Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №492/149/21 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4303/26

Справа № 492/149/21

Головуючий у першій інстанції Гусєва Н. Д.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) – ОСОБА_1 , відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) – ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача за первісним позовом – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 10 червня 2025 року, ухвалене Арцизьким районним судом Одеської області, у складі: судді Гусєвої Н.Д. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ майна, набутого під час шлюбу, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в якому із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на положення ст. 41 Конституції України, ст. 18, 60, 63, ч. 1 ст. 69, ст. 70, 71, 72, 74 СК України, ст. 16, 368, 377 ЦК України та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т. 1, а.с. 68-71) просила:

1) визнати житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку, площею 0,1 га, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору (присадибна ділянка), кадастровий номер 5120410100:03:002:0997, земельну ділянку, площею 0,0197 га, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5120410100:03:002:0996, квартиру АДРЕСА_2 , фургон мало вантажний-В, марки Mercedes-Benz Sprinter 416 CDI, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

2) здійснити розподіл спільного майна, набутого під час шлюбу із ОСОБА_2 , виділивши ОСОБА_1 у власність:

- 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1 га, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору (присадибна ділянка), кадастровий номер 5120410100:03:002:0997;

- 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0197 га, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5120410100:03:002:0996;

- 1/2 частку квартиру АДРЕСА_2 ;

3) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частку вартості фургону малотоннажного-В, марки Mercedes-Benz Sprinter 416 CDI, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 в сумі 168000 грн, залишивши у особистій власності ОСОБА_2 вказаний транспортний засіб.

В обґрунтування позову зазначила, що сторони з 01 квітня 2005 року перебували у шлюбі, який рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 13 жовтня 2020 року розірвано. У період шлюбу за спільні кошти сторони придбали вищезазначене нерухоме та рухоме майно. Сторони не дійшли згоди щодо поділу вказаного майна подружжя, тому позивачка просила визнати вказане майно спільною власністю набутого під час шлюбу сторін, здійснити його розподіл, а також стягнути з відповідача на користь позивачки 1/2 частку вартості вказаного фургону, якого залишити в особистій власності відповідача (т. 1, а.с. 2-7).

У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ VITO 111 CDI», 2005 року випуску, білого кольору, об`єм двигуна 2148 см. куб., державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , із стягненням з відповідача на його користь різниці у вартості даного транспортного засобу та транспортного засобу марки Mercedes-Benz Sprinter 416 CDI, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який залишити у власності відповідача.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 послався на те, що вказані транспортні засоби набуті під час шлюбу та є об`єктами права спільної сумісної власності, тому підлягають поділу, оскільки сторони після розірвання шлюбу не дійшли згоди щодо поділу вказаного майна подружжя. При цьому, зазначив, що транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ VITO 111 CDI», 2005 року випуску, білого кольору, об`єм двигуна 2148 см. куб., державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований 02.08.2017 на праві власності за ОСОБА_1 , а транспортний засіб марки Mercedes-Benz Sprinter 416 CDI, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований 06.08.2013 на праві власності за ОСОБА_2 . Приблизна середня ринкова вартість першого автомобіля складає 182000 грн, а більш точну його вартість та вартість другого авто, який є дорожчим, можливо з`ясувати шляхом призначення в даній справі судової автотоварознавчої експертизи (т. 1, а.с. 41-49).

Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 31.03.2021 зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя прийнято та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого під час шлюбу (т. 1, а.с. 58-58зв.).

Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 03.04.2023 залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого під час шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про поділ спільного майна подружжя, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача за первісним позовом – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 210-211).

Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 10 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Позов ОСОБА_2 – задоволено повністю.

Визнано спільною власністю, набутою під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : квартиру АДРЕСА_2 ; транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ SPRINTER 416 CDI», 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

В порядку поділу спільного майна, набутого під час шлюбу, виділено ОСОБА_1 у власність 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ VITO 111 CDI», 2005 року випуску, білого кольору, з об`ємом двигуна 2148 см. куб., державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ SPRINTER 416 CDI», 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію частки різниці у дійсній вартості транспортних засобів марки «MERCEDES-BENZ VITO 111 CDI», 2005 року випуску, білого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та «MERCEDES-BENZ VITO 111 CDI», 2005 року випуску, білого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , у сумі 87132 (вісімдесят сім тисяч сто тридцять два) гривні 92 копійки.

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено (т. 2, а.с. 211-215зв.).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення Арцизького районного суду Одеської області від 10.06.2025 в частині визнання спільною власністю, набутою під час шлюбу сторін, квартири АДРЕСА_2 та виділення ОСОБА_1 у власність 1/2 частку зазначеної квартири – скасувати та ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким у задоволенні даних вимог відмовити.

Доводами апеляційної скарги є те, що суд не надав належної оцінки доказам, поданим відповідачем, якими останній підтверджує придбання спірної квартири за особисті кошти, оскільки хоч спірна квартира і придбана в період перебування у шлюбі, однак за кошти, отримані відповідачем від реалізації успадкованої після смерті його батька квартири АДРЕСА_3 (т. 2, а.с. 218-222).

Відзив на апеляційну скаргу, поданий позивачем ОСОБА_1 в особі свого представника Пінчук Вікторії В`ячеславівни, підлягає залишенню без розгляду з огляду на пропуск строку для його подання, так як копію ухвали про відкриття апеляційного провадження позивач за первісним позовом отримала 23.09.2025 (т. 3, а.с. 18), а вказаний відзив направлено через підсистему «Електронний суд» лише 10.06.2026 (т. 3, а.с. 39).

Так само підлягають поверненню без розгляду і подані позивачкою в особі свого представника додаткові пояснення у справі як не передбачені ст. 174 ЦПК України у якості заяви по суті справи.

Ухвалами Одеського апеляційного суду (у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Назарової М.В. (суддя – доповідач), Комлевої О.С., Коновалової В.А.) від 08.09.2025 та 20.10.2025 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 24.03.2026 о 12:45 (т. 3, а.с. 11-12, 23).

У зв`язку із перебуванням судді Назарової М.В. у відпустці розгляд справи відкладений на 04.08.2026 о 16:30 (т. 3, а.с. 33-34).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2026 здійснено заміну судді Комлевої О.С. на учасника постійно діючого складу колегії – суддю Кострицького В.В.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

У судове засідання 04.08.2026, учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, зокрема, позивач ОСОБА_1 – у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України, так як її повноважний представник ОСОБА_5 отримала судову повістку-повідомлення на 04.08.2026 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 12.06.2026 о 08:24:46, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (т. 3, а.с. 48), відповідач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 – у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, так як судові повістки-повідомлення на 04.08.2026 повернулися до суду із відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 3, а.с. 49-52), третя особа ОСОБА_4 – у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, так як отримала судову повістку-повідомлення на 04.08.2026, про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (т. 3, а.с. 53), не з`явилися.

Вказане в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Предметом апеляційного перегляду справи є рішення суду в частині поділу між сторонами квартири АДРЕСА_2 .

В іншій частині рішення суду апеляційним судом не переглядається.

Приймаючи оскаржуване рішення в наведеній частині, суд першої інстанції виходив з того, що за час перебування у шлюбі, подружжя придбало у власність нерухоме майно: 26 березня 2019 року квартиру АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 , відповідачем за первісним позовом, не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на вказану квартиру, яка набута у період шлюбу. Так, представник відповідача за первісним позовом вказав, що на придбання спірної квартири були витрачені кошти від продажу успадкованої після смерті батька ОСОБА_6 1/3 частки квартири АДРЕСА_3 , однак не надано суду доказів придбання спірної квартири за особисті кошти.

Тому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання спільною власністю, набутою під час шлюбу, вказаної квартири та виділення у порядку поділу спільного майна, набутою під час шлюбу ОСОБА_1 у власність на 1/2 частки вказаної квартири підлягають задоволенню.

При цьому, суд не взяв до уваги посилання третьої особи, представника відповідача за первісним позовом, що квартира АДРЕСА_2 , була придбана ОСОБА_2 за кошти, виручені з продажу успадкованої після смерті батька ОСОБА_6 1/3 частки квартири АДРЕСА_3 , оскільки вказаними учасниками справи в порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вказаних обставини.

Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказаний висновок викладений, зокрема у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

У статті 63 СК України зазначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України ).

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені в статті 57 СК України, в пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Верховний Суд у постанові по справі № 546/912/16-ц від 24 січня 2020 року зазначив, що статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Отже, у разі придбання майна в період шлюбу, але за особисті кошти таке майно не може вважатись спільним майном подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за чиї кошти воно придбане.

Отже, ні дружина, ні чоловік не зобов`язані додатково доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Навпаки, саме той з подружжя, хто стверджує, що певне майно не є спільним, повинен довести наявність обставин, які виключають застосування до такого майна режиму спільної сумісної власності подружжя, зокрема те, що майно було набуте за особисті кошти одного з подружжя, отримане в дар, успадковане, набуте за час фактичного припинення шлюбних відносин або з інших підстав належить до особистої приватної власності (постанова Верховного Суду від 24.06.2026 у справі № 308/17670/23).

Відповідаючи на доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав належної оцінки доказам, поданим відповідачем, якими останній підтверджує придбання спірної квартири за особисті кошти, оскільки хоч спірна квартира і придбана в період перебування у шлюбі, однак за кошти, отримані відповідачем від реалізації успадкованої після смерті його батька квартири АДРЕСА_3 , колегія суддів зазначає наступне.

За обставинами даної справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували з 01 квітня 2005 року у шлюбі, який розірвано на підставі заочного рішення Арцизького районного суду Одеської області від 13 жовтня 2020 року (т. 1, а. с. 15-16).

Згідно з договором купівлі-продажу від 26.03.2019, копія якого наявна в матеріалах справи, ОСОБА_7 (продавець) передав майно у власність ОСОБА_2 (покупцю) квартиру АДРЕСА_2 . Продаж здійснено за 885362 грн, які продавець одержав від покупця повністю до підписання цього договору. Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одесі Масловою М.В., реєстр № 2-325 (т. 1, а.с. 72-73 зворот).

З огляду на дату укладання договору (26.03.2019) вказана вище квартира придбана під час перебування сторін по справі у шлюбі.

Згідно п. 4 Договору купівлі-продажу покупець надає згоду своєї дружини, ОСОБА_1 , справжність підпису на заяві якого засвідчено Приморською державною нотаріальною конторою у місті Одеса від 26 березня 2019 року за р. № 2-324, про зміст цих заяв нотаріусом повідомлено Сторонам (а.с. 72 т. 1).

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 25 липня 2017 року, посвідченого державним нотаріусом Арцизької районної державної нотаріальної контори Одеської області Панашенко І.П., зареєстрованого в реєстрі за № 1241, на підставі статті 1261 ЦК України, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_6 , 1944 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є його:

син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на 1/3 частку;

син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , на 1/3 частку;

дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , на 1/3 частку.

Спадщина, на яку в указаних частках видано це свідоцтво, складається з:

Квартира АДРЕСА_3 , яка складається з двох кімнат, загальною площею 58,2 кв.м, житловою площею 28,6 кв.м (т. 1, а.с. 186).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 листопада 2017 року, посвідченого державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Масловою М.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-1813, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 продали, а ОСОБА_8 придбала квартиру АДРЕСА_3 . Продаж здійснено за 149771 грн, які продавці одержали від покупця повністю до підписання цього договору і своїми підписами підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру, а також відсутність будь-яких претензій фінансового характеру щодо розрахунку (т. 1, а.с. 185, 187).

Таким чином, продаж успадкованої квартири АДРЕСА_3 , відбувся за 149771 грн, а купівля квартири АДРЕСА_2 , за 885362 грн.

При цьому, з огляду на частку (1/3) успадкованого майна сума коштів, отриманих відповідачем ОСОБА_2 від продажу цієї частки, становить 49923,67 грн (149771 грн : 3).

Посилання скаржника на те, що виручені від продажу належної йому спадщини кошти становлять 27300 дол. США, за які і була здійснена купівля спірної квартири, жодним чином не підтверджено, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як і не можуть братися до уваги, як беззаперечний доказ пояснення третьої особи на стороні відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 про купівлю спірної квартири за кошти від продажу 1/3 частки успадкованої відповідачем квартири, оскільки такі підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами по справі, якими презумпцію спільності права власності на квартиру АДРЕСА_2 , не спростовано.

Колегія суддів наголошує на тому, що договір купівлі-продажу від 06 листопада 2017 року, посвідченого державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Масловою М.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-1813, за яким ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 продали, а ОСОБА_8 придбала квартиру АДРЕСА_3 за 149771 грн, не містить зазначення іноземного еквіваленту ціни продажу вказаної квартири, окрім національної валюти гривні. Не містять матеріали справи і квитанцій чи касових ордерів щодо проведення транзакцій між сторонами зазначеного договору в іноземній валюті.

За таких обставин, враховуючи розмір коштів, отриманих від реалізації успадкованого відповідачем майна (49923,67 грн), вартість спірної квартири (885362 грн), часовий проміжок між продажем успадкованого майна (06 листопада 2017 року) та купівлею спірної квартири (26 березня 2019 року), суд першої інстанції правильно виснував і доводами апеляційного скарги не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на вказану квартиру, яка набута у період шлюбу, оскільки не надано суду доказів придбання спірної квартири за особисті кошти.

Отже, судом вірно оцінено надані сторонами докази в оскаржуваній частині та взято до уваги, що відповідачем за первісним позовом не виконаного свого процесуального обов`язку та не спростовано належними і допустимим доказами режим спільного сумісного майна – спірної квартири АДРЕСА_2 . Більш того, відповідач в момент укладення вказаного договору купівлі-продажу 26 березня 2019 року достеменно знав про надання своєю дружиною згоди на придбання спірної квартири у вигляді окремої нотаріально посвідченої заяви, не заперечував таке, не зазначав про те, що хоча квартира і набувається у шлюбі, проте за його особисті кошти, що з достовірністю свідчить про розуміння набуття такої у спільну сумісну власність сторін як подружжя. Натомість, наразі заперечуючи таке, не надав відповідних доказів на спростування наведеного.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Отже, суд першої інстанції вірно визначився із характером правовідносин сторін, дав їм належну правову оцінку та застосував відповідні норми права, вірно витлумачивши їх у світлі виниклих спірних правовідносин сторін та ухвалив законне та обґрунтоване рішення, вірно оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, а помилкові доводи апеляційної скарги цих висновків не спростували.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 10 червня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови – 04 серпня 2026 року

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

В.В. Кострицький