Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №496/4511/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4240/26

Справа № 496/4511/23

Головуючий у першій інстанції Портна О.П.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Булацевської Я.В.,

учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 7», відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 7» в особі свого представника Давиденка Віктора Віталійовича

на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 липня 2025 року, ухвалене Біляївським районним судом Одеської області, у складі: судді Портної О.П. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 7» до ОСОБА_1 про стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

в с т а н о в и в:

20.06.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 7» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в якому із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на положення ст. 22, 625, 1166, 1187, 1194 ЦК України просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 509630,00 гривень, інфляційні втрати в розмірі 28917,70 гривень, 3% річних в розмірі 9832,96 гривні та судові витрати.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.12.2022 о 18:30 в селі Усатове, Об`їзна дорога, 20, ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки/моделі MAN TGA 28.480, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки/моделі BODEX Kis 33, реєстраційний номер НОМЕР_2 , перед початком руху, не впевнився в безпеці вибраного маневру, внаслідок чого скоїв зіткнення з транспортним засобом марки/моделі DAF CF 85.460, реєстраційний номер НОМЕР_3 , з напівпричепом марки/моделі YANMIL NW, реєстраційний номер НОМЕР_4 , якими керував працівник позивача – ОСОБА_2 .

При ДТП транспортний засіб марки/моделі DAF CF 85.460, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить ТОВ «Транссервіс 7», отримав механічні ушкодження, через що позивачу завдано матеріальний збиток, розмір якого згідно Звіту про визначення вартості матеріального збитку від 03.01.2023 вх. № 41375 становить 637030,00 грн.

У зв`язку з ДТП був складений протокол серії ДПР 18 № 170313 від 11.12.2022 року.

Біляївський районний суд Одеської області розглядав справу про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП (справа № 496/6356/22), і постановою від 03.05.2023 року закрив провадження у цій справі у зв`язку із закінченням на момент її розгляду строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Разом з тим позивач наголошує, що закриття провадження у справі № 496/6356/22 у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності – не є реабілітуючою обставиною, не спростовує вину відповідача в скоєнні ДТП та не звільняє його від зобов`язання відшкодувати шкоду, завдану позивачу.

ПРАТ «СК АСКО ДС», що є страховиком відповідача, відшкодувало позивачу 127400,00 гривень згідно страхового акту № 861/22 ГО від 05.06.2023.

Оскільки частину завданої шкоди було відшкодовано страховою компанією, то відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою – 509630,00 гривень. Добровільно відповідач завдану шкоду не відшкодував, прострочив своє зобов`язання, що, на думку позивача, є підставою для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України. Отже, сума інфляційних втрат, з моменту завдання шкоди – 11.12.2022 по 31.05.2023, становить 28517,70 гривень. Загальна сума трьох процентів річних, за період з наступного дня після завдання шкоди – 12.12.2022 по 04.06.2023 (день перерахування страховою компанією частини завданої шкоди) та з 05.06.2023 по 20.06.2023 (день подачі позову) становить 9832,96 гривні (а.с. 1-9).

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 14 липня 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 7» до ОСОБА_1 про стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 7» вартість матеріального збитку в розмірі 191115,00 гривень та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2293,38 гривень, всього 193408,38 гривень.

В решті позовних вимог відмовлено (а.с.163-171).

В апеляційній скарзі позивач ТОВ «Транссервіс 7» в особі свого представника Давиденка Віктора Віталійовича просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14.07.2025 в частині відмови в позові та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Транссервіс 7» 509630 грн збитків та 22933,35 грн інфляційних втрат і 8000,49 грн 3% річних.

Доводами апеляційної скарги є те, що:

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, є наслідком вини обох водіїв, а ступінь вини кожного водія становить 50%, оскільки такий висновок ґрунтується на припущеннях;

- відповідач не подавав відзив на позовну заяву та не подавав доказів, окрім постанови Біляївського районного суду Одеської області від 03.05.2023;

- суд безпідставно вважає преюдиційною обставиною наявність вини водія ОСОБА_2 , так як висновок експерта № 24/23 про проведення автотехнічного дослідження від 15.02.2023 (який оцінювався судом у постанові Біляївського районного суду Одеської області від 03.05.2023 у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП) до матеріалів справи не приєднувався та судом не досліджувався;

- матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_2 технічної можливості уникнути ДТП, а висновок про його рівнозначну вину є очевидно необґрунтованим і тягар доказування ступеня вини ОСОБА_2 лежить на відповідачеві, який жодних доказів чи доводів вини ОСОБА_2 не надав;

- інфляційні втрати та 3% річних потрібно нараховувати з моменту завдання шкоди, а не з дня набрання рішенням суду про її примусове стягнення законної сили (а.с. 174-180).

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

У судовому засіданні 28.07.2026 представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.

Інші учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, зокрема, позивач ТОВ «Транссервіс 7» та їх представник – Давиденко В.В. у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, так як отримали судові повістки-повідомлення на 28.07.2026 в електронних кабінетах підсистеми «Електронний суд» 12.05.2026 о 09:30:49 та 09:39:06 відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (а.с. 206-206 зв.), від представника позивача 27.07.2026 до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника, апеляційну скаргу підтримують; відповідач ОСОБА_1 повідомлений у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, так як вважається таким, що 07.07.2026 отримав судову повістку-повідомлення на 28.07.2026, про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, а також у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України, так як його повноважний представник ОСОБА_3 отримав судову повістку-повідомлення на 28.07.2026 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 12.05.2026 о 09:30:49, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а.с. 207зв.), у судове засідання не з`явилися.

Вказане в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Ухвалою суду від 28.07.2026, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено представнику відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 про перенесення судового засідання, оскільки відповідач ОСОБА_1 вважається повідомленим належним чином про дату, час і місце розгляду справи у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України 07 липня 2026 року, про що свідчить поштовий штемпель та підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення за адресою, встановленою судом згідно даних Єдиного демографічного реєстру (Одеська обл., Подільський р-н, с. Пасат). Крім того, відповідач ОСОБА_1 повідомлений про розгляд справи і у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України, так як його повноважний представник ОСОБА_3 отримав судову повістку-повідомлення на 28.07.2026 (див. вище).

Незмістовними є посилання представника відповідача про укладення з ним ОСОБА_1 договору про надання правової допомоги в апеляційному суді лише 27.07.2026, про що свідчить наданий суду апеляційної інстанції Ордер серії ВН № 175857, виданий на підставі вказаного договору, оскільки Згідно наданого суду першої інстанції Витягу з Договору про надання правової допомоги від 29.01.2025, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Туровцем О.В., правова допомога та представництво здійснюється вказаним представником в судах загальної юрисдикції, вищих інстанціях, в судах апеляційної інстанції, касаційної інстанції, у Верховному Суді (п. 1.2.) (а.с. 136 зв.). Само по собі посилання на укладення іншого договору про надання правової допомоги лише 27.07.2026, як підстави для відкладення розгляду справи, не ґрунтується на вимогах добросовісного здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Апеляційне провадження відкрито 29.09.2025, ухвала про відкриття провадження вважається врученою відповідачу 28.10.2025, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою Укрпошти про відсутність адресата за адресою, повідомленою суду самим відповідачем ( АДРЕСА_1 ), передбачений частиною першою статті 371 ЦПК України строк розгляду справи апеляційної скарги сплинув у листопаді 2025 року, у той час коли правом на справедливий судовий розгляд у відповідності до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, складовою якого є розумність строків розгляду справи, наділені всі учасники справи, у тому разі і позивач.

Участь відповідача ОСОБА_1 та його представника в суді апеляційної інстанції не визнавалася судом обов`язковою.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

Заявник не навів у своїй заяві обставин, які б перешкоджали розглянути справу за встановлених по справі обставин.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, що з`явилися, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 11.12.2022 відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 170313 про вчинення ним адміністративного правопорушення як щодо водія транспортного засобу MAN TGA 28.480 д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом BODEX Kis 33 д.н.з. НОМЕР_5 , а саме, що 11.12.2022 о18.30 год в с. Усатове Об`їздна дорога, 20, перед початком руху не впевнився в безпеці вибраного маневру, внаслідок чого скоїв зіткнення з т/з DAF CF 85.460, напівпричеп YANMIL NW. При ДТП автомобілі отримали механічні ушкодження, завдано матеріальні збитки, чим порушив вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху, відповідальність за що передбачено ст. 124 КУпАП (а.с. 21).

До вказаного протоколу долучено Схему місця ДТП, яку підписано без зауважень ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , згідно якої автомобілі отримали наступні пошкодження: MAN TGA 28.480 – ліве переднє крило, Bodex Kis 33 – вм`ятина лівої передньої частини напівпричепа, DAF CF 85.460 – повне пошкодження кабіни, YANMIL NW – пошкодження правої передньої частини причепа (а.с. 22-23); а також пояснення ОСОБА_2 , який пояснив, що у вказаному місці та час він, керуючи автомобілем DAF CF 85.460, напівпричеп YANMIL NW д.н.з. НОМЕР_4 , рухаючись в крайній лівій смузі, несподівано справа з узбіччя вантажний автомобіль MAN TGA 28.480 д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом BODEX Kis 33 д.н.з. НОМЕР_5 почав рух, перестроюючись в крайню ліву смугу, в результаті чого відбулося зіткнення, всі транспортні засоби отримали механічні ушкодження, потерпілі відсутні (а.с. 24); пояснення ОСОБА_1 , який пояснив, що здійснив зупинку, зупинившись частково на узбіччі, частково на проїзній частині, після чого починаючи рух, хотів переміститись в крайню ліву смугу та, переконавшись в безпеці маневру, зіштовхнувся з автомобілем DAF CF 85.460, напівпричеп YANMIL NW д.н.з. НОМЕР_4 , який рухався в попутному напрямку, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження, постраждалі відсутні (а.с. 25).

Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 03.05.2023 провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП закрито, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП (а.с. 158зв. - 159).

У вказаній постанові зазначено, що 11.12.2022 о 18:30 год. в с. Усатове Об`їздна дорога, 20, водій ОСОБА_1 керував т/з MAN TGA 28.480 д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом BODEX Kis 33 д.н.з. НОМЕР_5 перед початком руху, не впевнився в безпеці вибраного маневру. Внаслідок чого скоїв зіткнення з т/з DAF CF 85.460 д.н.з. НОМЕР_3 , з напівпричепом YANMIL NW д.н.з. НОМЕР_4 . При ДТП автомобілі отримали механічні ушкодження. Завдано матеріальний збиток. Своїми діями гр. ОСОБА_1 порушив вимоги п.п. 10.1 Правил дорожнього руху, за яке настає відповідальність за ст. 124 КУпАП.

Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, складеного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 03.01.2023, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику після аварійного пошкодження КТЗ DAF CF 85.460, д.р.н. НОМЕР_3 , станом на 28.12.2022 року дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження – 637030,00 гривень (а.с. 26-59).

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки MAN TGA 28.480 д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом BODEX Kis 33 д.н.з. НОМЕР_5 була застрахована в ПРАТ «СК АСКО ДС», яке відповідно до страхового ліміту з урахуванням франшизи згідно страхового акту № 861/22 ГО від 05.06.2023 відшкодувало позивачу 127400,00 грн страхового відшкодування.

З копії платіжної інструкції № 05/06/2023 від 05.06.2023 вбачається, що на рахунок ТОВ ТРАНССЕРВІС 7 від ПрАТ «СК «АСКО ДС» надійшли грошові кошти в розмірі 127400,00 гривень. Призначення платежу: страхове відшкодування згідно страхового акту № 861/22 ГО від 05.06.2023 року (Костянтинівка), без ПДВ (а.с. 60).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що факт завдання майнової шкоди позивачу внаслідок ДТП відповідачем по справі не потребує окремого доказування, оскільки причинно-наслідковий зв`язок був встановлений судом та висвітлений у постанові Біляївського районного суду Одеської області від 03.05.2023 року, факт його існування не оскаржувався відповідачем в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду.

Судом враховано висновок експерта № 24/23 проведення автотехнічного дослідження від 15.02.2023, на який міститься посилання в постанові Біляївського районного суду Одеської області від 03.05.2023 і згідно з яким в даній дорожній обстановці водій автомобіля DAF CF 85.460 д.н.з. НОМЕР_3 з напівпричепом ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем MAN TGA 28.480 д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом шляхом своєчасного екстреного гальмування, тобто шляхом виконання нормативних вимог п.12.3 ПДР України. В даній дорожній обстановці, дії водія автомобіля MAN TGA 28.480 д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п. 10.1, 10.4. ПДР України, і з технічної точки зору, знаходились в причинному зв`язку з виникненням аварійної обстановки та зіткненням з автомобілем DAF CF 85.460 д.н.з. НОМЕР_3 , з напівпричепом. В даній дорожній обстановці при наявному комплексі вихідних даних, дії водія автомобіля DAF CF 85.460 д.н.з. НОМЕР_3 , з напівпричепом ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.12.3 ПДР України, і з технічної точки зору, знаходились в причинному зв`язку з настанням пригоди.

Враховуючи встановлені обставини ДТП, порушення ПДР України учасниками події, зокрема, що ОСОБА_1 порушив п.п. 10.1., 10.4. ПДР України, в свою чергу, ОСОБА_2 порушив п. 12.3. ПДР України, суд визначив ступінь вини водіїв по 50 відсотків, в рівних частинах.

Згідно зі звітом про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику КТЗ від 03.01.2023 року, складеного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 , вартість матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ DAF CF 85.460, д.р.н НОМЕР_3 , станом на 28.12.2022 року, дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження – 637030,00 гривень. Зазначений розрахунок сторонами не спростований.

Таким чином, враховуючи ступінь вини водія, ОСОБА_2 та регламентної виплати в розмірі 127400,00 гривень, суд дійшов висновків про відшкодування володільцю вказаного КТЗ, позивачу по справі, суми матеріального збитку в розмірі 191115,00 гривень (637030,00/2-127400,00=318515,00-127400,00=191115,00 гривень).

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що в цій справі між позивачем та відповідачем договір про відшкодування шкоди не укладався та відповідне рішення суду не ухвалювалося. Доказів звернення до відповідача з вимогою сплати матеріальної шкоди позивачем не надано.

За таких обставин, оскільки конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди на підставі рішення суду або договору про відшкодування шкоди не відбулося, тобто прострочення боржника (відповідача) не настало, то відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних та інфляційних втрат, а відтак суд виснував, що в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

За п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Згідно з ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 1, 2 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Факт завдання майнової (матеріальної) шкоди породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно з статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинного на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У статті 6 Закону зазначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У статті 22 Закону зазначено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми відповідно до цього Закону.

У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Відповідаючи на доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, є наслідком вини обох водіїв, а ступінь вини кожного водія становить 50% і безпідставно вважав преюдиційною обставиною наявність вини водія ОСОБА_2 , колегія суддів погоджує такі.

Кожна сторона повинна довести ті обставина, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів при визначенні вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля DAF CF 85.460, д.р.н. НОМЕР_3 внаслідок ДТП приймає звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, складеного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 03.01.2023, згідно якого вартість матеріального збитку, заподіяного власнику після аварійного пошкодження КТЗ DAF CF 85.460, д.р.н. НОМЕР_3 , станом на 28.12.2022 року дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження – 637030,00 гривень.

Належних та достатніх доказів на спростування вказаного звіту щодо вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля DAF CF 85.460, д.р.н. НОМЕР_3 внаслідок ДТП, який складено суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 за зверненням ПрАТ СК «АСКО-ДС» за дорученням 41375 від власника КТЗ ТОВ «Транссервіс 7» з метою оцінки матеріального збитку, відповідачем суду не надано.

Відповідно до ч. 6, 7 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Колегія суддів зазначає, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

У постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18 та від 08 липня 2019 року у справі № 908/156/18 зазначено, що преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18) зазначено, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду.

Посилання суду на те, що постановою Біляївського районного суду Одеської області від 03.05.2023 по справі № 496/6356/22, яка набрала законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, 11.12.2022, оскільки керуючи транспортним засобом MAN TGA 28.480, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки/моделі BODEX Kis 33, реєстраційний номер НОМЕР_2 , перед початком руху, не впевнився в безпеці вибраного маневру, внаслідок чого скоїв зіткнення з транспортним засобом марки/моделі DAF CF 85.460, реєстраційний номер НОМЕР_3 , з напівпричепом марки/моделі YANMIL NW, реєстраційний номер НОМЕР_4 , якими керував працівник позивача – ОСОБА_2 , чим порушив вимоги п. 10.1 ПДР, є обов`язковим для суду під час розгляду цієї справи.

Натомість, посилання в тексті вказаної постанови на висновок експерта № 24/23 проведення автотехнічного дослідження від 15.02.2023, наданим до суду ОСОБА_1 та його представником, згідно якого в даній дорожній обстановці водій автомобіля DAF CF 85.460 д.н.з. НОМЕР_3 з напівпричепом ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем MAN TGA 28.480 д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом шляхом своєчасного екстреного гальмування, тобто шляхом виконання нормативних вимог п.12.3 ПДР України, і що в даній дорожній обстановці при наявному комплексі вихідних даних, дії водія автомобіля DAF CF 85.460 д.н.з. НОМЕР_3 , з напівпричепом ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.12.3 ПДР України, і з технічної точки зору, знаходились в причинному зв`язку з настанням пригоди, то таке при розгляді іншої справи не є обов`язковою для суду.

Оскільки за змістом вимог ч. 6, 7 ст. 82 ЦПК України преюдиційність вказаної постанови обмежується лише правовими наслідками дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено таку постанову, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, а питання винуватості/невинуватості іншого учасника ДТП не було предметом вказаної постанови суду у справі № 496/6356/22 і таких висновків не містить, то вона не містить жодної преюдиції в питаннях цивільно-правових наслідків дій водія автомобіля DAF CF 85.460 д.н.з. НОМЕР_3 , з напівпричепом ОСОБА_2 .

У постанові ВС від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».

У постанові ВС від 26 січня 2022 року в справі № 465/674/19 зазначено про те, що тлумачення ст. 1188 ЦК України свідчить про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем не надано суду належних та достатніх доказів винуватості водія автомобіля DAF CF 85.460 д.н.з. НОМЕР_3 , з напівпричепом ОСОБА_2 у зіткненні з автомобілем MAN TGA 28.480 д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом, у тому разі і вищезазначеного експертного висновку № 24/23.

Матеріали справи не містять даних, які б підтверджували, що відносно ОСОБА_2 також складено протокол за ст. 124 КУпАП, що такий притягувався до адміністративної відповідальності за даним епізодом, і за даними Єдиного державного реєстру судових рішень таке відсутнє, на що помилково посилався в суді апеляційної інстанції представник відповідача.

Натомість, відсутності своєї вини у завданні шкоди власнику пошкодженого транспортного засобу DAF CF 85.460 д.н.з. НОМЕР_3 відповідачем ОСОБА_1 не спростовано, а рішення суду про стягнення з нього шкоди не оскаржене.

Отже, оскільки за даною дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 11.12.2022, не встановлювалася вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і за вказаним фактом судом у справі № 496/6356/22 встановлювалася лише наявність вини у вчиненому правопопорушенні ОСОБА_1 , то покладення вини за заподіяння матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, на обох учасників такої не відповідає вимогам закону, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є слушними.

Висновок стороною відповідача не спростований, власного контррозрахунку не подано, питання щодо призначення автотоварознавчої експертизи ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні на стадії апеляційного перегляду не ініційовано.

Тому, з огляду на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та з врахуванням здійсненої страховиком регламентної виплати позивачу у розмірі 127400 грн (а.с. 60), на користь останнього з відповідача підлягає стягненню майнова шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 509630 грн.

Крім того, за змістом статті 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Порядок відшкодування завданої позивачу шкоди має відбуватися в порядку, визначеному статтею 30 Закону № 1961-IV, і позивач мав передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП (постанова Великої Палата Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 125/1216/20 (14-25цс23)).

Оскільки у даному випадку встановлені наведені обставини, то після відшкодування позивачу вартості відновлювального ремонту відповідач має право претендувати на залишки транспортного засобу.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що інфляційні втрати та 3% річних потрібно нараховувати з моменту завдання шкоди, а не з дня набрання рішенням суду про її примусове стягнення законної сили, то такі колегія суддів відхиляє, зазначаючи наступне.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи наведене, три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого є, зокрема нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.

В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Крім того, припис частини 2 статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки - порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 № 686/7081/21).

Так само, Верховний Суд у своїй постанові від 03.04.19 у справі № 757/3725/15-ц виснував про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення з Особа_5 на користь Особа_3 трьох відсотків річних та інфляційних втрат через відсутність відповідного судового рішення про стягнення, оскільки конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди не відбулося, то і прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) не настало.

У постанові від 29 січня 2025 року у справі № 201/1763/22 виснувано про те, що по своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди. Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/3725/15-ц (провадження № 61-12530св18)).

Отже, оскільки наявність підстав для відшкодування майнової шкоди відповідачем встановлено в рамках розгляду даної справи, то і обов`язок сплатити таку виникає лише з моменту набрання рішенням про таке зобов`язання законної сили, а саме з 28.07.2026, так як апеляційна скарга на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14.07.2025 подана в межах строку на його оскарження.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту другого частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вказане порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права є підставою для зміни оскаржуваного рішення шляхом збільшення стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 7» майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з 191115 грн до 509630 грн та шляхом викладу мотивувальної частини рішення в наведеній частині в редакції цієї постанови.

В іншій частині – про стягнення інфляційних втрат на 3% річних - рішення суду як таке, що в цілому відповідає вимогам ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін, оскільки помилкові доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною першою цієї статті передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами перегляду справи рішення підлягає зміні, шляхом збільшення розміру майнової шкоди, що підлягає відшкодуванню на користь позивача, то судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (93% від ціни позову) за подання позову та апеляційної скарги становить 12095,24 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 7» в особі свого представника Давиденка Віктора Віталійовича задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 липня 2025 року в частині стягнення матеріальних збитків змінити, збільшивши стягнуту з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , реєстрація місця проживання за адресою: 66132, Одеська область, Подільський район, с. Пасат) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 7» (ЄДРПОУ 41474825, місцезнаходження: 10025, Житомирська область, м. Житомир, вул. Промислова, буд. 10) майнову шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з 191115 грн до 509630 грн та виклавши мотивувальну частину рішення в наведеній частині в редакції цієї постанови.

Рішення суду в частині судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , реєстрація місця проживання за адресою: 66132, Одеська область, Подільський район, с. Пасат) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 7» (ЄДРПОУ 41474825, місцезнаходження: 10025, Житомирська область, м. Житомир, вул. Промислова, буд. 10) судовий збір у розмірі 12095,24 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

В.В. Кострицький