Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №495/9458/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6358/26

Справа № 495/9458/25

Головуючий у першій інстанції Гелла С. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Коновалова В.А., Назарова М.В.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

представник відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Лукинюка Володимира Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Гелли С.В., у приміщенні того ж суду,

у цивільний справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів,-

установив:

Короткий виклад обставин справи

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 08.06.2012 року, справа №1524/2-542/12 був розірваний.

Від шлюбу мають спільних дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 31.07.2007 року, актовий запис №163 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 19.12.2008 року, актовий запис №8.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 08.06.2012 року, справа №1524/2-543/12 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 стягнуті аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1000 грн. щомісячно, починаючи з 04.05.2012 року, до досягнення сином ОСОБА_6 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , а після цієї дати стягувати аліменти у розмірі 500 грн до досягнення сином ОСОБА_7 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Неповнолітні діти мешкають з матір`ю та знаходяться на її утриманні, що було підтверджено при розгляді справи №1524/2-543/12.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, факт проживання дітей з матір`ю не є новою обставиною, яка підлягає доведенню, зазначений факт вже був встановлений судом при первісному стягненні аліментів судовим рішенням, що набрало законної сили.

Наразі у Білгород-Дністровському відділі державної виконавчої служби у Білгород- Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває відкрите виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-543, виданого 26.06.2012 року Роздільнянським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліментів у розмірі 1000 грн, щомісячно, починаючи з 04.05.2012 року до досягнення сином ОСОБА_6 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , а після цієї дати стягувати аліменти у розмірі 500 грн. до досягнення сином ОСОБА_7 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Враховуючи те, що син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є повнолітній з 20.07.2025 року, на даний час з ОСОБА_2 стягуються аліменти на молодшого сина ОСОБА_8 , у розмірі 500 грн. щомісячно до його повноліття.

Станом на теперішній час визначений рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 08.06.2012 року розмір аліментів у твердій грошовій сумі є недостатнім для забезпечення дитини, оскільки зросли ціни на продукти, одяг, такий розмір аліментів не покриває мінімальних базових потреб дитини, окрім того, розмір аліменти у розмірі 500 грн. не відповідає нормам ч.2 ст.182 СК України, відповідно до якої розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а тому є підстави для зміни способу стягнення аліментів і встановлення його у частки від доходу платника аліментів.

Окрім того, ОСОБА_2 , відповідач по справі, є особою працездатного віку, аліменти нікому не платить, має стабільний заробіток, що підтверджується інформацією про доходи, та взмозі сплачувати аліменти у заявленому позивачем розмірі. Окрім того, аліменти в розмірі частини зі всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, на думку позивача, не призведуть платника аліментів у скрутне матеріальне становище і відповідатиме загальним засадам сімейних відносин - справедливості, розумності, моральності.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини - задоволено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що враховуючи те, що заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на положеннях СК України, відповідають інтересам дитини, покращують її матеріальне становище, тому суд приходить до висновку, що є підстави для збільшення розміру аліментів на 1/4 заробітку (доходу) відповідача, до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням, адвокат Лукинюк В.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18.03.2026 - скасувати повністю, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Змінити спосіб стягнення аліментів, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/12 частини заробітку ОСОБА_2 щомісячно.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 посилається на незаконність і необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин справи та порушенням норм процесуального права.

Скаржник зазначає, що позивачка не довела факту спільного проживання з неповнолітнім сином, оскільки змінила місце проживання та виїхала до Республіки Польща, а тому суд безпідставно послався на обставини, встановлені ще у 2012 році.

На думку представника, суд не врахував матеріального становища відповідача, відсутності власного житла та обов`язку утримувати батьків-пенсіонерів, один із яких є особою з інвалідністю ІІ групи.

Визначення аліментів у розмірі 1/4 доходу, що становить близько 13 866 грн щомісячно, не обґрунтоване реальними потребами дитини, створює надмірний фінансовий тягар для відповідача та порушує принцип рівності обов`язків обох батьків щодо утримання дитини.

Крім того, вказує на істотні процесуальні порушення: подана представником заява про участь у засіданні в режимі відеоконференції не була розглянута, призначені засідання фактично не відбулися, а рішення ухвалено 18 березня 2026 року без належного повідомлення відповідача та його представника про дату, час і місце судового розгляду, чим їх було позбавлено права на участь у справі.

Щодо явки сторін.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, до суду в режимі відеоконференції з`явився представник відповідача, інші сторони не просили про відкладення слухання що не перешкоджає апеляційного перегляду.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 08.06.2012 року, справа №1524/2-542/12 був розірваний.

Від шлюбу мають спільних дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 31.07.2007 року, актовий запис №163 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 19.12.2008 року, актовий запис №8.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 08.06.2012 року, справа №1524/2-543/12 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 стягнуті аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1000 грн. щомісячно, починаючи з 04.05.2012 року, до досягнення сином ОСОБА_6 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , а після цієї дати стягувати аліменти у розмірі 500 грн до досягнення сином ОСОБА_7 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Неповнолітні діти мешкають з матір`ю та знаходяться на її утриманні, що було підтверджено при розгляді справи №1524/2-543/12.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, факт проживання дітей з матір`ю не є новою обставиною, яка підлягає доведенню, зазначений факт вже був встановлений судом при первісному стягненні аліментів судовим рішенням, що набрало законної сили.

Наразі у Білгород-Дністровському відділі державної виконавчої служби у Білгород- Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває відкрите виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-543, виданого 26.06.2012 року Роздільнянським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліментів у розмірі 1000 грн, щомісячно, починаючи з 04.05.2012 року до досягнення сином ОСОБА_6 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , а після цієї дати стягувати аліменти у розмірі 500 грн. до досягнення сином ОСОБА_7 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Враховуючи те, що син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є повнолітній з 20.07.2025 року, на даний час з ОСОБА_2 стягуються аліменти на молодшого сина ОСОБА_8 , у розмірі 500 грн. щомісячно до його повноліття.

Станом на теперішній час визначений рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 08.06.2012 року розмір аліментів у твердій грошовій сумі є недостатнім для забезпечення дитини, оскільки зросли ціни на продукти, одяг, такий розмір аліментів не покриває мінімальних базових потреб дитини, окрім того, розмір аліменти у розмірі 500 грн. не відповідає нормам ч.2 ст.182 СК України, відповідно до якої розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розміру дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а тому є підстави для зміни способу стягнення аліментів і встановлення його у частки від доходу платника аліментів.

Окрім того, ОСОБА_2 , відповідач по справі, є особою працездатного віку, аліменти нікому не платить, має стабільний заробіток, що підтверджується інформацією про доходи, та взмозі сплачувати аліменти у заявленому позивачем розмірі. Окрім того, аліменти в розмірі частини зі всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, на думку позивача, не призведуть платника аліментів у скрутне матеріальне становище і відповідатиме загальним засадам сімейних відносин - справедливості, розумності, моральності.

Згідно положень статті 1-3 Конвенції ООН «Про права дитини», в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції). Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України, статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до їх повноліття. Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Згідно із частиною третьою статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 Сімейного кодексу України.

Так, відповідно до статей 183, 184 Сімейного кодексу України, за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 Сімейного кодексу України).

Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, зміна способу стягнення аліментів (частина третя статті 181 Сімейного кодексу України) і зміна визначеного раніше розміру аліментів (частина перша статті 192 Сімейного кодексу України) є різними правовими інститутами. Водночас, ці інститути тісно пов`язані між собою. Зазвичай зміна способу стягнення аліментів тягне і зміну розміру (збільшення, зменшення) раніше обумовлених чи присуджених аліментів, зміна способу стягнення аліментів може слугувати засобом, методом зміни розміру стягуваних аліментів. Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статями 182-184 Сімейного кодексу України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статей 181,192 Сімейного кодексу України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Такий висновок також узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 5 лютого 2014 року в справі №6-143цс-13, відповідно якою вимоги зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватись, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 Сімейного кодексу України, не може обумовлюватись разовим її здійсненням й відповідно з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 Сімейного кодексу України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження.

За вказаних обставин, враховуючи те, що законом передбачена можливість зміни способу стягнення аліментів за позовом одержувача аліментів, тому вбачаються підстави для задоволення позовних вимог щодо зміни способу стягнення аліментів та встановлення його в частці від доходу платника аліментів, а саме: у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття.

Щодо доводів відповідача щодо витребування у позивача доказів розміру фінансової допомоги, яку остання отримує від Республіці Польща на дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 суд зазначає наступне.

Розмір фінансової допомоги за кордоном не входить до предмету доказування по даній справі. Фінансова допомога, яку позивач отримує у Польщі, не є доходом дитини або отримувача аліментів у розумінні Сімейного кодексу України і не звільняє відповідача від обов`язку утримувати дитину, а отже – ці відомості не мають значення для правильного вирішення спору, про зміну способу стягнення аліментів. Фінансова допомога є цільовою соціальною підтримкою, має тимчасових характер та спрямована на забезпечення мінімальних потреб дитини в умовах війни та вимушеного перебування за кордоном і тому, не може бути врахована при визначенні обсягу аліментних зобов`язань.

Враховуючи те, що заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на положеннях СК України, відповідають інтересам дитини, покращують її матеріальне становище, тому суд першої інстанції прихйшов до висновку, що є підстави для збільшення розміру аліментів на 1/4 заробітку (доходу) відповідача, до досягнення дитиною повноліття.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного законодавства України, виходячи першочергово з інтересів неповнолітньої дитини, суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність стягування з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 заробітку (доходу), до досягнення дитиною повноліття.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги про те, що справа була розглянута судом першої інстанції без належного повідомлення відповідача та його представника про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів відхиляє як такі, що спростовуються матеріалами справи.

Як убачається з матеріалів справи, 07 березня 2026 року представник відповідача адвокат Лукинюк В.В. був повідомлений про призначення розгляду справи на 18 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» (а.с. 54).

Отже, представник відповідача був завчасно, більш ніж за п`ять днів до судового засідання, обізнаний про дату, час і місце розгляду справи та мав достатньо часу для підготовки і реалізації належних відповідачу процесуальних прав.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що відповідач був позбавлений можливості взяти участь у розгляді справи, надати суду докази, письмові пояснення або заявити відповідні клопотання.

Неявка учасника справи, належним чином повідомленого про судове засідання, сама по собі не перешкоджає розгляду справи та не свідчить про порушення принципів змагальності й рівності учасників судового процесу.

Посилання представника на те, що раніше подана представником заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не була розглянута, не свідчить про наявність обов`язкової підстави для скасування рішення.

Зазначена заява подавалася стосовно судового засідання, призначеного на іншу дату, тоді як про засідання 18 березня 2026 року представник відповідача був повідомлений окремо.

Доказів подання заяви про участь у режимі відеоконференції саме в судовому засіданні 18 березня 2026 року матеріали справи не містять.

Таким чином, передбачена пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України обов`язкова підстава для скасування судового рішення у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасника, не повідомленого належним чином про судове засідання, у цій справі відсутня.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про недоведеність проживання неповнолітнього ОСОБА_5 разом із матір`ю.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 08 червня 2012 року, яке набрало законної сили, було встановлено, що діти сторін проживають разом із матір`ю та перебувають на її утриманні.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України такі обставини не підлягають повторному доказуванню у справі, в якій беруть участь ті самі особи.

Саме по собі посилання відповідача на виїзд позивачки до Республіки Польща не підтверджує припинення спільного проживання матері з дитиною або перехід дитини на утримання іншої особи та належних і допустимих доказів того, що неповнолітній син проживає окремо від позивачки або не перебуває на її утриманні, відповідач суду не надав.

Перебування матері та дитини за межами України внаслідок зміни місця проживання не припиняє права дитини на утримання від батька та не звільняє останнього від виконання встановленого законом обов`язку утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що визначення аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку відповідача створює для нього надмірний фінансовий тягар.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач є працездатною особою, має стабільний дохід, інших неповнолітніх дітей, на утримання яких сплачує аліменти, не має. Натомість встановлений рішенням суду від 08 червня 2012 року розмір аліментів у сумі 500 грн. щомісячно очевидно не забезпечує навіть мінімальних потреб дитини та є меншим за встановлений законом мінімальний гарантований розмір аліментів.

Посилання відповідача на відсутність власного житла та необхідність допомагати батькам-пенсіонерам, один із яких є особою з інвалідністю ІІ групи, саме по собі не свідчить про неможливість сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

Відповідач не довів, що стягнення 1/4 частини його заробітку позбавить його необхідних засобів для існування або унеможливить надання допомоги батькам.

При цьому обов`язок батьків утримувати дитину є безумовним, а інші сімейні та майнові зобов`язання платника аліментів не можуть виконуватися шляхом покладення негативних наслідків на неповнолітню дитину та зменшення рівня її матеріального забезпечення.

Зазначення в апеляційній скарзі про те, що 1/4 частина доходу відповідача становить приблизно 13 866,51 грн, також не доводить неспівмірності визначеного судом розміру аліментів.

Аліменти встановлені не у фіксованій сумі, а у частці від фактично отриманого заробітку відповідача, тому їх розмір залежатиме від зміни його доходу.

Сам факт отримання платником аліментів стабільного та достатнього доходу не є підставою для зменшення частки доходу, яка спрямовується на утримання дитини.

Визначення аліментів у розмірі 1/12 частини заробітку, як просить апелянт, не має належного обґрунтування та не відповідає встановленим обставинам справи, віку дитини, рівню її об`єктивних потреб і матеріальним можливостям відповідача.

Безпідставними є також твердження апелянта про те, що стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини доходу створює для позивачки джерело збагачення.

Відповідно до статті 179 СК України аліменти є власністю дитини, а той із батьків, на ім`я якого вони виплачуються, зобов`язаний використовувати їх виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Доказів нецільового використання позивачкою аліментів або інших обставин, які б свідчили про порушення прав дитини чи відповідача, матеріали справи не містять.

Отримання позивачкою певних видів соціальної допомоги у Республіці Польща також не припиняє та не зменшує встановленого законом обов`язку відповідача утримувати власну дитину.

Така допомога має соціальний і цільовий характер та не може підміняти виконання одним із батьків його аліментного обов`язку.

Зміна способу стягнення аліментів із твердої грошової суми на частку від доходу платника прямо допускається положеннями статей 181, 192 СК України.

Встановлений у 2012 році розмір аліментів у сумі 500 грн утратив свою достатність унаслідок істотної зміни соціально-економічних умов, зростання вартості харчування, одягу, навчання та інших потреб неповнолітньої дитини.

Отже, суд першої інстанції, врахувавши вік та інтереси дитини, матеріальне становище сторін, працездатність і стабільний дохід відповідача, а також законодавчо визначений мінімальний гарантований розмір аліментів, дійшов обґрунтованого висновку про зміну способу їх стягнення та визначення аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з установленими судом обставинами та наданою доказам правовою оцінкою, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не містять передбачених законом підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу адвоката Лукинюка Володимира Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова