Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №752/9119/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/9119/26

Провадження № 2/752/9976/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2026 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду міста Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Зозулі Д.М., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

присутні:

позивач: не з`явився

представник позивача: Колодійчук С.В. (дов. від 27.02.2026р.)

відповідач: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та просить визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позову зазначає, що є наймачем квартири за вказаною адресою згідно ордера №2035 від 28.11.2025р., виданого Голосіївською районною державною адміністрацією в м. Києві. Житло не приватизоване, перебуває в комунальній власності. Відповідач зареєстрований у цій квартирі, як член сім`ї наймача, проте з 2015 року добровільно змінив своє місце проживання та виїхав до Німеччини, де у 2016р. зареєстрував шлюб та на даний час проживає із сім`єю та трьома дітьми. З моменту виїзду відповідач жодного разу не повертався до квартири, не зберігає своїх речей у ній, повністю втратив зв`язок із житлом. Відповідач добровільно обрав постійним місцем свого проживання іншу державу. Більше того, відповідач набув громадянство іншої держави, що свідчить про його остаточний намір пов`язати своє життя з іншим місцем проживання. Факт тривалої (понад 10 років) та безперервної відсутності відповідача підтверджується наданими до позову Актами та може бути підтверджений свідками, про виклик яких клопоче позивач.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22.04.2026 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Відповідач у судові засідання не з`являвся, хоча належним чином повідомлявся

про їх проведення. Клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило, про поважні причини неявки суд не повідомляв.

Під час розгляду справи заслухані свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

На підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, заслухавши думку представника позивача, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 із сім`єю 8 осіб: дружина ОСОБА_5 , син ОСОБА_6 , син ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_7 , чоловік дочки ОСОБА_8 , онук ОСОБА_9 , онук ОСОБА_10 , був виданий ордер №2025, серії Б на жиле приміщення від 28.11.2005р. на право зайняття квартири жилою площею 38,8 кв.м., яка складається з 3 кімнат за адресою: АДРЕСА_1 .

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 .

На підтвердження факту непроживання відповідача у квартирі АДРЕСА_2 позивачем надані Акт №10 від 10.02.2021р., Акт про фактичне не проживання особи в житловому приміщенні від 02.03.2026р.

У судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_3 показала, що є сусідкою позивача, живе на одному поверсі з ним. Син позивача після закінчення школи попрацював на Укрпошті, а потім поїхав за кордон, де проживає більше 10 років.

Свідок ОСОБА_4 показала, що є сусідкою позивача. Відповідач виїхав у Германію років десять назад. Проживає там із сім`ю, має троє дітей.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про основні засади житлової політики» відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України кожна особа має право на житло, захист якого гарантується законодавством, яке відповідає встановленим законодавством вимогам, зокрема щодо споживчої якості житла.

Відповідно до частин 1-3 Закону України «Про основні засади житлової політики» особа має право побудувати, набути у власність, орендувати житло або отримати його в користування. Особа може набувати права на житло також з інших підстав, визначених законом. Особи реалізують право на житло на власний розсуд, крім обмежень, встановлених цим Законом та іншими законами України. Особи зобов`язані своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги, вносити орендну плату, виконувати зобов`язання за фінансово-кредитними механізмами підтримки будівництва, придбання та оренди житла.

Стаття 21 Закону України «Про основні засади житлової політки» визначає, що право осіб на житло реалізується шляхом набуття права власності на нього (у тому числі шляхом будівництва нового житла, придбання), користування чи оренди житла, а також шляхом використання інших механізмів реалізації права на житло у межах, встановлених цим Законом та іншими законами України.

За ч. 3 ст. 33 Закону України «Про основні засади житлової політики» ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом. Забороняються виселення, переселення та відселення осіб, на яких поширюється дія цього Закону, яким відповідно до законодавства було надано житло з державного житлового фонду або житлового фонду територіальної громади і які фактично проживають у такому житлі, якщо зберігаються обставини, які були підставою для надання їм такого житла, та/або вони не втратили право на користування таким житлом, а у встановлених законом випадках - право на безоплатне отримання житла для постійного проживання або у власність, без попереднього надання таким особам (їхнім сім`ям) суб`єктами, що здійснюють виселення, переселення чи відселення, іншого житла, придатного для проживання, крім випадків, якщо виселення проводиться добровільно або на підставі рішення суду.

Згідно з частиною першою статті 71 Житлового кодексу Української РСР жиле приміщення за тимчасової відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається протягом шести місяців.

Одночасно стаття 72 Житлового кодексу Української РСР визначає порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та передбачає, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті.

Як встановлено судом, відповідач квартирою не користується без поважних причин протягом тривалого часу, не бере участі в її утриманні та не сплачує житлово-комунальні послуги.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на те, що обставини, на які посилається позивач, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, не спростовані відповідачем, позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 133, 141, 259, 264, 265, 274 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.

2. Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, за адресою: АДРЕСА_1 .

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 ).

Повний текст рішення суду складений та підписаний 06.08.2026р.

Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА