Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №676/3201/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 676/3201/26

Провадження № 33/820/518/26

Суддя Хмельницького апеляційного суду Топчій Т.В., розглянувши у відкритому засіданні в місті Хмельницькому за участю секретаря Мельничук К.С., захисника Мужилівської Н.М., апеляційну скаргу захисника на постанову Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 травня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 , фактично проживає у АДРЕСА_2 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 ч.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік,

в с т а н о в и л а:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені суддею обставини.

Постановою суду встановлено, що ОСОБА_1 12 квітня 2026 року о 22 год. 52 хв. в селищі Сахкамінь Кам`янець-Подільського району Хмельницької області по вул.Постишева, 4, керував транспортним засобом – Opel Vectra, д.н.з. НОМЕР_1 , із ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність ст. 130 ч. 1 КУпАП.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі захисник Мужилівська Н.М. просить скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі щодо ОСОБА_1 за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

На обґрунтування скарги зазначає, що постанова суду є незаконною та необґрунтованою, ухваленою без всебічного, повного й об`єктивного дослідження обставин справи.

Захисник вказує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту керування ним транспортним засобом у момент зупинки працівниками поліції. Зазначає, що він не перебував за кермом автомобіля, а тому відсутня обов`язкова ознака складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч.1 КУпАП.

Також зазначає, що суд першої інстанції неправильно оцінив відеозаписи, долучені до матеріалів справи. На думку захисника, відеозаписи не містять зафіксованого факту його пересаджування на місце водія, а висновок суду щодо керування ним транспортним засобом ґрунтується на припущеннях. Стверджує, що його переміщення в салоні автомобіля було пов`язане з необхідністю дістати сумку дружини, яка знаходилася на задньому сидінні транспортного засобу.

Крім того, захисник зазначає, що між моментом зупинки автомобіля працівниками поліції та їх підходом до транспортного засобу минуло близько 15 секунд, що, на його думку, ставить під сумнів можливість зміни місць водієм та пасажиром за наведених ним обставин.

В апеляційній скарзі також зазначено, що відмова від проходження огляду на стан сп`яніння була зумовлена тим, що ОСОБА_1 не визнавав себе особою, яка керувала транспортним засобом, а тому не вважав вимогу про проходження огляду такою, що стосується його як водія.

Вважає, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не може вважатися беззаперечним доказом вини особи та підлягає перевірці й підтвердженню іншими належними доказами.

Захисник посилається на положення ст. 19 та 62 Конституції України, ст. 251 КУпАП, а також практику Європейського суду з прав людини, вважаючи, що його вина не доведена поза розумним сумнівом, а всі сумніви щодо доведеності вини підлягають тлумаченню на його користь.

Крім того, апелянт звертає увагу на обставини, які, на його думку, могли викликати сумнів у неупередженості судді суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи стало відомо про його попередню роботу в Харківському національному університеті внутрішніх справ (філія у м. Кам`янець-Подільському), де суддя також здійснює викладацьку діяльність.

У зв`язку з наведеним апелянт вважає, що його вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч.1 КУпАП, не доведена належними та допустимими доказами, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Водночас, в поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 травня 2026 року, оскільки вважає, що строк на апеляційне оскарження постанови пропущено з поважної причини. Вказує на те, що повний текст постанови захисником було отримано 27.05.2026 року, останній день апеляційного оскарження припадав на вихідний день 06.06.2026 року, тому останнім днем оскарження є 08.06.2026 року - перший, після вихідного дня, робочий день. Цього ж дня була подана апеляційна скарга, отже, на його думку, строк на апеляційне оскарження він пропустив з поважної причини, а тому він підлягає поновленню судом.

Позиції учасників апеляційного провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Під час апеляційного перегляду справи захисник Мужилівська Н.М. підтримала доводи апеляційної скарги, просила скасувати постанову суду з підстав викладених у ній.

Заслухавши учасників процесу, перевіривши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Мотиви суду.

Відповідно до ст. 294 ч. 2 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Як убачається з матеріалів справи, повний текст постанови захисником було отримано 27.05.2026 року, останній день апеляційного оскарження припадав на вихідний день 06.06.2026 року, останнім днем оскарження є 08.06.2026 року – перший, після вихідного дня, робочий день. Цього ж дня була подана апеляційна скарга, а отже строк на апеляційне оскарження було пропущено з поважних причин і він підлягає поновленню.

Згідно з ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП.

Вимоги ст.ст. 252, 280 КУпАП регламентують, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Аналіз матеріалів даної справи свідчить, що суд при її розгляді дотримався зазначених вимог закону.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно ст. 130 ч. 1 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП, підтверджується сукупністю зібраних у справі доказів, досліджених як судом першої інстанції, так і апеляційним судом. Зокрема відомостями із:

- протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №639076 від 12 квітня 2026 року, відповідно до якого 12 квітня 2026 року 22 год. 52 хв. в селищі Сахкамінь Кам`янець-Подільського району Хмельницької області по вул.Постишева, 4, керував транспортним засобом – Opel Vectra, д.н.з. НОМЕР_1 , із ознаками алкогольного сп`яніння, а також даними відеозаписів із нагрудних камер поліцейських, на яких зафіксовано факти керування водієм ОСОБА_1 автомобілем та його відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і у закладі охорони здоров`я(а.с.1);

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів та направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 12.04.2026 року в Кам`янець-Подільська міська лікарня №1, в яких зафіксовано ознаки алкогольного сп`яніння виявлені у ОСОБА_1 , а саме запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці (а.с.4-5);

- відеозаписом, на якому зафіксовано факт керування водієм ОСОБА_1 автомобілем та його відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і у закладі охорони здоров`я. (а.с.7).

Наведені докази жодних сумнівів щодо їх достовірності та допустимості не викликають, оскільки вони оформлені у визначеному процесуальним законом порядку.

За результатами апеляційного перегляду провадження апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, повно, всебічно та об`єктивно розглянувши справу, прийшов до правильного висновку про їх достатність для встановлення вини ОСОБА_1 та вмотивовано визнав його винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП.

Посилання апелянта на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт керування ним транспортним засобом на момент зупинки працівниками поліції, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються дослідженими у справі доказами.

Як вбачається із відеозапису з нагрудної камери поліцейського під назвою « ОСОБА_1 ст. 130 ч. 1 КУпАП 12.04.2026», що були перевірені апеляційним судом, в момент коли працівник поліції підійшов до автомобіля, на передньому водійському сидінні нікого не було. Одночасно на відеозаписі чітко зафіксовано, як ОСОБА_1 , тримаючись лівою рукою за водійське сидіння, перемістив тулуб між передніми сидіннями у напрямку задньої частини салону автомобіля, тоді як його дружина, одягнена у світлу куртку, пересіла на переднє водійське сидіння.

Вказані обставини зафіксовані на відеозаписі у проміжку часу з 40 хв. 45 сек. до 40 хв. 53 сек..

Відображені на відеозаписах відомості поряд із зверненням поліцейських до ОСОБА_1 як до водія, щодо необхідності пересідання на пасажирське місце, та твердження про брак часу для закінчення цієї процедури, на переконання апеляційного суду, свідчать, що саме він керував транспортним засобом, перебуваючи при цьому з ознаками алкогольного сп`яніння і розумів, що у разі його зупинки, вони будуть виявлені, у зв`язку із чим намагався вжити заходів для унеможливлення його ідентифікації як водія транспортного засобу.

Апеляційний суд вважає, що зафіксована на відеозаписах інформація є достатньою та підтверджує обставини, що мають значення для справи та узгоджується з іншими наявними в матеріалах справи доказами. Отже, відеозапис місця події є належним та допустимим доказом по справі. Будь-яких порушень працівниками поліції при виконанні вимог ст.266 КУпАП та Інструкції №1452/735 при проведенні огляду ОСОБА_1 на встановлення факту перебування його в стані алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом, апеляційним судом не встановлено.

Отже, доводи сторони захисту в частині недоведеності факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом Opel Vectra, д.н.з. НОМЕР_1 , за обставин, які вказані у протоколі про адміністративне правопорушення, задоволенню не підлягають.

З аналогічних підстав підлягають відхиленню твердження захисника ОСОБА_2 про те, що за кермом даного авто була дружина ОСОБА_1 , оскільки такі аргументи спростовуються відеозаписами з нагрудної камери поліцейського.

Також апеляційний суд вважає неспроможними доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку, з огляду на таке.

Із досліджених у судовому засіданні відеозаписів убачається, що ОСОБА_1 протягом усього спілкування з працівниками поліції, які зупинили транспортний засіб, не висловлював чіткої та однозначної згоди на проходження огляду на стан сп`яніння, натомість пов`язував проходження такого огляду з наданням йому відеозапису, який би підтверджував факт керування ним транспортним засобом. Таким чином, питання проходження огляду ставилося ним у залежність від виконання працівниками поліції умов, не передбачених чинним законодавством.

З огляду на неодноразові законні пропозиції працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння та відсутність з боку ОСОБА_1 чітко вираженої згоди на його проходження, поліцейські обґрунтовано розцінили таку поведінку як відмову від проходження огляду, що й було належним чином зафіксовано у протоколі про адміністративне правопорушення.

За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Апеляційні доводи про те, що сам протокол не є доказом на доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 ч.1 КУпАП не заслуговують на увагу, оскільки протокол про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 639076 від 12 квітня 2026 року відповідає вимогам ст.256 КУпАП, щодо місця, часу вчинення та суті адміністративного правопорушення, повністю узгоджується з даними, які містяться на відеозаписах.

Крім того, зазначений протокол оцінений судом першої інстанції у сукупності із наявними та допустимими доказами, які доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 ч.1 КУпАП.

Порушень вимог ст.256 КУпАП в редакції, що була чинною на час складання протоколу про адміністративне правопорушення, не встановлено. А відомостей, які піддавали б сумніву достовірність зазначених у протоколі даних про обставини вчинення правопорушення, у справі немає.

Даних про те, що в справі неправильно застосовано норми матеріального права чи допущено порушення норм процесуального права при дослідженні місцевим судом доказів, перевіркою матеріалів справи не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази та порушення вимог закону, які б спростовували висновки суду і були б підставами для зміни або скасування судового рішення.

Адміністративне стягнення, накладене на ОСОБА_1 в межах санкції ст.130 ч.1 КУпАП у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, відповідає положенням ст.ст. 33-35 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнень за адміністративні правопорушення, є адекватним скоєному і відповідає відомостям характеризуючим особу правопорушника.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що постанова суду є законною та обґрунтованою, та підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 293, 294 КУпАП, суд,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - Мужилівської Н.М. залишити без задоволення.

Постанову Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 травня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 ч. 1 КУпАП – залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя: