Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №211/14686/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7254/26 Справа № 211/14686/25 Суддя у 1-й інстанції - Гринь Н.Г. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 211/14686/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Остапенко В.О.

суддів - Акуленка В.В., Бондар Я.М.,

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2026 року, яке ухвалено суддею Гринем Н.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складення повного тексту рішення відсутні,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 27 грудня 2022 року між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» було укладено Договір про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» №537401.

Внаслідок не належного виконання зобов`язань за кредитним договором у відповідача виникла заборгованість у сумі 22 300 грн.

01 лютого 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено Договір факторингу № 01022024, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Селфі Кредит», включно і довідповідача за кредитним договором № 537401 від 27 грудня 2022 року.

На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з відповідачки на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за у розмірі 22 300 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про задоволення позовних вимог позивача.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у позовній заяві позивач чітко прописав, які саме електронні докази у вигляді письмових копій були долучені до позовної заяви. Також всі додатки до позовної заяви були належно засвідчені підписом, датою такого засвідчення та печаткою. Тому надана копія кредитного договору відповідає вимогам цивільно-процесуального законодавства та надана в належній якості.

Крім того, в матеріалах справи наявна довідка про ідентифікацію клієнта, яка підтверджує, що клієнт ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з яким укладено договір № 537401 від 27 грудня 2022 року, отримала одноразовий ідентифікатор В879 та вказано номер телефону, на який відправлено ідентифікатор. Крім того, у Довідці про ідентифікацію передбачено персональні дані відповідачки, зокрема РНОКПП, що дає можливість його ідентифікувати. За вказаними у Довідці про ідентифікацію відомостями, можна точно встановити, кому саме було надіслано одноразовий ідентифікатор та ким підписано кредитний договір № 537401 від 27 грудня 2022 року.

Апелянт зазначає, що дійсно, з інформації наданої АТ КБ «ПриватБанк» встановлено, що на ім`я відповідача в Банку не емітовано картку № НОМЕР_2 . Вважає, що вищевказана відповідь Банку-емітента картки не стосується предмета доказування по даній справі, оскільки сам по собі факт неналежності банківської картки відповідачці не свідчить про те, що кредитні кошти не були фактично перераховані кредитодавцем. Також зазначає, що в поданному позивачем клопотанні про витребування доказів була допущена описка, а саме: невірно зазначений емітент картки: АТ КБ «ПриватБанк», замість вірного: АТ «Таскомбанк».

Крім того зазначає, що відповідно до відомостей, що містяться в реєстрі платіжної інфраструктури ТОВ «ПЕЙТЕК» (код ЄДРПОУ 44103264) є фінансовою установою, що має право на надання платіжних послуг. Відповідно до отриманої ліцензії від Національного банку України (рішення від 29 травня 2023 року №21/990-РК), що переоформлена Національним банком України 24 травня 2024 року, Товариство надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Таким чином, вказаний вище лист містить всі необхідні реквізити електронного розрахункового документа: дату і номер; назву, номер транзакції в системі ТОВ «ПЕЙТЕК» та ТОВ «Селфі Кредит», Session ID, сайт торгівця, код авторизації, Банк-еквайр, призначення платежу, суми цифрами, що відповідає вимогам чинного законодавства. Даний Лист підтверджує, що кошти в розмірі 2 500 грн було успішно перераховано на банківську картку позичальника, яку він вказав при укладенні кредитного договору (№414939390001702579), ТОВ «ПЕЙТЕК».

Отже, позивачем було надано належні докази на підтвердження перерахування кредитором позичальникові кредитних коштів. Наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості за кредитним договором № 537401 від 27 грудня 2022 року, у сукупності з Листом про успішне перерахування коштів, є належним, допустимим та достатнім доказом надання відповідачу кредитних коштів, наявності та розміру заборгованості.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 1 ст. 369 ЦПК України, у редакції чинній на час подання апеляційної скарги).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно Договору про надання споживчого кредиту №537401 від 27 грудня 2022 року укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Селфі Кредит», останній надав позичальнику кредит у сумі 2 500 грн на строк 365 дні до 28 грудня 2023 року. Орієнтовна загальна вартість кредиту складає 22300 гривень. Вказаний договір було підписано відповідачем шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором В879.

Відповідно до Договору про надання споживчого кредиту № 537401 від 27 грудня 2022 року, відповідачем були погоджені умови по кредитуванню, а саме сума кредиту 2 500 грн, на строк 365 дні, процентна ставка 2,20 % за кожен день користування. Дата повернення кредиту 28 грудня 2023 року, сума повернення 22 300 грн (а.с.14-18).

Такі ж самі умови кредитування прописані в паспорті споживчого кредиту № 537401 (а.с.19,20).

Відповідно до графіку платежів за договором про споживчий кредит № 537401 від 27 грудня 2022 року, кредит наданий на строк 365 дні, загальна вартість кредиту становить 22 300 грн.

Згідно довідки про ідентифікацію, клієнт відповідач, з яким укладено договір № 537401 від 27 грудня 2022 року ідентифікований Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит». Одноразовий ідентифікатор В879, дата відправки ідентифікатору 27 грудня 2022 року.

Позивач свої зобов`язання виконав, надавши відповідачу кредит шляхом перерахування на платіжну картку відповідача № НОМЕР_3 грошових коштів у розмірі 2 500 грн, на підтвердження надавши довідку про перерахування коштів (а.с.21).

Водночас з витребуваної інформації наданої АТ КБ «ПриватБанк» встановлено, що на ім`я відповідача в Банку не емітовано картку № НОМЕР_2 (а.с.43).

З інформації наданої АТ КБ «ПриватБанк» - на ім`я відповідача, банківські платіжні картки не видавалися.

Відповідно пункту 2.1 Договору про надання споживчого кредиту – кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_3 .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази укладення кредитного договору між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 та надання кредитних коштів відповідачу.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Системний аналіз указаних норм закону свідчить про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Законом України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Така пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом його підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, положення вказаного законодавства свідчать про те, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються; згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною 5 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставами для обробки персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, встановлено, що кредитний договір № 537401 від 27 грудня 2022 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 підписано останньою одноразовим ідентифікатором В879, який було надіслано на номер відповідачки 308982778764 (а.с.14-21); у договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 необхідні для її ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, номер мобільного телефону.

Відповідачка через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв`язку на вказаний нею номер телефону (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідачка використала для підтвердження підписання кредитного договору.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що без здійснення вказаних дій відповідачкою кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі ОСОБА_1 .

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).

На підтвердження укладення кредитного договору, позивач долучив кредитний договір, паспорт споживчого кредиту довідку, графік платежів за кредитом, розрахунок заборгованості станом.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що до матеріалів справи не було надано належного доказу, який підтверджує переказ ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 2 500 грн.

Однак, як вбачається з умов кредитного договору № 537401 від 27 грудня 2022 року, зокрема пункту 2.1 договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_3 .

Факт перерахування кредиту ОСОБА_1 , підтверджено повідомленням ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» від 20 жовтня 2025 року №20251020-3973 про успішне перерахування 27 грудня 2022 року 08:20:24 грошових коштів на картку клієнта № НОМЕР_2 (а.с.21).

Відповідно до витребуваної судом апеляційної інстнації інформації від АТ «Таскомбанк», 27 грудня 2022 року, о 08 годині 20 хвилин 20 секунд, на картку клієнта АТ «Таскомбанк» № НОМЕР_2 , власником якої є ОСОБА_1 , була здійснена успішна транзакція із зарахування грошових коштів в розмірі 2 500 грн.

Відповідачкою не спростовано, що банківська картка з відповідним номером, яка вказана нею в договорі, їй не належить.

За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, а не суду.

Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що будь-яких доказів на спростування обставин, що кошти, визначені в електронному договорі надійшли в розпорядження відповідачки на належну їй банківську картку, отримання та користування кредитними коштами, а також спростування розміру заборгованості по кредиту, розмір якої відображено у картці обліку виконання договору, відповідачка не надала.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки: припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови); вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови); якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 100 постанови); у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови).

Відповідно до умов кредитного договору сторони погодили: суму кредиту у розмірі 2 500 гривень; строк кредитування в межах якого здійснюється нарахування процентів за користування кредитом - 365 днів; розмір процентів за користування кредитом, зокрема стандартну процентну ставку у розмірі 2,20 % в день, яка застосовується протягом усього строку кредитування.

Згідно з розрахунку заборгованості за кредитним договором № 537401 від 27 грудня 2022 року, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 , станом на 01 лютого 2024 року, складає 22 300 гривень, з яких: 2 500 грн - тіло кредиту; 19 800 гривень - проценти за користування кредитом.

Розрахунок заборгованості зроблений за період з 27 грудня 2022 року по 22 грудня 2023 року, тобто в межах строку кредитування, передбаченого умовами договору.

Обставин, які б вказували на помилковість розрахунку судом не встановлено.

Відповідачкою факту заборгованості та її розміру не спростовано, зустрічних контррозрахунків не надано, відтак колегія суддів доходить висновку про необхідність стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачки.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до договору факторингу №01022024-1 від 01 лютого 2024 року, ТОВ «Селфі Кркдит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали цей договір про те, що кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників .

Відступлення прав вимоги також підтверджується платіжною інструкцією №74877, актом приймання-передачі реєстру боржників від 01 лютого 2024 року, витягом з реєстру боржників до договору акторингу №01022024-1 від 01 лютого 2024 року.

Згідно витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимог, вказаний кредитний договір №537401 від 27 грудня 2022 року, де боржником є ОСОБА_1 .

Отже, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до відповідачки відповідно до договору факторингу.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно встановлені фактичні обставини у справі, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню.

За таких підстав, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як убачається із матеріалів справи, за подання до суду позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, за подання апеляційної скарги - 3 633,60 грн. Отже, загальний розмір судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача, становить 6 056 грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Апологет» укладено договір про надання правової допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року.

Відповідно до Акту № 736 наданих послуг (правової (правничої) допомоги) від 08 грудня 2025 року, який є додатком до Договору про надання правової допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, сума наданих послуг відповідно до Договору № 0107 від 01 липня 2025 року складає 8 000 грн.

З детального опису наданих послуг до Акту № 736 за Договором про надання правової допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року складеним 08 грудня 2025 року, вбачається, що за період з 01 грудня 2025 року по 08 грудня 2025 року у справі, де боржником є ОСОБА_1 надано наступні послуги: усна консультація клієнта щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором 0 год. 30 хв.; ознайомлення з матеріалами кредитної справи 2 год. 00 хв.; погодження правової позиції клієнта у справі 0 год. 30 хв.; складення позовної заяви з урахуванням правової позиції клієнта 3 год. 30 хв.; подання заяви до суду від імені клієнта 1 шт.; усього 6 год. 30 хв.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спір, який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, врахувавши складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторони, прийшов до висновку, що з урахуванням вимог розумності та справедливості, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» слід стягнути 3 000 грн судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (за реквізитами: код ЄДРПОУ: 35234236, НОМЕР_4 , банк отримувача - «АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, 4-й поверх) заборгованість за Кредитним договором № 537401 від 27 грудня 2022 року, станом на 01 лютого 2024 року, у розмірі 22 300 (двадцять дві тисячі триста) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (за реквізитами: код ЄДРПОУ: 35234236, НОМЕР_4 , банк отримувача - «АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, 1, 28 корпус, 4-й поверх) витрати зі сплати судового збору в сумі 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 07 серпня 2026 року.

Головуючий

Судді