Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №127/23737/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/23737/26

Провадження № 33/801/876/2026

Категорія: 305

Головуючий у суді 1-ї інстанції Курбатова І. Л.

Доповідач: Ковальська І. А.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

06 серпня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі судді Ковальської І.А. у м. Вінниці розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 22.07.2026, матеріали адміністративного провадження про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, у зв`язку з виявленням ознак кримінального правопорушення, –

В С Т А Н О В И В:

Постановою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 22.07.2026 матеріали справи № 127/23737/26 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП передано прокурору у зв`язку з виявленням ознак кримінального правопорушення.

На вказану постанову ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в частині можливості її прийняття до апеляційного розгляду, суддя апеляційного суду дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала, з таких підстав.

Відповідно до ст. 253 КУпАП, якщо при розгляді справи орган (посадова особа) прийде до висновку, що в порушенні є ознаки кримінального правопорушення, він передає матеріали прокурору або органу досудового розслідування.

Згідно зі ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції не вирішував питання про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, не накладав на нього адміністративного стягнення, не застосовував до нього заходів впливу та не встановлював для нього будь-яких обмежень адміністративно-правового характеру.

Фактично суд першої інстанції, встановивши наявність у матеріалах справи ознак можливого кримінального правопорушення, реалізував процесуальний механізм, передбачений ст. 253 КУпАП, та передав матеріали прокурору для перевірки викладених у них обставин у порядку кримінального процесуального законодавства.

Така постанова не є постановою про притягнення особи до адміністративної відповідальності, не містить остаточного висновку про доведеність винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, не замінює собою повідомлення про підозру, обвинувальний акт чи вирок суду, а лише спрямована на забезпечення належної правової оцінки події компетентним органом.

Відповідно до ст. 287 КУпАП постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 КУпАП, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Водночас системний аналіз положень ст. 287 та 294 КУпАП свідчить, що апеляційний перегляд у справах про адміністративні правопорушення стосується тих постанов, якими вирішено питання про адміністративну відповідальність особи, тобто постанов про накладення адміністративного стягнення, про застосування заходів впливу, про закриття провадження у справі з підстав, які остаточно вирішують адміністративно-правовий спір щодо наявності чи відсутності складу адміністративного правопорушення.

Рішенням Конституційного Суду України від 31.03.2015 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення у взаємозв`язку з положеннями п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, зазначено, що положення частини другої статті 294 КУпАП щодо оскарження в апеляційному порядку постанови судді у справі про адміністративне правопорушення в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що в апеляційному порядку може бути оскаржена лише та постанова судді у справі про адміністративне правопорушення, ухвалення якої передбачене ч. 1 ст. 284 цього Кодексу, а саме: про накладення адміністративного стягнення, про застосування заходів впливу, встановлених у статті 24-1 цього Кодексу, про закриття справи.

Крім того, такі обмеження на доступ до суду, узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, де було неодноразово наголошено, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 параграф 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням з боку національного законодавчого врегулювання.

Натомість постанова про передачу матеріалів прокурору у зв`язку з виявленням ознак кримінального правопорушення має інший процесуальний характер.

Вона не є рішенням про притягнення особи до відповідальності, не створює для особи статусу підозрюваного чи обвинуваченого, не визначає наперед результатів можливої перевірки або досудового розслідування та не позбавляє особу можливості реалізовувати права, передбачені КПК України, у разі початку кримінального провадження.

Крім того, передача матеріалів прокурору не означає автоматичного притягнення особи до кримінальної відповідальності. Прокурор або орган досудового розслідування зобов`язані самостійно перевірити наявність підстав для реагування у межах своєї компетенції. Отже, оскаржувана постанова не має ознак такого судового рішення, яке в розумінні КУпАП підлягає самостійному апеляційному перегляду.

Посилання в резолютивній частині постанови суду першої інстанції на можливість її оскарження протягом десяти днів не може бути самостійною підставою для відкриття апеляційного провадження, оскільки право на апеляційний перегляд визначається законом, а не роз`ясненням суду. Помилкове зазначення судом першої інстанції порядку оскарження не створює права на апеляційне оскарження судового рішення, яке законом не віднесене до таких, що можуть бути переглянуті апеляційним судом.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічний підхід закріплений у ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за змістом якої учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, конституційна гарантія права на перегляд судового рішення не означає можливості оскарження будь-якого процесуального рішення незалежно від його змісту та правових наслідків. Реалізація такого права здійснюється з урахуванням процесуальної форми, встановленої законом.

У цьому випадку повернення апеляційної скарги не позбавляє особу доступу до правосуддя як такого, оскільки оскаржувана постанова не є рішенням про накладення адміністративного стягнення або про встановлення винуватості особи, а лише передбачає передачу матеріалів компетентному органу для перевірки. У разі подальшого прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні особа не позбавлена можливості використовувати передбачені законом способи захисту.

Таким чином, апеляційна скарга подана на постанову, яка за своїм змістом та процесуальними наслідками не підлягає самостійному апеляційному оскарженню в порядку ст. 294 КУпАП, а тому апеляційне провадження за такою скаргою не може бути відкрито, а скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.

Керуючись ст. 253, 284, 287, 294 КУпАП, ст. 129 Конституції України, ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суддя,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 22.07.2026 повернути ОСОБА_1 як таку, що подана на постанову, яка не підлягає оскарженню.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І.А. Ковальська