Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №482/2679/25 — Миколаївський апеляційний суд

04.08.26

22-ц/812/1757/26

Провадження №22-ц/812/1757/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

04 серпня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Шаманської Н.О., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участі представника позивачки – адвоката Лемешка О.В., відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №482/2679/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником – адвокатом Романчук Вітою Юріївною, на рішення, яке ухвалив Новоодеський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Сергієнка Сергія Анатолійовича у приміщенні цього суду 22 квітня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки,

у с т а н о в и в :

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП»(далі - ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», Страхова компанія) про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки.

Позов мотивовано тим, що 07 вересня 2018 року, приблизно о 21:30 годині, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «ЗАЗ-110307-42», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по дорозі Н-24 «Благовіщенське – Миколаїв», в м. Нова Одеса по вулиці Центральній (біля будинку №172) з м. Миколаєва в напрямку м. Вознесенська порушив п.12 3. 18.1 Правил дорожнього руху, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, а також не вжив заходів для об`їзду перешкоди, а саме - пішохода ОСОБА_2 , яка переходила дорогу по нерегульованому пішохідному переході, з ліва на право у напрямку від м. Миколаєва в напрямку м. Вознесенська, та здійснив на неї наїзд. Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної події (далі - ДТП) позивачці спричинені тілесні ушкодження у вигляді акроміального-ключичного розриву, які відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості. Дана ДТП сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 вимог підпункту 12.3 Правил дорожнього руху, що знаходиться в прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали. 08 вересня 2018 року відомості щодо вказаної ДТП внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018150280000629 за ч.1 ст. 286 КК України. На момент ДТП автомобілем керував ОСОБА_1 , йому було повідомлено про підозру у вчинені злочину та висунуто обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобілю «ЗАЗ-110307-42», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була забезпечена полісом ОСЦВ ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» НОМЕР_2 .

Внаслідок ДТП було завдано шкоди здоров`ю позивачки. На лікування та обстеження нею було витрачено 15153 грн 82 коп.

Окрім матеріальної шкоди, діями ОСОБА_1 також завдано немайнових втрат, спричинених фізичним болем і моральними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивачки. Вона зазнала негативних переживань та спогадів, відчувала насторогу, тривогу, емоційні реакції зі згадування; їй було важко виконувати повсякденні обов`язки, вона не мога здійснювати належний догляд за свої чоловіком, який є ветераном АТО, та його літньою матір`ю ОСОБА_3 , яка потребувала догляду та опіки. Наслідком отриманої травми стала відірваність від активного соціального життя, знижений настрій, порушення сну, емоційна напруга, нервозність, дратівливість. Через втрату протягом 1,5 місяців рухівних функцій кінцівки позивачка не змогла здійснити збір врожаю на земельній ділянці, приблизна сума втрат становить щонайменше 15000 грн. Фізичний біль та емоційні страждання в зв`язку із заподіянням шкоди здоров`ю позивачка відчуває й донині, у зв`язку з цим виникає потреба у вжитті профілактичних медичних заходів. Крім того, весь час перебування кримінального провадження у суді відповідач ОСОБА_1 затягував розгляд, намагаючись уникнути кримінальної відповідальності, у зв`язку з чим 28 жовтня 2025 року ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області вказане кримінальне провадження було закрите на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, що не є реабілітуючою підставою. Розмір завданої моральної шкоди позивачка оцінює в 200000 грн. Крім того, не маючи спеціальних знань в галузі прав для ефективного захисту власних інтересів як потерпілої від кримінального злочину позивачка була вимушена звернутися до адвоката Лемешка О.В., з яким 19 вересня 2018 року позивачка уклала договір про надання адвокатських послуг. Відповідно до акту виконаних робіт вартість адвокатських послуг складає 9000 грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила стягнути: з відповідача ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» майнову шкоду - 15153 грн 82 коп., з відповідача ОСОБА_1 - моральну шкоду - 200000 грн. та витрати на оплату адвокатських послуг в розмірі 9000 грн.

У відзиві на позовну заяву ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» просила відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи, що у нього відсутній обов`язок виплатити страхове відшкодування, оскільки відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язковою умовою для виплати страхового відшкодування є наявність вини страхувальника, тобто ОСОБА_1 у вчинені ДТП. Разом з тим витрати на лікування позивачки згідно із розрахунком страхового відшкодування за полісами ЦВ становлять 13599 грн 66 коп. Інші витрати на лікування є такими, що не знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку між настанням ДТП та спричиненням травм або не відносяться до ДТП. Представник відповідача зауважив, що цей розрахунок не свідчить про визнання позову ПрАТ «УСК «Княжа ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», його надано для правильного визначення матеріальних збитків, у разі встановлення випадку, що стався, страховим.

Крім того, відповідно до статті 26.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (який був чинний на час події) Страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Відповідач ОСОБА_1 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2026 року позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто з ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_2 14916 грн. 92? коп. майнової шкоди, яка виникла внаслідок завдання шкоди здоров`ю та 745 грн 85 коп. моральної шкоди, 655 грн 18 коп. витрат на правничу допомогу, а також на користь держави - 1211 грн 20 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 99254 грн 15 коп. моральної шкоди та 4151 грн 85 коп. витрат на правничу допомогу та на користь держави ?992 грн 6?0 коп. судового збору.?????????

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що факт ДТП, протиправність дій та вина водія ОСОБА_1 , наявність матеріальної шкоди завданої позивачу, її розмір, підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема, ухвалою від 28 жовтня 2025 року про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України, на підставі статті ,49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючою підставою закриття кримінального провадження. З огляду на те, що відповідальність водія ОСОБА_1 була застрахована, ліміт відповідальності страховика ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» за полісом AM5022439, становить 2000 грн за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, та 100000 грн за шкоду, заподіяну майну, а згідно пункту 12.2. статті 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», чинного на час настання події, франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров`ю потерпілих, не застосовується, суд дійшов висновку, що з Страхової компанії на користь позивача слід стягнути 14916 грн 92? коп. майнової шкоди, яка виникла внаслідок завдання шкоди здоров`ю.

Щодо відшкодування моральної шкоди суд взяв до уваги перенесені позивачкою моральні та фізичні страждання від кримінального правопорушення, врахував ступінь тяжкості спричинених тілесних ушкоджень, отриманих у ДТП, їхні наслідки. Зокрема, фізичний біль, який зазнала позивачка, перенесені оперативні втручання через отримані травми та інші фізичні страждання, а також, що життя позивачки внаслідок отриманих ушкоджень наповнилося негативними емоціями, психічними переживаннями та втратою душевного спокою, що було спричинено також бездіяльністю відповідача, який не вжив заходів для добровільної компенсації завданої шкоди, відсутності його каяття у вчиненому, вибачень чи інших форм моральної підтримки. Виходячи із засад розумності, справедливості та виваженості, з врахуванням глибини, часу фізичних та душевних страждань позивачки, їх тривалості, суд вважав доцільним стягнути на користь позивачки 100000 грн. компенсації моральної шкоди.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Романчук В.Ю. просить рішення суду в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 та в частині розподілу судових витрат відносно ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги до ОСОБА_1 задовольнити частково: зменшити розмір моральної шкоди до розумного та співмірного розміру, який відповідає фактичним наслідкам ДТП (до 30000 грн.) та відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, а також здійснити новий розподіл судового збору.

Апеляційна скарга мотивована тим, що за умовами статті 1187 ЦК України вина ОСОБА_1 у завданні моральної шкоди не має значення, оскільки шкоди завдано джерелом підвищеної небезпеки, відповідно суду не було необхідності встановлювати докази вини ОСОБА_1 через ухвалу про закриття кримінального провадження. В цьому випадку достатньо факту ДТП та завданої шкоди, розмір якої потрібно доводити. Однак, при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 100000 грн, суд першої інстанції не навів відповідних мотивів такого рішення та не врахував визначальні обставини для встановлення розміру відшкодування моральної шкоди. На думку представника ОСОБА_1 , суд першої інстанції обмежився загальними висновками про наявність моральних страждань та не навів жодного мотивованого розрахунку, чому саме 100000 грн є справедливим та співмірним розміром компенсації, фактично констатувавши наявність тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості та на власний розсуд визначивши суму відшкодування. Крім того, викладені позивачкою обставини щодо поведінка ОСОБА_1 після ДТП,які врахував суд, не відповідають дійсності, оскільки відразу після ДТП він вибачився перед ОСОБА_2 , співчував їй як потерпілій, намагався надати матеріальну допомогу, однак у зв`язку з позивачки та її родичі відмовились. При цьому суд не врахував відсутність належних доказів обставин, на які посилається позивачка, а саме: порушення сну; нервозність; емоційну напругу; втрату врожаю; неможливість доглядати за родичами; приниження протягом семи років кримінального провадження. Крім того, втрата врожаю за своєю правовою природою відноситься до майнової шкоди (упущеної вигоди або реальних збитків), а не моральної шкоди. Адвокат зауважує, що моральна шкода повинна бути аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням конкретних дій та інтенсивності страждань. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, представник ОСОБА_1 наголошує, що суд не звернув увагу, що договір про надання адвокатських послуг від 19 вересня 2018 року і прибутковий касовий ордер від 20 вересня 2019 року (тобто оплата - через рік після укладення договору) - це витрати, понесені в межах кримінального провадження по справі № 482/823/19, де позивачка виступала потерпілою, а процесуальний закон забороняє стягувати у цивільній справі витрати на адвоката, які були фактично сплачені 8 років тому в іншому (кримінальному) провадженні, без подання належних доказів роботи адвоката у поточній справі. Оскільки у цій цивільній справі позивач представляла свої інтереси самостійно (особисто подала позов, подала заяву про розгляд справи за її відсутності), жодних доказів реального надання правничої допомоги у справі №482/2679/25 суду надано не було, тому стягнення з ОСОБА_1 4151 грн 85 коп. є повністю безпідставним.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Лемешко О.В. просить відмовити у її задоволенні як необґрунтованої.

Щодо меж апеляційного провадження.

Рішення суду від 22 квітня 2026 року від оскаржується в частині вирішення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 , та в частині стягнення витрат на правничу допомогу.

В іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому в силу положень частини 1 статті 367 ЦПК України не переглядається.

Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача ОСОБА_1 , представника позивачки адвоката Лемешка О.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частиною 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає таким вимогам закону не повною мірою.

Як убачається з матеріалів справи, 07 вересня 2018 року, приблизно о 21:30 годині, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «ЗАЗ-110307-42», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по дорозі Н-24 «Благовіщенське – Миколаїв», в м. Нова Одеса по вулиці Центральній (біля будинку №172) з м. Миколаєва в напрямку м. Вознесенська порушив п.12 3. 18.1 Правил дорожнього руху, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, а також не вжив заходів для об`їзду перешкоди, а саме - пішохода ОСОБА_2 , яка переходила дорогу по нерегульованому пішохідному переході, з ліва на право у напрямку від м. Миколаєва в напрямку м. Вознесенська, та здійснив на неї наїзд. Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної події (далі - ДТП) позивачці спричинені тілесні ушкодження у вигляді акроміального-ключичного розриву, які відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості. Дана ДТП сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 вимог підпункту 12.3 Правил дорожнього руху, що знаходиться в прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали. 08 вересня 2018 року відомості щодо вказаної ДТП внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018150280000629 за частиною 1 статті 286 КК України.

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 жовтня 2025 року (справа № 482/823/19) кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було закрите на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності (а.с. 18-21).

Цивільно-правова відповідальність водія автомобілю «ЗАЗ-110307-42», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на день вчинення цієї ДТП була забезпечена полісом ОСЦВ ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» AM5022439.

Внаслідок ДТП позивачці було завдано майнової шкоди у вигляді витрат на лікування, а також моральної шкоди.

Щодо вирішення судом першої інстанції позовних вимог про відшкодування моральної шкоди колегія суддів виходить з таких міркувань.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом з цим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, яка була чинною на день виникнення спірних правовідносин).

Статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Частиною першою статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, серед іншого, моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Згідно із статтею 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775св20).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За правилами статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).

У статті 1167 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення.

Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.

Обов`язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. покладається на володільця джерела. Правила частини другої статті 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано в пунктах 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_2 внаслідок ДТП ОСОБА_1 за викладених обставин не спростовує, але не згоден із визначеним судом розміром відшкодування.

Суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, позовні вимоги задовольнив частково, визначивши розмір компенсації такої шкоди у 100000 грн.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції правильними, такими, що відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону.

Так, у справі, яка переглядається, встановлено, що внаслідок ДТП, що сталася 07 вересня 2018 року, ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, а також відсутні докази, що ДТП сталася через обставини непереборної сили або умисел потерпілої, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодуванні завданої позивачці моральної шкоди, яка полягала у завданої травмою та подальшим тривалим лікуванням фізичному болю та стражданнях, моральних стражданнях, викликаних отриманою травою та обставинами її отримання – ДТП, необхідністю захищати свої права у судовому порядку та поведінкою винної особи – ОСОБА_1 , який дій щодо компенсації моральної шкоди не вчинив.

Оскільки шкоду здоров`ю ОСОБА_2 було завдано внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, цивільно-правова відповідальність володільця якого - заподіювача шкоди ОСОБА_1 на день вчинення ДТП була застрахована договором № АМ-5022439 від 15 серпня 2018 року, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення компенсації моральної шкоди в межах, передбачених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зі страхової компанії, а решту – 99254 грн. 15 коп. з ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується із визначеним судом розміром відшкодування моральної шкоди (100000 грн.), оскільки при його визначенні суд, правильно встановивши обставини справи, оцінивши належним чином в їх сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України наявні у справі докази, виходив зі ступеня вини відповідача, характеру правопорушення – завдання тілесних ушкоджень середньої важкості, ступеню душевних страждань, характеру та обсягу заподіяних позивачці моральних страждань, викликаних фізичним болем, необхідністю лікування, змінами у звичайному житті, психологічними наслідками пережитої події - ДТП, поведінки ОСОБА_1 , який добровільно моральну шкоду не відшкодував, а також врахував вимоги розумності та справедливості.

Апеляційний суд не вбачає підстав зменшення визначеної судом першої інстанції суми відшкодування моральної шкоди та відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги в цій частині.

Так, щодо посилань відповідача на відсутність у справі доказів тривалості лікування позивачки, наслідків травмування, втрати працездатності та психологічних розладів, то визначена судом сума відповідає характеру та ступеню тяжкості ушкодження внаслідок ДТП ОСОБА_2 – середньої тяжкості, що вочевидь пов`язано з тривалим лікуванням та фізичними стражданнями, а також тривалою необхідністю відстоювати свої прави у судах.

За такого рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди є законним та обґрунтованим.

Щодо стягнення судом з ОСОБА_1 4151 грн. 85 коп. витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про помилковість в цій частині рішення суду.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).

Згідно із частиною 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина 2 статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (частина 3 статті 137 ЦПК України).

Отже, за правилами цивільного судочинства можуть стягуватися судові витрати, які сторона понесла у зв`язку з розглядом її цивільної справи.

В позовній заяві ОСОБА_2 просила стягнути з відповідачів 9000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, яку надав їй адвокат Лемешко О.В. на підставі договору про надання адвокатських послуг від 19 вересня 2018 року відповідно до акту виконаних робіт.

Натомість в матеріалах справи відсутні зазначений договір про надання адвокатських послуг від 19 вересня 2018 року відповідно до акту виконаних робіт.

Заперечуючи проти стягнення у цій справі витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 вказує на те, що ці послуги були надані позивачці при розгляд кримінальної справи № 482/823/19.

У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 жовтня 2025 року у справі № 482/823/19 кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було закрите на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності. Заявлений ОСОБА_2 цивільний позов про відшкодування майнової та моральної шкоди залишено без розгляду.

Також в матеріалах справи № 482/2679/25 відсутні докази представництва інтересів позивачки адвокатом Лемешком О.В.: позовну заяву ОСОБА_2 підписала особисто, справа розглянута судом за відсутності учасників.

Тобто позивачка не надала доказів на підтвердження виконання адвокатом Лемешком О.В. робіт (надання послуг) з правничої допомоги у справі № 482/2679/25 на суму 9000 грн.

Згідно з частиною першою статті 118 КПК України процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

Відповідно до частини першої статті 126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою. Ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання, зокрема, про те, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі (пункт 13 частини першої статті 368 КПК України).

Згідно з частиною другою статті 126 КПК України сторони кримінального провадження, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі мають право оскаржити судове рішення щодо процесуальних витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.

Отже, питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується, у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України. Якщо ж це питання суд не вирішив, сторона кримінального провадження має можливість оскаржити в цій частині ухвалене у справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку. А тому такі витрати не можуть бути стягнуті з обвинуваченого за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства.

Оскільки ОСОБА_2 належними та допустимими доказами не довела, що при розгляді цієї справи понесла витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції безпідставно стягнув на відшкодування цих витрат з ОСОБА_1 4151 грн 85 коп.

Враховуючи, що оскаржувано рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу ухвалено з порушенням норм процесуального права, його необхідно скасувати в цій частині відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, натомість колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення в іншій оскаржуваній частині.

Тому апеляційна скарга підлягає частковому задоводенню.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 залишено без змін, а скасовано лише в частині судових витрат, відсутні підстави для їх перерозподілу.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником – адвокатом Романчук Вітою Юріївною, задовольнити частково.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2026 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 4151 гривень 85 копійок витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Н.О. Шаманська

Ж.М. Яворська

______________________________________________

Повна постанова складена 07 серпня 2026 року