Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №204/11837/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/172/26 Справа № 204/11837/23 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 8

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради

на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2025 року у складі судді Чудопалової С.В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради, третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк Олена Володимирівна про встановлення факту спільного проживання, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, припинення права власності,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла рідна тітка його матері ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер №1221481500:01:044:0002.

За життя ОСОБА_3 було складено заповіт, за яким усе належне їй майно вона заповіла ОСОБА_4 , яка у встановлений законом строк звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак спадщину не оформила.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

Позивач зазначає, що тривалий час разом із матір`ю ОСОБА_2 проживали разом із ОСОБА_3 , а у подальшому із ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 однією сім`ю, вели спільний побут, купували майно для спільного проживання, витрачали кошти на утримання та ремонт квартири, слідкували за станом здоров`я ОСОБА_4 , чеп не мала інших родичів, супроводжували останню у відповідні медичні заклади, тому могли бути спадкоємцями після їх смерті, оскільки прийняли спадщину, у зв`язку з чим його мати зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено, у зв`язку із чим, вона зверталася з відповідним позовом до суду про встановлення факту та визнання права власності.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року скасовано рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2021 року, яким встановлено факт спільного проживання однією сім`ю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 з вересня 2011 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , та у задоволенні позову відмовлено.

Зазначає, що він не заперечував у свій час, щоб його мати оформила спадщину на своє ім`я, однак у зв`язку із скасуванням апеляційним судом рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2021 року, він подав заяву до нотаріуса про прийняття спадщини, однак, постановою нотаріуса йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки 24 березня 2021 року приватним нотаріусом була заведена спадкова справа №16/2021 до майна померлої ОСОБА_4 , та видачі свідоцтва про право на спадщину за законом іншому спадкоємцю ОСОБА_2 .

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_4 за життя заповіт не складала, спадкоємців за законом першої, другої та третьої черги не має, він є спадкоємцем за законом четвертої черги, проте позбавлений можливості реалізувати своє право на спадкування в позасудовому порядку, тому вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав та просити встановити факт спільного проживання однією сім`єю разом із ОСОБА_4 , визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім`я ОСОБА_2 , скасувати запис про державну реєстрацію №57864625, припинити право власності та визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_4 .

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , з вересня 2011року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 . Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину від 26 квітня 2021 року, видане приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В., зареєстрованого в реєстрі за №1242, на квартиру АДРЕСА_4 на ім`я ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 56,6 кв.м., житловою площею 40,8 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . В задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову, оскільки позивачем доведено належними та допустимими доказами факт проживання із спадкодавцем більше ніж п`ять років, він є єдиною особою, яка висловила бажання прийняти спадщину після померлої, а тому наявні підстави для встановлення факту постійного проживання й законом не визначено іншого, крім судового порядку встановлення такого факту, що породжує для нього відповідне право на спадкування відповідно до статті 1264 ЦК України, а тому заявлені вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Враховуючи, що свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 26 квітня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Отроцюк О.В. на підставі рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 08 лютого 2021 року, яке скасовано постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, наявні підстави для визнання свідоцтва недійсним та визнання за позивачем права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Не погодившись з таким рішенням суду, Дніпровська міська рада звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом ухвалено рішення без належного з`ясування істотних обставин справи, що мають значення для справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду обставин справи. Вказує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі факт спільного проживання разом із померлою, а тому відсутні підстави для задоволення позову. Крім того, вказує, що у визначений законом строк, позивач не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та відмовився від права на спадкове майно померлої на користь своєї матері, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 померла у віці 79 років, про що відділом державної реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області було зроблено відповідний актовий запис № 5150 від 31 липня 2012 року.

Відповідно до заповіту від 21 лютого 2005 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Янковою І.В. за реєстраційним номером 5-276, все своє майно, ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_4 ,

За життя ОСОБА_3 набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (2/3 частки на підставі свідоцтва про право на спадщину від 06 листопада 1999 року, виданого Третьою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим №3-2641, зареєстроване 07 грудня 1999 року КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу №455п за реєстровим номером №736-131; 1/3 частка на підставі свідоцтва про право власності від 22 вересня 1997 року, видане Державним житлово-комунальним підприємством «Південне» згідно з розпорядженням №123-97, зареєстровано в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу №297 п та реєстровим №80) та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер №1221481500:01:044:0002 (Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №877534, виданого на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області №2-795 від 11 січня 2005 року і зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №010612001397, кадастровий номер №1221481500:01:044:0002).

У визначений законом строк ОСОБА_4 звернулася до Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 , проте спадкові права не оформила.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , про що Чечелівським районним у місті Дніпро відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області складено відповідний актовий запис №2591 від 24 грудня 2018 року.

24 березня 2021 року за заявою ОСОБА_2 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, була заведена спадкова справа № 16/2021.

Постановою державного нотаріуса Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Янковою І.В. від 13 березня 2019 року, ОСОБА_2 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку із наявністю заповіту, складеного ОСОБА_3 за яким усе належне їй майно заповіла не на ім`я ОСОБА_2 , а на іншого спадкоємця, у зв`язку із чим, остання зверталася до суду про встановлення факту та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2021 року встановлено факт спільного проживання однією сім`ю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 з вересня 2011 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі якого 26 квітня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстрованого в реєстрі №1242.

В подальшому, постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2021 в частині встановленого факту спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 скасовано та відмовлено у задоволені позову в цій частині.

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк О.В. від 07 червня 2023 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, після смерті ОСОБА_4 , оскільки 24 березня 2021 року приватним нотаріусом була заведена спадкова справа №16/2021 до майна померлої ОСОБА_4 , та видано свідоцтво про право на спадщину за законом іншому спадкоємцю.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції вважав доведеним факт спільного проживання позивача разом з ОСОБА_4 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю більше ніж п`ять років, введення спільного побуту, здійснення позивачем догляду та матеріального забезпечення, з огляду на відсутність у померлої інших спадкоємців, він є єдиною особою, яка висловила бажання прийняти спадщину після померлої, вважав, що наявні підстави для встановлення факту постійного проживання й законом не визначено іншого, крім судового порядку встановлення такого факту, що породжує для нього відповідне право на спадкування відповідно до положень статті 1264 ЦК України, тому заявлені вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню й враховуючи, що свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом на підставі рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 08 лютого 2021 року, яке скасовано постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, наявні підстави для визнання свідоцтва недійсним та визнання за позивачем права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно із статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Пунктом 23 вищевказаної Постанови зазначено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_1 посилався на тривалий час проживання разом із померлою ОСОБА_5 однією сім`єю, ведення спільного побуту, спільного харчування, купівлі майна для спільного проживання, участі у спільних витратах на утримання житла в якому проживали, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних домовленостей про порядок користування житлом, інших обставин, що засвідчують реальність сімейних обставин.

Він є єдиною особою, яка висловила бажання прийняти спадщину після померлої.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних і достатніх доказів на підтвердження тих обставин, викладених у позові, що позивач протягом тривалого часу проживав з померлою ОСОБА_4 однією сім`єю, а також обставин, що він та померла дійсно були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, він матеріально забезпечував померлу та надавав іншу допомогу.

Договори оренди, укладені 13 жовтня 2011 року та 15 вересня 2015 року, між фізичними особами підприємцями ОСОБА_1 , який орендував у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 приміщення у м. Дніпро для здійснення підприємницької діяльності, в якому зазначена адреса місця його проживання в АДРЕСА_3 , та договір купівлі — продажу, укладений 02 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 за №ЛР-1, в якому вказано адресу місця його проживання: АДРЕСА_3 , не можуть вважатись беззаперечним доказом підтвердження обставин, викладених у тесті уточненого позову.

Інших доказів на підтвердження факту постійного проживання позивача з померлою особою на протязі п`яти років до часу відкриття спадщини, матеріали справи не містять.

Факт організації і здійснення позивачем витрат на поховання померлої ОСОБА_4 не можуть бути визнані достатньою підставою для встановлення факту проживання цих осіб однією сім`єю.

Квитанції про оплату комунальних послуг та придбання товарів, що містяться в матеріалах справи, видані саме на ім`я ОСОБА_3 , а не ОСОБА_1 , отже, можна дійти висновку, що ні ОСОБА_3 , а ні ОСОБА_4 не уповноважували та не доручали ОСОБА_1 здійснювати оплату послуг, купівлі товарів та останній не приймав фінансової участі у їх оплаті.

Показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , не можуть бути покладені в основу судового рішення, оскільки жоден з них не засвідчив проживання однією сім`єю позивача та померлої в зазначений період.

Суд першої інстанції, розглядаючи дану справу, вказаного вище не врахував та не прийняв до уваги, що ОСОБА_1 пред`явив позов до ОСОБА_2 , яка є матір`ю позивача, і теж вважає себе спадкоємцем, в той же час не заперечує проти пред`явленого позову.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В даному випадку, встановлення судом факту постійного проживання позивача та померлої особи за відсутності підстав, визначених положеннями статті 1264 ЦК України, порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на спадкове майно та, як наслідок, порушує приписи статті 1277 ЦК України.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку при винесенні оскаржуваного рішення на підставі доказів, які не відповідають вимогам статтей 76-81 ЦПК України та не можуть бути покладені в основу рішення про встановлення факту спільного проживання позивача із спадкодавцем.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність достатніх підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 12434,00 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - задовольнити.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2025 року -скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 12434,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 28 липня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 06 серпня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна