Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №204/5736/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6554/26 Справа № 204/5736/25 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Макарова М.О.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 18 лютого 2026 року у складі судді Чудопалової С.В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Суворова 15» про визнання наймача житлового приміщення таким, що втратила право користування житловим приміщенням, та визнання наймачем, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що її чоловіку ОСОБА_4 було видано ВО «Південний машинобудівний завод» ордер №1478 від 02 січня 1986 року на право заняття 2-х кімнат площею 26,7 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 , у складі сім`ї дружини ОСОБА_1 та доньки ОСОБА_5 .

Згідно з рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 08 жовтня 2024 року надано дозвіл ОСББ «Суворова 15» на зміну умов договору найму жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , а саме замість померлого наймача ОСОБА_4 визначено основним наймачем доньку ОСОБА_2 , складом сім`ї три особи, у тому числі: мати ОСОБА_1 та брат ОСОБА_3 .

Зазначає, що 28 квітня 2018 року донька ОСОБА_2 набула громадянства російської федерації та з початку 2019 року виїхала на постійне місце проживання до російської федерації.

Враховуючи, що вона самостійно сплачує комунальні послуги, підтримує квартиру в належному стані, а донька фактично втратила право користування вказаною квартирою, оскільки більше шести місяців без поважних причин не проживає та фактично втратила інтерес до житла, вимушена звернутися до суду та просити визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою та визнати її наймачем вказаної квартири.

Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 18 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову, оскільки відповідач з початку 2019 року не користується спірним житлом та не виявляє інтересу до цього житла, тобто не проживає в ньому без поважних причин понад шести місяців, що підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а тому наявні підстави для визнання останньої такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Відмовляючи в частині визнання позивача наймачем квартири, суд першої інстанції виходив із того, що прийняття рішень про зміну умов договору найму житлових приміщень відноситься до дискреційних повноважень виконавчого комітету Дніпровської міської ради, тому суд не може перебирати на себе функцію дозвільного органу, яка не покладена на нього законом.

Не погодившись з рішенням суду в частині залишеного без задоволення позову, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду в частині відмови у визнанні наймачем квартири, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову в цій частині.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції невірно встановлено обставини справи, що мають значення для справи, що призвело до необґрунтованого висновку суду про відмову у задоволенні позову. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач у даній справі втратив право користування житловим приміщенням, а тому наявні підстави для визнання саме її наймачем квартири, оскільки вона правомірно вселилася до вказаної квартири і постійно проживає в ній. Крім того, вказує, що відсутність вмотивованої відмови органу місцевого самоврядування не позбавляє її права на звернення до суду за захистом своїх прав, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в оскаржуваній частині.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишення без задоволення позову про визнання позивача наймачем квартири, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.

У відзиві на апеляційну скаргу Дніпровська міська рада просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.

Судом встановлено, що згідно ордеру № 1478 від 02 січня 1986 року, виданого виробничим об`єднанням «Південний машинобудівний завод», ОСОБА_4 було передано у користування родині з трьох осіб дружини ОСОБА_1 , доньки ОСОБА_5 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, після його смерті, рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 46-8/10 від 08 жовтня 2024 року «Про надання дозволу на зміну умов договору найму жилого приміщення квартири АДРЕСА_3 », було вирішено надати дозвіл ОСББ «Суворова 15» на зміну умов договору найму жилого приміщення - двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , а саме: замість померлого наймача – ОСОБА_4 визначити основним наймачем дочку - ОСОБА_2 , складом сім`ї 3 особи, у тому числі: мати – ОСОБА_1 , брат – ОСОБА_3 .

Згідно з довідкою про склад сім?ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 9804 від 06 грудня 2024 року, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 (мати), ОСОБА_2 (наймач), ОСОБА_3 (брат).

ОСОБА_2 з 28 квітня 2018 року набула громадянства російської федерації, що підтверджується паспортом громадянина російської федерації.

За змістом акту, складеного 23 травня 2025 року мешканцями житлового будинку та головою ОСББ «Суворова 15» вбачається, що ОСОБА_1 в період з 27 січня 1986 року по 23 травня 2025 року фактично проживала за адресою: АДРЕСА_4 .

22 лютого 2025 року ОСОБА_1 направила заяву Дніпровському міському голові про зміну умов договору найму займаного неприватизованого жилого приміщення за вказаною адресою.

Листом директора Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 29 квітня 2025 року ОСОБА_1 було відмовлено у підготовці проекту рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради про зміну умов договору найму з підстав відсутні документів, які б підтверджували зміну у складі родини, втрату ОСОБА_2 права користування житловим приміщенням та зняття її з реєстрації за вказаною адресою; в поданому пакеті документів надано копію паспорта ОСОБА_2 , що посвідчує особу та підтверджує її громадянство російської федерації; відсутні необхідні копії документів ОСОБА_2 , та нею не засвідчено подану заяву, самі документи ОСОБА_2 засвідчені з порушенням іншою особою.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання позивача наймачем квартири, суд першої інстанції виходив із того, що прийняття рішень про зміну умов договору найму житлових приміщень відноситься до дискреційних повноважень виконавчого комітету Дніпровської міської ради, тому суд не може перебирати на себе функцію дозвільного органу, яка не покладена на нього законом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в оскаржуваній частині.

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність вмотивованої відмови органу місцевого самоврядування не позбавляє її права на звернення до суду за захистом своїх прав, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в оскаржуваній частині, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Отже, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем;

Виходячи з принципу поділу влад, судді, ухвалюючи рішення у конкретній справі, не вправі переймати повноваження органів виконавчої влади та давати їм вказівки щодо розпорядження дискреційними повноваженнями. Вказана позиція є усталеною та узгоджується, зокрема, з положеннями Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, згідно з якими під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що позивач не надав доказів на підтвердження порушення його цивільних прав чи інтересів, оскільки відсутні докази звернення його та отримання Дніпровською міською радою чи Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради із заявами про визнання її наймачем, після ухвалення судового рішення або його не виконання. Тобто, права позивача на даний час не порушені, позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки, відповідачем не було відмовлено у визнанні її наймачем квартири, а тому вказаний позов в частині визнання її наймачем квартири, є передчасно поданим.

Суд зауважує, що він є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи, тому заявлена вимога про визнання позивача наймачем квартири не підлягає задоволенню, оскільки вирішення вказаного питання належить до виключної компетенції органів місцевого самоврядування та не належить до компетенції суду. Відтак суд не повноважний перебирати функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язувати його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу. За таких обставин, враховуючи, що права позивача на даний час не порушені, позов в оскарженій частині, є передчасно поданим.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач у даній справі втратив право користування житловим приміщенням, а тому наявні підстави для визнання саме її наймачем квартири, оскільки остання правомірно вселилася до вказаної квартири і постійно в ній проживає, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду, оскільки зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів. Жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані скаржником до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 18 лютого 2026 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 28 липня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 06 серпня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.О. Макаров