Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №400/6350/26 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 р. № 400/6350/26

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу,

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ,

провизнання протиправним та скасування рішення, оформленого протоколом від 06.05.2026 року № 121,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 з вимогами про визнання протиправним та скасувати рішення, оформлене протоколом №121 від 06.05.2026 про відмову громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За ініціативою суду, в якості другого відповідача залучено ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка приймала спірне рішення.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що є чоловіком, який має дитину віком до 18 років, яку виховує самостійно та утримує дитину за рішенням суду. В травні 2026 позивач звернувся через Центр надання адміністративних послуг про надання йому відстрочки на підставі п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з додаванням всіх необхідних документів, зокрема заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05.05.2021 у справі №484/4388/20. Але, 06.05.2026 відповідач відмовив у наданні відстрочки з посилання на відсутність документів, передбачених вимогами додатку 5 до Порядку, затвердженого постановою КМУ №560 від 16.05.2024, а саме: документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини. Позивач вважає зазначене рішення відповідача протиправним, оскільки ним надано два рішення, які підтверджують факт самостійного виховання ним неповнолітньої дитини, але відповідачем вони проігноровані. Крім того, позивач звертає увагу, що раніше відповідачем надавалася йому відстрочка на підставі цих документів, так 14.08.2024 позивачу була надана відстрочка саме на підставі цих самих документів. Будь-які обставини після 14.08.2024 не змінилися.

Відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_4 надав відзив, в якому просив в задоволенні позову відмовити. Свою позицію, відповідач аргументував тим, що відповідно до п.58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджений постановою КМУ №560 від 16.05.2024, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 та пункту 5 додатка 5, військовозобов`язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Відповідно до п.60 Порядку, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання. Комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 ухвалено рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки додані ОСОБА_1 до заяви документи не підтверджують право на відстрочку. Порушено вимоги додатку 5 до Порядку постанови КМУ №560, оскільки відсутні документи, що підтверджують факт самостійного виховання дитини. Посилання позивача на додані судові рішення у справах №484/4388/20 та №400/271/23 є безпідставними, оскільки предметом розгляду у зазначених справах були зовсім інші правовідносин. Ні позовні вимоги у вказаних справах, ні ухвалені судами рішення не стосувалися встановлення факту самостійного виховання ОСОБА_2 дитини, перебування дитини виключно на його утриманні чи визначення місця проживання дитини із батьком. Зазначення у тексті судових рішень окремих обставин щодо утримання дитини не є встановленням судом юридичного факту самостійного утримання або проживання дитини з ОСОБА_1 , оскільки такі обставини не були предметом судового розгляду та не входили до предмета доказування у відповідних справах. Позивач фактично надає зазначеним судовим рішенням змісту та правових наслідків, яких вони не містять і ґрунтується на неправильному тлумаченні їх змісту.

В судове засідання 22.06.2026 представники сторін не заявилися. Від обох сторін надійшли заяви про розгляду справи без участі їх представників. За таких обставин суд розглянув справу в порядку письмового провадження.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , 1967 р.н. є військовозобов`язаним, проживає в с. Галицинове Миколаївської області та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 проживає в с. Галицинове разом зі своєю матерію – ОСОБА_3 1948 р.н. та донькою ОСОБА_2 2009 р.н.

В травні 2026 року, ОСОБА_4 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з заявою про надання йому відстрочки від призову за мобілізацією на підставі п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки він чоловіки, який самостійно виховує дитину віком до 18 років.

До заяви про надання відстрочки, ОСОБА_1 додано: свідоцтво про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; рішення (заочне) Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05.05.2021 у справі №484/4388/20; рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 у справі №400/271/23 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2023 у цій же справі.

06.05.2026 ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянула заяву ОСОБА_1 та ухвалила рішення №121 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з причин того, що додані до заяви документи не підтверджують право на відстрочку. Порушено вимоги додатку 5 до Порядку постанови КМУ №560 (надати документи, що підтверджують факт самостійного виховання дитини).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч.8 ст.23 Закону, перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до п.п.56, 57, 58 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Заява повинна містити такі обов`язкові відомості про військовозобов`язаного: прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію (за наявності) та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті громадянина України); дату народження; адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування); адресу електронної пошти; контактний номер телефону.

До заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Відповідно до Переліку документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав (додаток №5 до Порядку №560, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особи, які мають право на відстрочку від призову з підстав передбачених п.4 ч.1 ст.23 Закону, повинні надати наступні документи: свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Таким чином, Постанова №560, для позитивного вирішення питання про надання відстрочки вимагає від військовозобов`язаного надання трьох груп документів: 1) документи з персональними даними заявника; 2) документ, що підтверджує родинний зв`язок дитини віком до 18 років та заявника; 3) документи, що підтверджують, що заявник самостійно виховує та утримує дитину.

З приводу перших двох груп документів, то вони у Постанові №560 визначені досить конкретно, і у цьому випадку між сторонами відсутній спір, щодо надання саме цих документів. Відмова відповідача вмотивована саме не наданням позивачем саме належних документів, які можуть підтвердити факт самостійного виховання та утримання дитини.

На думку позивача, цими документами є: 1) рішення (заочне) Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 05.05.2021 у справі №484/4388/20; 2) рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 у справі №400/271/23; 3) постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2023 у справі №400/271/23.

Відповідач в свою чергу з цим не погоджується.

Додаток 5 до Постанови №560 передбачає альтернативний перелік документів, які можуть підтвердити факт самостійного виховання та утримання дитини: 1) свідоцтво про смерть одного з батьків; 2) рішення суду про оголошення одного із батьків померлим; 3) рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав; 4) рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім; 5) витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; 6) вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; 7) документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину - 7.1) рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини; 7.2) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Таким чином, ключовим питанням по цій справі є те, чи можливо вважати надані позивачем судові рішення – рішеннями суду про встановлення факту самостійного виховання дитини (7.1).

З цього приводу Верховним Судом сформовано послідовну сталу судову практику, щодо того, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у цивільній справі №201/5972/22 зазначено, що оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

З цього рішення Великої Палати Верховного Суду можливо зробити декілька висновків: 1) батьківські обов`язки є невідчужувані, а тому позбавити одного з батьків від виконання цього обов`язку можливо лише через інститут позбавлення батьківських прав з підстав передбачених ст.164 СК України; 2) факт самостійного виховання та утримання дитини однім із батьків, не може бути вирішення в порядку окремого провадження, як встановлення факту, що має юридичне значення; 3) факт встановлення судом одноосібного виховання дитини однім із батьків, може бути встановлений під час вирішення спору між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Тобто, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, неможливо звернутися до суду з заявою про встановлення факту, одноосібного утримання та виховання дитини, а це питання можливо встановити під час розгляду судом реального спору між батьками щодо їх взаємних обов`язків.

У цій ситуації суд констатує, що між позивачем та ОСОБА_5 ще у 2021 році виник спір з приводу утримання їх неповнолітньої доньки ОСОБА_2 . Під час розгляду цього спору, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області в порядку позовного провадження встановлено, що мати ОСОБА_2 – ОСОБА_5 з 11.01.2017 виїхала за межі України та з цього часу разом з донькою не проживає. Разом з тим, ОСОБА_1 з цього часу проживає разом з донькою ОСОБА_2 та повністю її утримує. Саме встановлення цих фактичних обставин (не проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_2 та проживання та її повне утримання разом з ОСОБА_1 ) стало підставою для ухвалення судом рішення про припинення стягнення аліментів.

Таким чином, факт одноосібного виховання та утримання ОСОБА_1 своєї доньки – ОСОБА_2 , без участі матері – ОСОБА_5 , встановлений Первомайським міськрайонним судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (сплати аліментів). Це узгоджується з правовими висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №201/5972/22, про те під час якого спору суд може встановити зазначений факт.

Враховуючи ту обставину, що відповідно цієї ж постанови ВС, факт самостійного виховання дитини батьком, не може бути встановлений як факт, що має юридичне значення відповідно до ст.ст.293, 315 ЦПК України, суд приходить до висновку, що рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївській області від 05.05.2021 у цивільній справі №484/4388/20, є рішенням суду про встановлення факту самостійного виховання дитини, у розумінні Додатку 5 до Постанови №560.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 повинні бути задоволенні повністю, а рішення Комісії визнано протиправним та скасовано.

Сума сплаченого позивачем судового збору в сумі 1331,20 гривень підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 НОМЕР_2 ) Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 НОМЕР_2 ) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №121 від 06.05.2026 року, про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 НОМЕР_2 ) ( ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна грн двадцять коп) гривень.

4. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. В. Біоносенко

Рішення складено в повному обсязі 06.08.2026