Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №740/6793/24 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

06 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/6793/24

Головуючий у першій інстанції – Гагаріна Т. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/25/26

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л.

секретар: Зеляк Ю.Г.

сторони:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ”Фінансова компанія ”Суперіум”

відповідач: ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ”Фінансова компанія ”Суперіум” на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Гагаріної Т.О. від 27 березня 2025 року, місце ухвалення рішення - м. Ніжин, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ”Фінансова компанія ”Суперіум” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю ”Фінансова компанія ”Суперіум” звернулося до суду з даним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило: стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ”Фінансова компанія ”Суперіум” заборгованість у загальному розмірі 67 705,53 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн. В обґрунтування вимог заявленого позову Товариство з обмеженою відповідальністю ”Фінансова компанія ”Суперіум” вказувало, що 30.06.2016 року ОСОБА_1 уклав із Акціонерним товариством ”Ідея Банк” кредитний договір №Р20.230.72099, відповідно до умов якого, банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, які передбачені графіком погашення кредиту. Позивач зазначав, що у зв`язку із порушенням позичальником умов вказаного договору, згідно із договором факторингу №15/11/23 від 15.11.2023 року, Акціонерне товариство ”Ідея Банк” відступило Товариству з обмеженою відповідальністю ”Фінансова компанія ”Суперіум” право вимоги до боржників, в тому числі, і за кредитним договором №Р20.230.72099 від 30.06.2016 року, в якому відповідач виступає позичальником. За доводами позивача, ТОВ ”ФК ”Суперіум” набуло право вимоги до відповідача та стало новим кредитором за вищевказаним договором. Загальна сума заборгованості відповідача, у відповідності до реєстру боржників до договору факторингу №15/11/23 від 15.11.2023 року, становить - 67 705,53 грн., та складається із: заборгованості за основним боргом - 32 211,60 грн., заборгованості за відсотками - 35 493,93 грн., заборгованості за комісіями - 0,00 грн. Позивач стверджує, що ним не перераховувався вказаний розмір заборгованості по процентам та комісіям, оскільки вказаний у реєстрі боржників розмір заборгованості нарахований первісним кредитором до моменту передачі права вимоги.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27.03.2025 року відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю ”Фінансова компанія ”Суперіум” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю ”Фінансова компанія ”Суперіум” просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27.03.2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ”Фінансова компанія ”Суперіум” вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 27.03.2025 року ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права, і тому підлягає скасуванню. В доводах апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю ”Фінансова компанія ”Суперіум” зазначає, що у позові вказано, що розмір заборгованості за кредитним договором становить суму, яка зазначена у реєстрі боржників до договору факторингу №15/11/2023 від 15.11.2023 року, і з цього часу позивач жодних нарахувань боргу по тілу кредиту, відсотках, тощо не здійснював. Апелянт стверджує, що ним на підтвердження наявності у відповідача заборгованості та її розміру подано до суду копію кредитного договору №P20.230.72099 від 30.06.2016 року, копії ордерів розпорядження про перерахування коштів на загальну суму 32 912 грн., копію довідки-повідомлення про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, із графіком погашення щомісячних платежів за кредитним договором, копію договору страхування життя №Р20.230.77099, із додатковою угодою №1 до договору, копію договору факторингу №15/11/23 від 15.11.2023 року, укладеного між АТ ”Ідея Банк” та ТОВ ”ФК ”Суперіум”, копію витягу із реєстру боржників до договору факторингу, копію довідки щодо заборгованості від 23.10.2024 року. Доводи апеляційної скарги вказують, що позивачем надано виписку з АТ ”Ідея Банк” (первісного кредитора) по рахунку за період з 30.06.2016 року по 15.11.2023 року, але суд першої інстанції не прийняв цей доказ, оскільки він не підтверджує рух коштів по конкретному банківському рахунку, не вміщує записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та не є підтвердженням виконаних операцій, не підтверджує факт передачі кредитних коштів позичальнику та наявність заборгованості за кредитним договором. Апелянт стверджує, що факт отримання кредитних коштів відповідачем підтверджується ордерами-розпорядженнями про перерахування коштів ОСОБА_1 на загальну суму 32 912 грн. (а.с.5). Апелянт звертає увагу на те, що в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.07.2014 року у справі №6-14194св14 зроблено висновок, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги. Доводи апеляційної скарги зазначають, що представником відповідача до суду першої інстанції була направлена заява про витребування доказів, а саме, розрахунку заборгованості за кредитним договором, проте, зазначене клопотання судом першої інстанції не було вирішено. Апелянт вказує, що заперечуючи проти позову, відповідач не надав контррозрахунку заборгованості. За доводами апелянта, відповідач має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, і він не позбавлений можливості надати суду виписку зі свого рахунку на підтвердження здійснення ним платежів за кредитним зобов`язанням, доступ до якого він має, як клієнт, та банк-емітент банківської карти. Апелянт зазначає, що ОСОБА_1 отримав кредит за договором №P20.230.72099 від 30.06.2016 року, проте, не виконав взяті на себе зобов`язання та у добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, кошти не повернув. Кредитний договір містить суму основного зобов`язання, відсотки за користування кредитними коштами та строки їх повернення та нарахування. Доводи апеляційної скарги вказують, що відповідачем ОСОБА_1 не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, презумпція правомірності якого не спростована.

Згідно приписів ч.1 статті 369 ЦПК України, апеляційний суд розглядає справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ”Фінансова компанія ”Суперіум” на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27.03.2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ”Фінансова компанія ”Суперіум” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони даного спору належним чином повідомлялися про наявність ухвал апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі та про призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 30.06.2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ ”Ідея Банк” було укладено кредитний договір №P20.230.72099. Відповідно до п.1.1. даного договору, банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 32 912,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом із процентними платежами згідно умов договору. Згідно п.1.2. вказаного договору, строк надання кредиту - 36 місяців, а згідно п.1.3. - п.1.4. зазначеного договору, позичальник сплачує проценти в розмірі 14,0000% річних від залишку суми кредиту (а.с.4-5).

На підставі копій ордерів-розпоряджень, ОСОБА_1 перераховано кошти на загальну суму 32 912 грн. (а.с.5, зворот).

Відповідно до копії письмової згоди, ОСОБА_1 надав згоду на доступ до своєї кредитної історії (а.с.6).

Із копії довідки-повідомлення, підписаної ОСОБА_1 , вбачається, що він підтвердив, що банк надав йому в письмовій формі інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, із графіком погашення щомісячних платежів за кредитним договором (а.с.6-7).

30.06.2016 року ОСОБА_1 було укладено договір страхування життя №Р20.230.72099, із додатковою угодою №1 до договору страхування життя (а.с.8-9).

Згідно копії договору факторингу №15/11/23 від 15.11.2023 року, АТ ’’Ідея Банк” відступило ТОВ ”ФК ”Суперіум” право вимоги до боржників, в тому числі, і до ОСОБА_1 за кредитним договором №P20.230.72099 від 30.06.2016 року (а.с.9-15).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимог, ТОВ ”ФК ”Суперіум” набуло права грошової вимоги до відповідача на суму 67 705,53 грн., з яких: 32 211,60 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 35 493,93 грн. - загальна заборгованість по відсоткам (а.с.16). Заборгованість розрахована станом на дату укладення договору факторингу №15/11/23 від 15.11.2023 року та зафіксована у реєстрі.

27.08.2024 року ТОВ ”ФК ”Суперіум” надсилало ОСОБА_1 досудову вимогу про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 67 705,53 грн. (а.с.17,зворот -18).

Із копії довідки від 23.10.2024 року ТОВ ’’ФК ’’Суперіум’’ за заборгованістю відповідача ОСОБА_1 , вбачається, що внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору, заборгованість ОСОБА_1 становить - 67 705,53 грн. (а.с.18,зворот).

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 27.03.2025 року, відмовляючи у задоволенні позову ТОВ ”ФК ”Суперіум” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №P20.230.72099 від 30.06.2016 року. Судом першої інстанції зазначено, що позивачем не надано суду виписки із карткового рахунку відповідача та детального розрахунку заявленої до стягнення у позові суми заборгованості, з якого можна було б встановити: період утворення заборгованості, чи сплачувались взагалі кошти відповідачем та в яких сумах, за які періоди, в якому розмірі, та на які суми боргу нараховувались відсотки за користування кредитом, тобто, на підставі яких суд був би спроможний самостійно визначити розмір заборгованості і перевірити правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ТОВ ”ФК ”Суперіум” відносно того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 27.03.2025 року ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 27.03.2025 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В доводах апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю ”Фінансова компанія ”Суперіум” зазначає, що у позові вказано, що розмір заборгованості за кредитним договором становить суму, яка зазначена у реєстрі боржників до договору факторингу №15/11/2023 від 15.11.2023 року, і з цього часу позивач жодних нарахувань боргу по тілу кредиту, відсотках, тощо не здійснював. Апелянт стверджує, що ним на підтвердження наявності у відповідача заборгованості та її розміру подано до суду копію кредитного договору №P20.230.72099 від 30.06.2016 року, копії ордерів розпорядження про перерахування коштів на загальну суму 32 912 грн., копію довідки-повідомлення про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, із графіком погашення щомісячних платежів за кредитним договором, копію договору страхування життя №Р20.230.77099, із додатковою угодою №1 до договору, копію договору факторингу №15/11/23 від 15.11.2023 року, укладеного між АТ ”Ідея Банк” та ТОВ ”ФК ”Суперіум”, копію витягу із реєстру боржників до договору факторингу, копію довідки щодо заборгованості від 23.10.2024 року. Доводи апеляційної скарги вказують, що позивачем надано виписку з АТ ”Ідея Банк” (первісного кредитора) по рахунку за період з 30.06.2016 року по 15.11.2023 року, але суд першої інстанції не прийняв цей доказ, оскільки він не підтверджує рух коштів по конкретному банківському рахунку, не вміщує записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та не є підтвердженням виконаних операцій, не підтверджує факт передачі кредитних коштів позичальнику та наявність заборгованості за кредитним договором. Апелянт стверджує, що факт отримання кредитних коштів відповідачем підтверджується ордерами-розпорядженнями про перерахування коштів ОСОБА_1 на загальну суму 32 912 грн. (а.с.5). Апелянт звертає увагу на те, що в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.07.2014 року у справі №6-14194св14 зроблено висновок, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги. Доводи апеляційної скарги зазначають, що представником відповідача до суду першої інстанції була направлена заява про витребування доказів, а саме, розрахунку заборгованості за кредитним договором, проте, зазначене клопотання судом першої інстанції не було вирішено. Апелянт вказує, що заперечуючи проти позову, відповідач не надав контррозрахунку заборгованості. За доводами апелянта, відповідач має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, і він не позбавлений можливості надати суду виписку зі свого рахунку на підтвердження здійснення ним платежів за кредитним зобов`язанням, доступ до якого він має, як клієнт, та банк-емітент банківської карти. Апелянт зазначає, що ОСОБА_1 отримав кредит за договором №P20.230.72099 від 30.06.2016 року, проте, не виконав взяті на себе зобов`язання та у добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, кошти не повернув. Кредитний договір містить суму основного зобов`язання, відсотки за користування кредитними коштами та строки їх повернення та нарахування. Доводи апеляційної скарги вказують, що відповідачем ОСОБА_1 не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, презумпція правомірності якого не спростована.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Приписами ч.3 статті 12 ЦК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч.1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що надані позивачем копії документів на підтвердження вимог заявленого позову, стосуються фактів: укладення між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством ”Ідея Банк” 30.06.2016 року кредитного договору №Р20.230.72099; перерахування відповідачу кредитних коштів на загальну суму 32 912 грн.; набуття ТОВ ”ФК ”Суперіум” на підставі договору факторингу №15/11/23 від 15.11.2023 року права грошової вимоги до відповідача на суму 67 705,53 грн. При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують вірного по суті висновку суду першої інстанції відносно того, що надані позивачем копії документів жодним чином не підтверджують правильності визначеного первісним кредитором розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №Р20.230.72099 від 30.06.2016 року.

В доводах апеляційної скарги апелянт звертає увагу суду на те, що в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.07.2014 року у справі №6-14194св14 зроблено висновок, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги. Апелянт вказує, що заперечуючи проти позову, відповідач не надав контррозрахунку заборгованості. За доводами апеляційної скарги, відповідач має доступ до свого рахунку, зазначеного у договорі, і він не позбавлений можливості надати суду виписку зі свого рахунку на підтвердження здійснення ним платежів за кредитним зобов`язанням, доступ до якого він має, як клієнт, та банк-емітент банківської карти. Апелянт стверджує, що ОСОБА_1 отримав кредит за договором №P20.230.72099 від 30.06.2016 року, проте, не виконав взяті на себе зобов`язання та у добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, кошти не повернув. Кредитний договір містить суму основного зобов`язання, відсотки за користування кредитними коштами та строки їх повернення та нарахування. Доводи апеляційної скарги вказують, що ОСОБА_1 не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, презумпція правомірності якого не спростована.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані вище доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 27.03.2025 року, виходячи із наступного.

Приписами статті 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема, пунктом 1 ч.1 цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із положеннями статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ч.1 статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 статті 519 ЦК України).

Обґрунтовуючи розмір позовних вимог, позивач вказував, що відповідно до витягу з Реєстру прав вимог, ТОВ ”ФК ”Суперіум” набуло право грошової вимоги до відповідача на суму 67 705,53 грн., з яких: 32 211,60 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 35 493,93 грн. - загальна заборгованість по відсоткам (а.с.16). За доводами позивача, заборгованість розрахована станом на дату укладення договору факторингу №15/11/23 від 15.11.2023 року та зафіксована у реєстрі. Із копії довідки від 23.10.2024 року ТОВ ’’ФК ’’Суперіум’’ за заборгованістю відповідача ОСОБА_1 , вбачається, що внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору, заборгованість ОСОБА_1 становить - 67 705,53 грн. (а.с.18,зворот).

Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що жодний із наданих суду позивачем документів не можна вважати належним розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором. Оскільки у вищезазначених копіях документів, наданих суду позивачем на обґрунтування вимог заявленого позову, вказано лише загальний розмір заборгованості та розмір її складових, але не наведено: яким чином ці суми були розраховані; за який саме хронологічний період вони були нараховані; на які суми боргу нараховувались відсотки за користування кредитом та за якою ставкою; чи сплачувались взагалі грошові кошти відповідачем та в яких сумах, за які хронологічні періоди, і в якому розмірі.

Відповідно до приписів ч.1, ч.6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов`язок доказування і подання доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи наведене вище, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції відносно того, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, у розумінні статей: 77, 78, 80 ЦПК України, на підставі яких суд міг би самостійно перевірити правильність визначеного первісним кредитором розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №P20.230.72099 від 30.06.2016 року. При цьому, необхідно зазначити, що матеріали даної справи взагалі такого розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором в собі не містять, і за даних обставин, суд позбавлений можливості перевірити його правильність, а відповідач позбавлений можливості надати свій контррозрахунок.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, оскільки позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів обсягу прав первісного кредитора у зобов`язанні, які існували на момент переходу цих прав, тобто, розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №P20.230.72099 від 30.06.2016 року, є вірним по суті висновок суду першої інстанції відносно того, що розмір позовних вимог є недоведеним. За даних обставин, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявленого до ОСОБА_1 позову, зазначивши у оскаржуваному рішенні від 27.03.2025 року, що позивачем не доведено вимоги заявленого позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують даного висновку суду першої інстанції, оскільки він узгоджується із фактичними, документально підтвердженими доказами у справі та із приписами норм права, які регламентують спірні правовідносини.

Враховуючи наведене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю ”Фінансова компанія ”Суперіум” - підлягає залишенню без задоволення, а рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27.03.2025 року, підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями: 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ”Фінансова компанія ”Суперіум” - залишити без задоволення.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 березня 2025 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п.2 ч.3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 06.08.2026 року.

Головуючий: Судді: