Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №160/17975/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 рокуСправа №160/17975/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

25.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та неправомірною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо здійснення нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у відповідності до вимог Закону України № 2050-III від 19.10.2000 (далі - Закон України №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у відповідності до вимог Закону України №2050-III від 19.10.2000 (далі - Закон України № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати позивачу з 05.03.2019 року.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач зазначає, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2022 у справі №160/4367/22 відповідачем було проведено перерахунок його пенсії з 01.04.2019 року, внаслідок чого утворилась заборгованість з пенсійних виплат у розмірі 218 925,89 грн. Однак зазначена сума не була виплачена у повному обсязі, а погашення заборгованості здійснювалось відповідачем частинами та у незначних розмірах. Позивач вказує, що звертався до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області із заявами щодо виплати заборгованості у повному обсязі, а також щодо проведення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії. Проте відповідачем було відмовлено у проведенні такого нарахування, посилаючись на відсутність бюджетних асигнувань та на те, що питання компенсації не було предметом розгляду у справі №160/4367/22. Позивач вважає таку бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області протиправною, оскільки несвоєчасна виплата належних йому пенсійних коштів відбулася внаслідок неправильного обчислення розміру пенсії, що було встановлено судовим рішенням, а тому він має право на отримання компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. На думку позивача, нараховані в результаті перерахунку пенсії суми є його доходом у розумінні Закону №2050-III, а їх невиплата протягом тривалого часу є підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 26.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

30.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

17.07.2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. У відзиві відповідач зазначив, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2022 у справі №160/4367/22 позивачу було проведено перерахунок пенсії та нараховано доплату за період з 01.04.2019 року по 30.06.2022 року у розмірі 218 925,89 грн. Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області вказало, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання, а органи Пенсійного фонду України здійснюють його виконання у межах повноважень, визначених законодавством. Відповідач послався на положення статті 8 Закону України №2262-XII, відповідно до яких виплата пенсій, доплат, надбавок, підвищень та компенсаційних виплат особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Також відповідач зазначив, що відповідно до положень Бюджетного кодексу України здійснення бюджетних платежів можливе лише в межах відповідних бюджетних призначень, а виплата заборгованості, нарахованої на виконання судових рішень, проводиться у межах затверджених бюджетних асигнувань та у порядку черговості виконання судових рішень за датою набрання ними законної сили. За твердженням відповідача, відсутність необхідного фінансування унеможливлює здійснення виплати всієї суми заборгованості одночасно, а тому така виплата буде проведена після надходження відповідних бюджетних коштів. Крім того, відповідач зазначив, що ним уже здійснюється погашення заборгованості за судовими рішеннями відповідно до встановленої черговості, а покладені рішенням суду від 20.04.2022 у справі №160/4367/22 обов`язки щодо проведення перерахунку пенсії виконані в повному обсязі. З огляду на викладене, Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області просило суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2022 у справі №160/4367/22, яке набрало законної сили, було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області здійснити відповідний перерахунок пенсії позивача.

На виконання зазначеного судового рішення відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 01.04.2019 року, за результатами якого було нараховано доплату за період з 01.04.2019 року по 30.06.2022 року у розмірі 218 925,89 грн.

Водночас, як убачається з матеріалів справи, зазначена сума пенсійної заборгованості не була виплачена позивачу у повному обсязі. Виплата проводилась частинами у межах наявного фінансування, а саме: у жовтні, листопаді та грудні 2025 року по 187,35 грн, у лютому 2026 року - 103,00 грн, у березні 2026 року - 101,00 грн, у квітні 2026 року - 100,00 грн.

Таким чином, станом на час звернення до суду залишок невиплаченої суми доплати пенсії, нарахованої на виконання рішення суду від 20.04.2022 у справі №160/4367/22, становить 218 059,84 грн.

20.05.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області із заявою щодо виплати заборгованості за рішенням суду у повному обсязі, а також здійснення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

16.04.2026 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою щодо погашення заборгованості та проведення відповідного нарахування компенсації втрати частини доходів.

Листами Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 21.05.2025 року №23380-18972/Г-01/8-0400/25 та від 2026 року №59060-39538/Г-01/8-0400/26 позивача повідомлено про проведення перерахунку пенсії, нарахування доплати та зазначено, що виплата заборгованості здійснюється у межах бюджетних призначень та у порядку черговості виконання судових рішень.

При цьому відповідачем не було здійснено нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних позивачу сум пенсії, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який вона виплачується, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або через установи банків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Така компенсація здійснюється відповідно до закону.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок:

власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;

коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив відповідний Порядок.

Пункти 1-3 Порядку № 159 аналогічні положенням Закону № 2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Передбачено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення).

Абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії, водночас законодавець пов`язав виплату такої компенсації з виплатою заборгованості відповідного доходу, тобто компенсація та основна сума заборгованості підлягають виплаті в одному місяці.

Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 520/2020/19 та від 25 березня 2023 року у справі № 400/8389/21, від 24 липня 2024 року у справі № 520/2674/2020 та від 31 липня 2024 року у справі № 480/1704/19.

При цьому, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Предметом спірних правовідносин є компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми нарахованої заборгованості з виплати пенсії на виконання судових рішень.

В межах розгляду цієї справи судом встановлено, що основна сума доходу (пенсії), нарахована на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2022 у справі №160/4367/22, у розмірі 218 925,89 грн, не була виплачена позивачу у повному обсязі у строки, визначені законодавством.

Вказана сума виникла внаслідок проведення перерахунку пенсії позивача з 01.04.2019 року та фактично є складовою пенсійних виплат, право на отримання яких було підтверджено судовим рішенням.

Матеріалами справи підтверджено, що виплата зазначеної заборгованості здійснювалася відповідачем частинами, зокрема у жовтні, листопаді та грудні 2025 року по 187,35 грн, у лютому 2026 року - 103,00 грн, у березні 2026 року - 101,00 грн, у квітні 2026 року - 100,00 грн, у зв`язку з чим станом на час звернення до суду залишок невиплаченої суми становив 218 059,84 грн.

Отже, має місце факт несвоєчасної виплати позивачу належних йому пенсійних виплат, які були нараховані відповідачем на виконання судового рішення.

Враховуючи, що нарахована відповідачем позивачу сума, вчасно не виплачена, та те, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачену суми пенсії, суд доходить висновку про відсутність підстав для присудження на користь позивача відповідної компенсації.

Аналогічні правовідносини, пов`язані з визначенням наявності права на компенсацію у випадках, коли суми пенсії нараховані, але фактично не виплачені, були предметом розгляду Верховного Суду.

У постанові від 08 грудня 2025 року у справі №420/13975/24, аналізуючи положення Закону № 2050-III та Порядку № 159, Суд зазначив, що компенсація втрати частини доходів є спеціальною державною гарантією, спрямованою на відновлення реальної вартості грошового доходу у разі порушення строків його виплати. Така компенсація:

нараховується на суму нарахованого, але не виплаченого доходу;

має допоміжний характер відносно основного боргу, оскільки її розмір та існування залежать від суми (і факту) невиплаченого доходу;

відповідно до статті 4 Закону №2050-III підлягає виплаті в тому ж місяці, у якому здійснюється фактична виплата заборгованості за відповідний період.

Факт нарахування, але невиплати грошового доходу свідчить про виникнення у позивача матеріального права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III. Однак саме виникнення такого права не означає його порушення. Відповідно до статті 2 КАС України судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси, а не ті, порушення яких є лише потенційно можливим у майбутньому.

Законодавець чітко визначив, що обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо виплати компенсації виникає не з моменту нарахування доходу, а з моменту фактичної виплати основної суми заборгованості. Саме тоді орган Пенсійного фонду набуває реальної можливості виконати або не виконати покладений на нього обов`язок щодо виплати компенсації. Відповідно, лише з цього моменту може виникнути порушення права позивача на компенсацію, яке підлягає судовому захисту.

Закон № 2050-III не передбачає можливості присудження компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідком уже допущеного прострочення виплати доходу. До здійснення фактичної виплати заборгованості обов`язок щодо компенсації ще не виник, а отже й порушення права позивача не настало. За таких обставин вимога про виплату компенсації є передчасною та не може бути задоволена за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов`язку.

Виходячи з викладеного, враховуючи підхід Верховного Суду, викладений, зокрема, у постанові від 08 грудня 2025 року у справі № 420/13975/24, суд зазначає, що вимога позивача про виплату компенсації втрати частини доходів станом на дату звернення до суду із цим позовом є передчасною, що унеможливлює її задоволення через відсутність установленого порушення суб`єктом владних повноважень відповідного обов`язку.

Встановлені Законом № 2050-III умови щодо виплати компенсації є імперативними. Відтак покладання на орган пенсійного фонду обов`язку з нарахування компенсації до моменту фактичного погашення заборгованості не лише суперечило б закону, а й порушувало б установлений державою механізм здійснення виплат у соціальній сфері. В умовах воєнного стану такий підхід є необхідним для дотримання справедливого балансу між інтересами особи та забезпеченням стабільності бюджетної системи країни, що є частиною питання національної безпеки.

При цьому суд зауважує, що відмова у задоволенні позову з наведених підстав не означає заперечення права позивача на отримання такої компенсації в майбутньому - після фактичної виплати суми основної заборгованості.

Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 жовтня 2022 року у справі №140/862/19, від 28 листопада 2023 року у справі №420/18163/21, від 11 січня 2024 року у справі №200/7529/20-а, від 31 липня 2024 року у справі №480/1704/19, від 14 травня 2025 року у справі №160/672/24, від 19 червня 2025 року у справі №580/11000/23 та від 03 грудня 2025 року у справі №520/25464/23, у яких Суд, зокрема, наголосив на передчасності вимог про нарахування та виплату компенсації до моменту фактичної виплати сум заборгованості з пенсії.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, за ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, покладається на кожну сторону, тобто, у даному випадку, на позивача.

Однак, позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії, з урахуванням положень чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, встановлених судом обставин у справі та висновків Верховного Суду, які наведені вище.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.03.2019 року по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії, суд приходить до висновку, що пенсійний орган, відмовляючи позивачеві у проведенні такого перерахунку, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано та з врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом не встановлено порушення відповідачем прав та інтересів позивача своїми діями щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії, оскільки відповідні сума заборгованості по пенсійним виплатам, яка утворилися внаслідок виконання судового рішення, ще не була виплачена позивачеві, відповідні позовні вимоги позивача є передчасними, а тому у задоволені даних позовних вимог позивачеві слід відмовити.

Виходячи з того, що у адміністративного суду відсутні обґрунтовані правові підстави для визнання протиправною та неправомірною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо: здійснення нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у відповідності до вимог Закону України № 2050-III від 19.10.2000 (далі - Закон України №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області: здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у відповідності до вимог Закону України №2050-III від 19.10.2000 (далі - Закон України № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159); нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати позивачу з 05.03.2019 року.

Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даної позовної заяви, у зв`язку з чим у задоволенні даного позову позивачеві слід відмовити повністю.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник