Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №943/242/22 — Львівський апеляційний суд

Справа № 943/242/22 Головуючий у 1 інстанції: Журибіда Б. М.

Провадження № 22-ц/811/1994/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

з участю прокурора Сеніва О.П., представника позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Золочівської окружної прокуратури Томашевського Артура Гегамовича на рішення Буського районного суду Львівської області від 28 вересня 2023 року в складі судді Журибіди Б.М. у справі за позовом ОСОБА_2 до Буської міської ради Золочівського району Львівської області про визнання права власності на спадкове майно,-

встановив:

У лютому 2022 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача Буської міської ради Львівської області про визнання права власності на спадкове майно.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на земельні ділянки (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 3,1236 га, в тому числі: ділянка 1 – 1,7632 га, кадастровий №4620681200:15:001:0017); ділянка 2 – 1,3605 га, кадастровий № 4620681200:20:001:0006, які розташовані на території Буської міської ради Золочівського району Львівської області та належали ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , у порядку спадкової трансмісії.

Вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла тітка позивачки, сестра мами, ОСОБА_3 , після смерті якої залишилося спадкове майно, що складається зокрема, з двох земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 3,1236 га, що розташовані на території Буської міської ради Золочівського району Львівської області, колишньої Боложинівської сільської ради.

На випадок своєї смерті тітка не залишила жодних розпоряджень, заповіту не склала, одружена не була, дітей не мала, відтак спадкоємцем після її смерті була мати позивачки ОСОБА_4 , однак остання не встигла офомити прийняття даної спадщини, оскільки померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивачка є єдиним спадкоємцем спірного майна, фактично прийняла спадщину, однак не може оформити прийняття такої юридично через відсутність правовстановлюючих документів. Просила позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Буського районного суду Львівської області від 28 вересня 2023 року позов задоволено повністю.

Визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на спадкове майно, а саме земельні ділянки № НОМЕР_1 площею 1,7632 га (кадастровий номер 4620681200:15:001:0017), № НОМЕР_2 площею 1,3605 га (кадастровий номер 4620681200:20:001:0006), загальною площею 3,1236 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Боложинівської сільської ради Буського району Львівської області (тепер територія Буської міської ради), які належали на праві власності ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкової трансмісії, після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду оскаржив керівник Золочівської окружної прокуратури Томашевський А.Г., з рішенням не погоджується, вважає таке незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права.

Звертає увагу, що згідно з Державним актом на право приватної власності на землю Серії І-ЛВ №071214, виданим на підставі розпорядження Буської районної державної адміністрації від 14 лютого 2000 року №72, ОСОБА_3 належала земельна ділянка загальною площею 3,1236 га, у тому числі земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 1,7632 га та земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 1,3605 га.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка проживала в с. Вербляни Буського району на території Боложинівської сільської ради Буського району Львівської області (на даний час - с. Вербляни Буської ТГ Золочівського району Львівської області). Незважаючи на посилання ОСОБА_2 у позові про відсутність інших спадкоємців за законом, окрім її матері, яка померла, з матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_3 мала сестру - ОСОБА_5 , яка 16 лютого 2022 року у приватного нотаріуса оформила заяву, що вона є спадкоємцем майна ОСОБА_3 за законом, термін для прийняття спадщини пропустила і на оформлення спадкових прав не претендує.

У матеріалах справи відсутня інформація Львівського державного нотаріального архіву та Буської державної нотаріальної контори про те, що після смерті ОСОБА_3 спадкова справа не заводилась, та письмова відмова нотаріуса про неможливість вчинити нотаріальну дію.

ОСОБА_2 не зверталася до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту родинних відносин із ОСОБА_3 , при цьому, встановлення даного факту має для заявника юридичне значення, оскільки від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав.

При перевірці матеріалів цивільної справи, відповідно до наявних записів про народження ОСОБА_6 та смерть ОСОБА_3 не встановлено факту родинних відносин із ОСОБА_7 .

Крім цього, ОСОБА_2 , відповідно до ст. 1269 ЦК України, до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не зверталася, спадкова справа не заведена, при цьому, у позовній заяві остання вказує, що оригінали документів, у тому числі Державного акту на право приватної власності на землю, копії яких долучено до позову, знаходяться у неї, що свідчить про відсутність підстав для звернення до суду.

Також позивачка не зверталася до суду із заявою про поновлення пропущеного строку на прийняття спадщини.

Звертає увагу на порядок визнання спадщини відумерлою.

Стверджує, що ОСОБА_2 не є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 . У матеріалах справи відсутня обґрунтована постанова про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Під час судового розгляду не знайшов свого підтвердження факт відсутності правовстановлюючого документа на спадкове майно, оскільки позивачкою не надано належних та допустимих доказів існування перешкод в оформленні спадкових прав в нотаріальному порядку, так як нею не надано відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Звертає увагу, що у провадженні Буського районного суду Львівської області перебуває справа окремого провадження №943/220/22 за заявою Золочівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, з участю заінтересованої особи: Буської міської ради Золочівського району, про визнання спадщини ОСОБА_3 відумерлою.

У матеріалах цієї справи наявна копія Державного акта на право приватної власності на землю Серії І-ЛВ №071214, виданого 28 лютого 2001 року на підставі розпорядження Буської районної державної адміністрації від 14 лютого 2000 року №72 ОСОБА_8 .

Позивачка стверджує, що її мати була рідною сестрою ОСОБА_3 , однак із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу не зверталася.

До матеріалів справи №943/242/22 позивачем долучено копію такого ж акту, виданого ОСОБА_3 , відтак, на думку прокурора, вбачаються ознаки використання копії підробленого документа у цивільній справі №943/242/22 з метою оформлення права власності на земельну ділянку без звернення до суду із заявою окремого провадження про встановлення факту належності правовстановлюючого документа.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд не надав оцінки таким обставинам.

Враховуючи наявність двох копій Державних актів, проте із різними даними про власника, Золочівська окружна прокуратура 24 червня 2024 року внесла відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42024142210000025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 358 КК України.

Судом першої інстанції, всупереч ч. 1 ст. 254 ЦПК України не з`ясовано обставин, що викликали зупинення провадження по справі та безпідставно поновлено таке.

Стверджує, що позивачка під час судового розгляду справи, подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, однак суд першої інстанції, у порушення вимог процесуального закону, прийняв таку.

Посилається на те, що Буська міська рада Золочівського району відповідно до вимог ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування в Україні, що представляє територіальну громаду Буської міської ради та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Підставою для представництва інтересів держави шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду в даному випадку є порушення інтересів органу місцевого самоврядування – Буської міської ради Золочівського району Львівської області, яке полягає в обмеженні прав цього органу на розгляд питання щодо визнання спадщини відумерлою.

Буська міська рада Золочівського району Львівської області, будучи відповідачем по справі та незважаючи на розміщення оскаржуваного рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, не вжила будь яких заходів до оскарження рішення суду, яке стосується її прав та інтересів, що у свою чергу свідчить про неналежне здійснення цим органом своїх повноважень.

Більше того, Буська міська рада Золочівського району повідомила, що не буде оскаржувати рішення суду від 28.09.2023 у справі №943/242/22 та не заперечує щодо вжиття заходів прокурором в інтересах територіальної громади.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

При цьому «нездійснення або неналежне здійснення суб`єктом владних повноважень своїх функцій» обґрунтовується та доводиться прокурором у кожному конкретному випадку самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно (правова позиція Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019).

Незалежно від причин незвернення до суду Буською міською радою Золочівського району, цей факт свідчить, що вказаний суб`єкт владних повноважень не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.

Просить скасувати Буського районного суду Львівської області від 28 вересня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Судовий збір стягнути з позивачки.

В судовому засіданні 04 вересня 2025 року представник позивачки Скоробогатий М.В. звернувся до суду з клопотанням про закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою керівника Золочівської окружної прокуратури Томашевського Артура Гегамовича на рішення Буського районного суду Львівської області від 28 вересня 2023 року, оскільки, на переконання заявника, мотивація прокурора на представництво інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, є надуманою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачка набула право власності на спірне спадкове майно, яке належало її тітці ОСОБА_3 , в порядку спадкової трансмісії після смерті своєї матері ОСОБА_4 , а тому заявлені нею позовні вимоги є законними та обґрунтованими.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, судова колегія виходить з такого.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Колегія суддів виходить з того, що спірні правовідносини стосуються оформлення спадкових прав позивачки на дві земельні ділянки, які, слідуючи позиції останньої, належали її тітці, у порядку спадкової трансмісії, а саме після смерті своєї матері ОСОБА_4 , оскільки право власності спадкодавиці на спірне спадкове майно, з урахуванням доводів позовної заяви, підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії І-ЛВ № 071214.

При цьому, спірні правовідносини ускладнені поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , прокурором, як окремим суб`єктом, який не брав участі у розгляді цієї справи.

Судом встановлено, що згідно з Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті № 00034012774 від 03 грудня 2021 року, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце смерті: с. Вербляни Буського району Львівської області, актовий запис про смерть № 19, зроблений виконавчим комітетом Боложинівської сільської ради Буського району Львівської області.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, до якої входить, зокрема, дві земельні ділянки: № 1 – площею 1,7632 га, кадастровий № 4620681200:15:001:0017; № 2 – площею 1,3605 га, кадастровий № 4620681200:20:001:0006, загальною площею 3,1236 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Боложинівської сільської ради Буського району Львівської області (тепер територія Буської міської ради).

Право власності спадкодавця на такі земельні ділянки підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії І - ЛВ № 071214 від 28 лютого 2001 року, реєстровий № 936, виданий на підставі розпорядження голови Буської райдержадміністрації від 14 лютого 2000 року № 72.

Як вбачається з акту Боложинівського старостинського округу виконавчого комітету Буської міської ради № 29 від 29 травня 2023 року, ОСОБА_3 постійно проживала разом (без реєстрації місця проживання) з сестрою ОСОБА_4 в одному житловому будинку по АДРЕСА_1 , вони вели спільне господарство.

Спадкодавець ОСОБА_3 своєї сім`ї, дітей не мала.

На випадок своєї смерті, ОСОБА_3 заповіту не залишила, відтак спадкування після її смерті відбувається по закону.

Так, спадкоємцем другої черги спадкування була сестра померлої ОСОБА_4 , яка фактично прийняла спадщину після смерті сестри ОСОБА_3 , оскільки проживала з останньою на день її смерті, інших першочергових спадкоємців не встановлено.

Родинний зв`язок між ними підтверджено архівною довідкою № К-499 від 05 жовтня 2021 року та № К-610 від 25 листопада 2021 року.

ОСОБА_4 за свого життя не оформила юридично прийняття спадщини, зокрема вище вказаних земельних ділянок, а померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 від 21.06.2008, виданим Заводською сільською радою Буського району Львівської області, про що зроблено актовий запис № 13 (т. 1 а.с. 12).

Позивачка ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_4 від 03 листопада 1964 року, актовий запис № 35 (т. 1 а.с. 13).

Уклавши шлюб із ОСОБА_9 , ОСОБА_10 змінила прізвище на « ОСОБА_11 » (т. 1 а.с. 14).

Згідно із заповітом від 01 лютого 2008 року, посвідченим секретарем Заводської сільської ради Буського району Львівської області за реєстровим № 100, ОСОБА_4 все своє майно заповіла ОСОБА_2 .

Звертаючись із позовними вимогами, позивачка ОСОБА_2 свої вимоги зводить до того, що спадкоємцем після смерті її тітки, була мати ОСОБА_4 , однак не встигла офомити прийняття спадщини, оскільки померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначає, що є єдиним спадкоємцем спірного майна, фактично прийняла спадщину, однак не може оформити прийняття такої юридично через відсутність правовстановлюючих документів, просить визнати за нею право власності на земельні ділянки, які належали тітці ОСОБА_3 , в порядку спадкової трансмісії після смерті матері ОСОБА_4 .

Колегія суддів виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

У рішенні від 01 квітня 2008 року №4-рп/2008 Конституційний Суд України зазначив, що неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Як вбачається із суб`єктного складу даного спору, позовні вимоги про визнання права власності в порядку спадкування пред`явлені фізичною особою ОСОБА_2 , при цьому, оскільки інші спадкоємці відсутні, відповідачем визначено Буську міську раду, як орган місцевого самоврядування, при цьому, апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції подано прокурором в інтересах держави, оскільки органом місцевого самоврядування скарга не подана.

Так, Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 56 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі – компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший – третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Урегульовуючи розбіжності у раніше викладених правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року по справі № 912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, зазначивши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Підсумовуючи викладене вище, необхідно відзначити, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру»).

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

В свою чергу, подаючи апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, прокурор у тому числі зазначає, що у провадженні Буського районного суду Львівської області перебуває справа окремого провадження № 943/220/22 за заявою Золочівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, з участю заінтересованої особи: Буської міської ради Золочівського району, про визнання спадщини ОСОБА_3 відумерлою.

Крім цього, 24 червня 2024 року Золочівською окружною прокуратурою внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42024142210000025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, зокрема щодо підробки державного акта на право приватної власності на землю серії І-ЛВ №071214, виданого 28 лютого 2001 року.

Колегія суддів вважає, що за відповідної конструкції спірних правовідносин, у першу чергу, підлягає з`ясуванню питання належного обґрунтування прокурором права внесення апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, де прокурор не брав участі у розгляді справи, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для оскарження рішення суду першої інстанції, де статусу учасника справи, прокурор не мав.

Так, за частиною 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема, ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи.

Крім цього, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3 ст. 56 ЦПК України).

Таким чином, законодавцем чітко визначено, що прокурор може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті чи внести скаргу на рішення суду у справі, де не брав участь.

Ключовим під час з`ясування питання щодо наявності повноважень прокурора на представництво інтересів держави є доведення ним порушення інтересів держави.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 наголошено на тому, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося або може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Тому інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку.

Фактично підставою для застосування заходів представницького характеру та подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, прокурор називає бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо належного оформлення права комунальної власності територіальної громади на земельну ділянку як відумерлу спадщину.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що подавши апеляційну скаргу, прокурор обґрунтував у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а саме те, що Буською міською радою не вживались заходи щодо захисту інтересів територіальної громади (держави).

З врахуванням викладеного, у задоволенні клопотання представника позивачки Скоробогатого М.В. про закриття апеляційного провадження у справі необхідно відмовити.

В свою чергу, згідно із ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.

Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Колегія суддів виходить з того, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

Спадкування може відбуватися за заповітом або за законом.

Частинами першою та третьою статті 1268, частиною першою статті 1269, частиною першою статті 1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За змістом зазначених норм прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, або, в разі відсутності наведених вище обставин, поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений частиною першою статті 1270 ЦК України строк.

Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права та їх тлумачення свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, отримане в установленому законом порядку.

Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц, провадження № 61-39511 св 18).

У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Питанню черговості спадкування за законом присвячена стаття 1258 ЦК України.

Зокрема, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст. 1262 ЦК України).

В свою чергу, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців (ст. 1276 ЦК України).

Таким чином, спадкова трансмісія – це перехід права на прийняття спадщини від померлого спадкоємця, який не встиг реалізувати своє право на прийняття спадщини, до його спадкоємців, тобто перехід права, а не виникнення права на спадкування після смерті першого спадкодавця.

Об`єктом спадкової трансмісії є суб`єктивне цивільне право на прийняття спадщини, що не було здійснене спадкоємцем у зв`язку з його смертю.

Разом з цим, якщо смерть спадкоємця сталася після спливу тривалого строку з часу відкриття спадщини, і він за життя не встиг прийняти спадщину, спадкова трансмісія не застосовується. Наприклад, батько позивача не прийняв спадщину і помер через 10 років після смерті діда позивача, тобто після спливу строку, встановленого для прийняття спадщини. Це виключає використання механізму спадкової трансмісії (постанова Верховного Суду від 02.06.2021, справа № 155/1584/18).

Як наголосив Верховний Суд у постанові від 08.02.2023 (справа № 522/3031/16-ц, провадження № 61-12894св21), за спадковою трансмісією перехід права на спадкування здійснюється не за правилом черговості, а за правом закликання до спадкування правонаступника померлого спадкоємця.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини.

Уточнюючи позовні вимоги ОСОБА_2 покликається на те, що її мати ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , оскільки проживала разом із спадкодавцем до дня її смерті, при цьому, правовою підставою своїх вимог називає спадкову трансмісію (ст.1276 ЦК України).

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд також констатував, що ОСОБА_4 , фактично прийняла спадщину після смерті сестри ОСОБА_3 , оскільки проживала з останньою на день її смерті, інших першочергових спадкоємців не встановлено.

Зокрема, згідно акту Боложинівського старостинського округу Виконавчого комітету Буської міської ради № 29 від 29.05.2023, ОСОБА_3 постійно проживала разом (без реєстрації місця проживання) з сестрою ОСОБА_4 в одному житловому будинку в АДРЕСА_1 , вели спільне господарство.

Крім цього, родинний зв`язок між ними підтверджено матеріалами справи, архівною довідкою № К-499 від 05.10.2021 та № К-610 від 25.11.2021 (т. 1 а.с. 6-9).

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що спадкова трансмісія, як інститут захисту спадкових прав імперативно виключає факт (момент) прийняття спадщини померлим спадкоємцем, тобто є переходом права на прийняття спадщини від померлого спадкоємця, який не встиг реалізувати своє право на прийняття спадщини, до його спадкоємців.

Як наслідок, до особи, яка намагається спадкувати за спадковою трансмісією переходить право, а не виникає право на спадкування після смерті першого спадкодавця.

Таким чином, доводи позову ОСОБА_2 та їх підстава є взаємовиключними, оскільки констатувавши факт прийняття спадщини матір`ю позивачки, суд позбавлений можливості застосувати спадкову трансмісію для захисту прав останньої в принципі, як такої, що є спадкоємцем своєї матері, а не отримала право на прийняття спадщини від померлого спадкоємця, який не встиг реалізувати своє право на прийняття спадщини.

Іншими словами, позивачка ОСОБА_2 вправі у визначений законом спосіб захищати свої права, як спадкоємця померлої ОСОБА_4 та доводити, як факт прийняття спадщини останньою так і наявність чи порушення її суб`єктивного права, а відтак необхідність захисту такого у судовому порядку.

Крім цього, як слушно звернуто увагу прокурором, позивачкою не надано належних та допустимих доказів існування перешкод в оформленні спадкових прав у нотаріальному порядку, так і не надано відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

З врахуванням наведеного, а також того, що Золочівською окружною прокуратурою 24 червня 2024 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42024142210000025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 358 КК України, у зв`язку з наявністю двох копій Державних актів із різними даними про власника, колегія суддів приходить переконання, що оскаржуване рішення не може залишатися у законній силі та підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову, що свідчить про те, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджуєтьсяз правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження№ 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження№ 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження№ 14-338цс18) та від 04 червня2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження№ 12-304гс18).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Таким чином, навіть з врахуванням принципу jura novit curia («суд знає закони»), сутність якого полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилань сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus), суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно змінювати предмет та правові підстави позову.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні клопотання представника позивачки адвоката Скоробогатого Миколи Вікторовича про закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою керівника Золочівської окружної прокуратури Томашевського Артура Гегамовича на рішення Буського районного суду Львівської області від 28 вересня 2023 року – відмовити.

Апеляційну скаргу керівника Золочівської окружної прокуратури – Томашевського Артура Гегамовича – задовольнити.

Рішення Буського районного суду Львівської області від 28 вересня 2023 року – скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Буської міської ради Золочівського району Львівської області про визнання права власності на спадкове майно – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Золочівської окружної прокуратури судовий збір у розмірі 2381 (дві тисячі триста вісімдесят одна) гривень 76 копійок, сплачений за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 05 серпня 2026 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк