Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №341/575/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 341/575/26

Провадження № 22-ц/4808/1541/26

Головуючий у 1 інстанції ГАПОЛЯК Т. В.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є.,

секретаря Кузів А.В.,

з участю: ОСОБА_1 та його представника,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Денеги Давида Михайловича на ухвалу Галицького районного суду, постановлену головуючим суддею Гаполяком Т.В. 18 червня 2026 року у справі за заявою представника ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном та за зустрічним ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя внаслідок істотного збільшення його вартості та поділ майна,

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном.

У червні 2026 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя внаслідок істотного збільшення його вартості та поділ майна.

Також представник ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову, в якій просила суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , заборони ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, спрямовані на погіршення стану зазначеного житлового будинку та господарських споруд, в тому числі відключення від наявних у ньому комунікацій, зобов`язання ОСОБА_3 вжити заходів щодо відновлення електропостачання будинку, господарських будівель та споруд шляхом подання відповідного звернення до енергопостачальної компанії.

Ухвалою Галицького районного суду від 18 червня 2026 року заяву представника ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_1 , а саме на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись із даною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає оскаржену ухвалу постановленою з істотним порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до незаконного та непропорційного втручання у право власності.

Скаржник зазначив, що єдиною підставою для забезпечення позову заявниця зазначила нібито вчинення відповідачем дій, спрямованих на відключення спірного будинку від водопостачання та інших комунікацій, що, на її думку, може призвести до зменшення вартості майна та його непридатності для проживання.

Вважає висновок суду про накладення арешту на спірний житловий будинок нелогічним, оскільки арешт майна полягає виключно в обмеженні права власника розпоряджатися майном і не встановлює жодних обмежень щодо його фактичного користування. Відтак накладення арешту жодним чином не перешкоджає власнику відключати комунікації чи іншим способом впливати на фізичний стан будинку.

Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази існування реальної загрози відчуження спірного майна. Заявниця не стверджувала про намір відповідача продати, подарувати чи іншим чином відчужити будинок, а доказів вчинення таких дій суду не надала.

Зауважує, що відповідач звернувся до суду з негаторним позовом про виселення позивачки з метою захисту свого права власності та повернення можливості проживати у належному йому будинку. Відповідно до відомостей Реєстру територіальної громади він зареєстрований у цьому будинку з 14 листопада 2005 року, який є його єдиним житлом, а через конфлікт був змушений тимчасово винаймати інше житло.

Також апелянт вважає зустрічний позов очевидно безпідставним. Позовні вимоги ґрунтуються на твердженні про проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1 жовтня 2013 року, хоча на момент придбання будинку 29 січня 2014 року позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі з іншою особою.

Посилання позивачки на проведення ремонтних робіт та облаштування комунікацій як на підставу виникнення права спільної сумісної власності також вважає необґрунтованими. Проведення комунікацій у вже збудований будинок саме по собі не породжує права спільної сумісної власності на нього.

За таких обставин апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції про накладення арешту на спірне майно є необґрунтованою та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. Також просить вирішити питання розподілу судових витрат, стягнувши їх на користь ОСОБА_1

ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.

ОСОБА_2 , будучи належним чином і завчасно повідомленою про розгляд справи, в судове засідання не з`явилася. Враховуючи належне повідомлення сторони, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод розглядові справи в зв`язку із її неявкою не вбачає.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити. ОСОБА_1 крім того зазначив, що арешт спірного будинку не порушує його прав та законних інтересів. Однак, вказав, що обраний судом спосіб забезпечення позову принижує його честь та гідність в очах жителів м. Бурштин.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення скаржника та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги з огляду на таке.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову в даній справі, суд першої інстанції прийшов до висновку, що співмірним із заявленими позивачем вимогами є спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно ОСОБА_1 – житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (частина друга статті 149 ЦПК України).

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема, заборона вчиняти певні дії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом неодноразово, зокрема в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що «жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. […] Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні».

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору за заявленими зустрічними позовними вимогами є, зокрема, вимоги про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя внаслідок істотного збільшення його вартості та поділ майна.

Отже, спір у даній справі безпосередньо стосується права власності на нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Власником вказаного майна є ОСОБА_1 .

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявниці щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову у цій справі, зокрема, шляхом накладення арешту на зазначене вище мано.

Вказаний захід забезпечення позову є достатнім і співмірним заходом забезпечення позову, виходячи із характеру пред`явлених позивачем вимог, правовою природою відносин, що виникли між сторонами, та спрямований на попередження недобросовісної поведінки ОСОБА_1 під час розгляду та вирішення юридичного спору, недопущення з його боку дій, що можуть ускладнити у майбутньому виконання ймовірного судового рішення.

Колегія судів вважає, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_1 , не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним майном, а лише тимчасово обмежить право відповідача за зустрічним позовом реалізувати вказане майно третім особам.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленої ухвали.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то апеляційний суд не здійснює перерозподіл судових витрат у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Денеги Давида Михайловича залишити без задоволення, а ухвалу Галицького районного суду від 18 червня 2026 року – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Луганська

Є.Є. Мальцева

Повне судове рішення складено 07 серпня 2026 року.