Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №346/1806/15-ц — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/1806/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/1162/26

Провадження № 22-ц/4808/1161/26

Головуючий у 1 інстанції П`ятковський В. І.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О. В.,

суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.,

з участю секретаря Панасюк В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 22 травня 2015 року та додаткове рішення від 25 червня 2015 року, у складі судді П`ятковського В. І., у справі за позовом ОСОБА_2 до Молодятинської сільської ради Коломийського району, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

в с т а н о в и в :

У квітні 2015 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Молодятинської сільської ради Коломийського району про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

В обґрунтування позову зазначено, що матері позивачки ОСОБА_3 на праві особистої власності належав будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті матері, ніхто із спадкоємців не прийняв спадщини та не оформив право власності на будинок.

Позичка вказувала, що вона періодично проживає у будинку матері, а фактично – добросовісно та відкрито володіє всією садибою з травня 2001 року.

Просила суд, визнати за ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на житловий будинок та належні до нього господарські будівлі та споруди, розташовані за адресою АДРЕСА_1 , який належав на праві власності ОСОБА_3 , як померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 22 травня 2015 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на житловий будинок по АДРЕСА_1 , який належав на праві власності ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Додатковим рішенням Коломийського міськрайонного суду від 25 червня 2015 року визнано за ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на господарські споруди належні до житлового будинку по АДРЕСА_1 , а саме: літню кухню, дві стодоли, підвал, два сараї, вбиральню, криницю, ворота та дві шопи, що належали на праві власності ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Зазначає, що ОСОБА_1 не був учасником справи та не повідомлявся про розгляд справи, однак вважає, що суд ухвалив рішення, яке впливає на його права та обов`язки як спадкоємця ОСОБА_3 .

Вважає рішення суду незаконним, оскільки обставини встановлені судом першої інстанції не відповідають дійсності та в повній мірі не досліджені судом.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 є сином ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 мати апелянта ОСОБА_3 померла. На випадок своєї смерті залишила заповіт, посвідчений у виконкомі Молодятинської сільської ради за №25 від 02.07.1987 року, який не змінювався та не скасовувався. Відповідно до заповіту, ОСОБА_3 все своє майно та належні права заповіла своєму синові ОСОБА_1 .

Апелянт вказує, що з метою оформлення своїх спадкових прав після смерті матері, він звернувся до нотаріуса у встановлений законом строк, як спадкоємець першої черги за законом та за заповітом. З такою ж заявою, як спадкоємиця першої черги за законом, до нотаріуса звернулася ОСОБА_2 .

Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №85215056 після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрито спадкову справу №1232563.

Зазначає, що після смерті матері апелянт з позивачкою ОСОБА_2 спільно користувалися спірним будинком та доглядали за ним.

Вважає, що позивачка діяла недобросовісно, тому в неї відсутні будь-які законні підстави на володіння житловим будинком, який належав покійній матері ОСОБА_3 , а також на визнання за нею права власності за набувальною давністю на вказаний житловий будинок.

Доводи позовної заяви про те, що позивачка тривалий час безперервно відкрито та добросовісно володіла належним ОСОБА_3 житловим будинком, усі обов`язки з утримання спірного майна були покладені на неї не заслуговують на увагу та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Оскільки, апелянт та позивачка користувалися будинком, а також за життя мати сторін заповіла все своє майно синові ОСОБА_1 , про що було відомо позивачці. ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом, прийняв спадщину та не відмовився від своїх спадкових прав.

Просить рішення суду та додаткове рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.

ОСОБА_2 та Молодятинська сільська рада правом на подачу відзиву не скористалися.

У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 адвокат Гринів Я. В. підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_2 та Молодятинська сільська рада у судове засідання не з`явилися про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачка понад десять років відкрито, добросовісно та безперервно володіє всією садибою, що було очевидним для оточуючих, у тому числі для відповідача. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачкою права власності на житловий будинок за набувальною давністю.

З такими висновками суду колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно з рішенням виконавчого комітету Коломийської районної ради № 132 від 10 червня 1987 року жилий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 належав матері позивачки – ОСОБА_3 , про що свідчить Свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок від 03 серпня 1987 року, зареєстроване за № 159.

ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивачки ОСОБА_3 померла, про що в книзі реєстрації актів про смерть 28 травня 2001 року зроблено відповідний запис за № 11.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

У цій справі позивачка вказувала, що з часу смерті матері у 2001 році вона відкрито та безперервно володіє будинком, утримує його в належному стані, вчасно сплачує комунальні платежі та проводить поточні ремонти. Просила визнати за нею право власності на будинок та господарські споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Відповідно до статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У статті 50 ЦПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див., зокрема, висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18, пункт 41) та багатьох інших).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані в постановах від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року в справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року в справі № 635/4741/17(провадження №14-46цс20, пункт 33.2). Отже,належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинно відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21(провадження № 14-102цс22)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17(провадження № 61-43201св18)).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19).

Верховний Суд вже неодноразово у своїх постановах висловлювався щодо належного визначення відповідача у спорах про визнання права власності за набувальною давністю (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2018 року в справі № 201/12550/16-ц, від 09 липня 2021 року в справі № 920/999/16, від 29 вересня 2021 року в справі № 212/6614/19, від 29 вересня 2023 року в справі № 1522/9367/12, від 24 липня 2024 року в справі № 554/6572/16-ц, від 12 лютого 2025 року в справі № 626/2235/20).

За загальним правилом відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. Така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження.

У разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був встановлений або не був і не міг бути відомим володільцю, а також у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, то відповідачем може бути орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Отже, належними відповідачами у справах про визнання права власності у порядку набувальної давності є власник, його правонаступник (спадкоємці), а за їх відсутності - відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з метою оформлення прав на спадщину за законом після смерті матері позивачка ОСОБА_2 22.06.2001 звернулася до державного нотаріуса Першої Коломийської державної нотаріальної контори Івано-Франківської області із заявою про прийняття спадщини, видачу свідоцтва про право на спадщину, а саме на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В цій заяві вказано, що крім позивачки, спадкоємцем є ОСОБА_1 .

Крім того, 02.11.2001 року до державного нотаріуса вказаної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , а саме щодо житлового будинку та земельної ділянки за вказаною адресою звернувся також ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не перевірив та не надав належної оцінки доводам позивачки про те, що ніхто із спадкоємців померлої ОСОБА_3 не прийняв спадщини та дійшов передчасного висновку, що позивачкою доведено факт добросовісності володіння нею житловим будинком та належними до нього господарськими будівлями та спорудами.

Так, у заяві ОСОБА_2 від 22.06.2001 про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті спадкодавиці ОСОБА_3 позивачка вказувала, що, крім неї, спадкоємцем є також ОСОБА_1 .

Колегія суддів зауважує, що оскільки позивачці було відомо, що власником спірного житлового будинку та господарських споруд була її матір ОСОБА_3 , і це нерухоме майно входило до складу спадщини, то їй слід було реалізувати своє право на спадкування майна за законом після смерті матері, а не в спосіб визнання права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність визначених статтею 344 ЦК України правових підстав для задоволення позову, оскільки власником спірного будинковолодіння була матір позивачки, а позивачка ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги за законом та звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини при цьому зазначила у тому числі спадкоємцем і ОСОБА_1 .

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що позивачка не визначила у позові одного з відповідачів ОСОБА_1 , який фактично є спадкоємцем і прийняв спадщину, хоча його участь у справі є необхідною для повного та об`єктивного вирішення спору.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача чи не до всіх належних відповідачів є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, апеляційну скаргу належить задовольнити, рішення суду та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 .

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 22 травня 2015 року та додаткове рішення від 25 червня 2015 року скасувати та постановити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Молодятинської сільської ради Коломийського району, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 07 серпня 2026 року.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: І. В. Бойчук

О. О. Томин