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №344/16664/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/16664/25

Провадження № 22-ц/4808/1157/26

Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л. В.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.

розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ТОВ «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 27 квітня 2026 року під головуванням судді Мелещенко Л.В. у м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ТОВ «Факторинг Партнерс»» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з нього боргу за кредитним договором в розмірі 16 108 грн, 2 422,40 грн - судового збору та 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 12.04.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3983347 від 12.04.2021 року у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідач, ознайомившись із умовами кредитування на офіційному сайті кредитора, підписав кредитний договір електронним підписом, який створено за допомогою одноразового персонального ідентифікатора.

Після укладення кредитного договору, ТОВ «Авентус Україна» перерахувало ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 5 100 грн. Отже, первісний кредитор свої зобов`язання виконав в повному обсязі.

Згодом між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»» 30.11.2021 укладено договір факторингу №30112021, за результатами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 3983347 від 12.04.2021р. перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»».

Між ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»» та ТОВ «Факторинг Партнерс» 23.05.2024 укладено договір факторингу №23/05/24 згідно якого право грошової вимоги за кредитним договором № 3983347 від 12.04.2021р. перейшло до ТОВ «Факторинг Партнерс».

Відповідно до реєстру боржників від 23.05.2024, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 3983347 від 12.04.2021р. в розмірі 16 108 грн, який знаходиться у списку під номером 2464.

Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконував і у нього утворилася заборгованість за кредитом. Зазначає, що загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 16 108 грн, з яких 5 100 грн сума заборгованості за тілом кредиту, 11 008 грн сума заборгованості за нарахованими процентами. Оскільки відповідач у добровільному порядку заборгованість за вищевказаним договором не сплатив, тому позивач просив позов задовольнити, стягнути з відповідача 16 108 грн заборгованості, а також оплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2026 року позов ТОВ «Факторинг Партнерс»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс»» заборгованість за кредитним договором № 3983347 від 12.04.2021 в розмірі 16 108 грн витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн, та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн.

Не погоджуючись з рішенням першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Зазначає, що не здійснював жодних платежів, не визнавав борг, та не продовжував договір. Вважає, що позивач не надав жодних доказів з приводу платежів та не довів строк кредитування.

Також апелянт вказує на те, що суд неправильно застосував норми щодо строку позовної давності та неповно дослідив обставини справи.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

12.06.2026 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ТОВ «Факторинг Партнерс», в якому позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін.

За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга представника ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 27 квітня 2026 року розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

ТОВ «Факторинг Партнерс» подало до суду клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, але не надало доказів та не навело достатніх мотивів на підтвердження необхідності виклику сторін в судове засідання. Колегія суддів враховує, що всі сторони виклали свою позицію по суті спору в письмовому вигляді.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, ураховуючи таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 12.04.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3983347 від 12.04.2021 року у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором А600711.

Сума кредиту складає 5 100 грн, тип кредитування: кредитна лінія, строк дії кредитної лінії 30 днів. Тип процентної ставки фіксований. Відповідно до п.1.5.1 кредитного договору № 3983347 від 12.04.2021, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за зниженою процентною ставкою в розмірі 532,13 процентів річних, що становить 1,42 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним. Відповідно до п.1.5 договору № 3983347 від 12.04.2021 року, вперіод пролонгації застосовується стандартна процентна ставка, яка становить 693,50 процентів річних, що дорівнює 1,90 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним.

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Авентус Україна» надало ОСОБА_1 у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 5100 грн строком на 30 днів зі сплатою 520,13 % річних від суми кредиту за весь час користування кредитом, починаючи з першого дня надання суми кредиту позичальнику та до закінчення строку на який видавався кредит.

Уклавши цей договір, позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на Сайті кредитодавця: creditplus.ua.

ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання перед відповідачем за договором про надання споживчого кредиту виконало та надало відповідачу кредит в сумі 5 100,00 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачка НОМЕР_1 , що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції №18729-1327-172263046 від 12.04.2021 року.

Номер рахунку, на який перераховані кошти, відповідає номеру рахунку, зазначеному у п.2.1 договору про надання споживчого кредиту №3983347.

Отже, кредитні кошти відповідачу у спосіб обумовлений умовами кредитного договору на банківську картку, вказану відповідачем особисто в договорі про надання споживчого кредиту, що відповідає вимогам чинного законодавства.

ОСОБА_1 не надано доказів на спростування перерахування 12.04.2021 року на його платіжну картку № НОМЕР_1 грошових коштів у розмірі 51 00,00 грн, в той же час докази виконання ТОВ «Авентус Україна» своїх зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту №3983347 щодо підтвердження перерахування коштів на користь відповідача наявні в матеріалах справи, тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, щодо неотримання ним кредитних коштів.

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Колегія суддів вважає, що спірний договір між сторонами укладено в електронному вигляді з використанням електронного підпису, що відповідає вимогам статті 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію». При укладенні цього договору його сторони досягли повної згоди щодо всіх його істотних умов і у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, існують права та обов`язки, які виникають із кредитного договору.

Колегія суддів перевірила та відхилила доводи апелянта щодо того, що позивач не набув права вимагати сплати кредитних коштів за кредитним договором, виходячи з такого.

Між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»» 30.11.2021 був укладений договір факторингу №30112021 згідно якого право грошової вимоги за кредитним договором № 3983347 від 12.04.2021р. перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»».

Згодом, 23.05.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладений договір факторингу №23/05/24 за яким право грошової вимоги за кредитним договором № 3983347 від 12.04.2021р. перейшло до ТОВ «Факторинг Партнерс».

Відповідно до реєстру боржників від 23.05.2024, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 3983347 від 12.04.2021р. в розмірі 16 108 грн, який знаходиться у списку під номером 2464.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Частиною 1 ст. 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ч. 2 ст. 1078 ЦК України майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за договором факторингу.

ОСОБА_1 не надав до суду доказів погашення заборгованості та (або) необґрунтованості (неправильності) розрахунку заборгованості, не встановлено таких і судом.

Не заслуговує на увагу доводи відповідача на ту обставину, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався та скасований з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 4 вересня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключений.

Таким чином, впродовж строку дії воєнного стану позовна давність була продовжена від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року включно, а 30 січня 2024 року її перебіг зупинився до 3 вересня 2025 року включно.

Отже, строк звернення до суду спочатку було продовжений (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився на строк дії воєнного стану до 3 вересня 2025 року включно.

З огляду на встановлені у цій справі обставини щодо початку перебігу позовної давності, а також з урахуванням продовження та зупинення перебігу такого строку на період дії карантину та воєнного стану, строк звернення до суду з цим позовом не сплив.

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 27 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 07 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин