Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №127/38833/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/38833/25

Провадження № 22-ц/801/1692/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 рокуСправа № 127/38833/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене 11 березня 2026 року суддею цього суду Романюк Л. Ф. у м. Вінниця, дата складення повного рішення відповідає даті ухвалення,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 13.03.2023 розірвано шлюб між її матір`ю ОСОБА_3 та батьком (відповідачем) ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу батьків вона залишилася проживати разом з матір`ю.

02.02.2023 рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/2236/23 ухвалено стягувати з ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/3 від усіх видів заробітку на утримання доньки ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 до повноліття.

08.02.2023 державним виконавцем Другого відділу ДВС у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Степанюк А. В. відкрито виконавче провадження та здійснювалося примусове стягнення коштів (аліментів) з ОСОБА_2 до повноліття ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачці виповнилось 18 років, тому стягнення аліментів було припинено.

Разом із тим, 01.09.2023 ОСОБА_1 вступила на навчання до ВСП «Вінницького торговельно-економічного фахового коледжу ДТЕУ» та на момент подання позовної заяви була студенткою третього курсу денної форми навчання.

Оскільки позивачка навчається на денній формі навчання, самостійно працювати та отримувати заробітну плату не має можливості, тому матеріальне утримання на сьогодні забезпечує її матір, яка самостійно не може покрити усі витрати на навчання, оскільки на її утриманні перебуває ще одна дитина. Натомість ОСОБА_2 не бажає добровільно вирішити питання про продовження виплати аліментів на період навчання, не цікавиться її життям.

З огляду на зазначене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти на своє утримання у розмірі 1/4 частки доходу від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, починаючи стягнення з дати подання позову до суду і до закінчення нею навчання 30.06.2026, але не більше як до досягненням нею 23 років, а також стягнути з відповідача судові витрати.

11 березня 2026 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області позов задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, фактично просить оскаржуване судове рішення змінити в частині розміру аліментів, які підлягають стягненню з нього, з 1/4 до 1/10 частини усіх видів його заробітку.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність у відповідача обов`язку утримувати повнолітню доньку, не встановив реальний рівень її матеріального забезпечення.

Вважає, що донькою не доведено витрати на навчання, зокрема, його оплати, придбання відповідної літератури, плати за проїзд до навчального закладу тощо, а відтак не підтверджено, що аліменти саме у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку потрібно стягувати на користь доньки.

Звертає увагу на те, що з серпня 2024 року не працює і про дану обставину відомо позивачці, однак остання це приховала від суду першої інстанції.

Суд не врахував того, що відповідач має на своєму утриманні неповнолітню дочку, на утримання якої також сплачує аліменти.

Окрім цього, відповідач не погоджується із заявленим розміром витрат на правничу допомогу, понесених позивачкою, вважаючи їх необґрунтованими та завищеними.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Івачковський В. В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, - без змін. Також просить стягнути з відповідача на користь позивачки витрати за надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції у розмірі 7000 гривень.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом установлено, що 13.03.2023 рішенням Вінницького міського суду Вінницької області було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 9-10).

ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 10.12.2007 Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області (а.с. 5).

Відповідно до витягу з наказу № 150/02-04 від 03.08.2023 ОСОБА_1 з 01.09.2023 зараховано на навчання та вона є студенткою третього курсу денної форми навчання ВСП «Вінницького торговельно-економічного фахового коледжу ДТЕУ» (а.с. 20).

Із копії довідки № 674 від 24.11.2025 вбачається, що ОСОБА_1 дійсно навчається у ВСП «Вінницький торговельно-економічний фаховий коледж ДТЕУ» на ІІІ курсі за спеціальністю «Підприємство, торгівля та біржова діяльність», термін навчання з 01.09.2023 по 30.06.2026, денної форми навчання (а.с. 19).

ОСОБА_1 навчається на платній формі навчання, що підтверджується копією договору про оплату освітніх послуг № 3 від 04.08.2023 (а.с. 13-14), додатком № 1 до договору від 04.08.2023 № 3 про плату за надання освітньої послуги та порядок розрахунків, згідно якого загальна вартість освітньої послуги за весь строк навчання ОСОБА_1 становить 65700,00 грн (а.с. 15), договором про надання освітніх послуг закладом фахової передвищої освіти №3 від 04.08.2023 (а.с. 16-17), додатковою угодою до договору про оплату освітніх послуг №3 від 04.08.2023 про зміну вартості освітньої послуги від 20.05.2024, згідно якої вартість освітньої послуги збільшується на 5,1%(офіційно визначений індекс інфляції), що становить 990,00 грн, загальна вартість освітньої послуги за весь строк навчання становить 66690,00 грн (а.с. 18).

Згідно з судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 02.02.2023 у справі № 127/2236/23 з відповідача стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 25.01.2023 року і до досягнення дітьми повноліття (а.с. 11).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, шо ОСОБА_1 досягла повноліття, є менше 23-х років, продовжує навчання, доходів не має, перебуває на утриманні ОСОБА_5 , а тому суд дійшов висновку, що донька потребує матеріальної допомоги, а відповідач має можливість надавати таку допомогу в певній мірі.

При цьому суд урахував, що відповідач 28.01.2026 отримав копію ухвали про відкриття провадження разом із копією позовної заяви з додатками, однак відзиву на позов з доказами неможливості надання доньці матеріальної допомоги не надав.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується, з огляду на таке.

Статтею 199 СК України передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Правовідносини батьків щодо утримання повнолітніх дочки, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст. 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів, необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають самі дочка, син, які продовжують навчатися, а також той із батьків, з яким вони проживають.

Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 СК України.

Згідно із ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Частинами 1 та 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У відповідності з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, при розгляді справ даної категорії позивач повинен довести факт продовження навчання, вік, який не перевищує двадцяти трьох років, потреби в матеріальній допомозі та її розмір, а відповідач неможливість надання такої допомоги або можливість надання у меншому розмірі, ніж вимагає позивач.

Так, із долучених позивачкою до позовної заяви документів вбачається, що вона є студенткою денної форми навчання ВСП «Вінницького торговельно-економічного фахового коледжу ДТЕУ» та навчається на платній формі навчання.

Установивши, що позивачка ОСОБА_1 досягла віку, який перевищує 18, але є меншим 23-х років, навчається на денній формі навчання, що позбавляє її можливості працевлаштуватися та отримувати певний дохід, відтак вона є такою, яка потребує матеріальної допомоги у зв`язку із навчанням, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що її батько ОСОБА_2 , будучи працездатною особою, зобов`язаний забезпечувати доньку шляхом сплати аліментів на її утримання на період навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23-х років.

При цьому, доводи апеляційної скарги про те, що судом не встановлено реальний рівень матеріального забезпечення позивачки та її витрат на навчання, зокрема, його оплати, придбання відповідної літератури, плати за проїзд до навчального закладу тощо апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки донька має право отримувати від батьків матеріальну допомогу, як повнолітня особа, що продовжує навчання, так як потребує такої допомоги і відповідач у змозі її надавати, про що правильно вказано судом першої інстанції.

У той же час доводи апеляційної скарги про те, що відповідач з серпня 2024 року не працює і про дану обставину відомо позивачці, однак остання це приховала від суду першої інстанції, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки законодавство не ставить виконання цього обов`язку в залежність від працевлаштування чи рівня доходу одного з батьків.

Наявність чи відсутність офіційного працевлаштування не звільняє батька чи матір від утримання неповнолітньої дитини чи повнолітньої дитини, яка продовжує навчатися. Навпаки, кожен із батьків має здійснювати посильний внесок у виховання, розвиток і забезпечення гідних умов життя дитини, що відповідає принципу найкращих інтересів дитини.

Отже, спроба відповідача перекласти весь тягар утримання доньки, яка продовжує навчання, на матір чи на саму доньку, апелюючи до суб`єктивної оцінки рівня свого доходу, є необґрунтованою та не відповідає нормам чинного законодавства України.

Із матеріалів справи не вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є обмеженою у працездатності людиною через стан свого здоров`я, не має рухомого та нерухомого майна, банківських вкладів тощо, що могло би підтвердити його дійсний матеріальний стан.

Крім того, матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що присуджений судом першої інстанції розмір аліментів на утримання повнолітньої доньки є для відповідача надмірним тягарем та унеможливлює сплату аліментів на іншу дитину.

При цьому додані ОСОБА_2 до апеляційної скарги нові докази, а саме: відповідь Головного управління статистики у Вінницькій області від 03.04.2026 про середньомісячний розмір заробітної плати одного штатного працівника у м. Вінниці з І кварталу 2022 року по І квартал 2026 року; розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 80917852 з 11.12.2025 по 30.04.2026; розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 70974227 з 25.01.2023 по 31.12.2024; розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 70974227 з 01.01.2025 по 30.03.2026, колегія суддів не приймає, оскільки вони разом із відзивом на позовну заяву до суду першої інстанції відповідачем не подавалися, а відтак не були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції.

Відповідно до частини п`ятої статті 178 ЦПК України до відзиву додаються, зокрема, докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем

Статтею 83 ЦПК України передбачено, що відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом тим, доказів неможливості надати долучені відповідачем до апеляційної скарги докази до суду першої інстанції ОСОБА_2 не надав, як і не навів об`єктивних причин, які перешкоджали йому це зробити.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо надмірності розміру витрат на правничу допомогу, понесених позивачкою під час розгляду справи в суді першої інстанції, то апеляційний суд вказує на таке.

Відповідно до положень п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення, або судом не вирішено питання про судові витрати.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 15 ЦПК України.

Стаття 137 ЦПК України визначає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 в справі № 826/1216/16.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 329/766/18.

Як свідчать матеріали справи, між позивачкою ОСОБА_1 та адвокатом Івачковським В. В. 06.12.2025 укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до п. 5.1 якого загальна вартість послуг за цим договором становить 7 000 гривень.

Із акту про надання правничої допомоги в справі про стягнення аліментів слідує, що адвокатом Івачковським І. В. надано ОСОБА_1 такі послуги: ознайомлення та вивчення матеріалів, які стосуються підстав та предмету позову, - 2000 гривень; підготовка та складання позовної заяви - 5000 гривень.

Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 5 ст. 137 ЦПК України передбачено, що суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Як убачається із матеріалів справи, відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру таких витрат, хоча не був позбавлений такої можливості, оскільки знав про розгляд цивільної справи судом першої інстанції, відтак відповідач не довів того, що заявлений позивачкою розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги заявника про відшкодування витрат на правничу допомогу є законними і обґрунтованими, доведеними належним доказами, відтак доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Івачковський І. В. у відзиві на апеляційну скаргу просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи апеляційним судом у розмірі 7000 гривень, на підтвердження яких до відзиву долучив копію договору про надання правничої допомоги від 19.06.2026 та акт про надання правничої допомоги в справі про стягнення аліментів.

Відповідно до акту адвокатом Івачковським І. В. надано ОСОБА_1 такі послуги: ознайомлення та вивчення матеріалів, які стосуються підстав для апеляційного оскарження, - 2000 гривень; підготовка та складання відзиву, збір додаткових доказів та участь у судовому засіданні - 5000 гривень.

Однак, заявлені представником позивачки витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції не відповідають критерію розумності їхнього розміру, оскільки надана адвокатом послуга щодо підготовки відзиву на апеляційну скаргу є типовою та не потребувала складних правових досліджень, адже такий відзив за своїм змістом фактично дублює поданий до суду першої інстанції позов.

Крім того, зазначена адвокатом в акті послуга щодо участі в судовому засіданні не може бути врахована у обсяг наданих послуг, оскільки розгляд справи відбувався без виклику сторін.

Фактично розгляд апеляційної скарги не вимагав від адвоката аналізу нових доказів чи дослідження значного обсягу матеріалів справи. До того ж, підготовка процесуальних документів на цій стаді має здебільшого техніко-юридичний характер, що свідчить про незначну складність цієї частини судового провадження.

З огляду на зазначене, ураховуючи критерії співмірності та необхідність дотримання балансу між інтересами сторін, колегія суддів вважає заявлений розмір витрат на правничу допомогу у сумі 7 000 грн очевидно завищеним та неспівмірним з обсягом дійсно необхідної роботи і доходить висновку, що стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 гривень.

Оскільки посилання відповідача в апеляційній скарзі не спростовують установлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У зв`язку з тим, що апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати апелянта з перегляду справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 березня 2026 року залишити без змін.

Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу, понесені нею в суді апеляційної інстанції, у розмірі 3 000 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк