Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №454/415/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 454/415/26 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М. Я.

Провадження № 22-ц/811/854/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чернявського Руслана Івановича на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 10 лютого 2026 року в складі судді Адамовича М.Я. у справі за позовом ОСОБА_2 до Сокальської міської ради Львівської області, ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем та визнання права власності в порядку спадкування, -

встановив:

У лютому 2026 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача Сокальської міської ради Львівської області, ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем та визнання в порядку спадкування права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Одночасно з позовною заявою ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер нерухомого майна 3253414446120) та заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаної квартири.

Заява обгрунтована тим, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в такій справі.

Заявник зазначав, що йому стало відомо, що невідома особа в мережі інтернет розмістила оголошення про продаж квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Вказував, що на сторінці особи під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » міститься інформація про продаж вищевказаної квартири з відповідними фотознімками, на яких зображена квартира в якій він проживав разом з ОСОБА_3 та її сином ОСОБА_4 .

У зв`язку з тим, що існують об`єктивні ризики відчуження спірної квартири невідомою особою, що підтверджується наявною інформацією в соціальних мережах інтернет, відтак забезпечення позову є важливим і передусім дієвим засобом унеможливлення уникнення недобросовісним контрагентом цивільної відповідальності, а також ефективним засобом забезпечення реального виконання судового рішення та захисту прав позивача.

Оскаржуваною ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 10 лютого 2026 року заяву задоволено.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 та заборонено вчиняти будь-які дії з даною квартирою (реєстрацію права власності, відчуження, заставу тощо).

Ухвалу піддано негайному виконанню.

Ухвалу оскаржив представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Чернявський Р.І., в апеляційній скарзі зазначає, що у провадженні Сокальського районного суду Львівської області перебувала цивільна справа №454/3697/25 за позовом ОСОБА_1 до Сокальської міської ради Львівської області, третя особа Сокальська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на спадкове майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , у якій судом 10 жовтня 2025 року ухвалено рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Вказує, що рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 жовтня 2025 року у цивільні справі №454/3697/25 предметом апеляційного оскарження та касаційного перегляду не було, відтак набрало законної сили.

Додає, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається, а тому звернення позивача до суду із позовною заявою до одного й того самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав, при цьому свідомо знаючи про наявність рішення суду свідчить про зловживанням процесуальними правами.

Стверджує, що суд взагалі не вирішував питання про зустрічне забезпечення, не врахував, що відсутність зустрічного забезпечення не є співмірним із заходами забезпечення позову, застосованим судом, та розміром збитків.

Вважає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені узв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків

Просить ухвалу Сокальського районного суду від 10 лютого 2026 року про забезпечення позову скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі №454/9173/26 за позовом ОСОБА_2 до Сокальська міської ради Львівської області, ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та визнання права власності в порядку спадкування, залишити без задоволення

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення.

Учасники справи будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання 04 серпня 2026 року не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що обставини справи свідчать про існування ризику відчуження спірної квартири або вчинення щодо даного майна інших дій, які можуть утруднити виконання можливого рішення суду в майбутньому. З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність забезпечення позову, шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно.

Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує таке.

Положеннями частини першої статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Забезпечення позову – заходи припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим, і повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову, які направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення суду.

Забезпечення позову по суті – це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Частина 1 статті 150 ЦПК України визначає види забезпечення позову.

Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частина 1 статті 150 ЦПК України).

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 150 ЦПК України).

За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

При зверненні до суду із заявою про забезпечення позову позивач повинен, по-перше, аргументовано обґрунтувати причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов та необхідність у цьому, по-друге, довести, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, під час використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, – навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Під час оцінки такої співмірності суду необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23.

Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Підставою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17.

Із виділених матеріалів справи встановлено, що на розгляді у Сокальському районному суді Львівської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до Сокальської міської ради Львівської області, ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем та визнання в порядку спадкування права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

При цьому, предметом майнової вимоги у спірних правовідносин є квартира АДРЕСА_1 , тобто стосується нерухомого майна, як об`єкту цивільних прав.

Матеріалами справи підтверджується, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_1 .

Обгрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивач вказує, що на сторінці особи під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » міститься інформація про продаж вищевказаної квартири з відповідними фотознімками, а відтак існує обґрунтований ризик того, що будь-яка особа може здійснити відчуження спірного майна до вирішення справи по суті і у разі вчинення таких дій виконання можливого рішення суду про задоволення позову буде істотно ускладнене або навіть неможливе.

Тобто, заява про забезпечення позову обґрунтована ризиком подальшого відчуження майна, що, на думку заявника, ускладнить виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем вид забезпечення позову, а саме накладення арешту, буде співмірний позовним вимогам та зможе забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі його задоволення, такі заходи забезпечення є адекватними предмету спору та співмірними з позовними вимогами, прямо спрямованими на збереження (не відчуження) предмета спору до моменту вирішення справи по суті.

Таким чином, суд першої інстанції встановив наявність спору між сторонами; ризик забезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у цій справі; співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами.

З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що наявність оголошення про продаж квартири свідчить про реальну можливість відчуження такої та є беззаперечною, при цьому в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача, утруднить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Враховуючи матеріально-правові вимоги позивача, обставини справи, які повідомлені заявником у заяві про забезпечення позову, вимоги заяви щодо вжиття заходів забезпечення позову з огляду на потенційну неможливість виконання позитивного рішення суду, є підставними та належним чином обґрунтованими.

Крім цього, запропонований позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_1 , оскільки лише обмежується можливість подальшого вирішення юридичної долі майна, при цьому власник не позбавлений права користування таким.

Наведене дає також підстави для висновку про те, що заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у даному спорі є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане.

В свою чергу, колегія суддів враховує те, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а також забезпечення позову у відповідний спосіб не вплине на права і обов`язки осіб, які не є учасниками даної справи.

При цьому вразі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду з питанням скасування заходів забезпечення позову.

Окремо колегія суддів звертає увагу, що перевіряючи законність та обгрунтованість оскаржуваної ухвали суду, суд апеляційної інстанції не вправі вирішувати питання. що стосуються суті спору, підставності/безпідставності позову.

Що стосується доводів апеляційної скарги про зустрічне забезпечення, то метою такого є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.

На відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично цей інститут права зберігає існуючий «status quo» між сторонами до ухвалення рішення суду по суті спору.

Іншими словами основною передумовою застосування правил статті 154 ЦК є факт можливості завдання збитків.

Виходячи із системного тлумачення ч. 1 і 3 ст. 154 ЦПК України, реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком, за винятком випадків, передбачених частиною 3 ст. 154 ЦПК України, в якій зазначено, що суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Поряд з цим, оскільки вжиття заходів зустрічного забезпечення за загальним правилом має диспозитивний характер, то при вирішенні питання про їх застосування суд повинен оцінити необхідність зустрічного забезпечення та з`ясувати спроможність позивача компенсувати відповідачу у майбутньому можливі збитки, пов`язані із забезпеченням позову.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, суду не надано доказів, що майновий стан позивача може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Таким чином, чітких підстав передбачених ч. 3 ст. 154 ЦПК України для вжиття зустрічного забезпечення учасниками справи не подано, а судом не встановлено.

При цьому, лише імовірність можливих збитків без вмотивування вірогідності їх спричинення, зокрема саме внаслідок забезпечувальних заходів, не може бути достатньою підставою для застосування механізму, передбаченого ст. 154 ЦПК.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня2006року).

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права і підстав для її скасування, з доводів, викладених в апеляційній скарзі, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чернявського Руслана Івановича залишити без задоволення.

Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 10 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 04 серпня 2026 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді С.М. Бойко

С.М. Копняк