Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №686/33943/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/33943/25

Провадження № 22-ц/820/1204/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Демчук В.М.

за участю: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 лютого 2026 року (суддя Заворотна О.Л.).

Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи та представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Флиса Василя Володимировича, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів.

В обґрунтування позову зазначав, що з 31.10.2020 перебував із відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, від якого народився син.

06.04.2023 між Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Новобуда» та ОСОБА_4 укладено договір пайової участі у будівництві №27, з метою отримання у власність квартири АДРЕСА_1 . Розмір пайового внеску становить 1261410 грн.

26.02.2024 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір уступки майнових прав до договору пайової участі в будівництві № 27 від 06.04.2023, відповідно до якого відбулася заміна члена кооперативу (пайовика) ОСОБА_4 на ОСОБА_5 (її матір).

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20.05.2025 у справі №686/18977/24 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 753061,77 грн компенсації вартості його частки у спільному майні подружжя та 8136,22 грн судового збору.

Вважав, що вказаним рішенням презюмується недобросовісність дій ОСОБА_4 , спрямованих на безпідставне набуття частки ОСОБА_1 у майнових правах на майно подружжя та подальше їх відчуження на користь матері.

З моменту набрання законної сили рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20.05.2025, а саме з 23.09.2025 правовідносини між позивачем та відповідачем трансформувались у зобов`язальні, пов`язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому ОСОБА_1 має право на стягнення з ОСОБА_4 інфляційних втрат та трьох відсотків річних, виходячи з суми боргу 753061,77 грн, з моменту укладення договору щодо позбавлення позивача майнових прав на його частку у спільному майні подружжя до моменту повного повернення вказаних коштів, які стягнуті за рішенням суду.

Враховуючи викладене вище, просив суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 173122,99 грн за безпідставне одержання та користування коштами позивача, з яких: 137585,38 грн – інфляційні втрати, 35537,61 грн – три проценти річних та 10367,48 грн за порушення зобов`язання з виконання рішення суду, з яких: 6777,55 грн – інфляційні втрати, 3589,93 грн – три проценти річних.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 10367,48 грн за порушення зобов`язання з виконання рішення суду та 103,67 грн судового збору.

В решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Зазначає, що з моменту укладення договору про відступлення права вимоги між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позивач позбувся своїх коштів в розмірі 753061,77 грн. За період їх безпідставного набуття до моменту фактичного повернення, ОСОБА_4 зобов`язана відшкодувати проценти за їх використання та інфляційні втрати, завдані знеціненням грошової одиниці – гривні.

Вказує, що оскільки відповідачем порушене позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст.1212 ЦК України, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ч.2 ст. 625 ЦК України. При цьому, на правовідносини між сторонами не поширюються встановлені п. 18 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України заборони щодо здійснення передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань під час дії воєнного стану.

Вважає, що має право на стягнення з ОСОБА_4 на свою користь інфляційних втрат та трьох процентів річних, виходячи з суми боргу 753061,77 грн, з моменту позбавлення позивача майнових прав на його частку у квартирі до моменту повного повернення вказаних коштів, які стягуються за рішенням суду.

Стверджує, що судом першої інстанції помилково не застосовано норми матеріального права, а саме положення ст.стс.536, 625, 1214 ЦК України.

Зауважує, що судом зроблено помилковий висновок про отримання позивачем компенсації частки спільного майна подружжя, що виключає безпідставність набуття цих коштів.

Звертає увагу суду, що за результатом розгляду справи №686/18977/24 йому було присуджено не компенсацію частки вартості у спільному майні подружжя, а повернуто внесені на оплату будівництва спірної квартири особисті кошти, тому мають бути застосовані вищевказані норми права.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 через свого представника – адвоката Андрійчук І.В. вказує, що оскільки ОСОБА_1 отримав компенсацію частки спільного майна подружжя, тому виключається безпідставність набуття коштів, відповідно і відсутні підстави для нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Зауважує, що ОСОБА_1 під час звернення до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя не вважав кошти, які були внесені для купівлі майнових прав на об`єкт будівництва квартири такими, що отримані ОСОБА_4 безпідставно, оскільки він просив суд визнати за ним право особистої приватної власності на частини квартири АДРЕСА_2 , а не компенсувати кошти, які були внесені для придбання квартири. Судовим рішенням пайові внески на придбання квартири були визнані спільним майном подружжя, а не безпідставно набутими ОСОБА_4 коштами. Звертає увагу суду, що лише після 23.09.2025, з дня набрання законної сили рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20.05.2025 у справі № 686/18977/24, у ОСОБА_4 виник обов`язок сплатити для ОСОБА_1 кошти у сумі 753061,77 грн. Зауважує, що вона не ухилялася від виконання судового рішення та протягом 3 місяців з дня набрання рішення законної сили виконала його в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Флиса В.В. підтримали доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача ОСОБА_4 – адвокат Андрійчук І.В. заперечила проти доводів апеляційної скарги.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, про день, місце і час слухання справи повідомлена належним чином.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

За змістом апеляційної скарги рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення 10367,48 грн за порушення зобов`язання з виконання рішення суду не оскаржується, а тому апеляційним судом, відповідно до ст. 367 ЦПК України, не переглядається.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив та виходив з того, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20.05.2025 у справі №686/18977/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково, в порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 753061,77 грн компенсації вартості його частки у спільному майні подружжя і 8136,22 грн судового збору.

За змістом описової частин вказаного рішення, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору уступки майнових прав від 26.02.2024, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поділ майна подружжя шляхом визнання за ОСОБА_1 права особистої власності на частини квартири АДРЕСА_2 та за ОСОБА_4 – право власності на частини вказаної квартири.

При ухваленні рішення суд виходив з того, що набуті в результаті внесення в ЖБК коштів майнові права на спірну квартиру дійсно були спільним сумісним майном позивача і відповідачки як подружжя, за вирахуванням частки вартості, пропорційної внеску особистими коштами позивача (19,4%). Ця різниця з огляду на рівність часток подружжя у спільному сумісному майні належала позивачеві і відповідачці в рівних частках кожному (по 40,3%). Водночас, позивачем не було достеменно доведено, що співвідповідачка діяла недобросовісно, укладаючи договір уступки майнових прав, за таких обставин, оспорювані позивачем у даній справі правочини не можуть бути визнані недійсними. Крім того, неможливо визнати право власності на частки в квартирі за позивачем і відповідачкою (як просить в позові позивач), оскільки цього права (саме права власності) в них ніколи не було. Воно первинно було зареєстровано саме за співвідповідачкою.

Особиста частка у коштах позивача на будівництво спірної квартири в розмірі 19,4% загального внеску та у спільних коштах позивача та відповідачки на будівництво спірної квартири у розмірі 40,3% загального внеску становить разом 59,7%. Відносно розміру внесених на оплату будівництва спірної квартири коштів це становить 753061,77 грн. і цю суму має бути присуджено позивачеві з відповідачки як компенсацію вартості його частки у спільному майні подружжя.

Відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Джубаби Д.О. від 13.10.2025 відкрито виконавче провадження ВП №79339590 на виконання рішення суду №686/18977/24 від 13.10.2025 (а.с.45).

Згідно з постановою приватного виконавця від 13 січня 2026 року, ВП 79339590 закінчено у зв`язку з повним виконанням рішення (а.с.28).

Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки за судовим рішенням ОСОБА_1 отримав компенсацію частки спільного майна подружжя, що виключає безпідставність набуття даних коштів (збагачення відповідачки за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином), відповідно відсутні підстави для нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат, тому вимоги щодо стягнення 173122,99 грн (137585,38 грн – інфляційні втрати та 35537,61 грн – три відсотка річних) не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого суду, виходячи із наступного.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Подібний висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, та постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19, від 27 липня 2022 року у справі № 644/3932/18-ц, від 29 березня 2023 року у справі № 643/8385/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/6422/21.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що у справі №686/18977/24 ОСОБА_1 звертався до суду з позовом про визнання недійсним договору уступки майнових прав від 26.02.2024, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поділ майна подружжя шляхом визнання за ОСОБА_1 права особистої власності на частини квартири АДРЕСА_2 та за ОСОБА_4 – право власності на частини вказаної квартири, посилаючись на те, що в період шлюбу набуто майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу. За наслідками розгляду справи по суті суд стягнув з відповідачки на користь позивача компенсацію вартості частки у праві спільної сумісної власності подружжя, позивач погодився на припинення свого права у праві спільної сумісної власності в обмін на виплату йому грошової компенсації, відповідно, ці кошти не вважаються безпідставно набутими (стаття 1212 Цивільного кодексу України), оскільки на них поширюється режим спільності майна, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, в розмірі 173122,99 грн., в т.ч. 137585,38 грн інфляційних втрат, 35537,61 грн - три відсотки річних за період з дати укладення договору про уступку права вимоги по дату ухвалення рішення.

Стягнення 3% річних та інфляційних втрат за статтею 625 Цивільного кодексу України можливе лише після набрання законної сили рішенням суду про присудження грошової компенсації та у разі її прострочення боржником.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що за результатом розгляду справи № 686/18977/24 йому було присуджено не компенсацію частки вартості у спільному майні подружжя, а повернуто внесенні на оплату будівництва спірної квартири особисті кошти, є безпідставними та зводяться до власного трактування норм права та обставин справи.

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 лютого 2026 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач І.В. П`єнта

Судді: Р.С. Гринчук

О.І. Талалай