Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №947/35928/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5443/26

Справа № 947/35928/25

Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 грудня 2025року, постановленого під головуванням судді Петренка В.С., повний текст рішення складений 14 січня 2026 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист гідності та честі, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до адвоката Павлишина Ю.М. про захист гідності та честі, в якій просила визнати:

- недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до її гідності, честі інформацію, розповсюджену адвокатом Павлишиним Ю.М. у позовній заяві у справі №511/2005/17 (суддя Прохоров П.А.) складеної адвокатом Павлишиним Ю.М. в інтересах потерпілих;

- захист честі та гідність ОСОБА_1 шляхом зобов`язання адвоката Павлишина Ю.М. спростувати недостовірну інформацію, викладену в позовній заяві у справі №511/2005/17 (суддя Прохоров П.А.) складеної адвокатом Павлишиним Ю.М. в інтересах потерпілих.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що 13.09.2025 року нею від відповідача отримано позовну заяву у справі №511/2005/17, яку в даний час розглядає суддя Київського районного суду м. Одеси Прохоров П.А.

У вказаній вище справі позивачка є обвинуваченою у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

Дана справа була передана на розгляд Київського районного суду м. Одеси Одеським апеляційним судом на підставі розпорядження голови Роздільнянського районного суду Одеської області після задоволення відводів всіх суддів цього суду.

Ознайомившись з текстом позову, позивачка зазначала, що повністю не згодна з ним, та крім того, адвокатом Павлишиним Ю.М. її було безпідставно вже обвинувачено у скоєнні злочину – шахрайстві щодо потерпілих по справі.

Позивачка вказаний вище позов розцінює як публічну образу її гідності та честі, оскільки особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Проте, відповідач, будучі адвокатом, в силу своєї професійної діяльності, обізнаним в законах, допустив такі умисні дії, які посягають на честь та гідність позивачки, а саме оприлюдненням вказаного позову шляхом подачі його до суду, в якому і суддя, і секретар, і помічник судді, а також прокурор, який приймає участь в розгляді кримінального провадження, та деякі інші працівники суду будуть з ним знайомитись та робити свої висновки, тощо.

Позивачка вважає, що вказані дії відповідача, як адвоката повністю суперечать правовій основі діяльності адвокатури України.

При цьому, дані публічні висловлювання адвоката Павлишина Ю.М. ображають її та зачіпають її честь та гідність, як чесної людини та жінки, яку держава в особі прокуратури – звинувачує в злочині, якого вона не вчиняла.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 грудня 2025року позов ОСОБА_1 залишений без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду, Вербовська О.В. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову повністю, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що зазначення адвокатом Павлишиним Ю.М. у позові по кримінальній справі не є поширенням інформації щодо ОСОБА_1 , а є «обставинами справи та логічним міркуванням» - оскільки є фактично перекручуванням судом думки адвоката Павлишина Ю.М., яку він не має права, як адвокат, взагалі висловлювати до набрання законної сили обвинуваченого вироку постановленого судом щодо неї та такі дії адвоката порушують правила адвокатської етики.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Селюков П.В. просить відмовити у задоволені апеляційної скарги у повному обсязі, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для скасування законного та обґрунтованого рішення суду. Також просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати.

В судове засідання призначене на 04 серпня 2026 року учасники справи не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 158, 160, 160 зв.б.).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що в провадженні судді Київського районного суду м. Одеси Прохорова П.А. перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

В межах вказаного вище кримінального провадження ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , була подана позовна заява до ОСОБА_1 щодо стягнення з неї на користь ОСОБА_3 суми матеріального та морального збитку.

Відповідно до заяви (скарги) про дисциплінарний проступок адвоката, в порядку ст. 33-36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», яку ОСОБА_1 адресовано кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури м. Одеси, вона просила вирішити питання про притягнення ОСОБА_2 до певного виду дисциплінарної відповідальності, визначеного пунктами 2, 3 статті 35 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», з підстав того, що у поданому позові в межах кримінального провадження, адвокатом ОСОБА_2 її було безпідставно вже обвинувачено у скоєнні злочину – шахрайстві щодо потерпілих по справі, що ображає її честь та гідність, як чесної людини та жінки, яку держава в особі прокуратури – звинувачує в злочині, якого вона не вчиняла.

Залишаючи позов ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, щоОСОБА_1 не доведено, що оцінка її дій, яка викладена у позовах є розповсюдженням недостовірної інформації та є порушенням її права.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.

Згідно п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року № 1 недостовірною вважається інформація яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації.

Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, то порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

Відповідно до частини другої статті 30 ЗУ «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Оцінка дій - це процес з`ясування юридично значущих ознак вчиненого діяння та встановлення відповідності цих ознак ознакам, передбаченим конкретною правовою нормою. Зазвичай це поняття стосується кримінального права, де оцінка дій наивається кваліфікацією злочинів і полягає у встановленні того, чи відповідає вчинене діяння складу злочину, визначеного законом.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Положеннями частини першої статті 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

У справі повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями (оцінкою дій). У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Судом зазначено, що те, що позивачка вважає порушенням презумпції невинуватості є оціночним судженням потерпілих та ствердженням прокурора про обставини справи, а також оцінкою дій обвинуваченої ОСОБА_1 , які засновані на зібраних доказах кримінального провадження та не є звинуваченням у вчиненні злочину з боку відповідача.

Висловлювання у судовому процесі та формулювання у процесуальних документах зокрема у позовах не є поширенням недостовірної інформації, оскільки це є вираження особистої думки потерпілих та їх правової позиції, яка збігається з ствердженням прокурора у справі та версією сторони обвинувачення, яка зазначена в обвинувальному акті.

Судом вірно встановлено, що про винуватість ОСОБА_1 в категоричній формі у позові не зазначено, а зроблена оцінка дій обвинуваченої з посиланням на обставини справи та логічні міркування.

Докази того, що ОСОБА_2 публічно висловлювався щодо вини ОСОБА_1 або скоєння нею злочину та звинувачував її вчиненні злочину, відсутні.

Крім того, інформація, яку позивач просить спростувати, зазначена у позові є предметом дослідження і оцінки під час розгляду кримінального провадження №12017160390000639, по якому позивачка є обвинуваченою, а ОСОБА_2 є представником потерпілих і позивачів, і тому не є такою, що підлягає спростуванню в розумінні положень статті 277 ЦК України.

Судом вірно встановлено, що вказані дії відповідача не є поширенням інформації в розумінні положення статті 277 ЦК України.

Чинним законодавством не передбачено можливість притягнення відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Таким чином, будь-які висловлювання у судовому процесі, як і донесення до суду своєї позиції у справі або подання позову не є поширенням недостовірної інформації, оскільки такі дії повинні розглядатися в контексті дотримання процесуального закону щодо прав та обов`язків учасника процесу.

Право на звернення до суду закріплено в ст. 55 Конституції України та ст. 128 КПК України.

Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв`язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого (ч.3 ст.55 КПК України).

Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого (ч.2 ст.55 КПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого.

Право на подання цивільного позову в потерпілого (як і отримання цього процесуального статусу) виникає за умови встановлення факту кримінального правопорушення і подальшого встановлення його наслідків у вигляді шкоди, що можливо лише в разі постановленн я судом обвинувального вироку та на брання ним законної сили.

Отже, коли особа звертається до суду з позовом, де міститься та чи інша інформація, а судовий орган вправі перевіряти і оцінювати таку інформацію та приймати рішення проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову про спростування інформації, оскільки у такому випадку має місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 55 Конституції та ст. 128 КПК України, а не поширення недостовірної інформації.

Таким чином, викладення у процесуальних документах до суду відомостей, оціночних суджень або оцінки дій, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам осіб.

Згідно п. 15, 16 роз`яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суд «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року, під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або лілової репутації фізичної та юридичної особи.

Проте, судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Згідно п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року:

Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.

Таким чином, викладення у процесуальних документах, які подані до суду відомостей, оціночних суджень або оцінки дій, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам осіб, оскільки суд буде вивчати, перевіряти і оцінювати аргументи позивачів та приймати рішення за результатом розгляду кримінального провадження.

Суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що викладена у позовах інформація щодо ОСОБА_1 визначена підставою пред`явленого позову і стосується його предмета, а також пов`язана з доказами у кримінальній справі, які будуть перевірятися і оцінюватися судом.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про залишення без задоволення позову ОСОБА_1 за недоведеністю заявлених позовних вимог.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що зазначення адвокатом Павлишиним Ю.М. у позові по кримінальній справі не є поширенням інформації щодо ОСОБА_1 , а є «обставинами справи та логічним міркуванням» - оскільки є фактично перекручуванням судом думки адвоката Павлишина Ю.М., яку він не має права, як адвокат, взагалі висловлювати до набрання законної сили обвинуваченого вироку постановленого судом щодо неї та такі дії адвоката порушують правила адвокатської етики, колегія суддів залишає без задоволення, за відсутністю доказів того, що відповідач своїми діями, а саме шляхом подачі до суду позову у кримінальному провадженні посягнув на честь та гідність позивачки.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що інформація, яку позивач у позовній заяві просила спростувати, є предметом дослідження і оцінки під час розгляду кримінального провадження, по якому позивачка є обвинуваченою, а ОСОБА_2 є представником потерпілих і позивачів.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 грудня 2025 року– залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 06 серпня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ Р.Д. Громік

______________________________________ М.М. Драгомерецький