Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №308/11989/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/11989/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 серпня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої – судді Кожух О.А.,

суддів – Собослоя Г.Г., Шевчука В.В.,

за участі секретаря – Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 грудня 2025 року (суддя Іванов А.П.) у справі № 308/11989/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Державної казначейської служби України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог (30.11.2025, 10.12.2025, а.с. 68-73, 97-99), остаточно просив стягнути з державного бюджету України на його користь:

1)інфляційні втрати за період із 19.12.2024 по 27.11.2025 включно у розмірі 97 695,15 грн;

2)три проценти річних за період із 19.12.2024 по 28.11.2025 у розмірі 29981,49 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що за результатами розгляду справи № 308/4804/22 за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду на його користь у відшкодування моральної шкоди стягнуто з Державного бюджету України 1 045 200,00 гривень (постанова Закарпатського апеляційного суду від 07.03.2024 у справі, яка постановою Верховного Суду від 02.07.2024 залишена без змін).

У порушення вимог чинного законодавства, з моменту набрання рішенням суду законної сили, стягнуті судовим рішення кошти відповідачем не перераховані, відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання.

Внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання позивач раніше звертався до суду та іншим рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.12.2024 у справі № 308/14366/24 вже було задоволено частково позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення 3% річних та інфляційних втрат - стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 12 112,80 грн 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 30.07.2024 по 18.12.2024 включно, та 60 621,60 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання за період з 01.08.2024 по 30.11.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124126352).

Позивач двічі збільшував позовні вимоги - заявою від 30.11.2025 (а.с. 68-73), та заявою від 10.12.2025 (а.с. 97-99), у якій вказав, що зобов`язання за судовим рішення відповідач повністю виконав 28.11.2025, а відтак остаточно просив стягнути з державного бюджету України на свою користь:

1)інфляційні втрати за період із 19.12.2024 по 27.11.2025 включно у розмірі 97 695,15 грн;

2)три проценти річних за період із 19.12.2024 по 28.11.2025 у розмірі 29981,49 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.12.2025, з урахування виправлень, внесених ухвалою цього суду від 09.02.2026, позов ОСОБА_1 – задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми грошового зобов`язання у розмірі 29 981,49 гривень та 97 695,15 гривень інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання за період з 19.12.2024 по 27.11.2025 включно.

Стягнуто з Державного бюджету України в дохід держави судовий збір в сумі 1211,20 гривень.

Короткий зміст вимог та доводи апеляційної скарги

На це рішення подала апеляційну скаргу Державна казначейська служба України.

Посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Доводи апеляційної скарги ДКС України зводяться до наступного.

Вичерпний перелік випадків та алгоритм стягнення коштів Державного бюджету України визначає Порядок № 845. Ні Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ні Порядок № 845, не передбачають можливості стягнення з Державного бюджету України інфляційних втрат та трьох процентів річних.

При цьому Державний бюджет України не передбачає асигнувань для виплати інфляційних втрат та трьох процентів річних після прострочення виконання рішення суду про відшкодування шкоди державою.

На спірні правовідносини цивільне законодавство не поширюється, застосування до них приписів статті 625 ЦК України неможливе.

Посилається на правові висновки у постанові Верховного Суд від 12.02.2020 у справі № 826/17656/16 щодо незастосування положень частини другої статті 625 ЦК України у разі несвоєчасного виконання державою рішення суду про відшкодування шкоди.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу ДКС України залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зокрема просить врахувати преюдиційні обставини, встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.12.2024 у справі № 308/14366/24, яким задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Межі та порядок розгляду справи апеляційним судом, явка учасників

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Представник Державної казначейської служби в судове засідання не з`явився. Про дату, час а місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином - судові повістки до електронного кабінету відповідача та його представника були доставлені 23.06.2026 (ас.181, 182). Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Колегія суддів, відповідно до ч. 2 ст 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності представника відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, позицію позивача та його представника, дослідивши матеріали даної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла таких висновків.

Фактичні обставини справи

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.09.2023 у справі № 308/4804/22, задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 098 800,00 грн грошового відшкодування моральної шкоди.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 07.03.2024 у справі № 308/4804/22 рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.09.2023 змінено в частині розміру відшкодування моральної шкоди, зменшено розмір моральної шкоди до суми 1 045 200,00. У решті розміру вимог, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 02.07.2024 постанову Закарпатського апеляційного суду від 07.03.2024 у справі № 308/4804/22 залишено без змін.

Внаслідок прострочення виконання цього грошового зобов`язання, позивач раніше звертався до суду та іншим рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.12.2024 у справі № 308/14366/24 вже було задоволено частково позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення 3% річних та інфляційних втрат - стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 12 112,80 грн 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 30.07.2024 по 18.12.2024 включно та 60 621,60 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання за період з 01.08.2024 по 30.11.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124126352).

Сторонами визнану ту обставину, що судове рішення у справі № 308/4804/22 виконано 28 листопада 2025 року.

Застосовані норми права та мотиви апеляційного суду

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533 – 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункти 21, 22, 25, 42, 45), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц).

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.

За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35),від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 34), від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (пункт 8.5), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37).

Органи державної влади, зокрема ДКС України, є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 35), від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (пункт 8.6), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов`язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (пункти 6.16, 6.21, 7.1-7.2), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 4, 36), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 71).

Також у постанові від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що у спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів як боржника за судовим рішенням про відшкодування завданої нею ж шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивача публічно-владні управлінські функції (пункт 39). Специфіка відносин із виконання таких судових рішень полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб`єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI).

З огляду на цей припис прострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 №686/7081/21 відступила від правових висновків КАС ВС від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16 та КЦС ВС від 7 липня 2021 року у справі № 686/22674/20-ц щодо незастосування положень частини другої статті 625 ЦК України у разі несвоєчасного виконання державою рішення суду про відшкодування шкоди, визначивши, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

Також Велика Палата Верховного Суду відступила від власного правового висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц щодо моменту, з якого можуть застосовуватися приписи статті 625 ЦК України, визначивши, що припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Таким чином, у постанові від 03.10.2023 №686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду вирішила правову проблему чи застосовні приписи статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають унаслідок порушення державою обов`язку з виплати відшкодування шкоди у визначеному в чинному рішенні суду розмірі, а саме у разі несвоєчасного виконання такого рішення - зазначила, що припис частини другої статті 625 ЦК України застосовний до спірних правовідносин. Але не з дати набрання законної сили рішенням суду у справі № 686/21941/15-ц, а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення виконавчого документа до виконання органу ДКС України і до дня повного виконання судового рішення у вказаній справі.

У зв`язку з наведеним, апеляційний суд відхиляє необґрунтовані доводи Державної казначейської служби України про те, що приписи частини другої статті 625 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин, а також відхиляє посилання скаржника на правові висновки у постанові Верховного Суд від 12.02.2020 у справі № 826/17656/16 щодо незастосування положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки від них відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 №686/7081/21.

Як зазначалось вище, судове рішення у справі № 308/4808/22 виконано 28 листопада 2025 року, відтак розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних слід проводити включно до 27.11.2024.

Позивач у даній справі, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог від 30.11.2025 (а.с. 68-73) та від 10.12.2025 (а.с.97-98), нарахував інфляційні втрати та три проценти річних на суму основного зобов`язання у розмірі 1045200 грн, й остаточно просив стягнути з державного бюджету України на свою користь:

1)інфляційні втрати за період із 19.12.2024 по 27.11.2025 включно у розмірі 97 695,15 грн;

2)три проценти річних за період із 19.12.2024 по 28.11.2025 у розмірі 29981,49 грн.

Разом із тим, судова колегія, перевіряючи правильність розрахунків позивача та розмір стягнутих місцевим судом сум, встановила наступний розмір заборгованості, виходячи із нижченаведених розрахунків.

Період прострочення з 19.12.2024 по 27.11.2025 (включно) становить 344 дні.) Індекс інфляції

Січень 2025101.20

Лютий 2025100.80

Березень 2025101.50

Квітень 2025100.70

Травень 2025101.30

Червень 2025100.80

Липень 202599.80

Серпень 202599.80

Вересень 2025100.30

Жовтень 2025100.90

Листопад 2025100.40

Розрахунок інфляційних втрат здійснюється за формулою:

ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Період (19.12.2024 - 27.11.2025, 344 дні):

IIc = (101.20000000 : 100) x (100.80000000 : 100) x (101.50000000 : 100) x (100.70000000 : 100) x (101.30000000 : 100) x (100.80000000 : 100) x (99.80000000 : 100) x (99.80000000 : 100) x (100.30000000 : 100) x (100.90000000 : 100) x (100.40000000 : 100) = 1.07744083

Інфляційне збільшення: 1045200 x 1.07744083 - 1045200 = 80941.16

Розрахунок 3 % річних здійснюється за формулою:

Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСума

з 19.12.2024 по 31.12.2024 1045200 x 3 x 13 : 366 : 100131113.74

з 01.01.2025 по 27.11.2025 1045200 x 3 x 331 : 365 : 10033128435.17

Всього 29548,90 грн.

Отже, інфляційні втрати за період з 19.12.2024 по 27.11.2025 включно становлять 80941,16 гривень, а три проценти річних за період з 19.12.2024 по 27.11.2025 включно - 29 548,90 гривень.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Зважаючи на встановлені обставини, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції щодо необхідності стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних є правильними, доводи апеляційної скарги таких висновків місцевого суду не спростовують. Разом із тим місцевий суд не перевірив правильності здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних, у зв`язку з чим, відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, наявні підстави для зміни рішення, шляхом стягнення із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 : 80941,16 гривень інфляційних втрат за період з 19.12.2024 по 27.11.2025 включно, та 29 548,90 гривень трьох процентів річних за період з 19.12.2024 по 27.11.2025 включно.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч. 1 ст. 374, п.п.3,4 ст. 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України – задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 грудня 2025 року – змінити у редакції цієї постанови, виклавши резолютивну частину рішення у такій редакції.

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 80941,16 гривень (вісімдесят тисяч дев`ятсот сорок одну гривню 16 коп) - інфляційні втрати за період з 19.12.2024 по 27.11.2025 включно, та 29 548,90 гривень (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот сорок вісі гривень 90 коп) – три проценти річних за період з 19.12.2024 по 27.11.2025 включно.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 серпня 2026 року.

Головуюча:

Судді: