Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №175/321/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1946/26 Справа № 175/321/26 Суддя у 1-й інстанції - Качаленко Є. В. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М., перевіривши апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , на постанову судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130, ст. 124 КУпАП,

в с т а н о в и л а:

постановою судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

26 травня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вказану постанову суду першої інстанції та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

У клопотанні апелянт посилається на те, що участі у розгляді справи судом першої інстанції він не брав, повний текст постанови суду не отримував, про її існування дізнався лише 13 травня 2026 року після ознайомлення з текстом постанови в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому, на його думку, строк на апеляційне оскарження має бути поновлений.

Перевіривши апеляційну скаргу, клопотання про поновлення строку та матеріали справи, приходжу до висновку, що підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження немає, а апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала, з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 та ч. 1 ст. 287 цього Кодексу, протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Цією ж нормою передбачено, що апеляційна скарга, подана після закінчення встановленого строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Зазначена норма є спеціальною процесуальною нормою КУпАП, яка регулює саме порядок апеляційного оскарження постанов судді у справах про адміністративні правопорушення. Вона пов`язує початок перебігу строку не з днем отримання копії постанови, не з днем її оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень і не з днем, коли особа фактично вирішила реалізувати право на апеляційне оскарження, а саме з днем винесення постанови суддею.

Такий підхід узгоджується з Рішенням Конституційного Суду України від 31 березня 2015 року № 2-рп/2015, у якому надано офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 294 КУпАП та виходить з того, що право на апеляційне оскарження у справах про адміністративні правопорушення реалізується у порядку і строки, встановлені законом.

Постанова судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області винесена 05 лютого 2026 року. Саме цей день є першим днем установленого ч. 2 ст. 294 КУпАП десятиденного строку на апеляційне оскарження. Десятий день строку припав на 14 лютого 2026 року, тобто суботу, у зв`язку з чим останнім днем строку був перший після нього робочий день - 16 лютого 2026 року.

Апеляційна скарга подана ОСОБА_1 26 травня 2026 року, тобто більш ніж через три місяці після спливу встановленого законом строку на апеляційне оскарження.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення SMS-повідомлення на номер телефону, який він також зазначив у своїй апеляційній скарзі. З довідки про доставку SMS вбачається, що повідомлення про судове засідання, призначене на 05 лютого 2026 року о 12 годині 50 хвилин, доставлено 21 січня 2026 року.

Отже, доводи апелянта про те, що розгляд справи судом першої інстанції був для нього невідомим, не узгоджуються з матеріалами справи. Судове провадження не було раптовим для ОСОБА_1 , а тому саме з моменту отримання повідомлення про судове засідання він мав об`єктивну можливість проявляти належну процесуальну зацікавленість, зокрема з`ясовувати стан розгляду справи, подавати заяви чи клопотання, а після дати судового засідання - перевірити результат розгляду справи.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що супровідним листом Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2026 року копію постанови від 05 лютого 2026 року було направлено ОСОБА_1 за адресою, зазначеною в матеріалах справи. Окремо апелянт сам зазначає, що 13 травня 2026 року ознайомився з повним текстом постанови через Єдиний державний реєстр судових рішень, при цьому загальний доступ до постанови був забезпечений 09 лютого 2026 року.

Саме собою направлення копії постанови або її загальний доступ у Реєстрі не замінюють обов`язку суду перевірити доводи особи про поважність причин пропуску строку. Водночас ці обставини мають оцінюватися у сукупності з тим, що особа була завчасно повідомлена про дату розгляду справи, не була позбавлена можливості з`ясувати результат судового розгляду після 05 лютого 2026 року, а також не навела конкретних доказів існування об`єктивних перешкод, які тривали протягом усього строку на апеляційне оскарження та упродовж наступних трьох місяців.

Доводи про те, що постанову не було вручено ОСОБА_1 безпосередньо у день її винесення, не є самостійною та безумовною підставою для поновлення строку. КУпАП встановлює короткий спеціальний строк оскарження постанов судді у справах про адміністративні правопорушення саме з дня винесення постанови, а тому невручення її копії в день проголошення може мати значення лише тоді, коли особа доведе, що за конкретних обставин це об`єктивно унеможливило своєчасне звернення з апеляційною скаргою.

У цій справі такого причинного зв`язку не доведено. Апелянт не навів обставин, які б підтверджували, що у період з 05 лютого 2026 року до 16 лютого 2026 року він був позбавлений будь-якої можливості звернутися до суду, перевірити результат розгляду справи або подати хоча б коротку апеляційну скаргу з подальшим її доповненням. Не наведено й переконливих пояснень, чому після оприлюднення судового рішення в Реєстрі 09 лютого 2026 року та направлення копії постанови 12 лютого 2026 року апелянт не вчиняв жодних процесуальних дій до 26 травня 2026 року.

Посилання апелянта на те, що він ознайомився з постановою лише 13 травня 2026 року, пояснює лише момент, з якого він стверджує про фактичне ознайомлення з текстом рішення, однак не пояснює, чому він не проявляв належної процесуальної активності раніше, будучи завчасно повідомленим про розгляд справи. Крім того, навіть після зазначеної ним дати ознайомлення з постановою 13 травня 2026 року апеляційну скаргу подано лише 26 травня 2026 року, тобто не наступного дня і не одразу після нібито усунення перешкоди.

Посилання у скарзі на те, що постанова не набула законної сили через її невручення, не впливає на вирішення питання про поновлення строку. Предметом перевірки на цій стадії є не оцінка доводів апеляційної скарги по суті, а наявність чи відсутність поважних причин пропуску спеціального десятиденного строку, встановленого ч. 2 ст. 294 КУпАП. Доводи щодо законності або обґрунтованості постанови суду першої інстанції можуть бути предметом апеляційного перегляду лише за умови прийнятності апеляційної скарги.

Апеляційний суд враховує стандарти, сформульовані Європейським судом з прав людини щодо доступу до суду та процесуальних строків.

Так, у справі «Мельник проти України» (Melnyk v. Ukraine, заява № 23436/03, рішення від 28 березня 2006 року) ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарги; такі обмеження не порушують ст. 6 Конвенції, якщо мають законну мету та є пропорційними.

У справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, заяви № 17160/06 та № 35548/06, рішення від 21 грудня 2010 року) ЄСПЛ також виходив з того, що процесуальні правила доступу до суду є допустимими, якщо вони не позбавляють особу самої суті права на суд та забезпечують належне здійснення правосуддя.

У справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, рішення від 03 квітня 2008 року) ЄСПЛ наголосив, що вирішення питання про поновлення строків перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, а безпідставне поновлення строків може порушувати принцип юридичної визначеності.

У справі «Устименко проти України» (Ustimenko v. Ukraine, заява № 32053/13, рішення від 29 жовтня 2015 року) ЄСПЛ підкреслив значення принципу юридичної визначеності як складової права на справедливий суд, зокрема недопустимість втручання в остаточність судового рішення без переконливих і належно підтверджених підстав.

Наведені стандарти не виключають можливості поновлення процесуального строку, однак вимагають, щоб таке поновлення ґрунтувалося на конкретних, доведених і об`єктивних обставинах, які справді перешкоджали особі реалізувати право на оскарження. У цій справі таких обставин не встановлено.

Повернення апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в поновленні строку не є надмірним формалізмом і не позбавляє ОСОБА_1 суті права на доступ до суду, оскільки спеціальний строк оскарження був передбачений законом, є чітким і передбачуваним, особа була завчасно повідомлена про дату судового розгляду, а наведені нею причини пропуску строку не підтверджують об`єктивної неможливості подати апеляційну скаргу в установлений строк.

Таким чином, наведені ОСОБА_1 причини пропуску строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки вони не підтверджують існування об`єктивних, непереборних та незалежних від волі апелянта перешкод для подання апеляційної скарги у десятиденний строк з дня винесення постанови.

Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП, оскільки апеляційна скарга подана після закінчення встановленого законом строку, а підстав для його поновлення немає, апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала, разом із усіма додатками.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя

п о с т а н о в и л а:

у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року щодо ОСОБА_1 , відмовити.

Апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , на постанову судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130, ст. 124 КУпАП - повернути особі, яка її подала, разом із усіма додатками.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Дніпровського

апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА