Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №213/2432/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9004/26 Справа № 213/2432/24 Суддя у 1-й інстанції - Попов В.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 213/2432/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

сторони:

скаржник: ОСОБА_1

боржник: ОСОБА_2

заінтересована особа: Інгулецький відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро),

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в порядку ч.13 ст. 7, ч.2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 червня 2026 року, яка постановлена суддею Поповим В.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 22 червня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

В червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії та процесуальний документ державного виконавця в порядку статті 447 ЦПК України, боржник - ОСОБА_2 , заінтересована особа - Інгулецький відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро).

Ухвалою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 червня 2026 року скаргу ОСОБА_1 на неправомірні дії та процесуальний документ державного виконавця в порядку статті 447 ЦПК України, боржник - ОСОБА_2 , заінтересована особа - Інгулецький відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро), повернуто скаржнику без розгляду.

У поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апелянт просить ухвалу суду скасувати, справу (скаргу) направити до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції про те, направлення копії скарги представнику боржника - адвокату Романенко О.С., не звільняє скаржника від обов`язку направити її безпосередньо боржнику - ОСОБА_3 , є проявом надмірного процесуального формалізму та повністю ігнорує вимоги цифрового судочинства в Україні, з огляду на те, що скаржник наразі перебуває за кордоном (в Ірландії). Реалізуючи своє законне право на доступ до правосуддя скористався передбаченим державою інструментом -підсистемою «Електронний суд», через яку дистанційно сформував та підписав скаргу за допомогою КЕП. Здійснення фізичного відправлення паперових примірників документів з Ірландії засобами звичайного поштового зв`язку є об`єктивно ускладненим, фінансово обтяжливим та призвело б до грубого порушення строків, передбачених ст. 449 ЦПК України для оскарження дій виконавця.

Апелянт вважає, що оскільки він перебуває за кордоном, а офіційний та уповноважений представник боржника (адвокат) гарантовано й автоматично отримала примірник скарги у свій Електронний кабінет безпосередньо під час її подачі через систему, сторона боржника є належним чином повідомленою.

Також апелянт зазначає, що в поданій ним до суду першої інстанції скарзі детально, послідовно та логічно викладено, що головний державний виконавець Черкасов М.К. діяв усупереч положенням Закону України «Про виконавче провадження», безпідставно покладаючи на Скаржника (який є Стягувачем) обов`язки та відповідальність Боржника, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що скаржник не зазначив посилання на порушену норму закону з боку виконавця та на стадії прийняття скарги вдався до надмірного формалізму (невиправданого пуризму), фактично проігнорувавши зміст вимог скарги.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, оскільки оскаржується ухвала суду, зазначена у п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Скарга подається в письмовій формі і підписується стороною виконавчого провадження, її представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (ст. 448 ЦПК України).

При цьому скарга повинна містити: найменування суду першої інстанції, до якого подається скарга; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються; ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження; номер справи, в якій видано виконавчий документ, реквізити виконавчого документа; дату, коли особа, яка подає скаргу, дізналася про порушення її прав внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень, вчинення дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця; зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги; перелік документів та інших матеріалів, що додаються до скарги (ч.3 ст. 448 ЦПК України).

До скарги додаються: довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо скарга подана представником і такі документи раніше не подавалися; докази направлення копій скарги та доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положеньстатті 43цього Кодексу (ч.4 ст. 448 ЦПК України).

Повертаючи скаргу ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення вимог п. 8 ч. 3 ст. 448 ЦПК України скарга не містить посилань на порушену державним виконавцем норму права та в порушення вимог п. 2 ч. 4 ст. 448 ЦПК України до скарги не додано доказів направлення її копії боржнику.

Колегія суддів звертає увагу, що в скарзі на неправомірні дії та процесуальний документ державного виконавця в порядку статті 447 ЦПК України Невінчаним О.О. зазначені боржник,, орган ДВС, дії яких оскаржуються, а також аргументовано причини звернення зі скаргою із наданням відповідних документів.

Таким чином, скарга ОСОБА_1 на неправомірні дії та процесуальний документ державного виконавця в порядку статті 447 ЦПК України відповідає вимогам ст. 183 та 448 ЦПК України та причин для її повернення без розгляду з цих підстав у суду першої інстанції не було.

Крім того, згідно пункту 2 частини четвертої статті 448 ЦПК України, до скарги додаються докази направлення копій скарги та доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

Водночас, ОСОБА_1 посилається на те, що він перебуває за межами України, що позбавляє його практичної можливості виконати вимоги пункту 2 частини четвертої статті 448 ЦПК України щодо боржниці ОСОБА_3 .

Повернувши скаргу без розгляду, суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини та фактично не створив для сторони скаржника належні умови для того, щоб він міг реалізувати свої процесуальні права у спосіб та порядку що гарантовані нормами процесуального права.

Тож, за таких умов, скаржник не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права, а тому суд першої інстанції прийняв передчасне процесуальне рішення у справі.

Апеляційний суд також виходить з того, що надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).

Так, у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно з висновками, викладеними в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

В рішенні у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Тому судді повинні уникати надмірного формалізму під час вирішення питання про відкриття провадження у цивільній справі, адже суди помилково визнають такими, що дають підстави для повернення позовних заяв ті обставини, зокрема, щодо незазначення відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору; не наведення попереднього (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; відсутність власного підтвердження позивачем про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, підстави звільнення позивача від сплати судового збору, адже зазначені обставини можуть бути з`ясовані судом на наступних стадіях процесу.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, при реалізації положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).

При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

З огляду на вищезазначене, повернення судом першої інстанції заяви скаржнику, з наведених в ухвалі підстав, є необґрунтованим і таким, що суперечить нормам процесуального права, та має ознаки надмірного формалізму.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали були порушені норми процесуального права та передчасно залишено позовну заяву без розгляду.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Як роз`яснено у пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в частині першій статті 293 ЦПК, або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу, передбачену у пункті 2 частини першої статті 324 ЦПК, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 88 ЦПК.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, то питання відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягає вирішенню по завершенню розгляду справи по суті скарги.

Керуючись ст. ст.368, 379, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 червня 2026 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 07 серпня 2026 року.

Головуючий

Судді