Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №175/5358/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1865/26 Справа № 175/5358/26 Суддя у 1-й інстанції - Шаповалова І. С. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М.,

при секретарі судового засідання Примак Н.М.,

за участю:

представника потерпілого адвоката Гарбуза В.С.,

захисника адвоката Штукіна В.А.,

особи, яка притягається до

адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 гривень (вісімсот п`ятдесят гривень 00 копійок), стягнуто судовий збір,

в с т а н о в и л а:

постановою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 16 лютого 2026 року о 18 годині 00 хвилин у м. Краматорську, на перехресті вул. О. Тихого та просп. Миру, керував транспортним засобом «Volkswagen Passat», державний номерний знак НОМЕР_1 , та, здійснюючи маневр повороту ліворуч із вул. О. Тихого на просп. Миру на дозволений сигнал світлофора, не надав переваги в русі автомобілю «Audi Q8», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався прямо у зустрічному напрямку, чим порушив вимоги п. 16.6 ПДР України. Унаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

На зазначену постанову ОСОБА_1 , особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, подав апеляційну скаргу з пропуском строку на апеляційне оскарження.

У клопотанні про поновлення строку зазначає, що в судовому засіданні було оголошено лише резолютивну частину постанови, а на час складення апеляційної скарги оскаржувану постанову суду не було надіслано до Єдиного державного реєстру судових рішень та не було вручено йому.

Вивчивши доводи клопотання про поновлення строку, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 289 КУпАП скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів із дня винесення постанови. У разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), уповноваженим розглядати скаргу.

Як убачається з офіційного вебсайту Єдиного державного реєстру судових рішень, оскаржувану постанову надіслано судом 19 травня 2026 року, зареєстровано 20 травня 2026 року, а загальний доступ до неї забезпечено 21 травня 2026 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав 27 травня 2026 року.

Апеляційним судом також враховано заперечення представника потерпілого адвоката Гарбуза В.С., який діє в інтересах ОСОБА_2 , що надійшли до апеляційного суду 22 липня 2026 року.

У наданих запереченнях представник потерпілого зазначає, що після завершення судового розгляду в суді першої інстанції відповідно до вимог ст. 285 КУпАП суд негайно, у присутності всіх учасників провадження, проголосив вступну та резолютивну частини постанови. Отже, твердження ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, про те, що він нібито випадково дізнався про результати розгляду справи від працівників поліції у м. Харкові, є надуманими, необґрунтованими й такими, що не відповідають дійсності, оскільки він особисто був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення. ОСОБА_1 безпідставно стверджує, що йому не було відомо про ухвалення судом першої інстанції постанови, а також наводить недостовірні відомості щодо відсутності її оприлюднення в ЄДРСР станом на час подання апеляційної скарги 27 травня 2026 року.

На підставі викладеного вважаю за можливе визнати причину незначного пропуску строку поважною та поновити строк на апеляційне оскарження постанови Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2026 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що судовий розгляд відбувався з порушенням вимог закону. Суд не надав належної оцінки його показанням, наданим у судовому засіданні, та необґрунтовано поклав в основу рішення письмові пояснення потерпілого, які невідомим чином потрапили до суду.

Зауважує, що суд невмотивовано відмовив у призначенні автотехнічної експертизи. Водночас зазначає, що він завершував маневр повороту ліворуч на заборонений сигнал світлофора, коли весь транспорт, який рухався у зустрічному та попутному напрямках, зупинився, а автомобіль «Audi», перевищуючи дозволену швидкість руху, проїхав на червоний сигнал світлофора.

Вказує, що суд, допитавши його та дослідивши пояснення ОСОБА_3 , оголосив протокол про адміністративне правопорушення, а потім оголосив про проведення не передбачених законодавством дебатів, після чого пішов до нарадчої кімнати.

Стверджує, що його вина у вчиненні ДТП не доведена.

У запереченнях представник потерпілого адвокат Гарбуз В.С., який діє в інтересах ОСОБА_2 , звертає увагу на те, що потерпілий ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Audi», рухався прямо через перехрестя вул. О. Тихого та просп. Миру у м. Краматорську на дозволений зелений сигнал світлофора. У цей час водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Volkswagen», рухався у зустрічному напрямку по вул. О. Тихого та, зупинившись перед виконанням маневру повороту ліворуч на просп. Миру в напрямку бульв. Машинобудівників, надалі, діючи з порушенням п. 16.6 ПДР України, не надав переваги в русі зустрічному транспортному засобу «Audi» під керуванням ОСОБА_2 , розпочав виконання маневру повороту ліворуч, виїхав на смугу його руху, де й допустив зіткнення.

Наголошує, що саме водій ОСОБА_1 , розпочинаючи рух та здійснюючи маневр повороту ліворуч, маючи об`єктивну можливість переконатися у відсутності зустрічних транспортних засобів і безпечності свого маневру, не переконався в його безпечності та відсутності перешкод для інших учасників дорожнього руху, чим порушив вимоги ПДР України, хоча мав реальну можливість діяти відповідно до них.

Крім того, звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що завершував маневр повороту ліворуч із вул. О. Тихого на просп. Миру вже на заборонений червоний сигнал світлофора. Таким чином, окрім установленого судом порушення п. 16.6 ПДР України, сам апелянт фактично підтверджує вчинення ним ще одного порушення, передбаченого пп. «е» п. 8.7.3 ПДР України, а саме – проїзд перехрестя на заборонений сигнал світлофора.

Заслухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , його захисника адвоката Штукіна В.А., які підтримали апеляційну скаргу, представника потерпілго адвоката Гарбуза В.С., який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, обміркувавши наведені в апеляційній скарзі доводи захисту, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За змістом ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи в його вчиненні та інші обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також під час розгляду справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. 247, 280 КУпАП, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283, 284 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах та в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика ЄСПЛ є джерелом права в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правових позицій, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (заява № 22150/02, параграф 2), у якому відображено принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від характеру рішення та мають оцінюватися з огляду на обставини кожної справи. Право може вважатися ефективним лише тоді, коли зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Ці вимоги закону під час розгляду суддею місцевого суду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 належно виконані.

Суд першої інстанції, дослідивши письмові докази, обґрунтовано дійшов висновку про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні ДТП.

Так, суд першої інстанції встановив наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення та обґрунтував свій висновок дослідженими доказами, зокрема схемою місця ДТП та іншими доказами в їх сукупності.

Перевіривши доводи апеляційної скарги з урахуванням наданих заперечень, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, оскільки беззаперечно встановлено, що останній порушив вимоги п. 16.6 ПДР України, що перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з настанням ДТП.

Так, апеляційним судом встановлено, що відповідно до письмових пояснень самого ОСОБА_1 , наданих одразу після настання ДТП, останній зазначив, що, рухаючись по вул. О. Тихого в напрямку просп. Миру, здійснював поворот ліворуч у напрямку пл. Миру з увімкненим покажчиком лівого повороту. Зупинившись і пропустивши зустрічні транспортні засоби, він почав виконувати поворот ліворуч. У цей час на червоний сигнал світлофора проїхав транспортний засіб «Audi» та зіткнувся з його транспортним засобом. Унаслідок цього транспортний засіб ОСОБА_1 отримав механічні пошкодження, а саме: було пошкоджено радіатор, передній бампер та фару.

Відповідно до письмових пояснень іншого учасника ДТП ОСОБА_2 , він рухався по вул. О. Тихого в напрямку вул. Паркової, у бік м. Слов`янська, та виїхав на перехрестя з просп. Миру на миготливий зелений сигнал світлофора зі швидкістю 70 км/год. Проїжджаючи перехрестя, він відчув удар у ліву частину транспортного засобу, унаслідок чого його транспортний засіб розвернуло у протилежному напрямку. У результаті зіткнення автомобіль отримав пошкодження передніх лівих і задніх лівих дверей та лакофарбового покриття.

Відповідно до схеми ДТП від 16 лютого 2026 року зафіксовано розташування транспортних засобів після ДТП, місце зіткнення, напрямки руху автомобілів, дорожні знаки, а також наведено механічні пошкодження кожного автомобіля. Із зазначеною схемою ДТП ознайомилися обидва учасники ДТП та поставили свої підписи без будь-яких зауважень.

Суд, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, не вправі вийти за межі фактичних обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Отже, судом розглянуто справу виключно щодо ОСОБА_1 та порушення ним вимог п. 16.6 ПДР України, тобто тих обставин, які наведено у протоколі.

Протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є обвинувальним актом, на підставі якого у сукупності з іншими доказами встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, суддя, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, повинен всебічно, повно й об`єктивно дослідити всі обставини справи, оцінити кожен доказ як окремо, так і в сукупності з іншими доказами, та навести у своєму рішенні висновки за результатами їх дослідження й оцінки щодо наявності або відсутності у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, складу інкримінованого їй адміністративного правопорушення.

Диспозиція ст. 124 КУпАП є бланкетною та передбачає відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху вимог ПДР України, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Пунктом 16.6 ПДР України передбачено, що, повертаючи ліворуч або розвертаючись при зеленому сигналі основного світлофора, водій нерейкового транспортного засобу зобов`язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються у зустрічному напрямку прямо або повертають праворуч.

Аналізуючи пояснення учасників ДТП, надані ними одразу після події та викладені в апеляційній скарзі й запереченнях на неї, апеляційний суд звертає увагу на розташування та характер механічних пошкоджень автомобілів «Volkswagen Passat» і «Audi Q8».

Так, автомобіль «Volkswagen Passat», яким керував ОСОБА_1 , отримав пошкодження переднього бампера та фари. Відповідно до схеми ДТП зіткнення відбулося умовно лівим кутом автомобіля. Водночас автомобіль «Audi Q8», яким керував ОСОБА_2 , отримав механічні пошкодження передніх лівих і задніх лівих дверей. Отже, на перехресті транспортний засіб «Volkswagen Passat» зіткнувся лівою передньою частиною з лівим боком транспортного засобу «Audi Q8».

На переконання апеляційного суду, характер зазначених пошкоджень указує на те, що в точці зіткнення автомобіль «Audi Q8» опинився першим, після чого в його лівий бік відбулося зіткнення з лівою передньою частиною автомобіля «Volkswagen Passat». Зазначене вказує на те, що автомобіль «Audi Q8» першим розпочав рух на перехресті, а вже після нього автомобіль «Volkswagen Passat» почав здійснювати маневр повороту. Тобто в разі виконання водієм ОСОБА_1 вимог п. 16.6 ПДР України зіткнення не відбулося б.

Посилання ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у призначенні експертизи, є неспроможними, оскільки для наведених висновків з урахуванням наявних у матеріалах справи даних спеціальні знання не потрібні. Крім того, ОСОБА_1 не порушує перед апеляційним судом питання про призначення відповідної судової експертизи.

Водночас апеляційний суд бере до уваги пояснення ОСОБА_1 про те, що водій ОСОБА_2 рухався з перевищенням швидкості на червоний сигнал світлофора. Однак навіть у разі наявності вини ОСОБА_2 , можливості встановити або спростувати яку суд у межах цієї справи позбавлений, вина ОСОБА_1 у порушенні вимог п. 16.6 ПДР України наявна та перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з настанням ДТП.

Отже, незалежно від наявності або відсутності порушень ПДР України з боку водія ОСОБА_2 , водій ОСОБА_1 у дорожній обстановці, що склалася, повинен був дотримуватися вимог п. 16.6 ПДР України, а їх недотримання, своєю чергою, призвело до ДТП. Тобто вина ОСОБА_1 наявна та доведена поза розумним сумнівом.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя не вправі самостійно встановлювати місце вчинення правопорушення та змінювати фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка включає й місце вчинення правопорушення та, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість особи у якому має доводитися в суді. Діючи таким чином, суддя неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача та позбавлятиметься статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, суд розглядає справу в межах обставин, зазначених у протоколі.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, підтвердженої належними й допустимими доказами.

У рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що під час оцінки доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Водночас така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків або схожих неспростовних презумпцій факту.

Апеляційний суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на обґрунтоване рішення не вимагає надання у судовому рішенні детальної відповіді на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, суди вищих інстанцій можуть підтверджувати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає від апеляційного суду більш детальної аргументації, якщо він лише застосовує положення закону для відхилення апеляції як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень («Бюрг та інші проти Франції» (Burg and Others v. France), рішення щодо прийнятності; «Гору проти Греції (№ 2)» (Gorou v. Greece (no. 2)) [ВП], § 41).

Отже, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд установив, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується дослідженими доказами, які узгоджуються між собою. Суддя належним чином проаналізував ці докази й оцінив їх у сукупності, зокрема щодо того, чи отримано їх у встановленому законом порядку та передбаченими законом способами, чи підтверджують вони існування обставин, що підлягають доказуванню, а також чи є вони належними та допустимими.

Таким чином, переконливих доводів, які вказували б на істотні порушення, що могли вплинути на правильність та обґрунтованість постановленого у справі судового рішення, були б безумовними підставами для його скасування або спростовували б висновки суду про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, апеляційний суд не вбачає.

Враховуючи викладене, підстави для скасування постанови судді відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2026 року щодо ОСОБА_1 , задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Дніпровського

апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА