Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №295/5341/26 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/5341/26

Категорія 69

2/295/3526/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі

Головуючої судді Воробйової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання Ходоровської І.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні

у порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про зміну способу стягнення аліментів,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить змінити спосіб стягнення аліментів, що стягуються за рішенням Богунського районного суду у м. Житомира у справі №295/4456/15-ц від 10.09.2015 y твердій грошовій сумі з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши їх у частці від доходу в розмірі 1/4 частини, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання цим рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування вимог позову вказано, що рішенням Богунського районного суду м.Житомира у справі №295/4456/15-ц від 10.09.2015 на користь ОСОБА_1 стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання спільної дитини ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі 1032,00 грн щомісячно і до повноліття дитини, починаючи з 24.03.2015.У зв`язку із значним підвищенням цін на комунальні послуги в Україні, цін на продукти харчування, одяг та інші споживчі товари, розмір аліментів, які стягуються з відповідача, на сьогоднішній день є недостатнім для забезпечення потреб дитини у її розвитку, лікуванні та утриманні. Відповідно до листа Міністерства оборони України від 10.12.2025 №5067, відповідач перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , та згідно з наказом №313 від 15.10.2025 вибув до 427-го полку безпілотних систем. Під час проходження відповідачем військової служби дохід останнього підвищився у зв`язку із підвищенням заробітної плати військовослужбовця, таким чином, покращилося матеріальне становище відповідача.Відповідач не має на утриманні інших осіб, однак додаткові кошти для утримання та розвитку спільного сина не надає, життям та здоров`ям дитини не цікавиться, участі у його вихованні не приймає, проте повинен і може це робити. Таким чином наявні підстави для зміни розміру аліментів, передбачених статтею 192 СК України.

У позовній заяві міститься клопотання позивача про витребування доказів, у якому позивач просила витребувати у Головного управління ДПС у Житомирській області довідку про доходи відповідача ОСОБА_2 за період з жовтня 2025 року по даний час.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 04.05.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено у порядку загального позовного провадження та призначене підготовче засідання; клопотання про витребування доказів задоволено та витребувати у Головного управління ДПС у Житомирській області відомості про доходи ОСОБА_2 за період з жовтня 2025 року по даний час.

Інших заяв по суті справи до суду не надійшло.

02.06.2026 від Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області, на виконання ухвали від 04.05.2026, до суду надійшли відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору щодо ОСОБА_2 за період з жовтня 2025 року по квітень 2026 року.

Позивач у підготовче судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, у якій вказала, що позов підтримує та просить задовольнити.

Відповідач у підготовче судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, у якій вказав, що позов визнає та не заперечує проти його задоволення.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Частинами 3, 4 ст. 200 ЦПК України визначено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання, за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Встановлено, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 10.09.2025 у справі №295/4456/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1032,00 грн щомісячно, починаючи з 24.03.2015, до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з жовтня 2025 року – квітень 2026 року щодо ОСОБА_2 , його доходи у зазначений період складались із щомісячного грошового забезпечення, яке виплачувалось військовою частиною НОМЕР_2 .

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За змістом частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У відповідності до ч.1, 2 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі статтями 150, 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною другою статті 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За правилами ст. 182 Сімейного кодексу України при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частиною першої статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (абзац другий частини третьої статті 181 СК України).

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі на розмір аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини та навпаки). Такий висновок неодноразово наводив і Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 22.05.2019 у справі №444/2619/16-ц, від 18.09.2019 у справі №127/12177/17-ц.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач є батьком дитини та нарівні з матір`ю зобов`язаний утримувати сина до досягнення повноліття.

За своїм змістом аліменти - це грошові кошти на утримання дитини, які необхідні для забезпечення належного рівня її розвитку, виховання, забезпечення одягом, продуктами харчування тощо.

На переконання суду, аліменти у сумі 1032,00 грн, які визначені рішенням суду у 2015 році, наразі є недостатніми для виконання обов`язку батька щодо утримання дитини.

Стягнення аліментів спрямоване, насамперед, на захист найвищих інтересів дитини, яка в силу неповнолітнього віку не здатна самостійно подбати про своє забезпечення та повністю залежить від батьків, на яких закон покладає обов`язок дбати про матеріальне забезпечення дитини до досягнення останньою принаймні повноліття.

При визначенні розміру аліментів суд керується положеннями ст. 182 СК України, бере до уваги, що дитина проживає разом з матір`ю, відповідач не заперечує проти стягнення аліментів у визначеному у позові розмірі. Суд враховує розмір витрат, необхідних для забезпечення дитини повноцінним харчуванням, необхідним лікуванням, сезонним одягом, шкільним приладдям, речами для розвитку та навчання, предметами особистої гігієни, забезпечення дозвілля, тощо, які є загальновідомими.

За таких обставин, суд приходить висновку, що у зв`язку із об`єктивною потребою дитини сторін у забезпеченні належного матеріального її утримання, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини всіх доходів (заробітку) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, до досягнення дитиною повноліття.

Частина 1 статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 вказаної статті Кодексу).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, судом встановлено наступне.

У матеріалах справи міститься копія договору про надання правничої допомоги №23/03 від 23.03.2026, який укладений між адвокатом Стариченком А.В. та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого клієнт зобов`язується за надання правничої допомоги сплачувати адвокату плату, обумовлену даним договором та додатком №1 до нього (п. 4.1).

Відповідно до додатку №1 до договору про надання правничої допомоги №23/03 від 23.03.2026, на виконання п. 1.1 договору сторони дійшли згоди визначити наступний обсяг послуг які мають бути надані адвокатом клієнту: аналіз законодавства, судової практики; підготовка позову про зміну розміру аліментів; представництво та участь у судових засіданнях у суді першої інстанції. На виконання п. 4.1, 4.2, п. 4 договору, сторони дійшли згоди встановити наступний порядок та розміри грошової винагороди адвоката, а саме: сума у розмірі 10000,00 грн, яка сплачується в день підписання договору. Своїми підписами даного додатку сторони засвідчують, що гонорар клієнтом адвокату у розмірі 10000,00 грн сплачений у повному розмірі.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Суд враховує, що у цій справі винагорода адвоката за послуги згідно з додатком №1 до договору про надання правничої допомоги №23/03 від 23.03.2026 визначена сторонами у твердій (фіксованій) сумі, яка за весь час дії договору не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України, вона запроваджена «для визначення розміру витрат», тоді як в межах цієї справи сума гонорару адвоката встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником позивача часу, а отже, розмір витрат є визначеним. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту. Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.

Обсяг виконаної адвокатом роботи підтверджується матеріалами справи.

Також судом приймається до уваги, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.01.2021у справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2020 у справі №317/1209/19 (провадження № 61-21442св19).

Враховуючи категорію і складність даної справи, зміст заявлених позивачем позовних вимог, обсяг робіт, виконаних адвокатом; з огляду на задоволення позову; оскільки позивачем понесено судові витрати на оплату професійної правничої допомоги, що підтверджено належними доказами, та відповідач не скористався своїм правом заявити клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, суд вважає, що вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню і стягує з відповідача на користь позивача 10000,00 грн понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за подання позову про зміну способу стягнення аліментів, відповідач до початку розгляду справи по суті позов визнав, на підставі ч.1 ст.141, ст.142 ЦПК України, ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 грн – 50 відсотків судового збору, який підлягав сплаті при поданні позову. Інша частина судових витрат компенсується за рахунок держави.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України та статтями 180, 182, 192 СК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Змінити спосіб стягнення аліментів, присуджених до стягнення рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 10.09.2025 у справі №295/4456/15-ц та стягувати з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх доходів (заробітку) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату професійної правничої допомоги у сумі 10000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід державного бюджету України 665,20 грн судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Суддя Т.А. Воробйова