Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №210/5792/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8759/26 Справа № 210/5792/25 Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 210/5792/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в порядку ч.13 ст. 7, ч.2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 червня 2026 року, яка постановлена суддею Черновою Н.В. у м. Кривому розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

В серпні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод володіння приватною власністю шляхом виселення, відшкодування завданої шкоди та стягнення моральної шкоди в якому просила суд виселити ОСОБА_2 з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , належної ОСОБА_1 , зобов`язавши відповідача передати їй ключі від належної їй квартири, а також стягнути з ОСОБА_2 суму плати за користування житлом за весь період незаконного проживання в сумі 7 000 грн за один місяць користування, а саме з 10 квітня 2025 року до моменту ухвалення рішення у справі, та стягнути 120 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 червня 2026 року провадження у справі № 210/5792/25 (провадження № 2/210/1856/25) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод володіння приватною власністю шляхом виселення, відшкодування завданої шкоди та стягнення моральної шкоди зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 210/4891/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності, визнання права власності.

Не погодившись з вище зазначеною ухвалою суду першої інстанції позивачка звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність оскаржуваної ухвали нормам процесуального права, просить суд скасувати ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 червня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зупинення провадження у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, оскільки оскаржується ухвала суду, зазначена у п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення не відповідає зазначеним вище вимогам закону з огляду на наступне.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При тлумаченні поняття «розумні строки» ЄСПЛ визначив момент початку та закінчення цих строків, а також вивів критерії, які повинні враховуватися при оцінці певного строку як розумного, а саме: складність справи, важливість для заявника питання, що розглядається судом, поведінка заявника, поведінка державних органів.

Відповідно до частини першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Аналізуючи питання зупинення провадження у цивільній справі, колегія суддів виходить з того, що цей правовий інструмент процесуального законодавства зумовлює тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи та щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Глава 8 розділу ІІІ ЦПК України містить норми, які регулюють порядок та підстави зупинення і закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду.

Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків (частина перша статті 125 ЦПК України), який продовжується з дня відновлення провадження у справі (частина друга статті 125 ЦПК України), а самі випадки, які регламентують зупинення провадження у справі чітко передбачені статтями 251, 252 ЦПК України і є вичерпними.

Положення статті 251 ЦПК України передбачають обов`язок суду зупинити провадження у справі.

Пункт шостий частини першої статті 251 ЦПК України визначає, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 6 частини першої статті 251 цього Кодексу до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт 5 частини першої статті 253 ЦПК України).

Досліджуючи питання дотримання судом під час зупинення провадження норм процесуального права, зокрема, пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, колегія суддів виходить з системного аналізу цього пункту через призму завдань та основних засад цивільного судочинства, закріплених у частині першій, пунктах 1, 4, 10, 11 частини третьої статті 2 ЦПК України, а також умов застосування цього пункту, якими є: об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; тобто, неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються судом у іншій справі; пов`язаність справи з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення; обґрунтованість судового рішення, в якому має бути проаналізовано, чи дійсно від наведених обставин залежить вирішення спору в цій справі, та належно мотивовано, що зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи зумовлюється виявленням в ній саме обставин, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено і саме це і є першопричиною перешкоди у здійсненні правосуддя в справі, що зупиняється.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

З урахуванням вищевикладеного, по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати: чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Зазначене узгоджується із висновками об`єднаної палати Касаційного цивільного суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, викладеними у постановах від 14 лютого 2022 року у справі №357/10397/19 та від 01 березня 2024 року у справі № 910/17615/20 відповідно.

Разом з цим за приписами пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Предметом позову ОСОБА_1 , у справі що розглядається, є усунення їй перешкоди у користуванні нерухомим майном, а саме квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення відповідача ОСОБА_2 , зобов`язання передачі ключів від спірної квартри, та, як наслідок, стягнення з відповідача на користь позивачки плати за користування житлом та моральної шоди.

Як на підставу позову ОСОБА_1 посилалася на те, що вказана квартира набута нею одноособово, відповідача було знято з реєстарціїного обліку у вказаній квартирі, однак останній в добровільному порядку відмовляється звільнити належну позивачці на праві приватної власності квартиру, чим створює позивачці перешкоди у користуванні майном.

Ухвалюючи зупинити провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 210/4891/23, суд першої інстанції формально пославшись на пов`язаність цих справ достовірно не встановив у чому полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення та чи дозволяють зібрані у справі докази встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Окрім цього суд не дослідив можливості спричинення негативних наслідків для позивачки від зупинення провадження у справі, позов у якій пред`явлено з метою захисту її права на житло.

На переконання колегії суддів, наявність спору щодо поділу майна подружжя, що вирішується у справі № 210/4891/23, не свідчить про об`єктивну неможливість здійснення розгляду цієї справи судом першої інстанції, та відповідно не може бути підставою для зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, який, зокрема, містить виключення щодо обов`язку суду зупиняти провадження у справі, у зв`язку з об`єктивною неможливістю розгляду справи, а саме у випадку коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Подібну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 16 вересня 2024 року у справі № 296/1594/23 (провадження № 61-6299св24).

Колегія суддів також акцентує увагу на тому, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України», від 27 квітня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 910/5425/18, від 07 травня 2018 року у справі № 903/351/16 та від 20 червня 2019 року у справі № 910/12694/18.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У цій частині колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин. Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші додатковими.

За обставин справи № 296/1594/23 (провадження № 61-6299св24), яка переглядалась Касаційним цивільним судом у складі Верховного суду, позивачка після розірвання шлюбу із відповідачем звернулася із позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення та зобов`язання відповідача передати їй ключі від цієї квартири (предмет позову).

Також на предмет подібності правовідносин колегія суддів звертає увагу на те, що у цій справі та у справі № 296/1594/23 підставою позову слугували зокрема наступні обставини: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу; 2) право власності на об`єкт нерухомості зареєстровано за відповідачем; 3) відповідач змінив замки у квартирі, чим чинить їй перешкоди у користуванні квартирою.

Як на підставу касаційного оскарження відповідач в тому числі вказував на те, що у провадженні іншого суду перебуває справа за участю цих же сторін про поділ майна подружжя (справа № 296/1254/23), а тому суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, до розгляду судом справи про поділ майна подружжя, як того вимагає пункт 6 частини першої статті 251 ЦПК України.

За висновком суду касаційної інстанції у справі № 296/1594/23 наявність спору про поділ майна між подружжям не є тією обставиною, яка дає суду можливість зупинити провадження на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, оскільки в цьому випадку суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи, так як зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Окрім цього, Верховний Суд виходив також із того, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Наведені вище тези вказують на відповідну зорієнтованість у захисті прав на житло, природа якого сприймається через призму прав людини, тобто є її невід`ємним фундаментальним правом.

Вищенаведеним спростовуються аргументи ОСОБА_2 , наведені у відзиві на апеляційну скаргу, щодо неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 210/4891/23.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції зокрема є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що зупинення судом першої інстанції провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 210/4891/23 на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України здійснене з порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції постановив ухвалу, яка перешкоджає провадженню з порушенням норм процесуального права, а тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України її слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 червня 2026 рокускасувати та направити справу № 210/5792/25 позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод володіння приватною власністю шляхом виселення, відшкодування завданої шкоди та стягнення моральної шкодидо суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 07 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді: