Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №215/1022/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6249/26 Справа № 215/1022/25 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м.Кривий Ріг

Діпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Акуленка В.В., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Лідовська А.А.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Михайловська Оксана Миколаївна, на заочне рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2026 року, яке ухвалено суддею Демиденком Ю. Ю. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 11 березня 2026 року, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 ; треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Позов мотивовано тим, що позивач зареєстрований та проживає з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Мати дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 26.09.2024 року покинула дитину та виїхала за кордон, де зараз і перебуває. Разом з ними не проживає та не виховує дитину.

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10.02.2025 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

Позивач отримав судовий наказ про стягнення аліментів з відповідача ОСОБА_2 та направив на примусове виконання.

Мати дитини повністю самоусунулась від виховання та утримання доньки, життям та здоров`ям своєї дитини не цікавиться, не підтримує її ні морально, ні матеріально.

Позивач стверджує, що він є батьком, який самостійно виховує дитину.

Встановлення факту самостійного виховання дитини потрібно для оформлення документів, необхідних для вирішення соціально-побутових питань стосовно дитини, як батьку, що самостійно виховує дитину.

Посилаючись на викладене, просив суд:встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 .

Заочним рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Михайловська О.М., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що усі подані на обґрунтування позовної заяви документи свідчать про належне виконання позивачем своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї доньки. Саме позивач самостійно здійснює виховання та утримання дитини, тоді як мати не бере у цьому участі, що є свідомим і умисним невиконанням матір`ю своїх батьківських обов`язків.

Судом першої інстанції не враховано сприяння найкращим інтересам дитини при вирішенні даного спору. Позивач, насамперед, керується інтересами самої дитини, враховуючи її сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотриманням балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Судом першої інстанції не враховано, що законодавство передбачає низку питань стосовно дитини, які не можуть вирішуватися без участі матері. Оскільки, позивач з жовтня 2024 року самостійно виховує та утримує свою малолітню доньку – ОСОБА_3 , постає необхідність щодо юридичної фіксації зазначеного питання для подальшого вирішення соціально-побутових питань стосовно дитини. Також на теперішній час багато організацій потребують згоди одного з батьків або в разі відсутності необхідно надавати документ, який підтверджує самостійне виховання, у зв`язку з чим виникла необхідність просити суд визнати самостійне виховання та утримання дитини батьком. Від зазначеного залежить виникнення особистих прав як батька малолітньої дитини, і потрібне для захисту прав та інтересів малолітньої дитини, у тому числі (але не виключно), переміщення батька і доньки без нотаріальної згоди матері, заходів щодо лікування дитини, оздоровлення, можливої зміни місця проживання та розвитку дитини в безпечних умовах тощо.

Крім цього, при розгляді справи позивачем наголошувалося, що він отримав у спадок квартиру в іншому районі міста (більш безпечнішому, ніж той, в якому вони з донькою зараз проживають) і має намір змінити місце реєстрації дитини, яке як загальновідомо, неможливо без згоди матері.

Зазначає, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється. Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків.

Відповідачкою не надано доказів її участі в підтримці доньки, фізичному, емоційному, соціальному та інтелектуальному розвитку малолітньої ОСОБА_3 , при цьому, у неї наявна заборгованість зі сплати аліментів на утримання доньки, що покладає на позивача додатковий тягар із самостійного утримання спільної дитини сторін, тому наявні підстави для задоволення вимоги та встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої доньки ОСОБА_3 .

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача адвоката Михайловської О.М., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника органу опіки та піклування виконкому Центрально-Міської районної у місті ради Юрік М.С., яка проти задоволення апеляційної скарги не заперечувала, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є батьком малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.5), перебував у шлюбі з відповідачем та за рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 10.02.2025 шлюб між ними розірвано (а.с. 6,7).

Позивач отримав судовий наказ №215/6338/24 від 18.10.2024 про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_4 аліментів в розмірі частини доходу на утримання доньки, вказаний наказ перебуває на примусовому виконанні з 05.11.2024, згідно довідки державного виконавця Яковенко О. від 18.12.2024, аліментні платежі станом на 18.12.2024 не надходили (а.с.8,9).

Криворізькій ліцей академічного спрямування «Міжнародні перспективи» КМР в характеристиці учениці 2 класу ОСОБА_3 зазначив, що ОСОБА_5 навчається з 1 класу дистанційно, на уроки виходить систематично, в 1 класі допомагала матуся, а в цьому навчальному році – тато, мама перебуває за кордоном (а.с.11).

В судовому засіданні, за клопотанням позивача, судом допитано свідків ОСОБА_6 (подруга матері позивача) та ОСОБА_7 (матір позивача), які повідомили, що позивач гарний батько, піклується про донечку, виховує дитину самостійно, відповідач участі у вихованні та утриманні доньки не приймає, батьківські обов`язки відносно своєї малолітньої дитини не виконує (а.с.96-98).

На виконання ухвали суду від 23.06.2025, Головним центром обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України надано інформацію відносно відповідача, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перетнула державний кордон України у напрямку виїзд 26.09.2024. Інформація про повернення відповідача до України у зазначеному листі відсутня (а.с.78).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, суд першої інстанції виходив з того, що сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини. Виходячи з цього, факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Натомість, даних про існування між батьками відповідного спору, позовна заява та матеріали справи не містять.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, статей 2, 4-5, 12, 13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Звертаючись до суду з із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини, ОСОБА_1 стверджував, що він самостійно виховує та утримує доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , а його колишня дружина і матір диуини, відповідач по справі – ОСОБА_2 , життям дитини не цікавиться, матеріально доньці не допомагає, проживає за межами України, у зв`язку з чим, у нього виникла необхідність вирішення питання щодо юридичної фіксації зазначеного факту для подальшого безперешкодного переміщення його та дитини, зняття з реєстрації місця проживання, а також з огляду на те, що не теперішній час багато організації потребують згоди обох батьків, або в разі відсутності одного з батьків, необхідно надавати документ, який підтверджує самостійне виховання.

Відповідно до ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, здійснюється Сімейним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст. ст. 122 та 125 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у ст. ст. 150, 151 СК України.

Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого ч. 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).

Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, відповідно до яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлює підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само, як визначена частиною першою ст. 15 СК України, «невідчужуваність» сімейних обов`язків, свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 зазначила, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Відповідно до пункту 4 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається, не встановлено обставин, які свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, що сторонами не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено.

Водночас судом першої інстанції не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідачка ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 малолітньої доньки впливає на права та законні інтереси відповідачки, як матері дитини, оскільки у такий спосіб буде засвідчено невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов`язків, що є підставою для негативних наслідків, таких як позбавлення батьківських прав та інше.

Також, позивачем не було доведено та не надано доказів щодо відмови в наданні певних пільг та інших соціальних гарантій, що в свою чергу порушувало б права батька дитини та свідчило про доцільність встановлення такого факту.

Слід зазначити, що жодного доказу з приводу невизнання чи оспорювання відповідачкою ОСОБА_1 прав позивача або їх порушення в ході розгляду справи представлено не було.

Беручи до уваги вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, позовні вимоги є необґрунтованими, у зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Позивач не довів обставини, на які посилався, як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Михайловська Оксана Миколаївна, залишити без задоволення.

Заочне рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді: