Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №182/8515/25 — Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/8515/25

Провадження № 2/0182/898/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08.07.2026 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Покровської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області про встановлення факту спільного проживання та про визнання права власності -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Нікопольського міськрайонного суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Покровської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області про встановлення факту спільного проживання та про визнання права власності.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_2 йому доводиться рідним братом по лінії матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, документи, що підтверджують родинні зв`язки з ОСОБА_2 , не збереглися, у зв`язку з їх втратою з невідомих причин. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер та після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно у вигляді земельної ділянки з кадастровим номером 1222985500:04:009:0441, площею 2.4700 Га, цільовим призначенням – 01.01, категорія земель – землі сільськогосподарського призначення, місце розташування - Дніпропетровська область, Нікопольський район, Покровська сільська рада. Після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 він звернувся до приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бойко Л.П. із заявою за № 774 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно та, на підставі його заяви, була відкрита спадкова справа № 333/2021. Однак, 09 листопада 2021 року приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бойко Л.П. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, мотивуючи свою відмову тим, що спадкоємець не надав доказів сумісного проживання з померлим ОСОБА_2 за однією адресою або на момент смерті ОСОБА_2 , що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Таким чином, позивач просить суд ухвалити рішення, яким встановити факт, що він, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , постійно проживав з рідним братом ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 2012 року та моменту його смерті.

В судовому засіданні позивач викладені обставини в позовній заяві підтримав та на задоволенні позову наполягав. Окрім цього, додатково суду повідомив, що його покійний брат разом з матір`ю проживав в квартирі, яку безпосередньо купив він. Позивач зазначає, що періодично дивився за матір`ю, а вже коли вона померла, то позивач доглядав за своїм братом. Додатково доповнив, що він з братом почав проживати з 2010 року.

Представник відповідача в призначене судове засідання не прибув, проте, на адресу суду надали заяву, в якій просять суд розгляд справи проводити за їх відсутності та ухвалити рішення, у відповідності до вимог чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод”, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Згідно ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, зокрема суди розглядають справи про встановлення факту.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї" членами сім"ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто, наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 року у справі № 1-8/99 зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім, власне, факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто, наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 31.03.2020 у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19).

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, зокрема, з довідок та актів, починаючи з 2012 року, позивач та ОСОБА_2 спільно проживали, тобто, з урахуванням поданих доказів та пояснень сторони позивача, вбачається, що позивач, з урахуванням стану здоров`я ОСОБА_2 , останнім опікувався та допомагав йому, що дає суду підстави вважати, що сторони були пов`язані спільним побутом.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення до суду з даною заявою, стали обставини щодо не доведення позивачем в позасудовому порядку спільного проживання з ОСОБА_2 , оскільки останній виявив намір та бажання успадкувати майно у вигляді земельної ділянки з кадастровим номером 1222985500:04:009:0441, площею 2.4700 Га, цільовим призначенням – 01.01, категорія земель – землі сільськогосподарського призначення, місце розташування Дніпропетровська область, Нікопольський район, Покровська сільська рада (а.с.9-11).

Так, у відповідності до матеріалів справи, позивач звернувся з відповідною заявою до приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бойко Л.П. Однак, 09 листопада 2021 року приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бойко Л.П. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, мотивуючи свою відмову тим, що спадкоємець не надав доказів сумісного проживання з померлим ОСОБА_2 за однією адресою, або на момент смерті ОСОБА_2 (а.с.12, 15).

Тобто, в даному випадку, наявні підстави, які свідчать про те, що позивач в позасудовому порядку позбавлений можливості вирішити питання щодо своїх спадкових прав.

Проте, як з поданих документів так і допитаних свідків, судом встановлено той факт, що сторони були пов`язані спільним побутом, жили разом та один одному допомагали.

Так, на підставі поданого клопотання стороною позивача, на підтвердження факту спільного проживання в судовому засіданні були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що позивач по справі постійно доглядав за своїм покійним братом та спільно з ним проживав в с.Покровське, оскільки брат вживав спиртні напої, а тому повинен був бути під наглядом. Вже після того, як його брат помер, позивач переїхав в м.Покров, оскільки там працює, проте, час від часу навідується в село, коли немає обстрілів.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що позивачу доводиться цивільною дружиною. Спільно прожили більше 30 років та мають сина. Вони всією родиною проживали в селі разом з братом позивача, оскільки той вживав спиртні напої та був безвідповідальним. Додатково доповнила, що вони намагались відправити його на лікування, допомагали йому матеріально. Після його смерті єдиним спадкоємцем є її чоловік.

Таким чином, враховуючи вимоги чинного законодавства, а також матеріали справи та показання свідків, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом, такі факти породжують юридичні наслідки, тобто, від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Таким чином, процесуальний закон передбачає умови, за яких у окремому провадженні можуть бути встановлені факти, що мають юридичне значення, зокрема: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто, від них повинні безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення; встановлення факту не пов`язано із вирішенням спору про право.

За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд вирішує питання у сукупності, керуючись принципом верховенства права, вважає, що наданих доказів по справі достатньо для задоволення заяви про встановлення факту родинних відносин. Окрім цього, вирішуючи питання щодо оцінки зазначених доказів, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка, відповідно до українського законодавства, має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також той факт, що надані позивачем докази суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують юридичний факт, а саме: факт спільного проживання, оцінюючи в сукупності надані суду письмові докази, суд дійшов висновку про те, що позивачем надані належні та допустимі докази на підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_2 не менше, як п`ять років до часу відкриття спадщини та наявність взаємних прав та обов`язків між ними.

За таких обставин, оскільки позивач не має іншої можливості підтвердити факт того, що він спільно проживав з ОСОБА_2 , але встановлення цього факту породжує юридичні наслідки, оскільки, з таким фактом законодавство пов`язує можливість реалізації спадкових прав, суд приходить до висновку, що вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-265, 293, 315, 352, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Покровської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області про встановлення факту спільного проживання та про визнання права власності - задовольнити.

Встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , постійно проживав з рідним братом ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 2012 року та до моменту його смерті.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал