Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №333/12381/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 07.08.2026 Справа № 333/12381/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 333/12381/25 Головуючий у І інстанції: Кулик В.Б.

Провадження № 22-ц/807/1470/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Мінгазова Р.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,

У С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

В обґрунтування позову зазначено, щоОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які на підставі заочного рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17.01.2019 позбавлені батьківських прав відносно ОСОБА_2 .

Над ОСОБА_2 встановлено опіку, призначено опікуном бабусю – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою позивач проживає до тепер.

Рішенням суду з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання малолітнього ОСОБА_2 у розмірі частини заробітку, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.08.2018 і до досягнення дитиною повноліття. Із ОСОБА_3 також рішенням суду стягнуто аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання малолітнього ОСОБА_2 у розмірі частини заробітку, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.08.2018 і до досягнення дитиною повноліття.

До повноліття ОСОБА_2 , аліменти на його утримання стягувалися у примусовому порядку.

На теперішній час ОСОБА_2 є повнолітнім, однак навчається в Відокремленому структурному підрозділі «Запорізький металургійний фаховий коледж Запорізького національного університету» на І курсі очної денної форми навчання, у зв`язку з чим не має змоги влаштуватися на роботу, щоб самостійно отримувати заробіток.

Додатково позивач зазначав, що відповідач є працездатним, працює на АТ «Мотор Січ», отримує заробітну плату близько 20000 грн, інших аліментних зобов`язань не має.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його утримання, щомісячно в розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходу, за весь час навчання, але не більше як до 23-х років, починаючи з 30.12.2025.

Рішенням від 14 квітня 2026 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя частково задовольнив позов.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу), щомісячно, починаючи стягнення з 30.12.2025 року, до закінчення навчання, але не більше як до досягнення ним 23 років.

Стягнув з ОСОБА_1 в дохід держависудовий збір в розмірі 726,72 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач не довів потреби у матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням, не надав доказів понесення будь-яких витрат на навчання чи проживання, а також доказів неможливості самостійно забезпечувати себе. Крім того, позивач навчається у державному закладі освіти за кошти державного бюджету, отримує академічну стипендію, а тому саме по собі продовження навчання не свідчить про наявність права на стягнення аліментів.

Також ОСОБА_1 наголошує, що суд не надав належної оцінки його сімейному та матеріальному становищу, зокрема не врахував, що він утримує малолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також матір – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного лікування та матеріальної допомоги.

На підтвердження своїх доводів апелянт просив дослідити додані до апеляційної скарги відповідь навчального закладу на адвокатський запит, витяг з наказу про зарахування позивача на навчання за державним замовленням, довідки навчального закладу щодо форми навчання та отримання позивачем стипендії, а також медичні документи щодо стану здоров`я його малолітньої доньки, вважаючи, що зазначені обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення позову або, принаймні, необхідність відмови у стягненні аліментів у визначеному судом розмірі.

Позивач, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

За приписами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, даний спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи. Надано учасникам справи строк для надання відзиву на апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у зв`язку з навчанням потребує матеріальної допомоги з боку батька, навчання на денній формі, що суттєво утруднює можливість особистого працевлаштування, потребує матеріальних витрат на їжу, одяг, придбання підручників та інших матеріалів для навчання, також враховуючи працездатність відповідача, відсутність доказів на наявність у відповідача інших дітей, суд дійшов висновку, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу пов`язаною з навчанням.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_2 , його батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с. 7).

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17.01.2019 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав відносно їх сина – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Над ОСОБА_2 встановлено опіку, призначено опікуном бабусю – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою позивач проживає і тепер.

Рішенням суду стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_4 (опікун) на утримання малолітнього ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частини заробітку, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.08.2018 і до досягнення дитиною повноліття. Також, з ОСОБА_3 на підставі рішенням суду було стягнуто аліменти на користь ОСОБА_4 (опікун) на утримання малолітнього ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частини заробітку, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.08.2018 і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 8-10).

ОСОБА_2 навчається на першому курсі денної форми навчання у Відокремленому структурному підрозділі «Запорізький металургійний фаховий коледж Запорізького національного університету». Термін навчання з 01.09.2025 до 29.06.2028. Зазначена обставина підтверджується довідкою за підписом директора коледжу від 04.12.2025 № 1085 (а.с. 14).

ОСОБА_2 не має самостійних доходів.

Відповідач працює в АТ «МОТОР СІЧ», де згідно з наказом № 730 від 23.10.2025 з 01.11.2025 встановлено чотириденний робочий тиждень (а.с. 40-41).

Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 29.09.2023 Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), встановлено, що ОСОБА_1 має малолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 39).

Свідоцтвом про укладення шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 серії НОМЕР_2 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 підвтерджено, що відповідач має матір – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (а.с. 42), батько відповідача – ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 47).

Мати відповідача – ОСОБА_6 є особою з інвалідністю другої групи безстроково (а.с. 48), потребує медичної допомоги, про що свідчать виписки із медичних карток та призначення лікарів (а.с. 49-59) та фінансової підтримки, так як розмір її пенсії складає 3488,00 грн (довідка про доходи № 6330 0532 0601 6322) (а.с. 61).

Відповідач має малолітню дитину від іншого шлюбу – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка перебуває на його утриманні, та матір – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є особою з інвалідністю другої групи безстроково і документально підтверджено, що вона також перебуває на утриманні у відповідача.

Згідно зі статтею 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (частина третя статті 3 Закону України «Про освіту»).

Батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (стаття 198 СК України).

Відповідно до статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

За статтею 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Тому стягнення із батьків аліментів на повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Відповідно до вищевказаних правових норм, виявлення бажання на отримання матеріальної допомоги у зв`язку з продовженням навчанням є правом повнолітньої дочки (сина) або одного з батьків, з якими вона (він) проживають, яке нерозривно пов`язано з обов`язковою умовою можливості відповідача надавати таку допомогу і така умова оцінюється судом у сукупності з іншими обставинами, що мають істотне значення для вирішення спору.

Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

У постанові від 16 лютого 2022 року у справі №381/2423/20 Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Суд правильно вважав, що розмір аліментів в 1/6 частині від доходу відповідача, спрямований на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, відповідає вимогам розумності та є співмірним витратам, у зв`язку з навчанням, що потребує коштів на харчування, купівлю приладдя для навчання, тощо.

За ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, показів свідків, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх часткове задоволення.

Суд першої інстанції врахував всі обставини справи, що ОСОБА_2 у зв`язку з навчанням потребує матеріальної допомоги з боку батька, навчання на денній формі, що суттєво утруднює можливість особистого працевлаштування, потребує матеріальних витрат на їжу, одяг, придбання підручників та інших матеріалів для навчання, також враховуючи працездатність відповідача, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу, пов`язану з навчанням.

Доводи апеляційної скарги про необхідність дослідження поданих апелянтом разом зі скаргою нових доказів, а саме довідки про доходи позивача та виписки з амбулаторної картки матері відповідача, колегія суддів відхиляє. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Разом із апеляційною скаргою відповідач не навів жодних доводів та не надав доказів на підтвердження існування таких обставин, а тому підстав для прийняття зазначених доказів судом апеляційної інстанції немає.

При цьому колегія суддів враховує, що подані документи датовані вже після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, а тому вони не можуть свідчити про неправильність встановлення судом обставин справи станом на час її розгляду та не впливають на оцінку законності й обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Доводи відповідача про наявність на його утриманні іншої дитини, а також непрацездатної матері, яка страждає на відповідні захворювання, не можуть бути причиною для скасування рішення, адже місцевий суд взяв їх до уваги та врахував під час ухвалення оскаржуваного рішення, дійшовши висновку про часткове задоволення позовних вимог і стягнення аліментів у розмірі 1/6 частини заробітку відповідача щомісяця, а не заявленого позивачем в розмірі частини.

Витрати на продукти харчування та інші додаткові витрати для життя дитини є беззаперечними, оскільки для життя та навчання будь-яка людина має повноцінно харчуватися, купувати одяг та взуття, засоби гігієни, миючі засоби, що потребує відповідних коштів, оскільки дочка відповідача, навчаючись на денній формі навчання онлайн, позбавлена можливості працювати та отримувати інший дохід, вона потребує допомоги батьків.

Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2026 року без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 07 серпня 2026 року.

Головуючий

Судді