Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №214/7924/20 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6494/26 Справа № 214/7924/20 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів: Акуленка В.В., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Лідовська А.А.,

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Морозов Вадим Юрійович, на заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2023 року, яке ухвалено суддею Поповим В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення не вказана,

ВСТАНОВИВ

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за розписками.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.12.2016 року позивач передала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кошти у розмірі 10 000 євро у борг строком на три роки та останні зобов`язались повернути борг до 12.12.2019 року. Відповідно до розписки від 12.12.2016 року відповідачі зобов`язались виплачувати позивачу кожен рік 10% від суми взятих у борг коштів, а саме по 1000 євро в рік.

Також, 25.10.2017 року позивач передала відповідачам у борг кошти у розмірі 10 000 євро строком на два роки, зі сплатою за кожен рік 10% від суми взятих у борг коштів, а саме по 1000 євро в рік.

Проте, до теперішнього часу відповідачі грошові кошти не повернули, відсотки за користування взятими у борг коштами не сплатили, у зв`язку із чим позивач змушена звернутись до суду із даним позовом. Крім того, у зв`язку із невиконанням відповідачами взятих на себе зобов`язань, позивач також просить стягнути з них три відсотки річних від простроченої суми та інфляційні втрати.

У зв`зку з викладеним, уточнивши позовні вимоги, просить стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за розпискою від 12.12.2016 року у розмірі 327 900 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 9 247 грн. 18 коп. та інфляційні втрати у розмірі 12 616 грн. 66 коп., разом 349 763 грн. 84 коп., а також стягнути заборгованість за розпискою від 25.10.2017 року у розмірі 327 900 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 10 540 грн. 81 коп. та інфляційні втрати у розмірі 12 957 грн. 18 коп., разом 351 397 грн. 99 коп., та стягнути з відповідачів сплачений судовий збір у розмірі 8 578 грн. 00 коп.

Заочним рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 12.12.2016 року у загальному розмірі 337 147 грн. 18 коп., з яких: 327 900 грн. 00 коп. – сума заборгованості, 9 247 грн. 18 коп. – 3% річних.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 25.10.2017 року у загальному розмірі 338 440 грн. 81 коп., з яких: 327 900 грн. 00 коп. – сума заборгованості, 10 540 грн. 81 коп. – 3% річних.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 з кожного окремо по 4 342 грн. 49 коп., в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, встановивши, що відповідачі свого зобов`язання за договорами позики від 12.12.2016 року та від 25.10.2017 року не виконали, грошові кошти не повернули у строк та в порядку передбаченому цими договорами, дійшов висновку про доведеність позовних вимог про стягнення з відповідачів на користь позивача суми заборгованості за розписками в межах заявлених позивачем позовних вимог. Також суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів на користь позивача 3% річних від простроченої суми у межах заявлених позовних вимог, а саме за розпискою від 12.12.2016 року – 9 247,18 грн., за розпискою від 25.10.2017 року – 10 540,81 грн. Прийнявши до уваги, що предметом укладених між сторонами договорів позики є грошові кошти, виражені в іноземній валюті, вимогу про стягнення індексу інфляції суд вважав необгрунтованою.

Ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 квітня 2026 року заяву ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Морозов В.Ю., про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Відповідач ОСОБА_3 оскаржив заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2023 року в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Морозов В.Ю., посилаючись на необ`єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення суду, просить заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що про розгляд справи ОСОБА_3 не було сповіщено судом першої інстанції, про існування справи в суді він не знав. Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутнє підтвердження надсилання йому повістки та відсутнє підтвердження в їх отриманні.

Звертає увагу, що після розподілу справи на суддю Попова В.В. ухвала про прийняття провадження не виносилась, немає повісток про виклик відповідачів до суду, повістки, які начебто направлялись на адресу відповідачів не містять підписів. Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`являлась, заяв в матеріалах справи про розгляд справи без її участі не міститься. Вважає, що суд мав повернути позов позивачу і залишити його без розгляду.

Також звертає увагу, що представником позивача адвокатом Новаком А.М. був поданий уточнений позов, який не був прийнятий судом. Також відсутній договір про надання позивачу адвокатом Новаком А.М. правничої допомоги.

Звертає увагу суду, що в матеріалах справи відсутні оригінали розписок відносно яких було ухвалено заочне рішення суду. Оригінал розписки або належним чином засвідчена копія повинна бути в матеріалах справи для підтвердження боргових зобов`язань. Тому вважає, що позивачем не було додано до матеріалів справи вичерпний перелік доказів на підтвердження його вимог про задоволення поданої позовної заяви.

Також звертає увагу, що розписки були написані 12.12.2017 року та, начебто він, ОСОБА_3 , зобов`язався повернути кошти до 12.12.2019 року, а також друга розписка була написана 25.10.2017 року. Враховуючи положення ст. 257 ЦПК України (строки позовної давності) позивачка мала б звернутися до суду не 19 листопада 2020 року, а саме в 2019 році. В матеріалах справи відсутнє клопотання про поновлення строків на подання позовної заяви, тому вважає, що дана позовна заява мала б бути повернута позивачці.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Павленко В.В., просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2026 року залишити без змін. Посилається на безпідставність доводів апеляційної скарги відповідача та їх обґрунтування неправильним тлумаченнямі норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Морозова В.Ю., який підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, наполягав на її задоволенні, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Павленка В.В., які кожен окремо заперечували проти задоволення апеляційної скарги відповідача, відповідіача ОСОБА_2 , який не заперечував проти задоволення апеляційної скарги та підтвердив, що брав в борг кошти у ОСОБА_1 , але зазначив, що віддавав їй борг, але доказів цьому немає, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду, у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Апеляційна скарга відповідача ОСОБА_3 обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено відповідача про розгляд справи.

Згідно ч. 2 ст. 128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про до ставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день про ставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцеперебування, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З матеріалів справи вбачається, що матеріали справи не містять підтверджень надсилання судом першої інстанції та вручення відповідачу ОСОБА_3 копії ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви з даданими матеріалами. Поштові відправлення з судовими повістками на 29 березня 2021 року та на 06 травня 2021 року, які були надіслані за адресою місця реєстрації відповідача повернути на адресу суду в відміткою: «за закінченням терміну зберігання». (т. 1 а.с. 61, 77)

Підтвердження повідомлення відповідача ОСОБА_3 про судове засідання 26 січня 2023 року в матеріалах справи відсутнє.

Отже, відповідач ОСОБА_3 не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд справи в суді в порядку визначеному процесуальним законом, з огляду на що доводи апеляційної скарги відповідача щодо розгляду справи судом першої інстанції за його відсутності та неповідомлення його про дату, яас і місце судового засідання заслуговують на увагу.

Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 8 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо б сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Таким чином, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції, на підставі п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі по суті позовних вимог.

Судом встановлено та підтверджено наявними письмовими доказами, що відповідно до розписки від 12.12.2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 взяли у борг у ОСОБА_1 10 000 євро, строком на три роки, зі сплатою за кожен рік 10% від суми позики, що становить 1 000 євро на рік. Також у розписці наявний підпис свідка, який був присутній під час отримання відповідачами у борг грошових коштів та надання ними розписки про це.

Також, відповідно до розписки від 25.10.2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 взяли у борг у ОСОБА_1 10 000 євро, строком на два роки, зі сплатою за кожен рік 10% від суми позики, що становить 1 000 євро на рік. У розписці також наявний підпис свідка, який був присутній під час отримання відповідачами у борг грошових коштів та надання ними розписки про це.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі позивач свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідачі до теперішнього часу не повернули взяті у борг грошові кошти, не сплатили відсотки за користування взятими у борг коштами. У зв`язку з невиконанням відповідачами взятих на себе зобов`язань, просила стягнути також з них 3% річних від простроченої суми та інфляційні витрати.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 й підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20, провадження № 61-1664св22).

У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 вказано, що відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Вирішуючи спір у даній справі колегія суддів виходить з того, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.

Під час розгляду справи, за клопотанням представника позивачки колегією суддів апеляційного суду в судовому засіданні оглянуті оригінали розписок від 12 грудня 2016 року та від 25 жовтня 2017 року та долучені до матеріалів справи.

Отже, встановивши, що відповідачі не виконали своїх зобов`язань за договором позики, в результаті чого у них утворилася заборгованість, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу за розписками від 12 грудня 2016 року та від 25 жовтня 2017 року.

При цьому, колегія суддів враховує, що згідно розписки від 12 грудня 2016 року відповідачі взяли у борг грошові кошти у розмірі 10 000 євро строком на три роки зі сплатою по 1 000 євро за кожен рік, тобто за даною розпискою відповідачі повинні повернути позивачу суму коштів у розмірі 13 000 євро, що за офіційним курсом євро, встановленим Національним банком України станом на 19.11.2020 року час звернення до суду з позовом) (1 євро = 33 грн. 36 коп.), складає суму 433 680,00 грн.

Відповідно розписки від 25 жовтня 2017 року відповідачі взяли у борг грошові кошти у розмірі 10 000 євро строком на два роки зі сплатою по 1 000 євро за кожен рік, тобто за даною розпискою відповідачі повинні повернути позивачу суму коштів у розмірі 12 000 євро, що за офіційним курсом євро, встановленим Національним банком України станом на 19.11.2020 року (час звернення до суду з позовом) (1 євро = 33 грн. 36 коп.), складає суму 400 320,00 грн.

Разом з тим, представник позивачки просить стягнути з відповідачів на користь позивачки заборгованість за розпискою від 12 грудня 2016 року у розмірі 327 900,00 грн. та за розпискою від 25 жотвня 2017 року у розмірі 327 900,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі №914/2350/18(914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Отже, оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог, колегія суддів вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за розписками від 12.12.2016 року та 25.10.2017 року у загальному розмірі 655 800 грн. 00 коп. (327 900 грн. + 327 900 грн.).

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18) зазначила, що передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, у відповідачів наявна заборгованість перед позивачем за договором позики від 12.12.2016 року у сумі 13 000 євро та за договором позики від 25.10.2017 року у сумі 12 000 євро.

Таким чином, кошти у сумі 13 000 євро та у сумі 12 000 євро є простроченими сумами заборгованості, від яких повинні визначатися 3% річних у відповідності до положень ст. 625 ЦК України.

Отже, 3% річних розраховуються за формулою: сума боргу х 3%/365 х кількість днів прострочення виконання зобов`язання. Кількість днів прострочення виконання зобов`язання за розпискою від 12.12.2016 року за період з 13.12.2019 року по 19.11.2020 року складає 343 дні, за розпискою від 25.10.2017 року за період з 26.10.2019 року по 19.11.2020 року складає 391 день. Таким чином, 3% річних дорівнюють:

- за розпискою від 12.12.2016 року: 13000 євро х 3%/365 х 343 = 366,49 євро, що за курсом НБУ станом на 19.11.2020 року складає 366,49 євро х 33 грн. 36 коп. = 12 226 грн. 11 коп.;

- за розпискою від 25.10.2017 року: 12000 євро х 3%/365 х 391 = 385,64 євро, що за курсом НБУ станом на 19.11.2020 року складає 385,64 євро х 33 грн. 36 коп. = 12 864 грн. 95 коп.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення вимоги позивачки про стягнення з відповідачів на її користь 3% річних від простроченої суми у межах заявлених позовних вимог, а саме за розпискою від 12.12.2016 року у розмірі 9 247 грн. 18 коп. та за розпискою від 25.10.2017 року у розмірі 10 540 грн. 81 коп.

Крім того, беручи до уваги, що предметом укладених між сторонами договорами позики є грошові кошти, виражені в іноземній валюті, а саме у євро, вимогу про стягнення індексу інфляції суд вважає необґрунтованою, оскільки норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі №296/10217/15-ц та у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 року у справі №130/2604/18.

Отже, виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо заявленого клопотання відповідача про застосування строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ятастатті 261 ЦК України).

У даній справі позивачка звернулася до суду з позовом 19 листопада 2020 року. Разом з тим, за розпискою від 12 грудня 2016 року строу виконання становить до 12 грудня 2029 року, за розпискою від 25 жотвня 2017 року – до 25 жовтня 2019 року.

З огляду на вказане, посилання відповідача в апеляційній скарзі на пропуск позивачем строку позовної давності безпідставне та не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно п.п «б», «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем за подання до суду позовної заяви (а.с.12), пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 8 264,58 грн., судовий збір за подання до суду заяви про забезпечення позову у розмірі 420,40 грн., що разом складає 8 684 грн. 98 коп., в рівних частках, тобто з кожного відповідача по 4 342,49 грн.

Оскільки апеляційна скарга відповідача ОСОБА_3 задовольняється частково, але при цьому по суті розгляду справи колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення вимог позивачки, з позивачки на користь відповідача ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 307,11 грн. пропорційно задоволених позовних вимог.

Таким чином, з ОСОБА_3 на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір в сумі 4 035,38 грн. (4 342,49 – 307,11), з ОСОБА_2 на користь позивачки – 4 342,49 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Морозов Вадим Юрійович, задовольнити частково.

Заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за розписками задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 12 грудня 2016 року у загальному розмірі 337 147,18 грн., з яких: 327 900,00 грн. – сума заборгованості, 9 247,18 грн. – 3% річних.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 25 жовтня 2017 року у загальному розмірі 338 440,81 грн., з яких: 327 900,00 грн. – сума заборгованості, 10 540,81 грн. – 3% річних.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 342,49 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4 032,38 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді: