Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №216/3318/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6486/26 Справа № 216/3318/25 Суддя у 1-й інстанції - Кузнецов Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Лідовська А.А.

сторони справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданн в режимі відеоконфренціїі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Балюра Олена Володимирівна, на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2026 року, ухвалене суддею Кузнецовим Р.О. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення не вказана,

ВСТАНОВИВ

У травні 2025 року позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Балюра О.В., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Центрально-Міської районної у місті ради, про встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні неповнолітньої дитини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який 22.02.2023 на підставі рішення суду було розірвано.

В період шлюбу народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу проживав з відповідачем в Україні за місцем її проживання, але у зв`язку з військовою агресією РФ проти України виїхав разом з нею до Польщі.

Після розлучення позивач добровільно надавав відповідачу матеріальну допомогу на утримання сина і приймав участь у його вихованні.

Проте 10 листопада 2024 року без будь-яких пояснень відповідач, перетнувши український кордон залишила сина на території України, а сама повернулася до Польщі. З цього часу неповнолітній син позивача ОСОБА_3 проживає разом з батьком (позивачем), дідусем та бабусею за адресою: АДРЕСА_1 . на постійній основі, всі його речі, одяг тощо знаходяться у нього.

Відповідачка постійно перебуває за межами України у Польщі, сина не бачить, не приймає участі у вихованні дитини, тоді як позивач та його батьки (дідусь та бабуся) завжди поруч, допомагають робити домашні завдання, купують продукти, усе необхідне, готують їжу, спілкуються з ним. Відповідачка від виховання дитини самоусунулась, будь-які кошти на утримання сина не надає. Оскільки факт проживання дитини з батьком, з якого стягувались аліменти на користь відповідача на утримання спільної дитини сторін, є істотною обставиною для звільнення позивача від сплати аліментів, рішенням суду від 15 квітня 2025 року було припинено стягнення аліментів з відповідача. Також, даним рішенням суду достовірно встановлено факт проживання неповнолітнього ОСОБА_4 з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 та факт того, що син перебуває на утриманні батька, позивач самостійно, без участі матері, виховує, утримує та здійснює догляд за сином.

З огляду на такі обставини позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина без участі матері.

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Балюра О.В., посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, не встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, просить скасувати рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2026 року та задовольнити його позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в матеріалах справи містяться письмові докази на підтвердження факту відсутності матері за місцем проживання дитини та її неучасть у побуті дитини, проте суд першої інстанції не дослідив факт виконання батьківських прав позивачем одноособово.

В рішенні суду судом зазначено, що позивач є військовослужбовцем та приїжджає додому раз на три місяці, утриманням та вихованням дитини займаються дідусь та бабуся. При цьому судом не враховано, що в грудні 2025 року стан здоров`я дідуся, батька апелянта, почав різко погіршуватися, але на момент розгляду справи в суді першої інстанції позивач був позбавлений можливості надати відповідні докази. Його дружина мати апелянта здійснює догляд за своїм чоловіком і відповідно займатися повноцінно онуком не має можливості. Посилається, що позивач ОСОБА_1 є єдиною особою, яка здатна забезпечити догляд і за дитиною, і за літнім батьком, що робить його перебування вдома життєво необхідним для родини.

Також посилається, що вимога позивача прро встановлення факту одноосібного виховання дитини батьком не створює негативні наслідки для матері дитини, оскільки позивач не ставить питання про позбавлення її батьківських прав, обсяг прав відповідачки не обмежується та не припиняється.

Відзив на апеляційну скаргу не наданий.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника позивача адвоката Балюру О.В., яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, сторони по справі 21.11.2009 року зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 21.11.2009 року.

У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 09.05.2023 року.

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22.02.2023 року шлюб між сторонами по справі розірвано.

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.04.2025 року припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які стягнуто відповідно до виконавчого листа №216/2607/23 від 24.04.2023 року, виданого Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, відкликано з відділу ДВС виконавчий лист №216/2607/23 від 24.04.2023 року та звільнено ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами, яка утворилася з 10 листопада 2024 року, вирішено питання щодо судових витрат.

Відповідно Витягу з реєстру Криворізької територіального громади від 10.01.2025 року встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно довідки Криворізької гімназії №60 КМР Гапон Я.В., ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у гімназії з першого класу. Мати ОСОБА_6 не приймає участі у вихованні дитини, а саме: не спілкується з вчителями, не приймає участі у батьківських зборах, не цікавиться успішністю сина за час навчання в гімназії.

З «Відомостей про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» від 18.06.2025 слідує, що ОСОБА_7 16.02.2023 року перетнула кордон України в пункті пропуску «Мостиська» в напрямку виїзду.

Відповідно Акта обстеження умов проживання від 25.05.2025 року, за адресою: АДРЕСА_1 умови проживання задовільні. В квартирі чисто та затишно, кімнати мебльовані, облаштовані побутовою технікою, наявні усі енергоносії. Неповнолітній ОСОБА_3 має окрему кімнату, де є розкладний диван, стіл для навчання. Дитина забезпечена повноцінним харчуванням, одягом взуттям за віком і за сезоном. За цією адресою постійно проживають: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (дідусь), ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , (бабуся), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (батько, не зареєстрований, перебуває на військовій службі) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина має дружні стосунки з дідусем та бабусею. Зі слів дитини, останній постійно підтримує зв`язок з батьком, спілкується з ним по телефону. Востаннє батько був вдома у грудні 2024 року. Батько оформлював його до КГ №60, купував необхідне шкільне приладдя та інші речі особистого вжитку. Щодо матері ОСОБА_3 пояснив, у травні 2022 року він разом з нею виїхав за кордон. У листопаді 2024 року повернувся до України у зв`язку з конфліктами у польській школі та непорозумінням з матір`ю. Дитина не заперечує, щодо визначення місця проживання з батьком, проте у разі бажання та можливості матері забрати його до себе також не заперечує. За час спільного проживання дитини разом з дідусем та бабусею мати дитини, ОСОБА_2 , матеріальної допомоги не надає, утриманням дитини займається батько, який перераховує гроші на банківську картку.

Допитаний судом першої інстанції у якості свідка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснив, що проживає разом з бабусею та дідусем за адресою: АДРЕСА_1 з 2024 року. До цього проживав з матір`ю в Польщі з 2022 по 2024 рік. Батько є військовослужбовцем та приїжджає додому раз на три місяці, утриманням та виховання займаються дідусь та бабуся. Батько перераховує гроші на утримання, на банківську картку.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги суд ОСОБА_1 , першої інстанції, встановивши, що позивач - батько неповнолітньої дитини зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; спільна дитина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2022 по 2024 рік виїхав за межі України та проживав разом з матір`ю у Республіці Польща; у листопаді 2024 повернувся до України та почав проживати разом з дідом та бабусею за адресою: АДРЕСА_1 ; батько дитини, будучи військовослужбовцем, фактично не проживає за вказаною адресою, з`являється раз у три місяці, мати матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, утриманням сина займається батько, дійшов висновку, що проживання матері окремо не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні дитини, дійшов висновку, що вказані та/або інші обставини свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини. За таких обставин суд виснував, що факт одноосібного виховання позивачем сина не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, тому підстав для задоволення позову немає.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Відповідно ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).

Відповідно ч. 1 ст. 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст. ст. 122 та 125 цього Кодексу.

Згідно ст. 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у ст. 150, 151 СК України.

Згідно ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого ч. 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).

Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, відповідно до яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлює підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само, як визначена частиною першою ст. 15 СК України, «невідчужуваність» сімейних обов`язків, свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно ч. 1 ст. 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Згідно ч. 3, 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, що сторонами не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено.

Водночас судом першої інстанції не встановлено обставин, які б свідчили про те, що віідповідачка ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Встановлення факту перебування на утриманні позивача ОСОБА_1 неповнолітнього сина впливає на права та законні інтереси відповідачки, як матері дитини, оскільки у такий спосіб буде засвідчено невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов`язків, що є підставою для негативних наслідків, таких як стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав та інше.

Слід зауважити, що жодного доказу з приводу невизнання чи оспорювання відповідачкою прав позивача або їх порушення в ході розгляду справи представлено не було.

Беручи до уваги вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, позовні вимоги є необґрунтованими, у зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Позивач ОСОБА_1 не довів обставини, на які посилався, як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Балюра Олена Володимирівна, залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді: