Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №569/652/23 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/652/23

Провадження № 22-ц/4815/1391/26

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Хилевич С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гладчук Зінаїди Яківни на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 07 травня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

В провадженні Рівненського районного суду Рівненської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

01.05.2026 р. відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із клопотання про зупинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, та додав копію довідки від 04.03.2026 р. (форма № 5), виданої командиром військової частини. В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився.

В окремій заяві від 04.05.2026 р. представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Грозік І.І. повідомив суд про припинення дії договору про надання ним правової допомоги ОСОБА_2 та припинення його повноважень, як представника відповідача у даній цивільній справі.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 07 травня 2026 року зупинено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Гладчук Зінаїда Яківна, не погоджується з постановленою ухвалою, вважає її необґрунтованою, незаконною та такою, що підлягає скасуванню через неправильне застосування судом норм процесуального права.

Апелянт вказує, що при винесенні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції повністю проігнорував доводи представника Позивачки про те, що Відповідач зупиняє провадження у справі виключно зловживаючи своїми процесуальними права, об`єктивних причин неможливості його участі у судових засіданнях фактично не існує.

Відповідач особисто бере участь в іншій судовій справі № 569/3153/26 (про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні і визначення способів участі у вихованні дитини), подає документи через канцелярію суду, вільно пересувається містом, а тому може реалізовувати свої процесуальні права і в цій справі.

Сторона Позивачки вважає, що клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі є безпідставним, необгрунтованим та таким, що спрямоване виключно на подальше затягування розгляду справи, яка перебуває на розгляді суду вже понад три роки.

Позивачка позбавлена можливості користуватися належною їй квартирою, а подальше зупинення провадження порушує вимоги статті 6 Конвенції та статті 2 ЦПК України щодо розгляду справи упродовж розумного строку.

Обставини, на які посилається Відповідач як на підставу для зупинення провадження, фактично спростовуються наданими доказами та його поведінкою. Відсутні належні та допустимі докази того, що Відповідач позбавлений можливості брати участь у розгляді справи, надавати пояснення, користуватися правничою допомогою чи реалізовувати інші процесуальні права.

Стверджує, що для застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України необхідні докази не лише перебування сторони у складі Збройних Сил України, а й того, що військове формування переведене на воєнний стан (залучене до виконання бойових завдань) та що проходження служби об`єктивно унеможливлює участь особи у судовому процесі. На думку апелянта, надана відповідачем довідка форми № 5 не підтверджує його перебування на військовій службі на момент постановлення ухвали, а матеріали справи не містять доказів проходження ним служби у районі виконання бойових завдань чи існування інших обставин, які б перешкоджали реалізації ним процесуальних прав.

Зважаючи на викладене просить скасувати ухвалу та відмовити у зупиненні провадження.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України встановлено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України, провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно з частиною першою статті 254 ЦПК України, провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України)

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22 вказано, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.

Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.

Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.

У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України.

Аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та у пункті 5 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.

Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України судам потрібно виходити з того, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан"; упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як і у справі, яка була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, відповідач надав довідку форми № 5 на підтвердження проходження військової служби. Така довідка є належним, допустимим та достатнім доказом перебування особи на військовій службі, а тому доводи апеляційної скарги про її недостатність є безпідставними.

Апелянт, стверджуючи, що сам по собі статус військовослужбовця не є достатньою підставою для зупинення провадження у справі, а також посилаючись на участь відповідача у іншій справі, його процесуальну активність, фактично надає пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України такого змісту, який не випливає ні з його тексту, ні з правових висновків Великої Палати Верховного Суду. Зокрема, зазначена норма не ставить обов`язок суду зупинити провадження у справі в залежність від участі сторони через представника, здійснення нею процесуальних дій чи його участі в іншій справі.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення завдань цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22, наголошуючи на необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, водночас зазначила, що зупинення провадження у випадках, передбачених статтею 251 ЦПК України, не повинно розглядатися як невиправдане затягування розгляду справи, а є процесуальним механізмом, встановленим законом в інтересах забезпечення завдань цивільного судочинства та реалізації процесуальних прав військовослужбовців.

Отже, саме по собі зупинення провадження у справі з підстав, визначених пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, не свідчить про порушення принципу розумності строків розгляду справи.

Верховний Суд звертав увагу, що цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду – над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду – над висновками Об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див.: постанови Верховного Суду: від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20, провадження № 61-9003св21).

Враховуючи процесуальний механізм забезпечення єдності судової практики, при вирішенні питання щодо поновлення провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний виходити з правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22.

Зважаючи на викладене колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права та наявності підстав для скасування оспорюваної ухвали.

Статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 адвоката Гладчук Зінаїди Яківни залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 07 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.

Судді: Боймиструк С.В.

Гордійчук С.О.

Хилевич С.В.