Рішення від 23 липня 2026 р. у справі №160/6587/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 рокуСправа №160/6587/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії ,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті недоодержаної суми пенсії в частині заборгованості за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справах: №160/640/20 від 10.03.2020, №160/11122/21 від 03.09.2021, №160/464/22 від 15.03.2022, ОСОБА_2 ;

-зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату недоодержаної суми пенсії в частині заборгованості за рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справах: №160/640/20 від 10.03.2020, №160/11122/21 від 03.09.2021, №160/464/22 від 15.03.2022 ОСОБА_2 .

В обґрунтування позову зазначено, що позивач не погоджується з відмовою органу пенсійного фонду у виплаті нарахованої по рішенням суду пенсії свого чоловіка, яка залишилась недоотриманою після його смерті, оскільки право дружини на недоотриману пенсію померлого чоловіка передбачено положеннями статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі – Закон №2262).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Від відповідача відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримував пенсію відповідно до вимог Закону №2262.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 у справі № 160/640/20 ОСОБА_2 було проведено перерахунок пенсії та нараховано доплату за період з 01.01.2016 по 16.03.2020 у сумі 71851,62 грн.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2021 у справі № 160/11122/21 ОСОБА_2 було проведено перерахунок пенсії та нараховано доплату за період з 01.12.2019 по 31.10.2021 у сумі 130016,22 грн.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2022 у справі № 160/464/22 ОСОБА_2 було проведено перерахунок пенсії та нараховано доплату за період з 01.12.2019 по 31.05.2022 у сумі 99398,25 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Як встановлено судом та не заперечується позивачем, що 25.09.2025 позивач звернулась до відповідача зі зверненням щодо питання виплати заборгованості за рішеннями суду.

Відповідач листом від 04.11.2025 №58664-42730/О-01/8-0400/25 повідомив позивача, що відповідно до статті 61 Закону №2262 суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Зазначені суми підлягають виплаті належному заявнику, якщо звернення надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. Оскільки відповідної заяви на недоотриману пенсію не надходило, дане питання повинно вирішуватись в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 17.11.2025 вдруге звернулась до відповідача із запитом щодо нарахування недоодержаних померлим ОСОБА_2 сум доплат на виконання рішень суду.

Відповідач листом від 27.11.2025 №040-010202-8/220877 надав позивачу відповідь, яка за змістом, аналогічна відповіді від 04.11.2025 №58664-42730/О-01/8-0400/25.

Не погодившись із такою позицією відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон №2262-ХІІ).

Частинами 1-3 ст. 61 Закону №2262-ХІІ визначено, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

При зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну.

Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Отже, Закон №2262-ХІІ визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю. Такий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або є членами сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті.

Тобто, у разі переходу до вказаних осіб належних спадкодавцеві соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв`язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад та у спеціально визначений законом порядок. Зокрема, відповідно до частини третьої статті 61 Закону №2262-ХІІ зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 16.05.2023 у справі №420/288/21).

У постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №200/10269/19-а сформульовано висновок про те, що фактично законом встановлено переважне право членів сім`ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.

Такий висновок Верховного Суду стосується випадків, коли члени сім`ї пенсіонера або особа, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, реалізувала своє право на неодержану пенсію в порядку, встановленому частиною першою статті 52 Закону №1058-ІV та частиною першою статті 61 Закону №2262-ХІІ, шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера, проте не отримала таку виплату й оскаржує прийняте суб`єктом владних повноважень рішення з цього питання (зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 06.04.2022 у справі №200/10136/20-а, від 09.06.2022 у справі №200/12094/18-а).

Також, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 22.07.2025 у справі № 420/24177/21, в якій суд касаційної інстанції, вирішуючи питання про заміну стягувача на стадії виконання рішення, зазначив наступне: «Лише у разі відсутності у померлого пенсіонера з числа військовослужбовців (інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб») членів сім`ї, які належать до кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або членів сім`ї, які проживали разом із ним на день його смерті, або у випадку, коли вказані особи у межах визначених законом строку не звернулися за отриманням сум пенсії, які належали померлому пенсіонерові, правовідносини пов`язані з отриманням цих сум пенсії, що підлягали виплаті такому пенсіонерові за його життя, стають спадковими».

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, визначальним у даному випадку має строк звернення члена сім`ї із заявою до органу ПФУ про виплату нарахованої, але не виплаченої за життя померлого пенсіонера пенсії. Такий строк законодавцем визначається як «не пізніше 6-ти місяців» з моменту смерті пенсіонера.

Як зазначалось вище, чоловік позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тоді як із заявою позивач вперше звернулась до відповідача лише 25.09.2025 (відповідь ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 04.11.2025), тобто поза межами 6 місяців після смерті пенсіонера.

Доказів звернення із відповідною заява до відповідача в межах визначеного 6-ти місячного строку, позивачем до матеріалів справи не надано.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 143, 242-243, 245-246, 255, 257 - 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська