Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №348/236/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 348/236/26

Провадження № 22-ц/4808/1300/26

Головуючий у 1 інстанції Матолич В. В.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Луганської В.М., Максюти І.О.,

секретар Кузів А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2026 року, ухвалене судом у складі головуючого судді Матолич В. В. у м. Надвірна, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

у с т а н о в и в:

02 лютого 2026 року ОСОБА_2 пред`явила позов до ОСОБА_1 , відповідно до якого просила суд розірвати її шлюб із відповідачем. Позов мотивувала тим, що шлюб між ними зареєстрований 27.04.2021 року у виконавчому комітеті Делятинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області. Від даного шлюбу у них є двоє спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з позивачем. Подружні відносини між сторонами припинилися. Примирення між сторонами неможливе, оскільки відповідач систематично вчиняє домашнє насильство щодо позивача.

Просила розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 27.04.2021 у виконавчому комітеті Делятинської селищної ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, актовий запис № 9.

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 30 квітня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задовольнив.

Розірвав шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 27.04.2021 у виконавчому комітеті Делятинської селищної ради Надвінянського району Івано-Франківської області, актовий запис № 9.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1331, 20 грн.

Не погоджуючись із таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що він заперечує проти розірвання шлюбу та бажає, щоб неповнолітні діти росли та виховувались в повноцінній сім`ї, як матір`ю так і батьком. Зазначає, що він утримує сім`ю, своїм неповнолітнім дітям приділяв значну увагу, постійно купляв для своєї сім`ї одяг, продукти харчування та різні солодощі, жодних сварок і безпідставних скандалів з відповідачкою він не вчиняв, будь-яких зловживань спиртними напоями не здійснював. Вказує, що постійно працює на роботі, оздобив житловий будинок для своєї сім`ї та витратив чималу грошову суму, щоб сім`я проживала у житловому будинку.

Крім того вказує, що суд не надав строк на примирення.

Просить скасувати оскаржене рішення.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони до апеляційного суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник відповідача надав заяву про розгляд справи без його участі.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд встановив, що шлюб між сторонами зареєстровано 27.04.2021 року у виконавчому комітеті Делятинської селищної ради Надвінянського району Івано-Франківської області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 27.04.2021.

У сторін є спільні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 22.08.2023 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .

30.04.2026 сторона позивача подала докази. Так, відповідно до листа від 27.04.2026 №79901-2026, встановлено, що позивач двічі зверталася у Надвірнянський РВП ГУ НП в Івано-Франківській області щодо випадків домашнього насильства. Згідно з довідкою від 19.08.2023 було встановлено, що 14.08.2023 приблизно о 20.00-22.00 годині між позивачем та відповідачем виник конфлікт у ході якого відповідач, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, кілька разів ударив позивача по обличчю. Позивач намагаючись захиститися також вдарила відповідача у відповідь. 15.08.2023 як позивач, так і відповідач звернулися у відділення поліції із заявами, у яких зазначили, що конфлікт вичерпано, відмовилися від проходження судово-медичної експертизи. Згідно з рапортом щодо повідомлення на лінію 102 25.01.2026 о 01.27 позивач повідомила, що відповідач перебуває у стані алкогольного сп`яніння, погрожує спалити будинок та б`є позивача. Коли працівники поліції приїхали на місце події позивач повідомила, що конфлікт вичерпано, що підтвердила письмовою заявою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того що позивач наполягала на розірванні шлюбу, зазначила, що подальше спільне проживання з відповідачем та підтримання сімейних стосунків неможливе та суперечить її інтересам, таким чином, якщо хоча б один із подружжя не бажає перебувати у шлюбі, такий шлюб необхідно розірвати.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частинами 3, 4 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

За змістом ч. 3 ст. 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

У позовній заяві позивач зазначила, що підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що останні три роки чоловік почав зловживати алкогольними напоями, вчиняє вдома безпідставні сварки та скандали, висловлюється в присутності малолітніх дітей нецензурними словами і застосовує фізичну силу. Вказувала, що неодноразово зверталася в поліцію із заявами про вжиття відносно нього заходів передбачених законом. Тому подальше спільне життя і збереження шлюбу стало суперечити її інтересам та інтересам малолітніх дітей, які через таку поведінку відповідача живуть постійно у тривозі і стресі. Тому спільне проживання з відповідачем ОСОБА_1 для неї являється неможливим у зв`язку з чим вирішила шлюб розірвати.

Встановивши, що позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить її інтересам а також враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, суд дійшов правильного висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він заперечує проти розірвання шлюбу, бажає зберегти сім`ю, піклується про дітей та матеріально утримує родину, не спростовують висновків суду першої інстанції. Сама по собі відсутність згоди відповідача на розірвання шлюбу не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки примусове збереження шлюбних відносин є порушенням права позивачки на свободу та особисту недоторканність, закріплених Конституцією України та Сімейним кодексом України.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Також відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що судом першої інстанції сторонам не було надано строк для примирення.

Щодо вказаних доводів, як установлено з матеріалів справи, колегія суддів зазначає, що вільна згода позивачки на перебування в шлюбі відсутня. У суді першої інстанції сторона позивача наполягала на задоволенні позову про розірвання шлюбу, заперечуючи можливість примирення сторін.

Згідно зі статтею 111СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком.

Встановлено, що подальше сімейне життя чоловіка і дружини та збереження сім`ї виявляється неможливим, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивачки, яку неможливо примусити перебувати у шлюбі поза її волею.

Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 369/7035/18, провадження № 61-1658св20.

Відповідач не надав до суду апеляційної інстанції доказів про те, що наразі позивачка змінила свою думку та не бажає розірвання шлюбу, чи що сталося примирення сторін, або він приймає заходи, направлені на збереження шлюбу. Відповідач до апеляційного суду не явився, додаткових пояснень не надав.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскарженого рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржене рішення суду - без змін.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не допустив порушення норм процесуального права при розгляді даної справи, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, а відтак відсутні підстави для застосування положень частини 3 статті 376 ЦПК України, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Доказів, які б свідчили про фактичне збереження шлюбних відносин та неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу відповідачем суду не надано.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2026 року залишити без змін

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повне судове рішення складено 06 серпня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.М. Луганська

І.О. Максюта