Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №569/15247/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/15247/25

Провадження № 22-ц/4815/979/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді: Гордійчук С.О.

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянула в порядку письмового провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Корнійчука В.М. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2026 року, ухваленого в складі судді Балацької О.Р., дата складання повного тексту рішення 26 лютого 2026 року, у справі № 569/15247/25

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини за минулий період.

Позов обґрунтований тим, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу йому стало відомо про стягнення аліментів на утримання дітей на підставі судового наказу №569/22270/21 в той час як рішенням суду у справі №569/22963/21 визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком, а ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір`ю. Вказує, що неодноразово намагався добровільно врегулювати спір з відповідачкою, у тому числі через телефонні дзвінки та звернення до неї з проханням анулювати судовий наказ, однак відповідачка ігнорувала ці спроби, ухилялася від укладення угоди щодо аліментів, приховувала своє місцезнаходження за кордоном і не повідомляла про доходи, через що виникла безпідставна заборгованість по аліментах.

Враховуючи те, що відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, його вихованням не займається, тим самим не виконує свого батьківського обов`язку щодо утримання дитини.

З урахуванням змінених позовних вимог просив суд частково звільнити ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментах за період з 02.01.2024 року по 14.11.2024 року в розмірі 23302,25 грн та стягнути аліменти за минулий період з 02.11.2021 по 13.11.2024 на утримання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 щомісячно у розмірі 1/4 усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини задоволено частково.

Частково звільнено ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами за період з 02.01.2024 р. по 14.11.2024 р. у розмірі 23 302 грн. 25 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в оскаржуваній частині мотивовано тим, що позивачем не надано доказів вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та неможливість їх одержання у зв`язку з ухиленням останньої від їх сплати.

Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні аліментів за минулий період та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд безпідставно не були належним чином оцінені надані позивачем докази щодо ухилення відповідача від утримання сина. Так судом, зокрема, не враховано фактичне проживання відповідача за кордоном та факт того, що позивачу не було відоме її місце проживання для ведення офіційного листування. Вважає, що позовні вимоги доведенні наявними у матеріалах справи доказами, які є належними та достовірними.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у стягненні аліментів за минулий час, тому в іншій частині рішення в силу ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення в оскаржуваній частині відповідає.

Із матеріалів справи вбачається, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

15 листопада 2021 року Рівненським міським судом Рівненської області видано судовий наказ у справі № 569/22270/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання обох дітей у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 02 листопада 2021 року і до досягнення дітьми повноліття.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 квітня 2022 року у справі про розірвання шлюбу шлюб між сторонами розірвано та визначено місце проживання дітей: старшого сина ОСОБА_5 разом із батьком, молодшого сина ОСОБА_6 разом із матір`ю.

Неповнолітній син ОСОБА_7 з 2021 року фактично проживає та зареєстрований разом із батьком і перебуває на його повному матеріальному забезпеченні. Дану обставу сторони не заперечують.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 квітня 2024 року у справі № 569/2693/24 припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та звільнено від заборгованості по аліментах за період з 02.11.2021 по 01.01.2024. Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ(78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 141СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частиною 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно вимог ч.ч. 1, 2ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов`язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.

Згідно ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Тлумачення ч. 2 ст. 191 СК України, свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести наступні обставини:

- вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти;

- неможливість одержання аліментів у зв`язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати.

Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто, свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.

Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.

Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. На що неодноразово звертав увагу й Верховий Суд, зокрема, в постановах від 19 грудня 2019 у справі № 635/6268/18; від 27 січня 2020 року у справі № 672/198/19; від 29 січня 2020 року у справі № 756/14483/18.

Постановою Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа № 215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21.

За загальним правилом, визначеним СК України та судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягнення аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.

Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів за вказаний період, за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Колегія суддів зауважує, що обов`язок доказування у даній категорії справ покладено саме на позивача, отже, саме позивач має довести не лише факт направлення офіційних звернень, а факт умисного ухилення від виконання обов`язку по утриманню дітей після отримання відповідного звернення. Тобто, позивач має не лише підтвердити факт надіслання офіційного звернення про необхідність виконати обов`язок по утриманню дітей, а й факт отримання або відмову в отриманні такого звернення, що підтверджуватиме ухилення особи від виконання обов`язку.

Відповідно до частини 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що він у спірний період офіційно звертався до відповідача з вимогою щодо одержання аліментів, а остання ухилялася від їх сплати та виконання свого обов`язку з утримання дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення аліментів за минулий час.

Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Корнійчука В.М. залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 06.08.2026 року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Шимків С.С.