Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №183/1628/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/263/26 Справа № 183/1628/24 Суддя у 1-й інстанції - Парфьонов Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Макарова М.О.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2025 року у складі судді Парфьонова Д.О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бака Оксана Василівна, ОСОБА_3 про визнання договору удаваним та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним уточненим в ході розгляду справи позовом, посилаючись на те, що з 07 серпня 2004 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем у справі, який рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2024 року розірвано.

За час перебування у шлюбі, нею та відповідачем за спільні кошти було придбано рухоме та нерухоме майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя.

Під час підготовки позову їй стало відомо, що насправді 03 вересня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено не договір купівлі-продажу, а договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , який посвідчений 03 вересня 2007 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Бакою О.В., зареєстрований у реєстрі за № 4925.

Посилалася на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не є родичами та не знали один одного до укладання договору, а тому договір дарування є удаваним, що приховує інший правочин, а саме договір купівлі-продажу, оскільки спірний житловий будинок був першим придбанням сторін у справі, на придбання якого були витрачені спільні грошові кошти подружжя.

Оскільки відповідач добровільно врегулювати спір щодо поділу майна не бажає, вимушена звернутися до суду та просити: визнати договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 удаваним правочином, визнавши його договором купівлі-продажу; визнати за нею право на 1/2 частку у праві спільної власності на наступне майно: житловий будинок АДРЕСА_3 : Дніпропетровська область, місто Самар, вулиця Нахімова, загальною площею 49,3 кв. м, житловою - 25,0 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами, реєстраційний номер об`єкта 2452397412100; квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 34,2 кв. м, житловою площею 18,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкта 2352532512101; офіс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ; земельні ділянки площею 0,1616 га та 0,0015 га, що знаходяться в комунальній власності, кадастрові номера 1211900000:03:011:0075, 1211900000:03:011:0231; офіс (не житлове приміщення) загальною площею 64,5 кв. м.; автомобіль VOLKSWAGEN ID.4, 2022 року виготовлення, об`єм двигуна Е-електро; автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER, 2021 року виготовлення, об`єм двигуна 1998 см. куб.; автомобіль RENAULT LOGAN, 2010 року виготовлення, об`єм двигуна 1598 см.куб та вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право на 1/2 частку у праві спільної власності на: житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 49,3 кв. м, житловою - 25,0 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами, реєстраційний номер об`єкта 2452397412100; квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 34,2 кв. м, житловою площею 18,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкта 2352532512101; магазин за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 65,7 кв. м, корисною площею 63,6 кв. м, допоміжною площею 2,1 кв. м, реєстраційний номер об`єкта 1168352512119; автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER, 2021 року виготовлення, об`єм двигуна - 1998 см. куб., VIN НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 . Визнано за ОСОБА_2 право на 1/2 частку у праві спільної власності на: житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 49,3 кв. м, житловою - 25,0 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами, реєстраційний номер об`єкта 2452397412100; квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 34,2 кв. м, житловою площею 18,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкта 2352532512101; магазин за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 65,7 кв. м, корисною площею 63,6 кв. м, допоміжною площею 2,1 кв. м, реєстраційний номер об`єкта 1168352512119; автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER, 2021 року виготовлення, об`єм двигуна - 1998 см. куб., VIN НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 .

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову, оскільки спірне майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, яке підлягає поділу між сторонами з урахуванням правил рівності часток подружжя у спільному майні. Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання договору дарування удаваним правочином, визнання його договором купівлі-продажу та визнання права власності на частку спірного будинку, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності заявлених вимог, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, не підтвердила удаваності правочину, істотного збільшення вартості цього майна внаслідок спільних трудових чи грошових затрат подружжя, а обраний позивачем спосіб захисту в частині поділу транспортних засобів VOLKSWAGEN ID.4 та RENAULT LOGAN, є неефективним.

Не погодившись з рішенням суду в частині залишеного без задоволення позову про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання його договором купівлі-продажу та визнання права власності на частку спірного будинку, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою в якій, просила рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання його договором купівлі-продажу та визнання права власності на частку спірного будинку. Вказує, що ОСОБА_4 була написана розписка ОСОБА_2 про отримання від нього грошових коштів в сумі 30000,00 доларів США за проданий житловий будинок АДРЕСА_1 . Вважає, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 насправді був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, а договір дарування був укладений з метою уникнення ризиків поділу спільного майна подружжя. Крім того зазначає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не є родичами та не знали один одного до укладання договору.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишених без задоволення вимог про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання його договором купівлі-продажу та визнання права власності на частку спірного будинку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в оскаржуваній частині, з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 07 серпня 2004 року сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2024 року розірвано.

03 вересня 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, за умовами якого ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_2 прийняв в дар житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 .

03 вересня 2007 року договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Бакою О.В. зареєстрований у реєстрі № 4925.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання договору дарування удаваним правочином, визнання його договором купівлі-продажу та визнання права власності на частку спірного будинку, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності заявлених вимог, оскільки позивач не надала належні та допустимі докази на підтвердження того, що будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, не підтвердила удаваності правочину, істотного збільшення вартості цього майна внаслідок спільних трудових чи грошових затрат подружжя, однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов таких висновків за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною першою статті 718 ЦК України визначено, що дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Згідно із частиною другою статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен встановити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Якщо під час розгляду справи, буде встановлено, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Згідно із частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання його договором купівлі-продажу та визнання права власності на частку спірного будинку, ОСОБА_1 посилалася на те, що договір дарування було вчинено з метою приховати договір купівлі-продажу, задля уникнення ризиків поділу спільного майна подружжя. Зазначала, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не є родичами та не знали один одного до укладання договору, а спірний будинок був придбаний за спільні кошти подружжя під час перебування у шлюбі, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, третя особа ОСОБА_3 підтвердила відсутність будь-яких родинних відносин між ОСОБА_2 та її батьком ОСОБА_4 , та факт отримання останнім грошових коштів у розмірі 30000,00 доларів США після продажу 03 вересня 2007 року спірного житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 .

Звертаючись з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, скаржник долучила копію розписки, оригінал якої було оглянуто судом апеляційної інстанції, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2 за спірний будинок грошові кошти у розмірі 30000,00 доларів США. Під час перегляду справи в апеляційному порядку, додатково пояснювала, що наголошувала суду першої інстанції про існування даної розписки.

Тлумачення змісту пункту 6 частини другої статті 356, частин першої, другої та третьої статті 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів). У разі подання для дослідження нових доказів, які не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Дослідження нових доказів відбувається, зокрема, якщо є інші поважні причини для їхнього неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не були досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень (постанова Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17).

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Колегія суддів доходить висновку про наявність передбачених положеннями статті 367 ЦПК України підстав для прийняття та дослідження поданої розписки, оскільки предметом спору є вимога про визнання договору удаваним, вирішення справи залежить від встановлення справжньої волі сторін та дійсного змісту правовідносин, що склалися між ними. З огляду на те, що розписка безпосередньо стосується предмета доказування, має істотне значення для встановлення фактичних обставин справи та може вплинути на правильне вирішення спору, колегія суддів вважає, що розписці має бути надана оцінка з іншими доказами у справі.

Дана розписка підтверджує факт передачі коштів і, відповідно, встановлює, що істотною умовою договору, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , була ціна, що виключає безоплатний характер, притаманний договору дарування, та підтверджує те, що між сторонами фактично було укладено договір купівлі-продажу.

Встановивши фактичні обставини справи та оцінивши докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений удаваний договір дарування, для приховання договору купівлі-продажу, який сторони вчинили, оскільки фактичні обставини набуття спірного будинку свідчать про його передачу на оплатній основі, що не відповідає правовій природі договору дарування.

Враховуючи, що вказаний удаваний договір був вчинений ОСОБА_2 у період шлюбу з ОСОБА_1 , то житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, а тому, колегія суддів вважає за необхідне визнати за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_2 .

Таким чином, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки доказам у їх сукупності, проявив однобічність під час розгляду справи, залишивши поза увагою доводи позивача за первісним позовом щодо придбання спірного майна у період шлюбу, не врахувавши пояснення третьої особи щодо фактичних обставин набуття майна та оплатності правочину, що призвело до передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в оскаржуваній частині.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, оскільки рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в оскаржуваній частині з ухваленням нового.

Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, слід стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та переглядом у суді апеляційної інстанції у загальному розмірі 5204,58 грн.

Керуючись саттями 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2025 року в оскаржуваній частині - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 , посвідчений 03 вересня 2007 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Бакою Оксаною Василівною, зареєстрований у реєстрі за № 4925, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , удаваним правочином.

Визнати, що 03 вересня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору, пов`язані із розглядом справи в суді першої інстанції та переглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 5204,58 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 04 серпня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 06 серпня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.О. Макаров